Процедура знайомства і рекомендування

У житті кожної людини нерідко виникає ситуація, за якої є потреба познайомитися. Процедура знайомства мінялася з плином часу, за винятком хіба що ділового спілкування. Однак деякі правила, незалежно від ситуації, залишилися незмінними дотепер.

За етикетною нормою:

• молодшого завжди відрекомендовують старшому;

• чоловіка завжди представляють жінці, навіть якщо вона не досягла повноліття (ролі змінюються тільки тоді, коли чоловік — Президент);

• підлеглого завжди відрекомендовують керівникові.

Ритуал знайомства слід здійснювати спокійно, стрима­но, дивитися у вічі людині, посміхнутися.

При випадковій зустрічі із знайомим на вулиці достатньо усміхнутися та кивнути. Якщо є можливість зупинитись та поговорити - особливо в громадських місцях - це треба зробити так, щоб не заважати тим, хто поряд з вами. Якщо ваш знайомий досить далеко (а ви знаходитесь у приміщенні), можете помахати йому рукою. При зустрічі, що не має офіційного характеру, у відповідь на привітання можна сказати «Привіт», відповідь «Здрастуйте» виглядає як більш церемонна. Але після офіційного знайомства сказати «Салют» або «Здорово», ясна річ, неприпустимо.

Якщо людина здається знайомою, завжди краще кивнути або злегка вклонитися. При цьому не треба ображатися на тих, хто не привітався з вами: часто це буває на вулиці, при побіжній зустрічі, а причиною може бути як неуважність, так і поганий зір - зважайте на це, перш ніж образитись. В кінотеатрі, театрі, церкві, ясна річ, не треба починати розмову, поки не закінчиться служба або сеанс. Якщо ви зустрілись із знайомим у приміщенні - який би пост ви не займали -не забувайте з усмішкою привітати чи то президента компанії, чи то вахтера, а якщо при цьому прозвучить й ім'я того, з ким здоровкаються, - йому це буде вдвічі приємніше! При цьому зовсім необов'язково заводити розмову, але будь-яка неувага надовго запам'ятається підлеглому і ляже мазком на портрет шефа, який собі малює кожний підлеглий. Але пам'ятайте: не треба самим заводити бесіду «ні про що», якщо начальник сам не виявив свого бажання в цьому.

Останнім часом питання типу «Як ви живете?» не викликають емоційного відгуку з боку того, кого про це запитують, тим більше, що поставлене в такій формі питання наче передбачає детальну відповідь, тому краще сформулювати привітання по-іншому. Якщо вже вас привітали в такій формі - краще відповісти «Спасибі, добре» або «Добре, дякую Вам».

Не зайвим буде сказати про те, що коли в домі, куди ви прийшли, вас познайомили з прислугою, вам достатньо буде усміхнутися зі словами «Привіт» чи «Здрастуйте», додавши до цього ім'я покоївки чи прислуги в тій формі, в якій вам їх представили господарі: «Привіт, Анно» або «Здрастуйте, пані Ковальчук». Обмінюватися з ними рукостисканням чи починати розмову - зайве.

Інколи ми опиняємось в ситуації, в якій треба «закруглити» бесіду - коли нам нудно або нецікаво. В такому разі треба просто сказати: «Ігорю, мені дуже приємно було з Вами побачитись, але, на жаль, я маю йти, інакше запізнюсь на ділову зустріч (до лікаря і т. ін.). Кланяйтеся від мене (кому) і - до побачення!» Якщо поряд незнайомі люди, - легким уклоном та усмішкою попрощайтеся з тими, хто в цю мить дивиться на вас: не намагайтеся звернути увагу на себе тих, хто не знає, що ви йдете. Але якщо ви знаходитесь у когось у гостях - не забудьте знайти господаря чи господиню та попрощатися з ними, але так, щоб це було непомітно, інакше гості зрозуміють це як знак, що і їм час іти - і зустріч буде зіпсована.

