10. Інші невербальні засоби

Мова прапорів

Поки не були винайдені ці технічні засоби зв'язку, людина успішно користувалася і більш простими засобами трансляції повідомлень на відстані. Деякі з них збереглися і досі. Візьмемо хоча б сигналізацію прапорцевим семафором, ще і тепер використовується у флоті. Тут кожне положення рук сигнальника відповідає одній букві або, якщо дивитися глибше,- одній фонемі мови. Таким чином можна транслювати мовне висловлювання, за допомогою елементарних візуальних сигналів. Перед нами повний аналог фонетичного письма. Проте за швидкістю передачі тексту прапорцевий семафор дуже сильно поступається можливостям живої мови. Цим засобом неможливо передавати більш ніж 60-70 знаків у хвилину. А це приблизно в 25 разів повільніше, ніж швидкість обміну повідомленнями за мовного спілкування співрозмовників.

Ця обставина недвозначно відбилася на практиці використання ще одного засобу оптичної сигналізації на відстані. Крім прапорцевого семафору, в усіх флотах світу використовується так званий прапорцевий код. Існує і міжнародний код цього типу, в якому, окрім декількох прапорів з особливими спеціальними значеннями, є 26 «літерних» прапорів. Кожній літері латинського алфавіту відповідає прапор певної форми і малюнку. Таким чином, можна скласти комбінацію прапорів, що відповідає будь-якому, найскладнішому висловлюванню. Проте цей засіб є дуже малоефективним, тому що він не забезпечує необхідної швидкості передачі і дешифрування повідомлень. Тому в більшості випадків використовуються одно-, дво- і трипрапорцеві сигнали, у котрих кожний прапор або їхня комбінація відповідають цілій фразі.

Для шифровки і розшифровування використовуються спеціальні кодові книги. Наприклад, сполучення літерних прапорів N і C позначає: «У мене складнощі, і я потребую негайної допомоги»; сполучення P, C і I розшифровується так: «Ви стикнетеся з великими труднощами при проході в районі мису такого» (для передачі географічних назв існують особливі кодові комбінації).

Мова музичних інструментів

Принципи перекодування мовних висловлювань у звуки іншої природи можуть бути, як виявилося, ще простішими.

У негрів банту з триби оломбо, що живуть у Центральної Африці, існує своєрідна гра. Гостя, що приїхав здалеку і незнайомого зі звичаями оломбо, запрошують у велику хатину або на галявину і просять його надійно заховати який-небудь предмет у будь-яке, ним самим обране місце. При цьому присутніми є декілька членів племені, один із яких тримає в руках незвичну двострунну гітару.

Потім усі присутні розсідаються по своїх місцях, а хтось із них запрошує ще одного чоловіка, що до цього не брав участі у грі. Він, природно, не знає, що саме сховав гість і де захована ця річ, але повинен проте розшукати її. У своїх пошуках ця людина орієнтується винятково на звуки, що один з учасників гри творить зі своєї двострунної гітари.

Музикант використовує не всі можливості свого інструмента - доторкаючись лише до однієї струни гітари, він відтворює тільки дві контрастні ноти, які складуються в короткі музичні фрази. І протягом двох-трьох хвилин запрошена з іншого кінця села людина без усякої праці знаходить захований предмет. Принцип перекодирования мови в звук, відтворений гітарною струною, виявляється тим самим, що й у свистовій мові мазатеко, з тієї лише різницею, що в оломбо для цієї мети використовуються не чотири тони, а усього лише два. Ці прості музичні фрази перекладаються на мову оломбо в такий спосіб: «Йди назад»; «Це (шукана річ) залишилася за тобою»; «Не зроби помилки!» і т.д.

У народів оломбо, топоке, келе, комо, мба й інших, що населяють ліси Конго, основним засобом передачі повідомлень на відстань служать різноманітні гонги. Такий гонг має дуже мало спільного з барабаном. На відміну від барабана, що дає звуки однакової висоти, гонг влаштований таким чином, що з нього можна легко отримати звуки двох або більше тонів.

Які ж повідомлення можуть передаватися за допомогою гонгу, і чи є межа їхній розмаїтості і складності? У колекції висловлювань мовою гонгу нараховується близько 170 фраз. Всі ці висловлювання можна поділити на шість основних тем: назви предметів і тварин; сповіщення про важливі події в житті села (скликання на танці, на спортивні змагання, повідомлення про народження дитини - зокрема, про народження двійні, про одруження, смерть, загрозу епідемії і т.д.); спеціальні сигнали, що потребують уваги і пильності; назви сіл; імена людей; менш важливі сигнали, приурочені до таких ситуацій, як скликання людей у село при загрозі сильної зливи.

Чудова властивість мови гонгу саме в тому і полягає, що трансляція слова в ньому практично завжди замінюється трансляцією цілої фрази. Використання таких стійких зворотів мови дозволяє мові гонгу вирішити дуже важливе завдання, що виникає завжди, коли необхідно передати деяке важливе повідомлення на велику відстань. Щоб необхідна інформація десь не загубилась (за рахунок втрат, неминучих у будь-якому каналі зв'язку), повідомлення повинно мати певну частку надлишковості. У розмовній мові ця надлишковість забезпечується тим, що слова, як правило, відрізняються один від одного не за одним, а за декількома звуками. Декількома літерами різняться вони й у рукописному або друкарському тексті. У мові гонгу використовуються й інші засоби підвищення надлишковості тексту і, отже, надійності їхнього дешифрування. Найбільш звичайний шлях для цього - подвоєння назв за рахунок використання різних синонімів того самого поняття. Наприклад, звістка «новини» передається в келе двома словами: «мболи санго», що означає попросту «новини, новини». У мові гонгу народу оломбо слово «олія» транслюється так: «соко майна» («пальмова олія, пальмова олія»). Щоб повідомити слово «риба», сигнальник вистукує підряд назви двох різних видів риб.

Подібно до писемності, яка в історії мови виявлється більш консервативною, ніж розмовна мова, мови гонгу можуть зберігати в собі висловлювання, що зникнули з повсякденного лексикону племені. Ця обставина важлива тим, що через свою безсумнівну старожитність і дуже жорстку традиційність мова гонгу може дати при своєму ретельному вивченні багато чого для розуміння історичних шляхів розвитку і перетворення розмовної мови африканських народів, що не мають писемності.

Схожі музичні і сигнальні інструменти існують також у багатьох інших районах земної кулі. Етнографи знаходять їх у жителів багатьох архіпелагів Океанії (Фіджі, Нові Гебриди, Соломонові острови, острови Кука), на Новій Гвінеї, в Ассамі, в індіанців Еквадору і Перу. Мабуть, такі ж гонги існували й в ацтеків Мексики. Подібно до африканських гонгів, ці інструменти можуть використовуватися і для танців, і з метою сигналізації.

