рів) України (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22 грудня 2011 року № 4212Л/Г).

Арбітражні керуючі є суб'єктами незалежної професійної діяльності (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) надається особі, яка отримала відповідне свідоцтво у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України (ч. З ст. 4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) користується всіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора відповідно до законодавства, зокрема має право (ст. 98 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»):

1. звертатися до господарського суду у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

2. скликати збори і комітет кредиторів та брати в них участь з правом дорадчого голосу;

3. отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

4. залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їхньої діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» чи угодою з кредиторами;

5. запитувати та отримувати документи або їх копії від юридичних осіб, органів державної влади і органів місцевого самоврядування та від фізичних осіб за їх згодою;

6. отримувати інформацію з державних реєстрів у спосіб направлення офіційних запитів до держателя або адміністратора відповідного реєстру;

7. подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення своїх повноважень;

8. здійснювати інші повноваження, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Можемо назвати таких суб’єктів делегованих повноважень:

• громадські об’єднання — громадська організація, громадська спілка,

• представники самоврядних професій — арбітражні керуючі, адвокати, приватні нотаріуси, митні брокери, третейські суди (судді) (щодо виконання ними функцій публічної адміністрації). ¹

1 Відомості Верховної Ради України. — 2012. — № 32 33. Ст. 1272.

Глава 5

2. Територіальна організація публічної адміністрації

1. Адміністративно-територіальний устрій України

Територіальний устрій України обумовлений, насамперед, об’єктив-

но-історичним існуванням й поділом українських етнічних земель.

Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та ці- лісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологіч- них, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій (ст. 132 Конституції України).

Наприклад, на теренах Галичини, Волині, Бойківщини, Лемківгцини, Буковини нині утворені західні області України, які певною мірою успад- кували історичні назви цих земель.

У межах Полісся, Поділля, Центральної України утворені, відповід- ^Н0’ частково Рівненська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Київська та Черкаська області.

Слобожанщина й Таврія представлені, відповідно, Луганською, Хар- ківською, Донецькою, Миколаївською, Херсонською областями та част- ково Автономною Республікою Крим.

З метою належної та узгодженої організації здійснення публічної вла- ди у межах етнічних українських земель Україна, крім історичного тери- торіального поділу, поділена на географічні одиниці (складові), де й утво- рені представництва цієї публічної влади.

Приклад

У різні часи національної державності постійно й послідовно здійснювалося законодавче закріплення адміністративно-територіального устрою Української держави. Так, Третім універсалом Української Центральної Ради, ухваленим 7 (20) листопада 1917 р., зокрема, проголошувалася належність до території Народної Української Республіки земель, заселених більшістю українців: Київщини, Поділля, Волині, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, Катери- нославщини, Херсонщини, Таврії¹.

Артикулами II «Границі», III «Державна суверенність» Тимчасового Основного Закону про державну самостійність українських земель бувшої Австро- Угорської монархії, ухваленими Українською Національною Радою на засіданні

¹ Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. — 3-тє вид. (до 15-річчя Конституції України і 20-ї річниці незалежності України) / упоряд. І. О. Кресі-

на, О. В. Батанов ; відп. ред. Ю. С. Шемшученко. — К. : Юридична думка, 2011.

С. 34; ЦЦАВО України. — Ф. 1063. — Опис. 2. — Справа 2.

13 падолиста 1918 (Конституція ЗУНР)¹ передбачалося, що «простір Західноукраїнської Народної Республіки покривається з українською суцільною етнографічною областю в межах бувшої Австро-Угорської монархії — то є з українською частиною бувших австрійських коронних країв Галичини з Володимирією і Буковини та з українськими частинами бувших угорських столиць (комітетів): Спиш, Шариш, Земплин, Уг, Берег, Угоча і Марморош... Ця державна територія творить самостійну Західно-Українську Народну Республіку».

Конституційний Суд України роз’яснив, що Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ч. 2, 3 ст. 2 Конституції України), має свою внутрішню організацію — територіальний устрій, який відповідно до ст. 132 Конституції України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Територія України поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, з яких утворена система адміністративно-територіального устрою України².

Адміністративно-територіальна одиниця — це компактна частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації і діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування³.