При знайомстві часто використовується церемонія рукостискання. Це елемент європейської культури спілкування, який поширився на увесь світ. У минулому вважалося, що простягнута для вітання рука демонструвала відсутність зброї і дружні наміри. У наш час потиск руки - знак поваги до партнера і коректна форма вітання колег, клієнтів, дипломатів, високих осіб, навіть королеви, якщо вона виявить бажання подати руку для вітання. У Європі руку потискають при знайомстві, прощанні, вітанні.

Існує правило знімати рукавички перед рукостисканням. Уважається, що воно з'явилось в Італії у часи династії Борджіа, коли за допомогою рукавичок, оброблених отруйними речовинами, позбавлялись неугодних людей. Існують й інші версії появи такого правила, наприклад, в часи захоплення верховою їздою рукавички, які могли бути просякнуті конячим потом, перед рукостисканням знімались. У наш час при рукостисканні рукавички не знімаються, якщо вони є частиною жіночого туалету. Жінка може собі дозволити не знімати рукавичку й на вулиці. Сучасний етикет допускає, що на вулиці й чоловік може лишитися у рукавичках. Однак, якщо один чоловік зняв рукавичку для вітання, то це треба зробити й іншому.

Тут теж слід пам'ятати про деякі правила. По-перше, це не повинна бути «в'яла долоня»: таке рукостискання говорить про неповагу до того, з ким вітаються. Треба пам'ятати й про те, що надто міцне «вітання» теж сприймається не дуже добре. Потиск руки повинен бути твердим і не дуже довгим – два, максимум три потиски. Сам процес рукостискання має свої особливості у різних регіонах та країнах світу. Так, у США воно тверде, два-три потиски. У Німеччині - це один твердий потиск. У Франції, Бельгії - легке, швидке потискання. Англійці використовують рукостискання не часто. В мусульманських країнах рукостискання між чоловіком і жінкою не припускається, оскільки релігія забороняє контакт шкіра до шкіри між особами різної статі, якщо це не близькі родичі. В Японії потиск рук на знак вітання використовується переважно в спілкуванні з європейцями й американцями, а жінки уникають його. Обмін рукостисканнями давно регламентований такими правилами:

- жінка подає руку чоловікові;

- старший - молодшому;

- той, хто «стоїть вище» на соціальній сходинці - тому, хто «стоїть нижче». На роботі жінка не подає першою руку керівникові.

Якщо вже першим жінці подав руку чоловік - буде нечемним не потиснути її у відповідь: порушення правил етикету кимось одним не виправдовує неввічливість інших. До речі, якщо Вам довелося вітатися з інвалідом, у якого деформована або відсутня права рука (або кисть), треба все одно подати правицю: тим самим Ви дасте зрозуміти, що Ви ставитесь до нього як до рівного, а не виявляєте жалість.

При представленні першим подає руку той, кому представляють іншу особу. У будь-якому випадку, на простягнену руку слід відповісти рукостисканням, у протилежному випадку можна дуже образити людину.

Рукостискання завершують слова вітання або слідують одразу за ними. Простягаючи руку для вітання, треба подивитися людині у вічі та посміхнутися.

Не можна вітатися через стіл. Рукостискання через стіл допустиме лише при обміні сувенірами та після підписання угоди про співпрацю. Негарно йти з простягнутою рукою через всю кімнату.

Якщо, підійшовши до групи, особа обмінялась рукостисканням з однією особою, слід це зробити й з іншими. Однак, якщо присутніх багато, доречно обмежитись потиском руки із господарем (господинею) дому чи начальником, а з іншими, уклонившись, привітатися словами.

При зустрічі двох пар слід уникати перехрещення рук, щоб церемоніал рукостискання не виглядав комічно. Існує такий порядок вітання: якщо жінки стоять праворуч від своїх супутників, як це традиційно прийнято, то вони спочатку подають руки одна одній, потім чоловікам, і в кінці вітання рукостисканням обмінюються чоловіки.