Метамова — це істинні думки співрозмовника, приховані в його словах і фразах. Тобто це мова, схована в звичай­ну. Як і мова тіла, метамова базується на інтуї­ції, передчуттях, шостому почутті та розумінні, що слова і думки співрозмовника — це не одне й те саме.

Більшість виразів легко розпізнаються і використовуються людьми, але свідомо інтерпретуються лише кілька метаслів для того, щоб розкрити істинний зміст висловлювання.

Метамова використовується і в побутовому, і в діловому спіл­куванні.

Зокрема, часто використовують метамову агенти з продажу нерухомості.

Наведемо декілька прикладів із їх лексикону.

Метамова	Переклад
«Унікальна пропозиція»	«У нас серйозні труднощі з прода­жем»
«Дуже цікавий»	«Страшний»
«Компактний»	«Дуже тісний»
«Затишний котедж»	«Виглядає по-сільському»
«Дім з великим потенціалом»	«Справжня «розвалюха»
«Виключно спокійний тихий район»	«Далеко від магазинів і школи»
«Унікальний за красою будинок»	«Звичайний»
«Близькість міського транспорту»	«Стоянка автобуса біля дверей»
«Дуже оригінальний план будівлі»	«Туалет на вулиці»
«Ідеальний будинок для людини, яка любить працювати своїми руками»	«На ремонт потрібне ціле багатство»

Найбільш типовими подразниками-метасловами є «розуміє­те», «так би мовити» і «ну». Ці знакові фрази найбільше пошире­ні серед малоосвіченої частини суспільства.

Якщо забрати з нашої мови всі метавирази, то розмова стане короткою, різкою і виключно змістовною. Ми будемо здаватися одне одному грубими, жорстокими і неуважними. Метамова пом'якшує удари, які ми завдаємо один одному, дозволяє нам маніпулювати співрозмовником, досягти своєї мети, випустити емоції, не наносячи образи.

Дві малознайомі людини починають розмову, як ритуал, з малозначимих фраз, питань, кліше і стверджень. Це дає співрозмов­никам час оцінити один одного, зрозуміти, чи зможе встанови­тись між ними зв'язок.

Типова розмова починається з привітання «Як справи?», за яким іде кліше «Нормально». Найзручнішим для прощання є кліше «Побачимося». Коли співбесідник говорить нам: «Було приємно побачитись», це обов'язково означає, що він збирається підтримувати з вами стосунки в майбутньому. Розуміючи мета­мову, легко вловити подібні тонкощі.

«Більшість чоловіків знають, що коли жінка говорить «ні», вона, як правило, має на увазі «можливо». А коли вона говорить «можливо», то це напевно означає «так». Ну, а якщо жінка сказа­ла «так», то вона явно не леді». Цей старий жарт прекрасно ілюс­трує той факт, що люди, як правило, говорять не те, що мають на увазі.

Часто у мовленні використовують кліше.

Кліше — це стандартна фраза, якою користується людина, що не володіє багатою уявою, або досить лінива, щоб описати ситу­ацію такою, як її сприймають.

Кліше може стати провідною ниткою для розуміння думок співбесідника. Наприклад, «між іншим» — це вибачення за недо­речність і найбільш часто використовується в сучасній англійсь­кій мові. «Між іншим» використовується і в деяких інших фор­мах, як, наприклад, «поки я не забув», «я ось подумав». Усі ці кліше покликані замаскувати важливість того, що співрозмовник збирається сказати.

Наприклад, «Дякую, що позичили мені машину, а, між іншим, на бампері завжди була ця вм'ятина?» Слова «а, між іншим» бу­ли використані для того, щоб замаскувати той факт, що питання про вм'ятину на бампері було основним.

Подібні слова повинні насторожувати вас: як правило, за ними приховані основні частини речення.

«Джон, ми високо цінуємо те, як ти попрацював над проектом. Ти багато зробив. Між іншим, твоя відпустка відкладається до наступного місяця».

Що ви можете зробити з кліше, коли відчуваєте себе дискомфортно через те, що часто ним користуєтеся? Краще за все було б їх викреслити зі свого словника. Якщо це складно, то спробуйте замінити їх гумористичним варіантом, який для вашого співроз­мовника є новим.

Наприклад, фразу «Синиця в руках краще за журавля в небі» можна замінити фразою «Небо в руках краще двох синиць». Фра­зу «За кожним чоловіком завжди стоїть жінка» можна освіжити, доповнивши словами «але іноді це зовсім інша жінка».

Серед метаслів, які найчастіше використовуються, є також словосполучення «чесно кажучи», «по правді» чи «якщо бути відвертим», які відразу ж дають зрозуміти, що співбесідник далеко не такий правдивий, чесний і відвертий, як це ствер­джує.

Слова «так, звичайно», має три різних значення. «Ви що, втратили глузд, ставити подібне запитання» (сарказм), «Мені ві­домо, що я знаю все, що мені необхідно знати!» (пускання пилу в очі), «Я знаю, що ви до:татньо освічені, щоб знати це, але я все ж таки вам про це скажу» - ввічливість).

Маніпулятивна метамова відображає наміри співбесідника підштовхнути вас до думки чи тієї дії, якої він від вас домагаєть­ся: «Ви так не думаєте?)., «Відчуваєте?», «Чи не так?» — усі ці питання мають на увазі однозначну позитивну відповідь, що до­зволяє тому, хто запитує, маніпулювати співбесідником.

Коли бізнесмени проводять переговори чи ділові зустрічі, ме­тамова використовується ними повною мірою. «Я не вважаю, що ви повинні це зробити» означає «Зробіть це!».

«Бізнес є бізнес» — спроба виправдати свої неетичні дії або подібні вчинки когось іншого. Коли співбесідник говорить, що в нього «діловий підхід», значить, він збирається «вижати» із вас все, що можливо.

Деякі особливості поведінки громадян різних країн

• Якщо у присутності датчанина покрутити пальцем біля скроні, він сприйме цей жест як похвалу його відмінній пам'яті.

• В афганській провінції Пенджаб витягнутий і зігнутий гачком па­лець означає звинувачення співрозмовника у брехні.

• Узявшись пальцями за мочку вуха, можна нанести страшну об­разу поляку, греку, болгарину, мальтійцю, сербу, італійцю й іспанцю, а ось португалець, навпаки, сприйме це прихильно.

• Потирання ока в арабських країнах натякає на те, що співроз­мовник — дурень, у Латинській Америці жінка, побачивши це, вважа­тиме, що до неї залицяються.

• У США кільце, утворене великим і вказівним пальцями, означає «о'кей»! У Франції — «нуль», «нічого», в Японії — «гроші», а в Тунісі цей жест рівноцінний погрозі «Я тебе вб'ю!»

• Коли за полу піджака закладені два пальці так, що видно вка­зівний, середній і безіменний, це свідчить у нас про запрошення ви­пити «на трьох». У Великобританії такий жест є масонським знаком із символіки Ордена буйволів.

