рч іуміїшя поняття «джерело права»— політичне та юридичне. У полі- і очному сенсі під джерелом права розумілася правоутворююча сила, іобто соціалістична держава робітників і селян, у якій робітничий клас, виражаючи волю всього радянського народу, здійснює державне керівництво суспільством. Що ж до юридичного розуміння, то воно ставало все більш стандартним, відбиваючись у формах юридичних норм.

Подальші доктринальні дослідження питання про джерела радянського адміністративного права внесли певні зміни до їх системи. Так, і неї були виключені судові акти', а також наголошувалося на неможливості віднесення до джерел права актів застосування права^{1 2}.

Подібні тлумачення джерел адміністративного права, а також визначення їх видів збереглися і у більш пізніх роботах з радянського адміністративного права, що свідчило про небажання радянських науковців відходити від схвалених державним і партійним керівництвом країни підходів у викладі наукового матеріалу. Натомість історія розвитку наукових поглядів на дану проблематику, а також здобутки сучасних вчених- адміністративістів свідчать про необхідність певного розширення наукових пошуків у цій сфері. Так, окремого вивчення потребує питання про можливість віднесення до джерел сучасного адміністративного права тих їх видів, про які згадували дореволюційні вчені, зокрема правового звичаю, правового принципу, а також судового рішення.

4. Кодифікація адміністративного права: історія та перспективи

Звертаючись до наукових теорій, присвячених кодифікації адміністративного права, зазначимо, що питання кодифікації, на відміну від розглянутих вище аспектів теорії адміністративного права, на перших етапах становлення та розвитку цієї науки було практично позбавлене уваги вчених. Аналіз наукових праць, виданих наприкінці XIX — початку XX століть свідчить, що перші вчені-адміністративісти взагалі не торкалися у своїх наукових доробках проблеми кодифікації адміністративного права. У кращому випадку вони лише наголошували, що численні норми адміністративного (поліцейського) права кодифіковані та розміщені у переважній більшості томів Зводу законів Російської імперії.

1 Студеникин с.С. Советское административное право / с. С. Студеникин. — м., 1949. — с. 31—35.

2 Пахомов і. М. Радянське адміністративне право. Загальна частина : підручник/ і. М. Пахомов. — Львів, 1962. — с. 36—37.

Глава 1

Одним із перших дореволюційних вчених-адміністративістів, який триділив питанню кодифікації адміністративного права окремий підрозділ у своєму підручнику, був А. І. Єлістратов. Розуміючи під кодифіка- дією систематичну переробку законодавчим органом чинного законодавства у його повному обсязі або в окремій частині в одне ціле, автор наголошував на тому, що в Російській імперії подібним видом діяльності іаймається не законодавець, а адміністративні органи в особі Державної канцелярії. У зв язку з цим він зазначив, що у вітчизняній правовій теорії та практиці кодифікація розумілася не в її теоретичному тлумаченні, і як звичайна інкорпорація, тобто зовнішня систематична обробка чин- шх узаконень, яка не вносила будь-яких змін до їх внутрішнього змісту¹.

Таким чином, доходимо висновку, що теоретики адміністративного ірава з часів виникнення та становлення останнього і фактично до моме- іту розвитку радянського адміністративного права питаннями кодифіка- дії адміністративного права не займалися, пропозицій щодо створення ведених нормативних актів, у яких були б систематизовані норми адмі- іістративного права, не висували.

Тобто можна стверджувати, що науково-теоретичні дослідження іроблем кодифікації адміністративного права розгорталися лише за радянських часів. При цьому зауважимо, що зазначені дослідження у згадані часи стали одним із провідних напрямів наукових пошуків вчених- дміністративістів. Багато в чому це було пов’язано з повним руйну- анням дореволюційного законодавства, що, в свою чергу, спричинило іеобхідність наукового обгрунтування і а ст ворення нових нормативних ктів, зокрема і у формі кодексів.

Питання про кодифікацію адміністративного права було поставлено а порядок денний ще на початку 20-х рр. XX ст. — спочатку в РРФСР, потім і в Україні, що повною мірою відповідало загальним кодифікацій- им планам радянської влади. Потреба в кодифікації пояснювалося дво- іа основними причинами. По-перше, вважалося, що відсутність коди- іікації норм адміністрат ивного права призводить до існування правових орм адміністративного права, які суперечать, виключають одна одну, по-друге, некодифіковане адміністративне право сприяло зростанню рогалин у праві. Однак подібна єдність думок щодо необхідності коди- іікації адміністративного законодавства ще не означала єдності поглядів чених і практиків щодо змісту кодексу, насамперед, через відсутність і гальм ого підходу до розуміння предмета адміністративного права. Звід-

¹ Елистратов А. И. Основньїе начала административного права / А. И Елистра- >в. — М„ 1914. —' С. 73—74.

, и наявність численних підходів до конструювання змісту Адміністра- I IIНІІОІ о кодексу. Розглянемо окремі з них.

Г. С. Гурвич, вважав, що до радянського Адміністративного кодексу, який він, до речі, пропонував назвати Кодексом Радянського Управління, маг увійти весь правовий матеріал, що регулює управління в усіх його і алузях і сторонах, без будь-якого розмежування внутрішнього та зовнішнього управління^{1 2}.

Водночас інші автори, наприклад О. М. Турубінер, більш вузько визначали зміст Кодексу, наголошуючи, що норми останнього мають регулювати лише охорону громадського порядку та безпеки, забезпечення соціалістичної законності та діяльність НКВС і міліцій.

Дещо ширше зміст Адміністративного кодексу бачив О. Колесніков, який писав, що кодекс необхідно наповнити нормами, які мають визначати діяльність органів радянської влади, спрямовану на охорону існуючого суспільного ладу за допомогою попереджувальних і частково репресивних заходів, що застосовуються у позасудовому (адміністративному) порядку³.

Наявність значного діапазону думок завадила виробленню єдиного підходу до змісту Адміністративного кодексу, що, як вважається у літературі, було першою причиною, яка завадила прийняттю кодексу в РРФСР. Крім того, сюди додалася також і психологічна непідготовленість до його прийняття працівників апарату управління, які вважали, що Адміністративний кодекс може обмежити їх ініціативу, зв’язати їм руки в умовах класової боротьби, яка ще мала місце у країні⁴.

Більш успішною виявилася робота з кодифікації радянського адміністративного права в Україні. Спочатку плани розробників Адміністративного кодексу УРСР також були досить широкими. Наприклад, до кодексу пропонувалося помістити навіть главу, яка мала регламентувати діяльність адміністративних судів. Однак у процесі подальшої роботи обсяг майбутнього Адміністративного кодексу був дещо звужений, оскільки гучно висловлювалися наміри спрямувати майбутній законодавчий

¹ Гурвич Г. С. К составленю Административного кодекса / Г. С. Гурвич // Вдасть Советов. —1923. — № 3. — С. 26—28.

² Турубинер А. Основньїе злементьі советского административного права /А. Туру- бинер // Административньш вестник. — 1925. — № 8. — С. 14—22.

³ Колесников А. Административное право РСФСР (К вопросу о содержании

Административного кодекса) / А. Колесников// Вдасть Советов. 1923. № 3.

С. 38—41.

⁴ Курицьін В. М. Из истории советского административного права / В. М. Кури- цьін // Советское государство и право. — 1981. — № 10. — С. 127—135.