Техніка виконання рукостискання може надати цьому виду вітання певний психологічний підтекст, передати характер взаємовідносин комунікантів. Є так зване "владне" рукостискання, коли рука захоплює руку іншої людини ніби згори донизу, демонструючи при цьому перевагу, бажання домінувати в процесі спілкування. Рукостискання, у якому демонструється бажання передати ініціативу, передбачає, що особа подає руку долонею, відкритою догори. При рівноправному рукостисканні руки обох осіб залишаються у вертикальному положенні. Таким же чином зазвичай передаються почуття поваги й взаєморозуміння.

У західній діловій культурі потискання із застосуванням обох рук вважається неадекватним у ділових ситуаціях, тому що розцінюється як прояв більш близьких відносин між людьми. Водночас, така форма рукостискання використовується під час зустрічі вищих посадових осіб іноземних держав з метою висловлення особливої щирості та довіри по відношенню до партнерів.

Уставання (підведення) також є формою вітання. Ось коли потрібно використовувати цей етикетний жест:

- назустріч кожному, хто входить в оселю; це стосується і дітей, крім випадку, коли дитина веде бесіду з ким-небудь із дорослих;

- жінка не встає, коли їй представляють когось на відстані. Жінки підводяться лише тоді, коли друга особа набагато старша;

- також допустимо простягнути гостю руку сидячи, якщо останній не потребує виявлення особливої пошани чи Ви не бажаєте завести з ним бесіду;

- якщо до чоловіка, який сидить, за винятком дуже старих і хворих, підходить жінка або чоловік, старший за віком, то він повинен встати, вітаючи їх;

- чоловік встає, коли жінка вперше заходить до кімнати, і стоїть до того часу, доки вона не сяде чи не відійде в іншу частину кімнати;

- у ресторації чоловік, що сидить за столиком, у відповідь на привітання жінки, що проходить мимо, трохи підіймається зі стільця та усміхається;

- на робочому місці, якщо входить жінка нижчого рангу, чоловіки не встають. Якщо керівник заходить у кабінет, де працюють жінки, вони піднімаються, якщо він вперше зайшов для знайомства з персоналом; повернувся з відрядження, відпустки; на початку робочого дня.

- якщо до службового кабінету чоловіка входить відвідувачка чи відвідувач, він повинен застібнути піджак, встати, вийти з-за столу, запропонувати їм стілець і не сідати доти, поки не сяде жінка. Після закінчення візиту чоловік проводжає відвідувачів та відкриває двері. У кабінеті господар може не вставати, вітаючи своїх співробітників.

Зняття капелюха, як і рукостискання, досить давній звичай, який отримав найбільше поширення в Європі. Раніше вважалося, що відкрита голова свідчить про дружелюбність. Капелюх рекомендується знімати рукою, протилежною від людини, повз яку проходять. Беруть його спе-реду-згори за наголовок й описують невелике півколо до висоти обличчя. Роблять це за три кроки до адресата, який стоїть або йде назустріч. Одягають капелюх, щойно розминувшись із адресатом. Не знімається зимова шапка, берет.

Уклін також прийшов у сучасний етикет з глибини віків. У минулому глибокий уклін демонстрував соціальні розбіжності: чим нижчим був уклін, тим більшими були ці розбіжності. Уклін, як правило, супроводжувався зняттям головного убору або дотиком до нього. Вища особа відповідала на уклін кивком голови. У наш час уклін висловлює повагу до іншої людини і став більш легким. У сучасному діловому етикеті такий вид вітання, як уклін та зняття капелюха поступово йдуть у минуле. Перший замінюється дружнім киванням, а чоловіки лише злегка піднімають капелюх.

Діловий універсальний етикет не схвалює поцілунків та обіймів при вітанні. Однак, у деяких країнах вони є неодмінним елементом культури спілкування. Так, в Іспанії, країнах Латинської Америки, Об'єднаних Арабських Еміратах, Саудівській Аравії обійми чоловіків можна зустріти часто. Цей жест висловлює особливу симпатію. В інших європейських країнах, країнах Північної Америки до бурних обійм при зустрічі ставляться більш стримано.