• Англійці кличуть офіціанта звуком, що утворюється великим і середнім пальцями, або розмахують руками, або згинають вказів­ний палець до себе. Останній жест у товаристві або на вулиці образ­ливий.

• В Англії, зробивши під час застілля жест, що імітує перевертан­ня келиха («зав'язав»), можна наразитися на гнів співрозмовника, ос­кільки у нижчих прошарках англійського суспільства це виклик до бій­ки. До цього спонукає і знятий з плечей піджак, залишений у руках.

• В англійському суспільстві вважається нормальним, коли чоло­вік розмовляє з жінкою, тримаючи руки в кишенях або не виймаючи з рота сигарету (сигару, люльку). Також не є невихованістю під час розмови з кимось витягувати ноги вперед або висловлювати своє за­хоплення ударом долоні по власному стегну вище коліна (звичайно, не на дипломатичному рауті).

• У жителів Великобританії є два подібних жести, які краще не плутати, щоб адекватно відреагувати на ситуацію: витягнута перед со­бою долоня з розставленими вказівним і середнім пальцями (у вигля­ді букви V) означає знак перемоги. Якщо долоня з таким розташуван­ням пальців рухається знизу догори на рівні стегна — це дуже неприс­тойний і образливий жест.

• Готовність учня (студента) відповісти на запитання викладача ви­ражається у Великобританії піднятим вказівним пальцем правої руки.

• При використанні пальців для рахування розгинайте їх, а не зги­найте. Якщо рахунок іде на одній руці, то першим розгинайте великий палець.

• Рукостискання англійці застосовують при знайомстві, однак во­ни рідко обмінюються рукостисканням при зустрічі. Прийняті у слов'ян поцілунки між чоловіками англійці не практикують.

• В Англії під час їжі прийнято тримати руки на колінах, у Фран­ції — на столі. Звичка спиратися ліктями на стіл французів не шокує, а ось голландець вважатиме таку людину вкрай невихованою.

• За столом можна розгубитися перед численними ножами, при­значеними для різноманітних потреб. Однак навіть якщо ніж один, слід пам'ятати, що у присутності француза не можна доторкуватися ним до салатів, зате сир їсти потрібно тільки за допомогою ножа.

• У Німеччині не прийнято їсти за допомогою ножа картоплю, в Італії — спагеті. В Австрії не заведено відсікати ножем вершок зваре­ного яйця, а в Іспанії взагалі не можна доторкуватися ножем до жод­ної страви з яєць.

• Особливої уваги вимагають виделки. Класти їх, як правило, по­трібно зліва від тарілки. При цьому англійці й німці кладуть виделку зубцями догори, французи — донизу.

• Французи направляють ложку до рота тільки кінцем, англійці — тільки боком.

• У Франції тарілку з супом нахиляють до себе, в Англії — від себе.

• Якщо в Італії та в Іспанії перехрещені на тарілці після часту­вання ніж і виделка означають «більше не хочу», то в Німеччині — «прошу ще». Французи, якщо хочуть добавки, кладуть ніж і виделку паралельно.

• У багатьох мовах слово «лівий» має негативне значення. В анг­лійській мові синоніми слова «left-handed» (ліворукий) — незграбний, невмілий, ухильний, потаємний і навіть підлий; у французькій мові «gаuсhе» — лівий, незграбний, нечесний; в італійській «mаnсіnо» озна­чає «дефектний». І в українській мові словосполучення «лівий товар» або «піти наліво» також мають негативне значення.

ЛЕКЦІЯ 15: Організація ділових прийомів

1. Загальні положення про прийоми.

• Історія двірського етикету.

• Організація підготовки до прийому.

• Підготовка запрошень.

• Зустріч гостей.

2. Прийоми з розміщенням.

3. Прийоми без розміщення.

• Шведський стіл.

• Фуршет.

• Коктейль.

• Келих шампанського або келих вина.

• Чай.

• Бар-бекю.

• Жур-фікс.

• Бенкети.

4. Як слід поводитись та про що слід говорити на ділових прийомах.

1. Найпоширенішою формою ділового протоколу є прийоми, основи організації яких необхідно знати як бізнесменам, підприємцям, так і ме­неджерам будь-якого рівня.

Прийоми — це зібрання запрошених осіб, де гостям пропонують різні стра­ви і створюють умови для спілкування і знайомства, відпочинку, ритуальних процесій і церемоній.

Прийоми влаштовуються у зв'язку із завершенням якої-небудь видатної події, на національні свята, релігійні та професійні святкування, ювілейні дати, проведенням важливих заходів: виставки, конференції, симпозіуми, випуск ювілейного видання чи моделі, отримання великого виграшу, в честь прибу­лої на фірму іноземної делегації чи високого гостя, а також в іншому заплано­ваному порядку.

Прийоми мають діловий характер, проводяться з метою поглиблен­ня і розширення ділових контактів, продовження переговорів, здобуття но­вих партнерів, одержання необхідної інформації, презентації своєї продукції, реклами тощо. Прийоми — це інструмент ділових стосунків, який успішно застосовувався при дворах ще з часів Людовіка XIV.

• Історія двірського етикету

Правила двірського етикету у давні часи були такими складними, що ви­давалися товстенні трактати, які описували всі деталі правильної поведінки. Деякі думки не втратили своєї цінності і сьогодні.

У зібранні «Галатео, або Книга шляхетних манер», яке опубліковано в Італії у 1558 році, зазначалось: «У товаристві вельмож і під час обіду та прийомів говорити треба спокійно, шануючись, щоб вас розуміли. Пани і пані по­винні все робити красиво, витончено, бути люб'язними. Кожен має носити одяг відповідно до віку і становища у суспільстві».

Коли Катерина Медичі у 1533 р. вийшла заміж за майбутнього короля Ген­ріха II, вона привезла з собою до Парижу кращих кухарів і чудові столові ножі та виделки. Дякуючи цьому, бенкети французького королівського двору ста­ли такими вишуканими, що всі гості користувалися столовими приборами.

Лише через двадцять років у колі французьких дворян використання ножів і виделок стало нормою етикету. У буржуазному середовищі це правило стало нормою лише у XVIII ст.

Етикет вимагав під час трапези вдаватися до витончених манер: уміти користуватися всіма перевагами сервіровки, і той, хто навчився красиво спо­живати їжу і вести світську бесіду, міг розраховувати на прихильність короля більше, ніж інші.

Французька мова стала мовою кулінарного мистецтва. До цього часу не втрачено рецепти вишуканих страв, які носять імена французької знаті. На­приклад, соус Бешамель винайшов маркіз, чим і прославив у віках своє ім'я.

Етикет вплинув навіть на архітектуру, ткацтво, мистецтво виготовлення порцеляни. Стало модно приймати гостей у великих столових залах, які пиш­но прикрашалися. Столи накривали білими скатертинами і сервірували по­судом із тонкої порцеляни і матового столового срібла.

