Глава 1|

дового контролю, попри мінімальний контроль, надають ще й юридичну оцінку фактів. При максимальному контролі до цього додається ще й перевірка таких критеріїв, як необхідність та адекватність, а сіє їасїо — ще й такого параметру, як доцільність¹.

Розглядаючи французьку правову систему, слід пам’ятати, що у ній

контроль за діяльністю публічної адміністрації тривалий час здійснюва- ли незалежні підрозділи самої публічної адміністрації і що система адмі- ністративного судочинства розвинулася саме на базі цих інституцій². Тому здійснення максимального контролю там можна вважати логічним, адже публічна адміністрація має право контролювати саму себе у повно- му обсязі. Оскільки незалежна система судового контролю за діями пуб- лічної влади з історичної точки зору — це відносно нове явище, україн- ським юристам варто відстежувати подібні тенденції в адміністративно- правовій галузі.

д) У німецькому адміністративному праві, зокрема у судочинстві та юридичній науці, тема розсуду і пов’язані з ним питання є актуальними вже близько 120 років³. Слід наголосити на тому, що доктрина адміністративного розсуду значною мірою була сформована на підставі судової практики Прусського Верховного адміністративного суду (РгеиззізсЬез ОЬегуета11ип§8дегісЬі- РгОУО), який, на відміну від адміністративного судочинства у Франції, завжди був незалежним судом⁴.

аа) У німецькому адміністративному праві розмежовують розсуд та невизначене (оціночне) юридичне поняття⁵. Під розсудом розуміють законодавчо передбачену можливість обирати поміж кількох варіантів дій. Тобто розсуд — це складова юридичного наслідку відповідної норми права, а за термінологією української теорії права, — це диспозиція або так звані наслідки норми⁶. А невизначене юридичне поняття пов’язу-

¹ Зсішагге 1. ЕигораізсЬез Уета11ип§8гесЬі. — 8. 254.

² НапсІЬисЬ Іиз РиЬІісиш Еигораит, Нгз§. уоп Вовбапсіу д., Саззезе 8., НиЬег Р 2010, —п. 27, §42 і далі.

³ Там само. — п. 40, 52, 79, § 42.

⁴ Кравчук Т. О. Становлення, розвиток і завдання адміністративної юстиції в Україні та в деяких зарубіжних країнах / Т. О. Кравчук // Вісник Вищої ради юстиції України. — 2011.—№4(8). — С. 15, 19.

⁵ Коліушко І. Адміністративна юстиція: європейський досвіл та пропозиції для України / І. Коліушко, Р. Куйбіда. — К„ 2003. — С. 529 (вступ Г. Шмітга); див. щодо цього вище— 13.2.5.

⁶ Ткач Г. Й. Дискреційні повноваження та адміністративний розсуд у діяльності органів виконавчої влади / Г. Ткач // Виконавча влада і адміністративне право — К 2002. — С. 126.

Адміністративний розсуд у діяльності публічної адміністрації'

гться з описом обставин, яких стосується норма права¹; в українському праві цю частину норми називають гіпотезою.

Розглядаючи «розсуд», розрізняють розсуд на рішення (нім. Епі- чскеі(іип§зегтеззеп) і розсуд на вибір (нім. Аизм>акІегтеззеп)\ перший стосується питання, чи буде суб’єкт публічної адміністрації діяти взагалі, а друге — як він буде діяти². Зрозуміло, що застосування розсуду можливе лише на підставі відповідного законодавчого уповноваження³. У законі його можуть формулювати за допомогою виразів «може», «має право», «уповноважений» тощо, однак повноваження на розсуд може випливати і з тлумачення відповідного закону. Для застосування розсуду є так звані внутрішні і зовнішні межі: останні — це юридичні обмеження, що випливають з відповідної уповноважуючої норми, її мети, а також з положень Конституції⁴; крім цього на сферу застосування розсуду можуть чинити вплив міжнародні зобов’язання⁵. «Внутрішніми» обмеженнями є внутрішньовідомчі вимоги (наприклад вимога ощадливості). При цьому важливим аспектом є зв’язок із контролем і застосуванням розсуду в адміністративному судочинстві — адміністративні суди мають право контролювати лише юридичні межі розсуду, а не внутрішньовідомчі обмеження публічної адміністрації — це забороняє принцип поділу влади⁶.

бб) Іншою можливістю надати публічній адміністрації власний простір для прийняття рішень є використання невизначених юридичних понять. Типовим прикладом таких понять слугують категорія благонадійність (нім. 2иуег1а85І§кеі1), на предмет якої перевіряють суб’єктів підприємницької діяльності при наданні їм ліцензій на зайняття певними видами підприємницької діяльності, або категорія суспільного інтересу.

¹ Маигег. А11§етеіпе8 Уепуа11ип£8ГЄсЬі, 18. АиЯ., С. Н. Веск, МйпсЬеп, 2011.— п. 26, § 7.

² Маигег. А11§етеіпез Уепуакип^згесЬє 18. АиЯ., С. Н. Веск, МйпсЬеп, 2011.— п. 7, § 7; Циппеліус Райнгольд. Юридична методологія / Райнгольд Циппеліус. — К., 2004. — С. 149; Коліушко І. Адміністративна юстиція: європейський досвід та пропозиції для України /1. Коліушко, Р. Куйбіда. — К., 2003. — С. 529 і далі.

³ Циппеліус Райнгольд Зазнач, праця. — С. 148; Шмідт-Ассманн Е. Загальне адміністративне право як ідея врегулювання : Основні засади та завдання систематики адміністративного права / Е. Шмідт-Ассманн. — К, 2009. — С. 239.

⁴ Циппеліус Райнгольд Зазнач, праця. — С. 149, 150; Шмідт-Ассманн Е. Зазнач, праця. — С. 239.

⁵ Корр Р., Катзаиег 11. Уепуа1тп§8УЄг1аЬгеп88Є8еІ2, 11. АиЯ., 2010, ЕіпЯіЬгип§. —

п. 22 і далі. ч

⁶ Циппеліус Райнгольд. Зазнач, праця.— С. 147; Коліушко І., Куйбіда Р. Зазнач, праця. — С. 530.