У Європі прийнята така форма вітання, як аколада (вітання щока до щоки), яка бере свій початок з ритуалу прийняття до лицарського ордену. Однак, вона передбачає достатньо близькі стосунки людей і подекуди супроводжується поцілунком. У православних країнах можливий трикратний поцілунок у щоки. У європейських країнах серед молоді та друзів при вітанні використовується легкий поцілунок у щоку.

Прикладом вітання жінок залишається поцілунок руки. У минулому така форма вітання була припустимою лише по відношенню до одружених жінок та жінок похилого віку. У наш час жінці цілують руку, не зважаючи на її вік та сімейний статус. Під час такого роду вітання необхідно дотримуватись наступних правил. Усі незручності чоловік повинен взяти на себе. Отже, він не повинен тягнути руку жінки, а повинен схилитися над нею, застигнувши на кілька секунд на відстані кількох сантиметрів від своїх губ до руки дами. Чоловік може злегка торкнутися руки підбо-ріддям, носом, але не губами. Не цілують руку на вулиці, на вокзалі, у кафе, ресторані. Поцілунок руки можна зустріти лише в найбільш урочистих випадках, наприклад, під час прийомів.

Здебільшого знайомство відбувається за допомогою тре­тьої особи — посередника. Таке знайомство називається ре­комендування. Уявіть собі, що ви гуляєте з товаришем вулицею – і раптом зустріли знайому вам компанію. Зав'язалась розмова... але ж тільки між вами та вашими знайомими, яких ви зустріли; товариш, з яким ви здійснювали прогулянку, з цією компанією не знайомий! А надто якщо це ділова зустріч - і один із її учасників забув когось познайомити з іншими – добре, якщо гість представиться сам, але деякі люди (особливо англійці), якщо вони не представлені, можуть з образою простояти, не беручи участі в розмові. Тому слід нагадати деякі правила, що їх слід дотримуватися при знайомстві.

Кілька правил при рекомендуванні:

• молодшого завжди представляють тому, хто старший: «Тітко Олександре, дозвольте познайомити Вас із моїм товаришем - Іваненком Максимом»;

• старшій (вищій) посадовій особі представляють осо­бу, яка обіймає першу (нижчу) посаду («Пане міністре, дозвольте вам представити пана Степаненка, радника на­шого посольства»). При цьому є ряд ситуацій, в яких виникають труднощі. Наприклад, жінку (виняток робиться лише для найближчих родичів жіночої статі) ніколи не представляють чоловікові, якщо він тільки не:

- керівник держави або уряду;

- член королівської родини;

- священнослужитель;

- чоловік похилого віку, що обіймає високу посаду (мер, сенатор).

Ваших родичів, навіть якщо вони старші за віком або займають більш високе становище в суспільстві, представляйте всім іншим - це ознака поваги. Наприклад: «Професоре Сидоров, дозвольте Вас познайомити з моїм вітчимом - професором Макарчуком». В останні роки стає звичкою представлятися тільки на ім'я (на американський зразок), але очевидно, що це дає обмаль інформації тим, кого знайомлять, один про одного. Тому краще не забути назвати прізвище при знайомстві. Причому треба не допустити деяких помилок, які найчастіше трапляються, а саме:

- Ніколи не слід вимовляти тоном наказу чи повеління:

«Пане Галаєнко потисніть руку пану Матвіенку» або «Пане Онопченко, ходіть-но сюди - я познайомлю Вас з моїм двоюрідним братом Іваном»; таке звернення ніяк не можна назвати ні дружнім, ані ввічливим.

- Коли знайомите двох людей - ніколи не представляйте одного з них, як свого друга: інший може подумати, що його ви не удостоїли цим високим званням.

- Не повторюйте: «Пан Огінко - пан Кащенко, пан Кащенко - пан Огінко». Достатньо назвати імена тих, кого ви знайомите, один раз. Винятком може бути той випадок, коли один чи обидва з тих, кого знайомлять, носять важковимовні прізвища.

