Глава 12

прийняття нормативно-правових актів на основі Конституції України І відповідності їй (ст. 8); заборони примушувати робити те, що не передбачено законодавством (ч. 1 ст. 19); обов’язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19); обов’язковості реєстрації нормативно-правових актів органів влади (ст. 117). Попри нагальну необхідність регулювання вимог, загальних для всіх нормативно-правових актів, саме на рівні законів, інших правил на вищому рівні нормативного регулювання не передбачено. Спеціальні правила та вимоги встановлюються окремими законами і не мають загального характеру. Таким чином, кожен суб’єкт нормо- творчої діяльності самостійно, у власних процедурних актах, визначає вимоги до нормативно-правових актів. При цьому якість і стабільність таких вимог є сумнівними.

Єдиним винятком є встановлення ч. З ст. 2 КАС України критеріїв перевірки адміністративними судами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень. Оскільки на підставі визначення відповідності, зокрема і нормативно-правових актів, згаданим критеріям адміністративні суди визначають їх подальшу юридичну долю, можна вважати ці критерії єдиним визначеним на рівні закону більш-менш систематизованим переліком вимог, що висуваються до нормативних актів публічної адміністрації.

З огляду на положення ч. З ст. 2 КАС України, можна дійти висновку, що нормативно-правовий акт суб’єкта публічної адміністрації має бутн виданий:

1. на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2. з використанням повноваження з метою, з якою це повноваженні надано;

3. обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають зні- чення для його прийняття;

4. безсторонньо (неупереджено);

5. добросовісно;

6. розсудливо;

7. з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючі несправедливій дискримінації;

8. з дотриманням вимоги пропорційності, тобто необхідного Ні піцу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтір» сів особи і цілями, на досягнення яких його спрямовано;

9. з урахуванням права особи на участь у процесі його прийняту»

10. своєчасно, тобто протягом розумного строку. |

4. Дефектні нормативні акти

Нормативно-правові акти публічної адміністрації, прийняті з порушенням вимог, що ставляться до них, у теорії називають дефектними. Дефектність акта публічної адміністрації виявляється по-різному, залежмо від того, які вимоги були порушені. Залежно від ступеня та характеру допущених порушень усі дефектні акти публічної адміністрації поділяють на: нікчемні та заперечні.

1. Нікчемні нормативні акти

Нікчемними нормативно-правовими актами публічної адміністрації вважаються ті, які не тягнуть юридичних наслідків, на виникнення яких вони спрямовані, та є недійсними з моменту їх видання. Серед нікчемних актів виділяють первісно нікчемні акти і акти, нікчемні в силу оспорювання.

Первісно нікчемні — це акти публічної адміністрації, які взагалі не тягнуть юридичних наслідків із самого свого прийняття, їх дефекти ніколи і ніяким чином не можуть бути усунуті. Ці акти є недійсними з дня їх видання й анулюються не тільки на майбутнє, а й втрачають дію в минулому, з того дня, коли прийняті.

Акти, нікчемні в силу оспорювання, — це акти, що видаються з порушенням компетенції за предметом та обсягом правового регулювання або адресовані непідпорядкованим, непідконтрольним органам. Такі акти у процесі оспорювання можуть бути визнані дійсними після усунення їх недоліків. Якщо ж таке усунення є неможливим або коли з різних причин видавник акта не усунув зазначені недоліки, такий акт є недійсним.

Необхідність визнання нормативного акта публічної адміністрації

нікчемним виникає, коли:

• акт містить приписи вчинити злочинні дії;

• акт видано з грубим порушенням компетенції органом чи посадовою особою;

• немає законної підстави для видання акта;

• при виданні акта порушено відповідні строки.

Водночас не кожен дефект акта публічної адміністрації призводить до його недійсності. У деяких випадках дефекти можуть бути незначними настільки, що взагалі немає потреби вносити до такого акта поправки чи зміни, а достатньо лише врахувати помилки при виданні інших актів (наприклад деякі дефекти формулювань приписів, невдала стилістика акт, яка не спричиняє неправильного тлумачення акта тощо).