ч головним чином там, де механізм управління не був нерегульований позитивним законом, і, почасти, там, де існувала, так звана адміністра- і ивна юстиція.

Підводячи підсумок викладеному, П. Шеймін, зауважив, що головним призначенням поліцейського законодавства (джерел права внутрішнього управління) є визначення засад і положень управлінської діяльності, системи адміністративних центральних і місцевих установ, яким доручені певні галузі управління, сфери діяльності органів виконавчої поліції¹. Тобто автор вважав, що будь-які прояви управлінської діяльності у державі в обов’язковому порядку мають бути врегульовані позитивним правом, а отже, отримати закріплення у джерелах поліцейського (адміністративного) права.

Міркування про зміст і призначення джерел адміністративного права мають місце також і у працях вчених-адміністративістів більш пізнього періоду існування російського адміністративного права, серед них необхідно назвати професора А. І. Єлістратова^{* 2}. Особливістю творчого пошуку вченого щодо зазначеної наукової проблематики було те, що він, по-перше, у своїх «Основних началах административного права» досить детально зупинився на огляді законодавства, проаналізувавши основні збірники правових актів, в яких зустрічалися акти, що містили норми адміністративного права; по-друге, розглянув питання кодифікації законодавства, піддавши критиці адміністративний порядок кодифікації (систематизація законодавчих і прирівняних до них за юридичною силою інших актів здійснювалася не законодавчим органом, а Державною канцелярією), зауваживши, що такий порядок підриває законність і є несумісним з керівною ідеєю правової держави; по-третє, проаналізував порядок чинності закону за часом, місцем і колом осіб; по-четверте, висвітлив існуючий на початку XX ст. порядок тлумачення законів адміністративними департаментами Сенату, дійшовши обґрунтованого висновку, що циркулярні «пояснення» та «роз’яснення» законів з боку підзаконного органу, стаючи загальнообов’язковими для виконання у майбутньому, постають у неминучу суперечність з ідеєю правової державності; по-п’яте, чітко виклав систему джерел адміністративного права, віднісши до останніх крім законів, укази Государя Імператора, міністрів і головнокомап-

' Антологія української юридичної думки. В 6 т. / Редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова) таін. Том 5 : Поліцейське та адміністративне право / Упорядники : Ю. І. Римаренко, В. Б. Авер’янов, І. Б. Усенко ; відп. редактори Ю. І. Римаренко. В. Б. Авер’янов. — К. : Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. — С. 371—372.

2 Елистратов а. И. Основньїе начала административног о права / а. И. Елистра- тов. — м., 1914. — с. 70—81.

.гочих обов’язкові постанови, що видавалися губернаторами, обов’язкові посіанови земських зібрань та міських дум, а також постанови, що ви ілвл шся у перервах між засіданнями Державної Думи. Крім цього, одним із джерел адміністративного права він визначив звичаєве право.

Низання джерел адміністративного права не втратило актуальності для радянської наукової літератури з адміністративног о права, хоча, не всі автори, що займалися дослідженням адміністративного права у 20-х рр. XX ст., докладно зупинялися на зазначеній проблематиці. Одним із тих, хто вивчав останню, був О. Ф. Євтихієв, який під джерелами адміністративного права розумів сили, що виробляють право¹.

Такими силами були закон, звичай, інтереси соціалістичної революції та інтереси соціалістичної правосвідомості. Отже, навіть просте перелічення назв джерел адміністративного права свідчить про зміну ставлення вчених до змісту названої категорії, що отримує подальше підтвердження при аналізі висловлених з цього приводу думок.

Основним джерелом адміністративного права, як і раніше, визнавався закон, тобто акт, який приймався верховними органами держави. До переліку таких органів, які наділялися законодавчими повноваженнями, Конституція УРСР 1919 року віднесла Всеукраїнський з’їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (далі ВУЦВК), Раду Народних Комісарів УРСР, а згодом подібними повноваженнями була наділена також і Президія ВУЦВК. Таке ігнорування принципу поділу влади, спричинило фактичне об’єднання у ряді державних органів законодавчих і виконавчих функцій, встановлення широкого кола органів, уповноважених на нрийняпя загальнообов’язкових норм законодавчого характеру і призвело до появи значної кількості законів з різними назвами - декретів, постанов, положень, статутів, кодексів.

На відміну від (). Ф. (’ві ихісва, В. Л. Кобалевський до джерел адміністративного права відносив крім закону і нормативні акти адміністрації, зовсім не згадуючи при цьому «інтереси соціалістичної революції та інтереси соціалістичної правосвідомості» як джерело адміністративного права, оскільки, напевно, розумів, що існування та визнання подібного джерела права може призвести лише до неконтрольованого розширення меж адміністративного розсуду, що, як наслідок, потягне численні порушення прав, свобод і законних інтересів громадян.

Що ж стосується нормативних актів адміністрації як джерела адміністративного права, то вчений справедливо наголошував на тому, що, нор-

1 Евтихиев а. Ф. Основьі советского административного права / а. Ф. Евти- хиев. — X., 1925. — с. 29.