- Представляючи свою дружину або чоловіка, ніколи не кажіть «Пані Клименко» або «Пан Світлаков»: це може бути лише тоді, коли ви знайомите її або його з дитиною. В інших в спадках завжди треба казати: «Мій чоловік (можна з ім'ям)» чи : «Моя дружина (ім'я)»;

• чоловіка представляють жінці («Пані Манько, доз­вольте вам представити пана Сергіснка»);

• колегу представляють клієнту, відвідувачу («Пане Крижанівський, я радий нагоді представити вам пана Лисенкова; пан Лисенков — заступник директора. Пан Кри­жанівський цікавиться нашими новими розробками»);

• представляючи людей один одному, при можливос­ті слід додавати невелику та коректну інформацію про кожного («Пані Сидоренко, дозвольте вам представити пана Кудима, доцента нашого інституту. Пан Кудима щойно повернувся з конференції в Ужгороді, де виступив з концепцією розвитку вільних економічних зон. Пані Сидоренко — провідний спеціаліст у сфері міжнародних економічних відносин»).

Також слід пам'ятати про те, що представляти людину треба таким чином, як повинні будуть звертатися до нього ті, з ким ви його знайомите. Серед інших правил слід пам'ятати і про те, що є категорія осіб, яких не слід називати просто на ім'я:

- начальники та керівники, якщо в вашій установі не прийнятий такий стилі;

- клієнти, покупці або відвідувачі, які спеціально про це не просили; і, хто надає вам професійні послуги: адвокат, лікар - навіть якщо вас пов'язують дружні стосунки, утримайтеся від цього при сторонніх.

Якщо ви забули або не змогли зрозуміти ім'я людини, яку вам представляють, не соромтесь попросити людину ще раз назвати своє ім'я. Якщо хтось неправильно вимов­ляє ваше ім'я, ввічливо виправте людину.

Часто буває так, що при знайомстві двох людей, той, на кого ліг обов'язок представити їх один одному, не пам'ятає імені одного з них. При цьому припустимо представити того, ім'я кого ви пам'ятаєте, наприклад: «Ти не знайомий з Іваном? Тоді познайомся» - і треба мати надію, що ваш знайомий вас зрозуміє і представиться. Якщо сталося не так - тоді краще чесно зізнатися в тому, що ви не пам'ятаєте його імені й попросити його представитись самому.

Трапляється, що заміжня жінка має або дівоче прізвище, або прізвище першого чоловіка. Тоді чоловік повинен представити її не тільки як свою жінку Олену, але й назвати її прізвище, щоб той, з ким її знайомлять, випадково не назвав її прізвищем чоловіка.

Спеціалісти з етикету вважають, що звертання один до одного на ім'я є великим порушенням самої суті батьківських відносин. Ще більше запитань викликає питання взаємовідносин нерідних дітей та батьків. Перш за все ми повинні пам'ятати про те, що тут діє правило «конкретного випадку» Але:

По-перше, дитину ні в якому разі не можна силувати та примушувати називати прийомних батьків «мамою» або «татом», надто якщо рідні ще живі. Якщо він сам воліє вас так називати - вас можна тільки привітати.

По-друге, в ситуації, коли прийомні діти вже дорослі - треба дати їм можливість вибирати своє прізвище — те, яке буде внесене в документи.

По-третє, в словах "вітчим" чи «мачуха» немає нічого образливого! Це існує лише в нашій уяві (десь, може, підтримуване казками «Попелюшка» та ін.). Тому найпростішою фразою представлення прийомних батьків може бути фраза, вимовлена з ласкавою інтонацією, яка вказує на щиру приязнь. "Пане Іваненко, ви знайомі з моїм вітчимом, паном Гузем?" В разі, коли форма звернення між прийомними батьком чи матір'ю та дитиною визначена, немає нічого поганого в тому, що мачуха чи вітчим представляють своїх прийомних дітей таким чином: «Олексію, познайомся з моїм пасинком Ігорем Рогом." Часто виникає проблема звертання до родичів, які не є надто близькими. Стосовно тіточок та дядьків все легше - їх так і кличуть, а ось чоловік сестри, брат дружини, брат чоловіка - це вже складніше. Але скажемо одразу - цим родинним зв'язкам відповідають визначення (відповідно): зять, шурин, дівер. У свою чергу, сестра чоловіка - зовиця, дружина брата - невістка, сестра дружини - своячениця. Але все ж таки при знайомстві цих родичів з друзями краще представляти їх у більш зрозумілій всім формі: «Дружина мого брата Сергія» і т.п.

