Глава 1

сійською мовою поняття, розроблені Юсті, Зонненфельсом, Бергом та Молем»¹.

Самодержавна монархія як форма правління в Російській імперії у зазначені часи характеризувалася практично безмежною, одноособовою владою монарха, який був носієм незалежної та верховної влади над усім населенням у межах державних кордонів країни. Щоб підтримувати таку безмежну владу, монарх розвивав щодо населення своєрідну поліцейську діяльність, безпосереднє здійснення якої покладалося на органи поліції.

У російському законодавстві початку XVIII ст. знаходимо таке визначення завдань поліції: «Полиция особливое своє состояние имеет, а именно: оная споспешествуя в правах и правосудии, рождает добрьіе порядки и нравоучения, всем безопасность подает от разбойников, воров, насильников и обманщиков и сим подобньїх, непорядочное и непотреб- ное житие отгоняет и принуждает каждого к трудам и к честному промислу, чинит добрьіх домостроителей, тщательньїх добрих служителей, города и в них улицьі регулярно починяет, препятствует дороговизне и приносит довольство во всем потребном к жизни человеческой, предосте- регает все приключившиеся болезни, производит чистоту по улицам и в домах, запрещает излишество в домовьіх расходах и все явньїе погреше- ния, призирает нищих, бедньїх, больньїх, увечньїх и прочих неимущих, защищает вдовиц, сирьіх и чужестранньїх, по заповедям божиим воспи- тьівает юньїх в целомудренной чистоте и честньїх науках; вкратце ж, над всеми сими полиция єсть душа гражданства и всех добрих порядков, и фундаментальний подбор человеческой безопасности иудобности» (Свод законов Российской империи. Г. 2 Учрежд. Ст. 12. Примеч.).

Головною відправною точкою для поліцейської діяльності була визнана на державному рівні теза, що її основне завдання має зводитися до забезпечення умов безпеки та добробуту суспільства як найважливіших факторів, необхідних для житія людини, розвитку її здібностей та можливості досягнення останньою людських цілей. Отже, під поліцейською діяльністю розумілася діяльність держави та її органів, яка полягала у спостереженні за діями приватних осіб, союзів і товариств і мала на меті забезпечити умови безпеки й добробуту, та у застосуванні заходів для забезпечення цих умов, якщо для цього було недостатньо приватної та суспільної діяльності².

1 Лешков в. Н. Рецензия на работу Андреевского «Полицейское право» / в. Н. Леш- ков // Беседа. — сПб., 1871. — т. 1 — № 5. — с. 27.

2 Палибин м. Н. Повторительньш курс полицейского права / м. Н. Палибин. — сПб., 1900, —с. 1—2.

І Іоліцейська діяльність здійснювалася через запровадження численних приписів, зміст яких стосувався всіх аспектів життя людини, яка, до речі, розглядалася при цьому майже як неповнолітня, нездатна зрозуміти, у чому полягає її власне благо, істота. Особливо яскравою законодавчою пам’яткою, яка характеризувала поліцейську регламентацію у царській Росії, був «Статут про попередження та припинення злочинів». Відповідно до зазначеного нормативного акта до обов’язків поліції входило наглядати за тим, щоб: «молоді та молодші поважали старших та літніх, щоб діти підкорялися батькам, а слуги своїм панам та хазяям»; «ніхто проти необхідної слухняності законній владі нічого не вчиняв. Поліція припиняє у самому початку будь-яку новизну, що є законам противною».

До цього треба також додати, що і господарські відносини, тобто сфера економічної діяльності як окремих осіб, так і суспільства у цілому, також перебували під пильним наглядом поліцейських органів, який базувався на меркантилістичній політиці держави.

Отже, у названі часи економічні, фізичні та духовні інтереси суспільства стали предметом детальної регламентації, пильного нагляду, безпосереднього управління з боку державної влади. При цьому права особистості та суспільної самодіяльності до уваги не бралися.

Подібні кроки призвели згодом ні до чого іншого як до виникнення поліцейської держави, для якої людина була безособовим об’єктом для заходів, зміст яких нічим не відрізнявся від змісту тих заходів, які застосовувалися щодо тварин і в разі настання стихійних лих. Отже, роль обивателя у поліцейській державі зводилися лише до підкорення державній владі, яка при цьому сама вирішувала межі та напрямки своєї управлінської діяльності. Виходячи з цього, в юридичній літературі стверджувалося, що відносини між людиною та представниками держави (чиновниками) повністю зумовлені розсудом і сваволею правлячої влади. Такий стан речей пояснювався тим фактом, що норми поліцейських статутів не мали значення правил, які б попереджали свавілля чиновника щодо підданих. Вони мали скоріше характер інструкцій самодержця для чинів поліції, зобов’язаних вступати у взаємовідносини з обивателем. Сукупність подібних норм і складала зміст поліцейського права, яке, по суті, визначало лише внутрішній розпорядок поліцейської діяльності.

Дослідження вітчизняного поліцейського права розпочалися у першій чверті XIX ст. і пов’язані перш за все з особою П. Гуляєва та його працею «Права і обов’язки міської та земської поліції та всіх жителів Російської імперії з їх дотримання» (1824)¹.

1 Адміністративне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. — к., 2004, —т. І. — с. 33.