Французький кухар Карем відомий не лише оригінальними рецептами страв, а й тим, що придумав витончені зразки срібного посуду.

Перша змістовна книга про двірський етикет мала назву «Теорія застольних насолод» і писав її Жан Ансельм Брейя-Саварен чверть століття. Про стиль уні­кального опусу можна судити з однієї цитати: «Столи потрібно накривати білосніжними скатертинами, страви подавати вишукані, а вина до них — першокласні».

У кінці XIX століття відомий французький кухар Георг Август Ескоф'є написав книгу «Підручник кулінарії», до сьогодні неперевершену енцикло­педію мистецтва приготування їжі.

У старій Англії вважали, що вихована людина повинна насамперед уміти володіти собою. Англійські прихильники етикету вважали, що чим краще людина здатна стримати пристрасті, тим вона шляхетніша. У радості й горі, у хвилини перемоги і відчаю чоловік повинен був триматися так, аби зберегти твердість верхньої губи.

У Західній Європі з дитячих літ виховували здатність до самоконтролю. Хлопчиків привчали стійко переносити голод і холод, переборювати страх і біль, приборкувати почуття симпатії й прихильності. Вихователі, здебільшо­го ченці, повчали, що людина повинна бути капітаном власної душі.

Французи одним висловом комільфо (пер. не допусти помилки) виразили сутність вимог етикету. Бути "як треба "ставало самоціллю, вважа­лося чи не найбільшою чеснотою. Але зовнішні манери часто не заважали вда­ватися до дрібного шахрайства, пліток і крадіжок. Лише картярський борг вважався лестивим, і його належало за будь-яких обставин повернути, а про решту можна було і забути.

Не обійтися без знання двірського етикету тому, хто хоче створити при­ємне враження на ділових партнерів, хто має справу з публічною діяльністю, організовує ділові прийоми, аби виконати свою місію якнайкраще — приємно і успішно.

• Організація підготовки до прийому

Час і засоби для організації прийомів залежать від обставин і бувають різні, але в будь-якому випадку це питання потрібно вивчити завчасно і підготува­ти його якомога ретельніше. При цьому сторона (особа), що проводить прийом, заздалегідь повинна виконати таку підготовчу роботу:

• визначити вид прийому;

• скласти список запрошених осіб;

• підготувати і завчасно розіслати запрошення;

• підготувати приміщення;

• скласти, якщо необхідно, план розміщення запрошених осіб;

• визначити (скласти) меню, продумати сервіровку столу і порядок об­слуговування гостей;

• підготувати тости і промови (на прийомах з розміщенням);

• скласти схему і порядок проведення прийому, розподілити обов'язки між тими, хто готує прийом.

Щоб не порушувати встановлений порядок проведення прийомів і через незнання не образити як приймаючу сторону, так і гостей, необхідно знати особливості різних видів прийомів і правила їх проведення.

Великого поширення набули такі види прийомів: сніданок, обід, вечеря, шведський стіл, келих шампанського чи бокал вина, чай, коктейль і т.п. Ха­рактеристика окремих видів прийомів наведена в таблиці.

Вид прийому	Сніданок	Обід (обід-фуршет)	Вечеря	Бокал шампанського чи Бокал вина	Чай	Коктейль або фуршет
Час проведення прийому (проміжок часу)	з 12.30 до 13.30	з 19.00 до 21.30	після 21.00	з 12.00 до 13.00	з 16.00 до 18.00	з 17.00 до 20.00
Тривалість, год.	- 1,5	2,0...2,5 (в т. ч. за столом не більше 1 год.)	-2.0	~ 1.0	1.0... 1,5	1.5...2.0
Кількість запрошених, чол.	Обмежена	Обмежена	Обмежена	Необмежена	До 20 чоловік. Запрошують­ся тільки жін ки	Необмежена
Меню	- Холодні закуски (одна-дві, але з урахуванням національних смаків запрошених), - гарячі рибні страви, - гарячі м'ясні страви, - десерт. Напої: - горілка (до холодних закусок), - віскі, джин, - сухе вино, - вода мінеральна. - соки, - чай, - кава (з коньяком чи лікером).	- Холодні закуски, - суп, - гаряча рибна страва, - гаряча м'ясна страва, - десерт. Напої: такі ж, як і за сніданком.	Перші страви не подаються. Все інше — як на обіді. На десерт подають різні солодкі блюда: Желе Ягоди з вершками Вареники з солодким сиром або фруктами	Напої (обов'язковий асортимент): - шампанське, - вина, - соки, можливо: - горілка. - віскі. Закуски (не обов'язкові, але можуть бути запропоновані): - бутерброди, - тістечка, - горішки.	- Кондитер­ ські вироби, - сендвічі, - фрукти, - десерт. Напої: - десертні та сухі вина, - соки, - води.	- Холодні закуски, - кондитер­ ські вироби. Напої: - горілка. - вина, - мінеральні води, - чай (між 16.00 та 18.00) Наприкінці прийому: - шампанське. - кава, - морозиво.
Розміщення гостей	За схемою	За схемою	За схемою	Проходить стоячи	Не обов'язково	Проходить стоячи
Форма одягу	Повсякденний костюм або сукня	Темний костюм, смокінг, фрак, вечірня сукня	Темний костюм, смокінг, фрак.	Повсякденний костюм або сукня	Повсякден­ний костюм або сукня	Повсякден­ний костюм або сукня

• Підготовка запрошень

Після вибору виду прийому можна переходити до складання списку за­прошених. Особливу увагу при цьому необхідно звернути на те, щоб серед гостей не опинилися осіб, які ворожо ставляться один до одного або ж до­тримуються протилежних політичних поглядів.

У запрошенні прийнято зазначати, хто дає прийом, у зв'язку з чим, де і коли проводиться, хто особисто запрошується. Етикет вимагає, щоб запро­шення були виготовлені на яскравих бланках, а ім'я, прізвище та посада за­прошених були вписані від руки або набрані на комп'ютері.

При проведенні прийомів з розміщенням у запрошенні міститься прохання дати відповідь — R.S.V.P. (Respondez, s’il vous plait), що означає дай­те відповідь, будь-ласка. Іноді додається геgrets оnlу — в разі відмови. Не заве­дено передавати своє запрошення іншій особі. Але, якщо це необхідно, обо­в'язково попереджають організаторів заходу.

Якщо прийом влаштовують на честь важливої персони, то запрошення надсилається лише після одержання від неї усної згоди. У такому випадку літе­ри R.S.V.P. на запрошенні підкреслюються, і під ними пишуться літери РМ (Роur memoire або tо remind — «для пам'яті»).

Якщо в запрошенні вказується і форма одягу, то літери R.S.V.P. і номер телефону проставляються в лівому нижньому куті, а в правому — форма одя­гу: темний костюм (dark suite), сукня (dress) або смокінг (black tie) і довга сук­ня (long dress), або фрак (white tie) і вечірня сукня (full dress).

