- •Лекція 1: Спілкування як соціальний феномен
- •Лекція 2: функції спілкування
- •Лекція 4: Психологічна природа спілкування
- •Приклади знаків уваги
- •Десять корисних порад щодо виявлення знаків уваги
- •5. Психологічні ефекти установки
- •6. • Біхевіоризм та необіхевіоризм
- •Лекція 5: Організація ділового спілкування
- •Форми ділового спілкування
- •Процедура знайомства і рекомендування
- •Етикетні вирази науковців
- •Лекція 7: Щоденний етикет
- •3. У громадському транспорті
- •Питання для самоконтролю:
- •Список рекомендованої літератури:
- •2. Методи маніпулятивного впливу
- •Методи захисту від маніпуляцій
- •1) Зрозуміти - значить перемогти.
- •2) Найкращий захист - напад?
- •3) Ідучи-іди!
- •5) Відкриті двері
- •6) Слово за слово.
- •7) «Вас багато, а я один(одна)»
- •8) Тільки факти.
- •9) Битва екстрасенсів.
- •Лекція 9: Техніка ділового спілкування
- •1. Уміння говорити як умова успіху
- •Тема 10: Психологічні особливості вербальної комунікації.
- •3. Значення переконуючого впливу в вербальному спілкуванні
- •7. Підготовка до виступу
- •Питання для самоконтролю:
- •Рекомендована література:
- •1.1. Як проводити ділові бесіди
- •1.2. Різновиди бесід
- •1.3. Техніка ведення індивідуальних бесід
- •1.4. Етапи бесід
- •4. 4.1. Поняття про переговори. Три основні стратегії переговорів
- •4.2. Підготовка до переговорів
- •1. Чого я хочу досягнути? (Визначення цілі).
- •2. Яку ситуацію я виберу?
- •3. Чому партнер на переговорах надає особливого значення?
- •5. Які графічні зображення (комунікативні засоби) зможуть допомогти в переговорах?
- •4.3. Стратегічні підходи до проведення переговорів
- •4.4. Тактика і принципи переговорів
- •4.5. Сприйняття партнера в процесі переговорів
- •4.6. Як провести переговори
- •4.7. Розміщення учасників за столом
- •Підготовка приміщень
- •4.8. Переговори з кредитними установами
- •4.9. Мистецтво торгуватися, або короткі переговори
- •4.10. Особливості ведення ділових переговорів в різних країнах.
- •Протоколювання наради
- •Прийоми боротьби опонентів за перемогу в дискусії
- •Радіоінтерв'ю
- •Участь у телепередачі.
- •Поведінка під час зйомки
- •Домовленість щодо радіо - та телеінтерв'ю
- •2. Конференція ідей
- •3. Синектика
- •4. Пул мозкового запису
- •5. Ідея Дельфі
- •6. Опитування за допомогою карток
- •7. Ідейна інженерія
- •8. Метод колективного блокнота
- •9. Тригерна техніка
- •10. Метод фокальних об'єктів
- •11. Метод гірлянд випадковостей та асоціацій
- •12. Аналіз дратуючого слова
- •13. Метод «тілмаг»
- •14. Метод контрольних запитань
- •15. Метод морфологічного аналізу
- •Типи презентацій та особливості організації їх
- •Рекомендована література:
- •Тема 14: Невербальні засоби ділового спілкування
- •1. Сутність невербального спілкування
- •2. Роль жестів у діловому спілкуванні
- •3. Міжособистісний простір
- •4. Постава як засіб невербального спілкування
- •5. Передавання інформації мімікою
- •6. Форми невербального передавання інформації у міжособистісних відносинах
- •7. Особистий підпис як своєрідна емблема людини
- •Напрямок підпису
- •Довжина підпису
- •Величина літер (великих і малих)
- •Заокругленість і гострота букв
- •Зв'язаність і розірваність букв
- •Різні прикраси в підписі
- •Розмашистість
- •Сила тиску при написанні букв
- •Підкреслення в підписі, «хвостики», перекреслення
- •Крапка в підписі
- •Навантаженість в підписі
- •Нахил букв
- •Різні види підписів у одної і тої ж людини
- •Зміна підпису з плином часу
- •8. Неканонічні звукові знаки
- •9. Невербальне спілкування у ділових ситуаціях
- •10. Інші невербальні засоби
- •1. Ніколи:
- •2. Завжди:
- •Кімнати особливого призначення.
- •Питання естетики.
- •4.Сучасні тенденції облаштування офісів.
- •Стиль сучасного офісу: основні риси.
- •4. Китай
- •5. Сполучені Штати Америки
Підкреслення в підписі, «хвостики», перекреслення
Напевно знайдуться і такі підписи, які підкреслюються автором знизу. Такі люди відрізняються великою вразливістю, самолюбиві і залежать від думки оточуючих.
Якщо підпис людини накривається лінією зверху, це говорить про те, що його володар пишається собою, пихатий і прагне до великих досягнень.
Великий інтерес представляє з себе «хвіст» в кінці підпису, чим довший хвіст, тим нетерпиміше людина ставиться до зауважень на свою адресу, до різних наказів і т.д. Така людина дуже обережна і обачна.
Якщо ж людина перекреслює свій підпис, то вона незадоволена собою, вона занадто самокритична і знервована. Вона завжди коливається і сумнівається.
Крапка в підписі
Крапка в підписі - позитивний знак. її наявність свідчить про дисциплінованість і прагнення завершувати всі справи.
Навантаженість в підписі
Чим більше навантажений підпис людини і чим більше він складний, тим більше проблем для себе створює її володар. Про таких кажуть: «Робить з мухи слона».
І звичайно ж. чим простіший підпис, тим простіше ставиться людина до проблем. Прості і нехитрі люди можуть взагалі писати замість підпису своє прізвище. І чим більше вноситься складнощів у підпис, тим складніша натура в автора.
Нахил букв
Пряме написання букв свідчить про стриманий, послідовний впертий характер людини, що володіє самовладанням. В даному випадку присутній домінуючий вплив розуму.
Часто зустрічається правонахильний підпис людини, що говорить про здатність до розуміння і компромісів. Але майже лежачі на правому боці букви «кричать» про якесь патологічне явище.
Лівонахильний підпис людини показує на невідповідність особистих природних схильностей і потягів із зовнішніми умовами виховання. Тут притаманні і упертість, і вимогливість, і скритність, а іноді і нещирість.
Складніше, коли нахил букв в одному підписі різнотипний. Такі люди примхливі, поривчасті, нестійкі, розкидані в цілеспрямованості. З цими людьми краще бути обережніше у спільних справах і у взаєминах.
Різні види підписів у одної і тої ж людини
Наприклад, один і той же чоловік підписується то акуратно, то недбало. Це свідчить про те, що людина ставиться вибірково до оточуючих. Для того, хто представляє для нього інтерес, він буде намагатися показати себе з кращого боку, і навпаки. Хто йому нецікавий, він і буде ставитися до цих людей недбало.
Зміна підпису з плином часу
Так як підпис людини є відображенням її внутрішнього світу, природно, що з часом вона змінюється, як і сама людина (вік накладає свої відбитки на характер, погляди на проблеми і т.д.). Підпис може змінюватися і в зв'язку із заміжжям жінки, може відображати будь-які емоційні зміни в особистому житті. Одним словом, якщо людина вдосконалюється і розвивається – підпис на це вказує. А якщо людина деградує – деградує і підпис.
8. Неканонічні звукові знаки
Неканонічні фонетичні знаки — це "акустичні жести": цмокання, покашлювання, посвистування тощо. Неканонічними вони називаються тому, що відрізняються від "нормальних" звуків мови, простіше, не належать до звуків мови.
Неканонічні звукові знаки використовуються у спілкуванні між людьми, а деякі — у спілкуванні людей із тваринами та птахами. Застановившись над якоюсь проблемою, українці, не розтуляючи рота, вимовляють звук, який на письмі приблизно передається буквосполученням гм або хм. Зупиняючи коней, українські селяни застосовують звуковий знак тпру! Тут також літери вельми умовно відбивають звукову структуру цього знака, тому що в ньому нема виразно артикульованих [т], [п], [у], а звук [р] неканонічний.
І характер неканонічних звукових знаків, і їх використання має національну специфіку. Американський лінгвіст Чарлз Фриз на лекції в Мадриді був зустрінутий звуком шшш і розгубився: у США так виражають несхвалення. В Іспанії ж, про що професор не знав, це заклик до тиші, як в українців тсс.
Свист. Це засіб установлення контакту, знак "я є тут", сигнал попередження, початку дій тощо, коли адресант й адресат (-и) перебувають віддалено. На мітингах, концертах, спортивних змаганнях свист служить засобом вираження протесту, невдоволення, обурення, зневаги. Останніми десятиліттями у нас поширився імпортований з Америки звичай свистом (і криками) виражати схвалення й захоплення виступом співака, спортсмена тощо. Етичність, етикетна цінність такого використання свисту сумнівна. Як засіб спілкування свист доцільно застосовувати десь у туристичному поході, на збиранні грибів, полюванні, коли виникає загроза заблукати, відбігти від своїх, коли час збиратися додому тощо. А от свистіти на вулицях міста, під вікнами багатоповерхівок — це ознака невихованості.
До сфери просторічного спілкування належить свист невеликої інтенсивності, яким виражають подив, спричинений якоюсь несподіванкою, здебільшого неприємною.
Антиетикетним є насвистування якоїсь мелодії з метою ігнорування співрозмовника, навмисної неуваги до його слів. Не порушує етикету свист у контактах із собаками і птахами, якщо це не заважає іншим людям.
Індіанці мазатеко імітують тональний і ритмічний малюнок своєї звичайної мови за допомогою свистів чотирьох різних тональностей.
Деякі труднощі, природно, виникають у тих випадках, коли декілька слів звичайної розмовної мови мають однакову кількість складів і подібний тональний малюнок. Такими, зокрема, є власні імена, запозичені індіанцями від іспанців (наприклад, Модесто, Густаво, Рикардо і т.п.). Тут правильне розуміння свистового висловлювання багато в чому залежить від того безпосереднього контексту, у якому ведеться розмова.
Ця мова, на відміну від звичайної мови, достатньо ефективна лише в таких контекстах, суть яких цілком очевидна для обох співрозмовників, і де загальні культурні навички і традиції народу значною мірою визначають зміст висловлювань. Тому і сфера застосування свистової мови, як правило, обмежується порівняно небагатьма, достатньо специфічними ситуаціями.
Насамперед, використання мови свисту є в мексиканських індіанців привілеєм чоловіків. Жінки, хоча прекрасно розуміють її (і навіть нерідко відповідають словами на свистову фразу), самі ніколи не пересвистуються з іншими жителями селища. Чоловіки користуються свистовою мовою або для передачі повідомлень на велику відстань, коли звичайна мова не може бути почута, або ж при сторонньому, якщо той не знає мови свистів і не повинний зрозуміти, про що говорять господарі. Хлопчики, що починають свистіти раніше, ніж навчаться говорити, можуть пересвистуватися один з одним при гостях, зайнятих своїми розмовами. При цьому дитячий свистовий діалог не порушує бесіди дорослих.
Якщо ми покинемо Мексику і перенесемося на 8 тис. км до сходу, то опинимося на острові Ля Гомера. Люди, що населяють цей невеличкий острівець Канарского архіпелагу, також користуються свистовою мовою «сільбо», що за своїм характером принципово відрізняється від мови свистів у мексиканських індіанців. Щоб зрозуміти сутність цієї різниці, необхідно пригадати, що людське вухо відрізняє один від одного значимі звуки мови, або фонеми, орієнтуючись на спектральний склад декількох резонансних частот (формант), характер яких унікальний для кожної фонеми.
Для надійного розпізнавання голосних слуховому аналізатору, очевидно, бажана інформація про частоти трьох перших (найбільш низькочастотних) формант, але в деяких випадках розпізнавання може йти і по двох формантах. Що ж стосується мови свисту «сільбо», то тут кожний стиль звичайної розмовної мови кодується свистом, що відповідає по частоті єдиній, першій форманті тієї голосної, що міститься в цьому складі. Зрозуміло, надійність розпізнавання при цьому сильно знижується. Але від цього засобу комунікації і не потрібно занадто багато. У результаті такий засіб кодування мови виявляється цілком порівнюваним із тим, що виробили індіанці.
