Глава 1|

3. Достатність юридичної визначеності уповноважень на адміністративний розсуд

Законодавче уповноваження на розсуд має відповідати вимогам прим, ципу юридичної визначеності. Це, зокрема, означає, що саме повно- важення не може бути настільки «широким», що з нього не зрозуміло, коли саме і як саме суб’єкт публічної адміністрації може приймати свої рішення. Вимоги щодо юридичної визначеності в Україні застосовуються більш строго, ніж у Європі. Практика судочинства Конституційного Суду країни, стиль законодавства та думки, викладені в юридичній літературі, чітко вказують на те, що в Україні має місце прагнення досягти максимальної точності законодавчих формулювань, аби не створити для публічної адміністрації шансів на застосування розсуду.

Щодо цього у праві держав-членів ЄС існують більш гнучкі та витончені критерії . Серед них, наприклад, такі: чи могли особи, яких стосуються заходи на підставі розсуду, зрозуміти ці заходи або отримати відповідну інформацію- для повноважень, які пов'язані з втручанням у права громадян, існують суворі вимоги, а для повноважень, які стосуються надання адміністративних послуг,

В українському праві не розрізняються повноваження на розсуд, що дістають вияв у встановленні варіантів можливих дій, і тими, що встановлюються за допомогою невизначених юридичних понять, тому вимоги принципу юридичної визначеності діють для обох варіантів без будь-якої диференціації. В українському праві також не розрізняються повноваження, пов язані з втручанням у права громадян, і повноваження, які стосуються надання адміністративних послуг. Практика судочинства засвідчує, що цей принцип дотримується де факто шляхом встановлення до повноважень, що стосуються надання адміністративних послуг менш жорстких вимог. ’

4. Обов'язок

застосування адміністративного розсуду

Частина 2 ст. 6 і ч. 2 ст. 19 Конституції України визначають, що публічна адміністрація має право застосовувати відповідні заходи, лише спираючись на закон. Тобто вона зобов’язана діяти у межах та у спосіб, які закріплені у відповідному законодавчому акті. Контроль за дотриманням цього положення здійснює адміністративний суд (п. 1 ч. З ст. 2 КАС

8сЬпеі<іег Н. Оезе{2§еЬші£, п. 66—81.

України), а його недотримання може бути підставою для визнання відповідного адміністративного акта протиправним.

Отже, можливість обирати один з декількох варіантів дій не означає, що публічна адміністрація має повноваження й на те, щоб самостійно визначати, чи застосовувати їй розсуд, чи ні. Законодавчий припис однозначно вимагає, щоб публічна адміністрація сама приймала рішення діяти чи ні, і якщо діяти, то у який спосіб.

Це важливо в аспекті підпорядкування публічних службовців відповідним нормативним актам за ієрархією останніх. Так, згідно зі ст. 11 Закону України «Про державну службу» від 2013 р. державний службовець зобов’язаний дотримуватися Конституції та законів України. Водночас він зобов’язаний дотримуватися відомчих директив загалом і під власну відповідальність (йдеться про загальні правила застосування розсуду та індивідуальні вказівки щодо цього). Однак це не має призводити до того, що службовець через відповідні директиви та інструкції почне ігнорувати закон. В українському праві ієрархія норм чітко визначена: Конституція — закон — підзаконні норми. Якщо певний закон встановлює повноваження на застосування розсуду, то йдеться про законодавчий наказ, що має вищий ранг, ніж будь-яка відомча інструкція. Державний службовець, який дотримується лише останніх, порушує Закон України «Про державну службу», що зобов’язує його діяти лише згідно із законом. Якщо між відповідною відомчою інструкцією і певним законом виникає колізія, то процедури вирішення таких колізій передбачені у ст. 12 (останньому абзаці) Закону України «Про державну службу» від 2013 р.

5. Обов'язок публічної адміністрації дотримуватися мети уповноваження на адміністративний розсуд

Уповноваження на розсуд має передбачати мету, яка стане обов язко- вим критерієм для суб’єктів публічної адміністрації, коли ті прийматимуть рішення щодо вжиття конкретного заходу. Мета уповноваження на розсуд є одним з інструментів, який дає можливість сформулювати відповідне уповноваження згідно з конституційним принципом юридичної визначеності й обмежити цей розсуд, щоб він не став «надто широким». Первинно мета випливає із самої норми. Однак вона може бути сформульована й окремо у тексті закону, в якому закріплене відповідне уповноваження на розсуд. В деяких випадках така мета встановлюється шляхом тлумачення відповідного закону¹. Якщо методи тлумачення не дають

¹ Циппеліус Райнгольд. Юридична методологія / Райнгольд Циппеліус. — К., 2004. — С. 67 і далі.