Згідно з приписами Конституції України, решти національного законодавства географічний поділ передбачає утворення у межах України таких адміністративно-територіальних одиниць (ст. 133, 134 Основного Закону України; ст. 1 Конституції Автономної Республіки Крим; закони

¹ Конституції і конституційні акти України. Історія і сучасність. 3-тє вид. (До 15- річчя Конституції України і 20-ї річниці незалежності України) / упоряд. І. О. Кресіна, О. В, Батанов ; відп. ред. Ю. С. Шемшученко. — К.: Юридична думка. — 2011. — С. 54; Українська суспільно-політична думка в 20 ст. Документи і матеріали // Сучасність. 1983, — Т. 1. — С. 406—407.

² Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів «район» та «район у місті», які застосовуються в п. 29 ч. 1 ст. 85, ч. 5 ст. 140 Конституції України, і поняття «організація управління районами в містах», яке вживається в ч. 5 ст. 140 Конституції України та в ч. 1 ст. 11 Закону України «Про столицю України — місто-герой Київ», а також щодо офіційного тлумачення положень п. 13 ч. 1 ст. 92 Конституції України, п 41 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосовно повноваження міських рад самостійно вирішувати питання утворення і ліквідаци районів у місті (справа про адміністративно-територіальний устрій) від 13 липня 2001 р. № 11-рп/2001 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 29. — Ст. 162.

³ Там само.

^{в Україиі>}^

Укпаїни^^Т0Н°^{МНа Республіка К}Р^{ИМ є} невід’ємною складовою частиною!

У^пІ?у_Куи^Х^о7Л7иіТ^{тРІа,ІЬШ} °^{Штт Украї}™- ^Яка1

ле пГГ традиційний український вид поселення, населений пункт

дЗІТ ³"^аЧ"^{а Пли}‘^{іт Населення} <"« декількох десяіГшсяч™ «КІЛЬКОХ мільйон,» чоловік), яке _{щільно заселЯ£ певну вшиач} “ ®

а=^^яїгг=їж^

* ^СЄЛ0- ^{населений} пункт, де проживає менша, порівняно із сели

г^{яь таловік)}’—*«■ ~

д1Й?ь"ко"іГ^РІВ^^

декількох сімей, який „„„, „е передбачений законодавством

-ЕоїЕ“

РЯДКУ^Н,"; ” ’ ^Р'^ВЄ"^Ь ~ ^СЄЛ°' “^ІСТ° І**™» "ІДПО-

.аро^“^."™_рг"™ Й_ІП^УГ"^Г^Р,,,І ” Доланням

місті», «і застосовуються , п 29 ,.^Ф| ет 85 я 5” моТоютГ”о*⁰” ^Т“^р*“^,( У «організація у^інна р._йона„_и . місгах», ■ "°«™

України та в ч. 1 ст. 11 Закп>™ у„„а-,„„ , п ивається в ч. 5 ст. 140 Конституції

а також щодо офіційного тлумачення положень™™?^ Тюк ^МІСТ°'^ГЄР^{0Й Київ}»> П. 41 Ч. 1 ст. 26 Закону Укцаїни «Ппп ^{3 92 Конст}итущї України,

повноваження міських рад самостійно випі^ ^{самовряд}У^{вання в} Україні» стосовно

районів у місті (справа про адміністративно те^⁸³™ ^ПИТ5^{ННЯ утво}Р^ення ' ліквідації № П-рп/2001 //Офіційний вісник України.-20оТ'-™29 -С^ІбІ³ ”^ ^Р' Там само. ’ ^0/-

™ обумовлений функція-

0К_Р;мі частини, згідно з яким

»^б” * ^{пракги,ної ДІЯЛЬ}Гл⁰ід^Тнаголоснти шо організація адміністративно-територіального

уетроГоио^Д— також декларується і нормами європейського ““ЙГеХоТГькнх Регіон,в- прагне ^

Гьно"п ГДрське^півробі—

ми визнаються „ршритетними "^"ГСзГ^егіоналізм поширю-

Е==“^=-^-™

Союзу та регіонів взаємно доповнюють одне одного.

Регіони, федеративні держави та автономні утворення ц , У Р У

"рТу «ті навколишнього середовища, у регіональному та загально-

1 Конституційне право юрвд^ поліГнаук, профе-

України, доктораюрид. наук, проф. Ю. М.Тодики доеторі__{с 480}.

сора В. С. Журавського. — К.. ^Ви^®™™р_од^_амблеї Європейських Регіонів, прий-

_нята;а^д:=^^

КАШЕ[1].р<і£.