Запрошення розсилають за один-два тижні до дня прийому — це етикет­ний мінімум. Але якщо врахувати час на доставку запрошення, термін на об­міркування та прийняття рішення гостя, підготовку відповіді (після отримання якої можна починати конкретну підготовку прийому), то запрошення треба розсилати за місяць.

У разі, коли візит гостя не зовсім бажаний, то запрошення передають удень прийому. Таке запрошення розцінюється як формальне, від якого завж­ди можна відмовитись.

Якщо запрошується подружжя, це зазначається окремо. На перше місце в запрошенні для подружжя завжди ставлять ім'я чоловіка. Коли жінку запрошують як офіційну особу, або з огляду на її положення в суспільстві, то запрошення оформляється персонально. На прийомі їй відводиться місце за­лежно від рангу та статусу.

Якщо на прийом запрошують особисто або по телефону, то відреагувати потрібно відразу ж. Дати відповідь по телефону можна й у випадку, якщо в запрошенні зазначено номер телефону. Запрошення може надсилатися із зазначенням бажаної кількості гостей. У такому випадку у відповідь надси­лається список осіб, які будуть присутні на прийомі.

Якщо з певних причин відповідь не може бути позитивною, то від запро­шення слід відмовитися. Причиною відмови за наявності згоди можуть бути лише форс-мажорні обставини.

Жінка може відмовитись від запрошення у випадку легкого нездужання, чоловік же може послатись на нездоров'я, тільки якщо він серйозно хворий.

Якщо запрошення відповідає згодою, то в конверт запрошеного окрім листа відповіді вкладається візитна картка, а також картки супроводжуючих осіб з приміткою РRV, яке означає, що запрошення прийнято.

Прийом вважається офіційним, якщо запрошені — виключно посадові особи. Чоловіки мають бути присутні на офіційному прийомі без жінок, а за­прошені з огляду на соціальне становище жінки — без чоловіків (сніданок, на який запрошуються чоловіки разом з жінками, вважається неофіційним не­залежно від кількості запрошених).

Офіційні запрошення відрізняються за формою від неофіційних. У за­прошенні на офіційний прийом зазначається титул запрошеного без зазна­чення його імені та імені дружини. У тексті запрошення на дипломатичний прийом використовують форму: Маємо честь запросити...

• Зустріч гостей

Від місця, де проводиться прийом, залежить характер зустрічі гостей. У будь-якому випадку потрібно уточнити шляхи під'їзду, паркування і виїзду автомобілів, передбачити прикриття при виході з машин у негоду.

Незалежно від того, де буде проходити прийом, гостей необхідно зустрі­чати біля вхідних дверей. Одягнуті по формі, що відповідають тому чи іншому заходу, представники господарів направляють запрошених до гардеробу й пояснюють їм, як пройти до аванзали. Трохи ближче до виходу гостей зуст­річають господар (господарі), господиня, почесний гість з дружиною. Поблизу знаходиться розпорядник чи організатор прийому.

Першою на прийомах вітається дружина гостя з господарем, потім з гос­подинею: чоловік (гість)—спочатку з господинею, потім — з господарем. Довго затримуватись біля господині не слід, щоб не відволікати їх увагу від інших запрошених гостей.

Після вітань з господарями гість робить загальний уклін всім присутнім в аванзалі і підходить до своїх близьких знайомих, яких вітає особисто. Потім переходить до іншої групи учасників, намагаючись переговорити зі всіма знайо­мими, з ким не буде змоги спілкуватись за столом у бенкетній залі.

В аванзалі офіціанти на підносах подають аперитив або будь-який інший напій, що зменшує жагу й викликає апетит. Це може бути мінеральна вода, соки, вермут, сухе вино, шампанське, коньяк, віскі або горілка. Аперитив може бути одинарний або комбінований. Іноді до аперитиву подають горішки, мас­лини, тартинки з солониною тощо.

2. Після того як визначився склад учасників прийому, надіслані запро­шення, визначене приміщення для прийому, складається план розміщення гостей.

Для того щоб кожен гість міг швидко знайти своє місце за столом, а та­кож знав, хто буде його сусідом, при вході на невеликому столику виставляєть­ся план розміщення. Крім того, у бенкетному залі (їдальні) кладеться виго­товлена з цупкого паперу кувертна картка з зазначенням імені та прізвища запрошеного. Якщо запрошується особа високого рангу, то може вказуватись лише її посада, наприклад: його високоповажність Президент України або Міністр юстиції. Іноді гостю вручається картка зі схемою розміщення столу чи його номером. На схемі зазначається місце, призначене для гостя.

Протокол вимагає врахування службового і суспільного статусу гостей. Порушення старшинства гостей може бути сприйняте як свідоме нанесення образи не тільки гостю, але й стороні, яку він представляє.

Історія знає чимало прикладів, коли причиною інцидентів було пору­шення правил розміщення гостей за столом. Відомі випадки, коли керівни­ки делегацій, бізнесмени, обурені тим, що їм відводилось менш почесне місце, ніж те, на яке вони розраховували, залишали прийом і сповіщали ко­респондентів про неповагу, котра була виявлена стосовно країни, яку вони представляють.

• Складання плану розміщення за столом

Складаючи план розсадки гостей за столом, необхідно дотримуватись певних правил.

1. Почесним є місце напроти вхідних дверей, а якщо двері знаходяться збоку — на стороні столу, біля вікон. Почесні гості завжди займають місця посередині столу (маючи на увазі його довшу сторону).

2. На сніданку (обіді), на якому присутні тільки чоловіки, першим вважаєть­ся місце праворуч від господаря, а не праворуч від його почесного гостя.

3. Якщо на прийомі присутня господиня дому, то запрошуються дружи­ни всіх запрошених. У такому разі першим почесним вважається місце пра­воруч від господині, другим — праворуч від господаря. Якщо дружина госпо­даря відсутня або ж господар неодружений, він може посадити напроти себе одну із запрошених жінок (заздалегідь спитавши її згоди) або чоловіка найви­щого рангу.

4. Між офіційними гостями можна садити інших гостей, враховуючи відповідність їх посад.

5. Жінки і чоловіки розсаджуються поперемінно, причому чоловіки мо­жуть сидіти один біля одного, а жінки — ні.

6. Розсаджуючи гостей, треба завжди пам'ятати, щоб один біля одного сиділи гості, які б могли між собою спілкуватись і які симпатизують один од­ному.

7. Найменш почесними вважаються місця на торцях столу (за винятком тих випадків, коли господар один очолює стіл), тому саджати на ці місця гос­тей, особливо жінок, не заведено. Якщо ж виникають труднощі з розміщен­ням і є необхідність використати ці місця, їх можуть зайняти господар і гос­подиня.