Діти рідних братів чи сестер по відношенню один до одного є двоюрідними братами чи сестрами, а їх діти - онуки рідних братів або сестер - стають троюрідними братами або сестрами. Син або дочка однієї сестри по відношенню до онука або онучки іншої сестри є двоюрідним дядьком (тіткою).

Слід уникати при рекомендуванні фраз типу: «Я бага­то чув про вас», що може викликати в представленої особи запитання: «Що ж саме ви чули про мене?»

Рекомендуючи когось із запрошених на зустріч, вечір, кажуть: «Сьогодні у нас у гостях... Гадаю він (вона) не потребує рекомендацій, бо вам усім відоме ...»

На офіційних багатолюдних заходах новоприбулу осо­бу не відрекомендовують кожному з присутніх окремо. її слід відрекомендувати 1-2 або вона може розмовляти з тими, що стоять поруч, без попереднього формального знайомства.

6. Мовний етикет існував і існує в сучасній українській науці. Він є результатом значних мовно-стилістичних процесів, які відбулися в царині українського наукового сти­лю. Ці процеси особливо помітні за останнє століття. Наука розвивалася під гаслом інтегрування, фахове мовлення науки тяжіло до уніфікації і стандартизації, тобто на засобах вира­ження мовного етикету суттєво позначилися відомі соціальні, тобто позамовні чинники. Це й спричинило, на думку вчених, те, що національне в мовному етикеті української науки ніве­лювалося, розчинилося (табл.).

Мовний етикет має велике значення в комунікації науко­вців, їх поведінка і мова залежать від того, з ким вони спілку­ються: учений і його колеги спілкуються у власне науковому підстилі, а вчений і його учні — у науково-навчальному під­стилі тощо.

Науковець, спілкуючись із колегами, використовує одні мовні формули (вітань, прощань, представлень, звертань тощо), а під час спілкування зі студентами — інші. Отже, засоби вираження мовного етикету залежать від того, з ким спілкується науковець, і мають вони певні диференційні ознаки (бо змінюється різновид наукового стилю).

Структура мовного етикету в науковому стилі залежить від форми спілкування. Так, перебуваючи на науковому симпозіумі, науковець має використати зовсім іншу форму звертання до ко-лег-учєних, ніж ту, яку він використовує під час академічної лекції. Звичайно, науковець може змінювати мовні формули. Ці змі­ни будуть залежати від культури, вишуканості мовлення, смаків, традицій науковця, умов і мети спілкування. Майже незмінними залишилися

• етикетні вирази, які використовуються під час публічного захисту дисертацій (це вирази звертань до голови і членів спеціа­лізованої вченої ради, напр.: Глибокоповажаний голово спеціалі­зованої вченої ради! Глибокоповажані члени спеціалізованої вче­ної ради! Шановні колеги!

• вирази подяки членам спеціалізованої вченої ради, опонентам, напр.: Дозвольте сердечно подякувати голові спеціалізованої вченої ради — членові-кореспонденту Академії педагогічних наук України, доктору економічних наук, професору ...; моєму керівникові, докто­ру економічних наук, професору ...; сердечно дякую офіційним опо­нентам: докторові економічних наук, професору ..., кандидатові економічних наук, доценту ..; ученим провідної установи: кандида­тові економічних наук, доценту ..; докторові економічних наук, професору ... Моя дяка всім ученим, які надіслали відгуки на авто­реферат (аналогічно, як і вище, називаються). Щиро дякую кафедрі .., її завідувачеві.., усім співробітникам кафедри та зокрема профе­сорові .., доцентові .., які доклали зусиль при атестації роботи на попередніх етапах. Сердечна дяка всім членам спеціалізованої вче­ної ради за участь в обговоренні роботи. Висловлюю особливу подя­ку вченому секретареві спеціалізованої вченої ради...).