Глава 2

сфері можуть виникати не лише адміністративно-правові, й приватноправові правовідносини.

Приклад

Місцева державна адміністрація закуповує у приватного підприємця К. канцелярське приладдя, необхідне для роботи посадових і службових осіб органу виконавчої влади.

Орган місцевого самоврядування міста Я. укладає з ТОВ «К-п» договір підряду, предметом якого є ремонт будівлі місцевої ради.

Іноді доволі складно відповісти на запитання, а якою ж є юридична природа відносин, учасником яких є суб’єкт публічної адміністрації? Так, доволі проблематичним є визначення юридичної природи суспільних відносин, які виникають, наприклад, між комунальним підприємством, що виконує функції водопостачання, та приватною особою, або між лікарем комунального закладу охорони здоров’я (міською поліклінікою) та пацієнтом.

Приклад

Орган місцевого самоврядування відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, а також статей 8—12 Земельного кодексу України виконує функції власника земельної ділянки, розташованої у межах території, на яку поширю^ ється компетенція відповідного органу місцевого самоврядування. Останній має право прийняти рішення про передання фізичним або юридичним особам у користування (власність) земельної ділянки, яка ними запитується. Запитання: яка правова природа (публічна чи приватна) рішення про передачу в користування (власність) земельної ділянки?

Відповідь на зазначене запитання є надзвичайно принциповою, оскільки від неї залежатиме правильне визначення юрисдикції (адміністративної чи господарської) спору, який може виникнути між органом місцевого самоврядування та фізичною чи юридичною особою з приводу земельної ділянки.

Аналіз судової практики показує, що вищі спеціалізовані суди України не можуть дійти згоди у визначенні правової природи спорів, що виникають із земельних відносин. Наприклад, відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 р, № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»¹ справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, підвідомчі господарським судам.

1 Вісник господарського судочинства. — 2011. — № 3. — с. 6.

Водночас адміністративні суди України приймають до свого прова- їжсння адміністративні позови, предметом яких є оскарження рішень (бездіяльності) місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері розпорядження землею.

Чітке визначення правової природи правовідносин, які виникають між суб’єктом публічної адміністрації та приватною особою, є важливим також і з огляду на:

• існування різних режимів відповідальності суб’єктів публічного управління. Останні можуть нести матеріальну відповідальність за шкоду, завдану приватним особам, або відповідно до положень Цивільного кодексу України, або за нормами адміністративного права;

• можливість публічної адміністрації укладати як приватноправові, так і адміністративні договори, останні з яких спрямовуються на реалізацію норм адміністративного права.

Потреба у розмежуванні адміністративного та приватного права виникає у разі:

• класифікації законодавчих приписів, залежно від того, до якого (адміністративного або приватного) права належить певне положення закону;

• класифікації інших правових актів (підзаконних нормативних актів, адміністративних актів тощо) за їх правовою природою (адміністративно-правовою чи приватноправовою);

• класифікації судових спорів, залежно від встановлення їх адміністративно-правової або приватноправової природи.

На сьогодні у вітчизняній правовій науці відсутньою стала теорія розмежування норм публічного (адміністративного) та приватного права. Це пов’язано з особливостями історичного розвитку вітчизняної правової теорії. За радянських часів на офіційному рівні поділ права на приватне та публічне заперечувався і не визнавався¹. З іншого боку, з огляду на відсутність у СРСР спеціалізованих судів, зокрема адміністративних, такий поділ не мав практичного сенсу, оскільки у СРСР не виникала необхідність вирішувати питання, якому суду підвідомча та або інша справа. З огляду на це, на момент початку функціонування в Україні адміністративних судів українська правова наука була неспроможна задовольнити потреби українського судочинства у сфері розмежування публічного (адміністративного) та приватного права.

1 Банчук о. А. І Іублічне і приватне право : історія українських вчень та сучасність / о. А. Банчук. — к. : Конус-ю, 2008. — с. 134—144.