8. Якщо сніданок чи обід проводяться під час двосторонньої наради, мож­ливе розміщення однієї делегації напроти іншої. При цьому голови делегацій також сідають один проти одного.

Складаючи план розміщення, слід звернути увагу на те, щоб чоловік не сидів поряд з дружиною. Загальноприйнятим є відводити місця чоловіку та дру­жині з одного боку столу, а якщо по різні, то не напроти один одного.

9. Якщо при розміщенні немає можливості комусь із подружжя надати місце згідно з протоколом, господар мусить забезпечити належне за рангом місце хоча б дружині і вибачитися перед чоловіком. Чоловіки погодяться з розумними вибаченнями, жінки — ніколи.

10. Коли під час проведення заходу необхідна допомога перекладача, то він, відповідно до протоколу, займає місце зліва від особи, якій він необхідний.

11. Господиня прийому завжди сідає обличчям до дверей, з яких заходять офіціанти, щоб вони весь час були у полі її зору.

• Пунктуальність

Йдучи на прийом, перевірте, чи не забули свої візитні картки. Обов'язко­во запам'ятайте ім'я того, хто влаштовує прийом, інакше ризикуєте опини­тися в неприємній ситуації.

Не заведено приходити на прийом з розміщенням раніше призначеного часу, але якщо вже так сталося, необхідно почекати десь поруч. У будь-якому випадку, якщо з вашої сторони на прийомі присутня делегація, не можна при­ходити пізніше, ніж її керівник, не попередивши і не одержавши його згоди.

Пунктуальність цінувалася завжди. Ще Людовіку XVIII належить вираз: «Точність — ввічливість королів і обов'язок добрих людей». Точність є однією з тих якостей великих людей, наслідувати яку не є принизливим ні для кого. Точність — це ознака уваги до господаря і господині, що чекають гостей у зазначений у запрошенні час.

Запізнення вважається порушенням етикету і може бути сприйняте як образа. Чекають того, хто запізнюється, не більше зазначеного часу, потім запрошують гостей до столу, щоб не склалося враження, що останньому віддається перевага щодо інших. Гостю, що запізнився, подають ту саму стра­ву, яка подається в цей час присутнім.

• Поведінка в бенкетному залі

Першим до бенкетного залу (столу) входять господар і почесна гостя. Чоловіки підходять до пані, які згідно з планом розміщення будуть сидіти спра­ва, подають їй руку і проходять вслід. Завершують церемонію господиня з почесним гостем.

У бенкетній залі гості підходять до своїх місць і стоячи біля них чекають приходу господині. Господиня підходить до свого місця, привітливо оглядає всіх присутніх і пропонує сідати. Перед тим як сісти, чоловіки спочатку допо­магають сісти пані (на прийомах високого рівня це роблять кельнери).

Сидячи за столом гості слідкують за діями господарів і повторюють їх: бере господар блюдо з їжею, так само і гість бере блюдо й пропонує його спо­чатку пані, що сидить справа.

Протягом обіду (сніданку) господарі повинні направляти розмову, залу­чати до участі в ній всіх присутніх гостей, сприяти тому, щоб гості розмовля­ли між собою на спільні теми, що цікавлять усіх. Коли господар бачить, що за столом запанувала тиша, то йому самому потрібно налагодити спільну роз­мову. Недарма французи говорять: Мовчання віддаляє більше, ніж відстань. Недоліком організації розмови за столом, проте, буває не відсутність спільної теми, а невміння знайти потрібну.

Починати розмову за столом можна з розповіді про місто, країну, про мистецтво, спорт, музику та подібні «легкі теми». При цьому не треба забува­ти: ніколи не слід нав'язувати присутнім свою тему розмови, навіть якщо ви господар, і тим більше самому хвалити свою ж гостинність. Якщо присутні зацікавлені в обговоренні серйозних питань, то протягом бесіди розмова природним шляхом перейде до них.

Протягом протокольного заходу не заведено проводити раніше не погод­жені жорсткі й остаточні переговори щодо цілей та умов контракту. І вже зовсім нетактовно проводити такі переговори після вживання алкогольних напоїв.

У гостей залишаться найприємніші згадки про зустріч навіть в тому ви­падку, якщо з яких-небудь причин не сподобались страви, але вони мали мож­ливість познайомитися з цікавими людьми і приємно провести час за змістов­ною розмовою.

На прийомах з розміщенням заведено обмінюватися тостами, які виго­лошуються не раніше 10—15 хвилин після початку прийому. На вечері, яка влаштовується безпосередньо після закінчення якого-небудь заходу, можна обмінюватися тостами, промовами і побажаннями на самому початку прийо­му, оскільки всі знаходяться під впливом тільки що завершеної події.

Перше слово надається господарю прийому, потім почесному гостю. Промова господаря, зазвичай, вміщує вітання на адресу почесного гостя, за­гальні положення, що стали приводом для зустрічі, побажання почесним го­стям здоров'я та успіхів фірмі. У відповіді гостя повинно звучати подяка за гостинність, вираз задоволення взаємною зацікавленістю переговорів, заві­рення в дружніх почуттях, добрі побажання господарю та його справі.

Після проголошення тосту немає необхідності пити «до дна». Достатньо лише пригубити трішки. Під час промов, тостів чи інших побажань недопус­тимо присутнім гостям розмовляти, наливати і пити напої, їсти.

До холодних закусок подають охолоджену горілку, до рибних страв — охолоджене сухе біле вино, до м'яса — сухе червоне вино кімнатної темпера­тури, до десерту — охолоджене шампанське, до кави — коньяк, до чаю — лікер. Мінеральні води і соки подають протягом всього прийому.

Дотримання правил етикету обов'язкове. Господар прийому після трапе­зи першим встає з-за столу і запрошує гостей у приміщення, де сервіровано столи для кави та чаю (пропонують коньяк і лікер).

Щоб гості не нудились, і за столом панувала атмосфера дружелюбності й піднесеного настрою, важливе значення надається розміщенню не тільки по старшинству, але й у відповідності з особливостями темпераменту й ха­рактеру тієї чи іншої особи. Гостей, що схильні більше слухати інших, ніж розповідати самим, бажано садовити поруч з людиною, що вміє цікаво вести бесіду. Хоча, які б не були індивідуальні особливості характеру: надмірна со­ром'язливість, побоювання сказати щось невлучно тощо, кожен присутній повинен підтримувати розмову і особливо з тими гостями, котрі сидять по­руч, при цьому не можна показувати поганий настрій.

Ініціатива залишення прийому належить головному гостю. Після того, як він попрощався з господарями і присутніми на прийомі, поступово йдуть й інші гості. При цьому необхідно подякувати господарям за приємно прове­дений час і смачні страви.

