Іаким чином, викладене дозволяє дійти висновку, що починаючи з ліпшої чверті XIX ст., вчені, які займалися дослідженням поліцейсько- і права, почали поступово переходити від вивчення поліцейських статуті то аналізу правових актів, які регулювали відносини між органами \ правління та громадянами, розглядаючи останніх як суб’єктів, наділених взаємно кореспондуючими правами та обов’язками. Інакше кажучи, наука поліцейського права замість дослідження владовідносин зосередимся на дослідженні правовідносин, які, на відміну від попередніх, мали не вертикальний, а горизонтальний характер і, як наслідок, регулювалися вже не поліцейським, а адміністративним правом. Подібна зміна акцентів відбулася завдяки названим вище змінам у політичному та державному житті Російської імперії, спрямованим на перетворення її на правову державу, де переломним моментом стали події 1905 року. У даному випадку йдеться, у першу чергу, про оголошення царем 17 жовтня 1905 р. Маніфесту про дарування населенню цивільної свободи на засадах справжньої недоторканності особи, свободи совісті, слова, зібрань і спілок¹.

Завдяки зазначеному Маніфесту, зокрема, земський рух та земські організації отримали свій керівний та координуючий центр в особі народного представництва — Державної думи; був конституйований вищий орган законодавчої влади, при утворенні якого застосовувалися загальновизнані демократичні правила та принципи; була проголошена багатопартійність, яка сприяла початку роботи нової системи політичних стримувань і противаг, нових механізмів конституційного контролю. Усе це віднині не дозволяло називати Російську монархію самодержавною або необмеженою, оскільки відтепер її влада обмежувалася, коректувалася російським парламентом.

Зазначені зміни у громадському та державному житті Росії безпосередньо вплинули і на науку адміністративного права (яка, зрозуміло, після таких змін уже не могла називатися інакше), оскільки всі зазначені напрямки її реформування отримали нормативне закріплення, а отже, і офіційне визнання влади. Усе, про що мріяли вчені-поліцеїсти (адмі- ністративісти)— верховенство закону у відносинах влади і громадянина, підпорядкованість адміністративних актів і розпоряджень закону, обмеження дискреційних повноважень владних суб’єктів, створення незалежних і самостійних судів, тепер визнавалося як пріоритетні напрямки розвитку Російської імперії, а отже, відкривало для науки адміністративного права нові горизонти, нові можливості для удосконалення і розвитку.

1 Історія українського права / за ред. : о. О. Шевченка. К., 2001. — с. 99.

2*

Глава 1

Необхідно зазначити, що наука адміністративного права значно випереджала існуюче на той час законодавство, яке все ще продовжувало залишатися за своїм змістом поліцейським законодавством, оскільки більшість нормативних актів, які стосувалися управлінської діяльності, були прийняті у XIX ст., продовжуючи діяти, досить часто без суттєвих змін, і у XX ст. Таким чином, можна дійти висновку, що надалі саме наукові теорії та рекомендації мали стати тим орієнтиром, з яким законодавець мав порівнювати свою роботу при виданні нормативних актів, предметом регулювання яких були управлінські відносини.

Виходячи з викладеного, точкою відліку для дослідження історії становлення і розвитку національної науки адміністративного права є 1905 р. Саме після зазначених вище подій відбулося загальне визнання як застарілості та безперспективності ідей і положень старої науки поліцейського права, гак і перспективності та актуальності положень нової теорії адміністративного права. Термін «поліцейське право» назавжди втрачає своє попереднє (до революції 1905 року) значення, що безпосередньо впливає і на напрямки подальших наукових пошуків учених-адміністративістів.

2. Предмет і метод адміністративного права у їх історичному розвитку

Як відомо, предмет адміністративного права виступає його найбільш значущою правовою категорією, завдяки наявності якої вирішується велика кількість важливих методологічних і практичних питань. Саме це і пояснює постійний науковий інтерес до дослідження зазначеної проблематики, дослідження якої проводилися та продовжують проводитися з моменту виникнення адміністративного права як самостійної галузі права. Зазначене стосується також і методу адміністративного права, проте, дослідження останнього, про що йтиметься нижче, у вітчизняній науці адміністративного права було розпочато значно пізніше.

Становлення адміністративного права як самостійної галузі права поставило на порядок денний і питання про окреслення меж його правового впливу, про визначення суспільних відносин, які мають підпадати під регулюючий вилив його норм, або, іншими словами, про його предмет. Як було зазначено вище, наприкінці XIX— на початку XX століть у переважній більшості випадків завдання адміністративного права, на думку вчених, зводилося до регулювання тих суспільних відносин, які виникали у сфері внутрішнього управління. З цього приводу В. Ф. Дерю- жинський зазначив, що поліцейське (адміністративне) право вивчає три великі групи явищ. По-перше, всі галузі державного та громадського