Лекція 5: Організація ділового спілкування

1. Усна і писемна форми ділового стилю.

2. Особливості ділового спілкування. Фази і форми спілкування.

3. Стратегія і тактика спілкування.

4. Рівні ділового спілкування.

5. Соціальні типи в діловому спілкуванні.

6. «Тяжкі» керівники та стратегія поведінки з ними.

7. Закономірності міжособових стосунків.

Вміння спілкуватися з людьми такий самий

товар за гроші, як цукор та кава.

Я готовий платити за це вміння більше,

ніж за будь-який інший товар у цьому світі

Дж. Рокфеллер

1. Ділове спілкування — двосторонній або багатосторонній процес, зумовлений необхідністю здійснення управлінських функцій шляхом встановлення відносин, налагодження зворотного зв'язку.

Для процесу ділового спілкування потрібні як мінімум дві особи — відправник і одержувач інформації. Йдеться про діалогічний тип відносин, який можна вважати універсальною умовою буття людини.

Ділові відносини між людьми поділяють на:

— діалогічні (один партнер сприймає цілісний образ іншого як бажаного партнера взаємодії на основі визнання його належності до певної спільноти, до якої він зараховує і себе);

— антидіалогічні (один або обидва партнери взаємодії сприймають один одного як об'єкт, принципово заперечуючи при цьому будь-яку спільність між ними);

— індиферентні (відсутність у партнерів будь-якої зацікавленості до взаємодії. За сприятливих обставин при таких відносинах можливий формальний контакт).

Діалогічне спілкування у сфері ділових відносин вибудовується за монологічним і діалогічним принципами. За монологічного підходу в ділових відносинах індивід вважає себе носієм незаперечної істини, застосовуючи діалогічну форму спілкування тільки для того, щоб вивести співрозмовника на цю істину. Діалогічний підхід передбачає визнання за співрозмовником права на власну думку, власну позицію, яку він мусить обґрунтувати.

Якщо ділова людина хоче переконати слухача (читача) в правдивості запропонованої теми, їй варто подбати, щоб слово її було зрозумілим, тема була переконливо обґрунтована. Слід навчитися контролювати свої емоції та інтонації, які дикту­ють міміку і жести.

Справедливо відзначив І. Лафатер: «Хочеш бути розумним — навчись розумно питати, уважно слухати, спокійно відповідати й переставати говорити, коли нема чого більше сказати».

Ділове спілкування регулює офіційні стосунки комунікантів у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.

Особливості ділового спілкування полягають в тому, що:

1. Партнер у діловому спілкуванні завжди виступає як особистість, значима для суб’єкта.

2. Люди, що спілкуються, відрізняються від інших глибоким взаєморозумінням у подробицях справи.

3. Основне завдання ділового спілкування – продуктивне співробітництво.

Прагматичний Дж. Рокфеллер, добре розуміючи значення спілкування для професійної діяльності, говорив: «Вміння спілкуватися з людьми такий самий товар за гроші, як цукор та кава. І я готовий платити за це вміння більше, ніж за будь-який інший товар у цьому світі»

Ділове спілкування існує в двох формах: усній і писемній (табл. 1).

Усне ділове мовлення — це спілкування людей під час виконан­ня ними службових обов'язків (під час бесід, нарад, у години при­ймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службо­вої особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.

Писемне спілкування є вторинним щодо усного мовлення. Воно й виникло пізніше. Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним.

Усне мовлення ділової людини має бути:

• виразним (потрібно з чіткою дикцією вимовляти кожне слово);

• точним і недвозначним (використовувати слова з прямим значенням);

• логічним (продумувати кожну фразу, викладати думки по­слідовно, логічно);

• відповідним ситуації мовлення (кожен службовець повинен пам'ятати: що — кому — коли — де — про що — чому говорить і відповідно добирати мовні засоби);

• нестандартним;

• доречним;

• змістовним;

• стислим (у народі кажуть, що багато говорити не завжди означає багато сказати).

Таблиця І