Цокання. Звичай цокатися виник давно, ще в ті часи, коли поширено було підсипати в келих отруту. Щоб гості могли пити без страху за своє життя, господар спочатку наливав собі і ви­пивав. Окрім того, протягом бенкету його учасники обмінюва­лися вином, відливаючи трохи напою в келих сусіда, після чого єднали келихи — цокалися. До нашого цивілізованого часу від цієї процедури дійшло тільки цокання і те, що господар спочат­ку наливає трохи напою до свого келиха (якщо напій розливає офіціант, він також починає з келиха господаря), тоді наливає гостям, а насамкінець наповнює свій келих.

Завершуючи наливати напій, пляшку трохи прокручують, аби краплі не падали на стіл. Наливають напої справа від адре­сата. Якщо ж доводиться наливати, не виходячи з-за столу, сусідці, що сидить праворуч, це рекомендують робити лівою рукою. Вино, лікер, ром, коньяк п'ють смакуючи — невелики­ми ковтками, без поспіху, горілку — одним ковтком. Ротом, наповненим їжею, не п'ють, як і не говорять.

Розставляючи посуд для пиття або ж передаючи його ко­мусь, бокал беруть за вушко, фужер (чарку) — за ніжку, склян­ку — за нижню половину. В жодному разі не можна брати посуд пальцями зсередини.

Цокаючись із людиною, старшою за віком, вищою за соці­альним становищем, з особою жіночої статі, треба свій келих (чарку, фужер, бокал, склянку) опустити трохи нижче за ке­лих партнера. Келих на одному рівні, й особливо — приставле­ний вище, сприймають як "незнання свого місця", це ознака невихованості чи й нахабства, а щодо дами — непристойна про­позиція. Дико виглядає, коли хтось цокається вертикально — дном своєї склянки до верхнього краю склянки партнера.

На офіційних прийомах цокатися не заведено. Неестетично виглядає, коли хтось, аби цокнутися, тягнеться через стіл або попри сусідів зліва чи справа. Коли адресат тосту значно молодший за адресанта, то для цокання перший підходить до другого. Якщо хтось іде до Вас з чаркою, аби цокнутися, виру­шайте йому назустріч.

Ложки, виделки, ножі. Користування столовими приборами належить до тих умовностей, які є обов'язковими в культурно­му середовищі і впливають на взаємини між людьми. Недотри­мання культури поведінки за столом може зіпсувати вражен­ня навіть про людину, яка обдарована талантами і має досяг­нення в соціально важливих галузях життя.

Ложку кладуть опуклістю донизу справа від тарілки. За та­рілкою, паралельно до краю стола, — десертну і чайну ложки.

Рідку страву з тарілки набирають від себе, справа наліво. Наповнювати ложку до країв не прийнято. Торкнувшись її ден­цем протилежного краю тарілки, щоб зняти краплі, підносять боковою частиною до рота і їдять з краю ложки — беззвучно і не одним ковтком.

На гарячу страву не дмухають — повільно помішуючи лож­кою, чекають поки вона охолоне. Бульйон із чашки їдять лож­кою, краще десертною. Залишок можна випити.

Виделки кладуть зубцями догори зліва від тарілки. Зазви­чай їх буває не більше трьох: безпосередньо біля тарілки — для м'ясних страв, далі — для рибних, ще далі — для закуски. Ножі кладуть лезом до тарілки справа від неї в такій же по­слідовності, як відповідні їм виделки. їсти починають тими ви­делками й ножами, що найдалі від тарілки. Для фруктів, страв з устриць, крабів тощо подають додаткові прибори.

Під час їди виделку постійно тримають у лівій руці, а ніж — у правій. Лікті легко притиснуті до боків. Ручки виделки і ножа тримають у долонях або ж у трьох пальцях — великому, вка­зівному, середньому. Відрізавши шматок ножем, підносять ви­делкою (зубцями донизу) до рота. Виделку і ніж тримають під кутом до тарілки, а не вертикально. Не тримають їх сторчма і за межами тарілки. Коли треба щось узяти руками, виделку і ніж кладуть навхрест на тарілку: виделку опуклою частиною догори, а ніж — гострим наліво. Не всі страви їдять із допомо­гою ножа. Наприклад, яєчню їдять тільки виделкою; не ріжуть ножем відварену картоплю. З ножа нічого і ніколи не їдять.

Закінчивши їсти, кладуть на тарілку паралельно ніж і ви­делку (зубцями догори) з ручками, повернутими направо (як стрілки годинника, що показують 16.20).

Рибу їдять спеціальними виделкою і ножем. Якщо їх немає, можна їсти двома виделками або ж однією виделкою, допома­гаючи собі шматком хліба у лівій руці. Хліб беруть рукою (не виделкою!) і, поклавши на тарілку, їдять, відламуючи шма­точками. Із спільного блюда у свою тарілку страву не зсувають через край, а набирають прибором, що є на цьому блюді, а якщо ж немає прибору — своєю виделкою.

Полотняною серветкою накривають коліна (чоловіки незрідка тільки ліве), аби не забруднити одяг. Щоб витерти губи чи пальці, використовують паперову серветку. Виходячи з-за столу, серветку кладуть справа від тарілки, а якщо тарілки вже немає — перед собою.

Користування приборами, як і поведінка за столом узагалі, в різних країнах неоднакові. В Італії й Іспанії схрещені на та­рілці виделка і ніж означають "більше не хочу", в Німеччині "прошу ще". В Англії, коли не їдять, тримають руки на колі­нах (так рекомендують робити й у нас), у Франції — на столі. Французи можуть вибачити тому, хто тримає лікті на столі, а гол­ландці, як і ми, вважатимуть таку людину невихованою. В Іта­лії не лише можна доїдати все до крихти, а й витерти тарілку шматком хліба, що у нас, як і в багатьох інших краях, робити не рекомендують.

3.

• Шведський стіл

Зазначений прийом проводиться в ті ж часи, в які звичайно влаштовують сніданок чи обід. На такий прийом можна запросити більше людей, ніж на звичайний обід. Протокол у цьому випадку більш простий, оскільки немає необхідності розміщувати гостей за столом, крім того, вся організація його проведення не така важка і ускладнена. Особливість шведського столу в тому, що різноманітні страви (закуски, гарячі страви, десерт) сервіруються на од­ному столі.

Учасники підходять до столу, беруть серветку і, поклавши на неї тарілку із загорнутими у серветку ножем і виделкою, вибирають холодні закуски на свій смак. У праву руку можна взяти бокал вина, соку чи інший напій.

Після холодних закусок подають жульєн (тушковану страву з м'яса, птиці або грибів), можна подавати гарячі сосиски, фрикадельки з відповідними со­усами. Після гарячої закуски гостей пригощають десертом — сиром, фрукта­ми, морозивом, желе. Наприкінці прийому подають каву.

Заповнивши тарілку, гості, щоб дати можливість підійти іншим учасни­кам прийому, відходять від столу. Організатори прийому повинні передбачи­ти, щоб всі гості, залишивши стіл, змогли розміститися в залі або в інших кімнатах, де встановлені невеличкі столики.

