Глава і

повідної поведінки від інших осіб і звертатися до уповноважених органів держави у зв’язку з необхідністю захистити порушене право шляхом застосування заходів державного примусу. Суб’єктивне право характеризує певні можливості, які належать конкретній особі (суб’єкіу) і залежать від нього, його свідомості, хоча б щодо їх використання. Суб’єктивне право — це закріплена законом і забезпечена державним захистом міра поведінки суб’єкта права. Воно реалізовується у правовідносинах, і його зміст полягає у можливості суб’єкта права здійснювати дозволені законом позитивні (законні) дії та вимагати певних дій від тих осіб, які мають вчинити такі дії; звертатися до компетентних державних органів за захистом порушеного права.

Об’єктивне право може бути інтерпретоване як абстрактне статичне вираження динамічних конкретних прав і обов’язків, правових зв’язків і правовідносин, а суб’єктивне право — як конкретний динамічний прояв загальних юридичних норм.

Категорії об’єктивного та суб’єктивного права характеризуються:

• спільними рисами;

• відмінностями;

• взаємодією.

„ ^Спільш Р^иси Об’єктивного та суб’єктивного права: 1) мають юридичний характер; 2) є засобами регулювання суспільних відносин; 3) встановлюються державою; 4) закріплені у документальній формі; 5) охороняються державою; 6) мають визначений зміст і нормативний характер-

4. Мають юридичну силу, тобто породжують правові наслідки.

Однак, незважаючи на наявність певних спільних ознак, категорії о єктивного та суб’єктивного права є самостійними. На це вказують своєрідні риси кожного з них.

Серед характерних рис об’єктивного права можна виділити: 1) залежить від об’єктивних умов розвитку суспільства, що мають економічний, політичний чи соціальний характер: 2) складається з норм загального характеру; 3) поширюється на всі сфери суспільних відносин; 4) потребує конкретизації індивідуальними актами; 5) має форму нормативно- правового акта, звичаю, прецеденту чи нормативного договору, що охоплюються поняттям джерела права; 6) спрямоване на регулювання суспільних відносин; 7) має загальнообов’язковий характер і поширюється на діяльність усіх суб’єктів права; 8) встановлює способи, межі та методи правового регулювання; 9) залежить від потреб суспільства; 10) охороняється у загальному порядку державою.

До особливих рис суб’єктивного права можна віднести такі: 1) залежить від суб’єктивних факторів, серед яких — рівень підготовки депу

Приватні особи у системі суб’єктів адміністративного права

татів, працівників правоохоронних і судових органів, громадян; 2) стосується певних суб’єктів; 3) поширюється на певну сферу відносин; 4) його норми є нормами прямої дії; 5) існує у формі індивідуальних нормативних актів-рішень, постанов, вироків, указів тощо; 6) спрямоване на надання певних можливостей конкретним суб’єктам; 7) має індивідуальний характер і регулює поведінку конкретного суб’єкта; 8) встановлює особливі методи та способи поведінки суб’єкта у визначеному випадку;

9) Залежить від наявності певних юридичних фактів; 10) конкретизує засоби впливу на окремих суб’єктів.

Взаємодія об’єктивного та суб’єктивного прав дістає вияв у двох

факторах: „

• об’єктивне право є мірою реалізації можливостей, наданих правом

суб’єктам; ...

• суб’єктивне право — це засіб (спосіб) реалізації об єктивного права шляхом його конкретизації.

Суб’єктивне право взаємопов’язане з об’єктивним правом, обумовлено його змістом. Адже ті або інші юридичні права суб’єктів, що, власне, і становлять сутність суб’єктивного права, визначаються у чинних юридичних нормах, тобто в об’єктивному праві. Отже, суб’єктивне право не може виникнути без об’єктивізації у нормах права об’єктивного. З іншого боку, і об’єктивне право невід’ємне від суб’єктивного. Метою і призначенням існування норм об’єктивного права є правове регулювання суспільних відносин, а також забезпечення цього регулювання відповідним правовим механізмом.

У загальному вигляді зміст будь-якого суб’єктивного права полягає в тому, що воно надає уповноваженому суб’єкту можливості: а) поводити себе відповідним чином (право на свої дії); б) вимагати відповідної поведінки від інших суб’єктів (право на чужі дії); в) звертатися до держави за захистом свого юридичного права.

Для реального юридичного забезпечення таких можливостей при закріпленні в об'єктивному праві повноважень одного суб'єкта фіксуються відповідн! обов'язки зобов'язаного суб'єкта. І навпаки, при фіксації конкретних обовяз- ків одного суб'єкта, закріплюються відповідні права іншого субєкта. отже, суб'єктивному праву (можливій поведінці) одного суб'єкта (уповноваженого) з необхідністю кореспондують юридичні обов'язки іншого суб'єкта (зобов яза- нога) Невиконання цих обов'язків є правопорушенням і тягне застосування засобів державного примусу, зокрема того або іншого виду юридичної відповідальності.

У контексті визначення ролі об’єктивного права щодо окремо взятих осіб, які перебувають у сфері його дії, можна зазначити, що право: