307

постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

5. Види протиправних адміністративних договорів і критерії визнання їх протиправними

Із встановлених ЦК України численних підстав визнання правочину недійсним щодо адміністративних договорів переважно застосовуються підстави, передбачені: у ч. 1 ст. 227 (вчинення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти); ч. 1 ст. 228 (вчинення правочину, який порушує публічний порядок); ч. 1 ст. 230 (вчинення правочину шляхом введення в оману іншої сторони) тощо.

Розглядаючи ці та інші підстави недійсності договорів, Пленум Верховного Суду України у постанові від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначив низку особливостей відповідної категорії справ.

У п. 18 вказаної постанови зазначено: «Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1. Правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод

людини і громадянина; „ .. ,

2. Правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної аоо юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України).

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК Укарїни)»¹.

На відміну від договорів, що суперечать публічному правопорядку, угоди, укладені юридичною особою, яка не мала права їх укладати, так

¹ Вісник Верховного Суду України. — 2009. — № 12.

Глава ^

само, як і договори, підписані шляхом введення іншої сторони в оману, є оспорюваними і можуть бути визнані недійсними за зверненням будь- якої зі сторін договору чи інших осіб, права та законні інтереси яких порушені договором.

Поряд з цим, ініціатором визнання договору недійсним з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України, може виступати суб’єкт публічної адміністрації, до компетенції якого віднесено здійснення нагляду та контролю за провадженням ліцензованого виду діяльності (пункти 17 та 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9)¹.

Вирішуючи питання про допустимість укладення юридичною особою адміністративного договору, для якого необхідний спеціальний дозвіл (ліцензія), юрисдикційний орган має встановити, чи видавалася юридичній особі ліцензія на час укладення договору та чи одержав ліцензіат відповідний дозвіл (ліцензію) вже під час виконання договору.

Якщо на час виконання адміністративного договору його стороною було одержано необхідний дозвіл, суд, враховуючи закріплену у ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, зобов’язаний з’ясувати, чи є підстави для визнання такого договору недійсним, та чи спричинить недійсність договору більш тяжкі наслідки порівняно з виконанням оспорюваного договору.

Якщо одна зі сторін договору умисно ввела іншу сторону в оману стосовно обставин, які впливають на дію правочину чи правові наслідки виконання договірних зобов язань, такий договір може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України.

При цьому особа, яка вимагає визнання договору недійсним з відповідних підстав, зобов’язана довести наявність умислу в діях іншої сторони, істотність обставин, що мали місце при укладанні договору, правових наслідків угоди. Водночас мотиви, якими керувалися сторони (сторона) не мають істотного значення при вирішенні питання про визнання договору недійсним у зв’язку з введенням в оману іншої сторони.

Об’єднує перелічені вище випадки недійсності адміністративного договору не лише те, що такий договір не породжує правових наслідків, крім передбачених у ст. 216 ЦК України, а і те, що укладення таких договорів спрямовано на виникнення протиправних наслідків, несумісних з установленим в Україні порядком державного управління.

Передбачені законодавством підстави, межі та юридичні наслідки недійсності адміністративного договору охоплюються матеріальним критерієм юридичного регулювання договірних правовідносин.

¹ Вісник Верховного Суду України. — 2009. — № 12.