Звук плювання. На письмі його відтворюють буквеним комплексом "тьфу" або "тьху", він є знаком сильного здивування, гострого невдоволення, повної зневаги. У всіх цих значеннях він належить до арсеналу антиетикетних засобів. У народному побуті цей знак має також "оберігальне" вживання: це відгомін дохристиянських вірувань, коли плюванням відганяли "нечисту силу", оберігали від "недоброго ока". У масаїв, що проживають у Кенії й Танзанії, плювання в бік людини — це знак побажання їй добра.
Звук відригування. За європейськими нормами поведінки це неприпустимий знак. А в деяких азійських етнокультурних спільнотах відригування — знак задоволення від частування, і його чекають від гостей. Серед німців у сільській місцевості ще в минулому столітті таким знаком слугували звуки з нижньої половини тіла.
Звук позіхання. Позіхання не спрямоване на комунікативного партнера, тому не є комунікативним знаком. Але цей природний, симптоматичний знак оцінюється співрозмовником як вияв негативного ставлення до його мовлення, отже, має для нього антиетикетний сенс. Фахівці з мовленнєвого етикету не лише забороняють позіхати під час спілкування, а й рекомендують засіб проти цього: міцно закрити рота й випустити повітря носом. Для красномовців додамо, що людей тягне на позіхи, коли вони не виспались, коли їм холодно, коли в приміщенні мало кисню тощо, а також через утому, спричинену, зокрема, кількістю та якістю мовлення оратора чи співрозмовника. Отож, не варто допускати до того, щоб співрозмовник (аудиторія) позіхав або ж імітував позіхання.
Зітхання. Це природний, симптоматичний знак. До нього етикет ставиться поблажливіше. Його заборона диспозитивна — зітхати під час розмови можна, але не надто часто і не надто тяжко, хіба що на те є якась причина, відома і співрозмовникові.
Оплески. Цей звуковий знак використовують для вітання і схвалення, а також для нагадування про те, що пора починати збори, концерт тощо, коли з цим запізнюються. У час переходу від тоталітаризму до демократії в Україні оплески почали інтенсивно використовуватися не лише для того, щоб промовець припинив виступ, а й для того, аби не дати йому говорити взагалі. Практику заплескування (зааплодовування) не можна вважати етикетною.
Сміх. Це, за словниковим визначенням, "переривчасті, характерні звуки, які утворюються короткими видихальними рухами як вияв радості, задоволення, нервового збудження тощо". У спілкуванні сміх — нормальна, здорова реакція на дотеп, жарт, каламбур, анекдот, незвичну ситуацію, нестандартний учинок тощо. Людей, котрі не сміються зі смішного, вважають позбавленими почуття гумору, характеризують їх серйозними, як трактор, а коли вони настирливо з'ясовують, з чого інші сміються, коли після почутого анекдоту допитуються ну і що?, то іменують їх занудами.
Сміятися треба. Але не з власних жартів, дотепів, витівок, і не в будь-якому місці розповіді співрозмовника, і не з хиб його мовлення, і не з фізичних чи психічних вад інших людей, і не в обличчя, і не в спину, і не поза спину (очі), і не в бік людини, яка не бере участі в розмові та не знає, про що йдеться, що є причиною сміху. Неетично й неестетично сміятися з широко відкритим ротом, надто гучно (сміятися на весь рот; братися від реготу за живіт; захлинатися реготом). Є чимало обставин, у яких бажання посміятися має поєднуватися з вимогами такту, доброго тону.
У сфері сміху, "сміхової культури" є певні етнічні відмінності. Серед англійців можна натрапити на тих, котрі вважають, що сміх спотворює гримасою обличчя, і принципово не сміються. Це попри те, що вони цінують гумор, дотепність. Японцям, якщо вірити декому з європейців, не властиве почуття гумору. А отже, їм не завше будуть зрозумілі причини нашого сміху. І це треба брати до уваги у спілкуванні з ними, як і з представниками інших етномовних спільнот. Сміхова культура у різних суспільствах не однакова.