101

Деякі конституційні норми передбачають видання окремих законів — джерел адміністративного права. Крім того, багато положень конкретизуються у підзаконних нормативно-правових актах. Отже, значення Конституції України як головного джерела адміністративного права полягає у тому, що вона слугує базою для появи інших джерел адміністративного права.

Приклад

Конституція України гарантує громадянам право звертатися до судових органів країни для захисту своїх інтересів (ст. 8), а також до відповідних міжнародних організацій, а ст. 55 Конституції України гарантує право на оскарження в суді дій будь-яких посадових і службових осіб без обмежень.

4. Міжнародні нормативно-правові акти у системі джерел адміністративного права

Відповідно до ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні угоди, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України»¹. На міжнародному рівні врегульовуються і суспільні відносини, які є предметом адміністративного права: питання захисту прав і свобод людини і громадянина, осіб без громадянства, порядку перетину державного кордону, взаємодії прикордонних військ і митних служб.

За юридичною силою міжнародні договори України, які є частиною національного законодавства, перебувають між Конституцією України та звичайними законами^{1 2}. Джерелами адміністративного права виступають: міжнародні конвенції, міжнародні договори, угоди та директиви.

1. Конвенції

Конвенції— це міжнародні договори, які є простими за формою і стосуються окремого предмета, конвенції, ратифіковані Верховною Радою України, відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства і застосовуються поряд з національним законодавством України. Конвенції стосуються політичних, юридичних і соціально-економічних питань.

¹ Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Сг. 141.

² Константий О. В. Зазнач, праця. — С. 10.

Глава 4

Приклад

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікована Україною 17 липня 1997 р., набула чинності з 11 вересня 1997 р.; регулює питання, віднесені до адміністративно-правової сфери, зокрема — захисту прав і свобод людини і громадянина.

Україною також ратифіковані: Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми від 16 травня 2005 р., Конвенція Ради Європи про підроблення медичної продукції та подібні злочини, що загрожують охороні здоров'я від 28 жовтня 2011 р., Цивільна Конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією від 4 листопада 1999 р., Кримінальна Конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією від 27 січня 1999 р.

2. Міжнародні договори

Міжнародні договори — одна з найбільш поширених у наш час форм закріплення взаємних (міждержавних) міжнародних прав і обов’язків. Вони є, у більшості випадків, джерелом зобов’язань тільки для суб’єктів міжнародного права, які беруть у них участь. Міжнародні договори прийнято поділяти на правові та контрактні. Правові фіксують норми міжнародного права, які отримали загальне визнання, а у міжнародних контрактах формулюють поточні зобов’язання держави.

У разі укладення міжнародного договору міжнародно-правовий звичай, що регулює ті самі відносини, нерідко не втрачає свого значення. Насамперед він може залишатися чинним для суб’єктів, які, визнаючи звичай, не приєдналися до угоди з якихось причин. Звичай може бути за обсягом ширшим, ніж договірна норма, і в такому разі може діяти поряд із міжнародною угодою. Припинення міжнародного договору не припиняє автоматично дію звичаю.

Застосування міжнародних договорів визначається такими умовами:

• заборонено застосовувати в праві України міжнародні договори, які суперечать Конституції України;

• норми міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, набувають статусу норм національного права;

• у разі колізії норм ратифікованих міжнародних договорів і норм національного права застосовуються норми міжнародних договорів.

Положення про дію міжнародного права у внутрішньому правопорядку також відображені у спеціальному Законі України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. № 1906-ІУ, де зазначається, що чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чин-