сфері (щодо актів КМУ, Ради міністрів АРК тощо), за здійсненням керівництва у певних сферах (наприклад у сфері національної безпеки та оборони тощо) та ін. У цілому можна розподілити контрольні повноваження Президента України за діяльністю публічної адміністрації: стосовно організаційних засад її діяльності та стосовно змісту функціонування.

Опосередкований президентський контроль за діяльністю публічної адміністрації здійснюється через допоміжні структури, діяльність яких спрямована на перевірку виконання розпоряджень, указів Президента України, його доручень суб’єктами публічної адміністрації всіх рівнів. Здійснюється опосередкований президентський контроль, перш за все, через Адміністрацію Президента (як у цілому, так і через спеціалізовані управління, а також посадових осіб, зокрема представника Президента у КМУ). Здійснюється певне акумулювання інформаційних матеріалів із відповідним реагуванням на результати президентського контролю і через відділи контролю в апаратах місцевих органів виконавчої влади.

Контроль за виконанням указів, розпоряджень і доручень Президента України передбачає постійний моніторинг, отримання від виконавців відповідної проміжної та підсумкової інформації, аналіз цієї інформації та результатів моніторингу, інформування Президента України, голови Адміністрації Президента України про хід реалізації актів чи доручень.

4. Контроль з боку органів місцевого самоврядування (муніципальний контроль)

Контроль з боку органів місцевого самоврядування(муніципаль- ний контроль) — має достатньо широку сферу дії, загальний характер. Цей різновид контролю дістає вияв, як правило, у:

• звітності (заслуховування звітів голів місцевих державних адміністрацій, їх посадових осіб про виконання своїх та делегованих повноважень);

• вирішенні кадрових питань (вносяться пропозиції КМУ щодо голів відповідних місцевих органів виконавчої влади, приймається рішення про недовіру голові, вносяться подання до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб місцевих органів виконавчої влади);

• оцінці результатів вирішення нормативних і правозастосовних питань (рішення про звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, які обмежують права і свободи територіальних громад у сфері їх спільних інтересів, а також повноваження органів місцевого самоврядування).

Глава 16

16.1.5. Громадський контроль

Особливе місце серед різновидів контролю за діяльністю публічної адміністрації посідає громадський контроль.

У доктрині існує кілька підходів до його визначення, основними серед яких є ті, за якими:

а) акцент роблять лише на участі у його здійсненні громадських організацій чи окремих громадян (наприклад у працях С. Г. Стеценка, О. Ф. Андрійко, В. М. Гаращука, В. С. Шестак та ін.);

б) акцентують на участі у ньому лише громадських організацій (тобто колективних форм);

в) виділяють серед суб’єктів його здійснення парламент (парламентський контроль).

Громадський контроль — це різновид позасудового контролю, система відносин громадянського суспільства з державою, яка ґрунтується на підзвітності органів публічної адміністрації недержавним структурам та окремим особам (громадським організаціям, пересічним громадянам, аналітичним центрам, засобам масової інформації тощо), сукупність дій недержавних структур, окремих осіб, що здійснюються на диспозитивних засадах і наслідки яких мають рекомендаційний характер. Ці дії полягають у перевірці законності діяльності публічної адміністрації, стану дотримання прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб при виконанні нею своїх повноважень.

Наявність громадського контролю у певному сенсі обмежує діяльність публічної адміністрації, сприяє залученню громадськості до реалізації завдань і функцій держави, посилює роль громадськості у владних процесах.

Характер відносин громадського контролю походить від відносин влади і громади, так званої суб’єктно-об’єктної сфери, і полягає у: здійсненні його контролю саме громадськістю (організованою і неорганізованою) у процесі виконання соціальних завдань, безпосередньо пов’язаних із захистом і реалізацією прав, свобод громадян, задоволенням та узгодженням соціальних потреб та інтересів населення.

Мета громадського контролю — усунення та попередження причин, які породжують невідповідність діяльності публічної адміністрації певним соціальним нормам, вимогам, забезпечення додержання об’єктами контролю відповідних норм. #

За своїм складом громадський контроль характеризується:

• суб єктом — громадськість (організована і неорганізована форми);

• об’єктом — діадьність публічної адміністрації;

• змістом — крам, обов’язки суб’єктів відповідних відносин;

Позасудовий контроль за діяльністю публічної адміністрації: поняття...

• юридичними фактами — інформація про дотримання прав і свобод людини і громадянина у діяльності публічної адміністрації та реагування на неї залежно від характеру такої інформації.

Громадський контроль можна визнати саме контролем лише умовно, оскільки у переважної більшості (навіть у всіх) його суб’єктів відсутні контрольні (у класичному розумінні) повноваження, як-то: право втручатися в оперативну діяльність суб’єктів публічної адміністрації, право самостійно притягувати до відповідальності, висновки з результатів такого контролю, які мають рекомендаційний характер. Саме тому громадський контроль можна розглядати як свого роду квазіконтроль (наприклад, точка зору В. М. Гаращука¹).

Роль і значення громадського контролю повинні постійно зростати, як і участь громадськості в реалізації владних функцій держави, у виконанні завдань держави, що має отримати певне нормативне визначення.

В Україні правові засади громадського контролю одержали нормативне закріплення у багатьох нормативно-правових актах (щоправда, спеціального законодавчого акта і до цього часу немає), серед яких Закони України:

• «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною стратегією і правоохоронними органами держави» від 19 червня 2003 р.;

• «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.;

• «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 р.;

• «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 р.;

• «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 р.;

• «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.;

• «Про державні засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1997 р.;

• постанова КМУ від 5 листопада 2008 р. «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади»;

• Положення про Громадську раду при Службі безпеки України, затверджене наказом СБУ від ЗО грудня 2009 року тощо.

Громадський контроль за діяльністю публічної адміністрації передбачає три основні етапи:

¹ Гаращук В. М. Контроль та нагляд у державному управлінні: монографія / В. М. Гаращук. — X.: Фоліо, 2002. — С. 110>-—120.

34-14-937