Якщо дозволяють розміри приміщення, такі столики на 4—5 чоловік мож­на розмістити в тій же залі. Столики прикрашають квітами, свічками і серві­рують столовими приборами. Напої й десерт розносять офіціанти, в разі не­обхідності вони замінюють посуд та поповнюють блюда.

Жінки, запрошені на шведський стіл, як правило, самі підходять до столу і беруть собі те, що їм подобається. Проте, передбачливий джентельмен завж­ди поцікавитися, що принести своїй супутниці.

Напрям руху гостей

1 — піднос для декорації або особливе блюдо для риби; 2 — на вибір підноси; 3 — для риби; 4 — для м 'яса чи два з них; 5 — для гарячого блюда на плиті; 6 — миски для салату; 7 — на вибір блюда для сиру; 8 — солодкі блюда; 9 — можливі різні варіанти страв; 10 — тарілка для масла; 11 —асортимент хліба

Фуршет

В останній час набули поширення прийоми типу фуршет (фр. з виделки). Такий вид прийому деякою мірою нагадує шведський стіл, з тією різницею, що кількість запрошених на фуршет більша; страви «скромніші», а відведений для прийому час гості проводять стоячи.

Залежно від кількості запрошених приймаюча сторона встановлює один чи декілька столів, на 6—8 чоловік кожний І. На столи, які трохи вище звичай­них, виставляються красиво оформлені маленькі бутерброди, кондитерські вироби і фрукти.

Якщо подають гарячі закуски, то на столи ставлять тарілки, кладуть ножі та виделки. Алкогольні та прохолодні напої, розлиті в бокали, розносять гос­тям кельнери. За окремим столиком може бути організований буфет-бар, де можна замовити на свій смак й інші напої. У процесі прийому можливе виго­лошення двох коротких тостів.

Використаний посуд, залишається на спеціально відведеному місці, а замість нього для нових страв береться чистий.

Чарки, бокали відповідно до напоїв виставляють на столах рядами по 10 штук «ялинкою» або «змійкою», чередуючи залежно від виду. Закусочні тарі­лки ставлять стопками по 8—10 штук, а за ними - десертні по 4—6 штук.

Закуски і блюда подають порізаними маленькими порціями «під вилку». Гарніри кладуть окремо від основного продукту, соуси розміщують поруч з закусками, до яких вони подаються, подають також запечену їжу (жульєни). Хліб нарізають невеликими кусочками і розкладають по закусочних тарілках. Краї фуршетних столів для розміщення тарілок повинні залишатись вільни­ми на 25—30 см.

Якщо прийом проводиться з нагоди національного свята, може бути організовано концерт вітчизняних артистів.

Проводиться фуршету менш формальній і більш невимушеній обстановці. Протягом прийому слід, якщо можливо, рівномірно розташовуватися по залі, розмовляючи з учасниками, щоб не створювати натовпу. При цьому бажано поспілкуватись з декількома партнерами, познайомитися з новими людьми, а не затримуватися довго з одним співрозмовником.

1. Тарілки різного розміру на вибір.

2. Столові прибори.

3. Серветки.

2. Закусочні тарілки.

2. Піднос для риби.

3. Декоративні підноси.

4. Соусниці.

5. Підноси для м'яса.

6. Підноси або миски для салату.

10. Дошка або піднос для сиру.

10. Асортимент хліба.

10. Підноси чи тарілки для солодких страв.

11. Тарілки або вазочки для десерту.

12. Столові прибори для десерту.

На фуршет можна прийти і піти з нього у будь-який час у межах визначе­ного регламенту. Проте, це не стосується осіб, на честь яких він влаштовуєть­ся. Ці особи, як правило, приходять до початку прийому і знаходяться на ньому до закінчення.

Той, хто присутній на фуршеті протягом усього часу його проведення, виражає особливо дружнє ставлення до господаря прийому, а також до тієї особи, на честь якої він влаштований. Якщо партнер хоче підкреслити напру­женість стосунків, він бере участь у прийомі не більше 10—15 хвилин. Йти з прийому дозволяється не прощаючись, проте в такому випадку не буде зайвим залишити у вестибюлі на спеціальному підносі свою візитну картку з загнутим краєм.

* Коктейль

На відміну від прийому фуршет, на прийомах коктейль сто­ли не заведено накривати, страви розносять офіціанти. Проводяться прийо­ми такого типу стоячи; тарілок і приборів не подають. Замість виделки гості використовують шпажки, або міні-виделки.

Пригощають маленькими порціями: тартинками, волованами, тарталетками, канапками. На десерт подають міні-тістечка, розділені кубиками або дольками фрукти, ягоди без кісточок, горішки. До коктейльного столу підхо­дять і фаршировані яйця з різними начинками, солоний і солодкий мигдаль. Перед закінченням прийому для підкреслення його урочистості може пода­ватись шампанське, морозиво, кава.

У залі ставлять невеличкі столики з паперовими серветками. Протягом усього прийому господар і господиня повинні стояти біля входу, зустрічаючи і проводжаючи гостей. Господиня також відрекомендовує прибулих гостей тим, з ким вони ще не знайомі.

Різновидами прийому коктейль є прийом келих шампанського або келих вина.

* Келих шампанського або келих вина

Під час такого прийому звичайно подають шампанське, вино чи соки, але можлива подача віскі чи горілки. Подача закуски не обов'язкова, але й не буде великою помилкою. Закускою можуть бути маленькі тістечка, бутербро­ди, горішки. Цей вид прийому зручний тим, що забирає мало часу і не вима­гає великої підготовки.

Можливе запрошення гостей зі своїми дружинами.

• Чай

Така форма прийому застосовується при нанесенні візитів дружинами Президента країни, глави уряду, глав дипломатичних представництв.

Прийом даного типу влаштовується, як правило, тільки для жінок. За­лежно від кількості запрошених готують один чи декілька столиків. Подають кондитерські вироби, фрукти, десертні та сухі вина, соки, води. У невеликій кількості можуть подаватися сендвічі з ікрою, рибою, сиром тощо. На стіл можна поставити коробки шоколадних цукерок, збиті вершки чи морозиво, лимон. До чайного чи кавового столу підбираються кольорові скатертини і кольорові серветки ручної роботи.

Щоб заварити чай, потрібні фаянсовий або порцеляновий чай­ник і окріп. Воду закип'ятити лише один раз. Не можна довго кип'ятити воду або підігрівати вже остиглу. Заварювальний чай­ник необхідно розігріти або сполоснути його окропом. У гарячий сухий чайник насипати заварку з розрахунку 1 чайна ложка на склянку води, залити окропом не більше ніж на 3/4 чайника й да­ти настоятися близько 5 хв. Чай варто наливати в чашки, не роз­бавляючи окропом. Якщо заварка зроблена на велику кількість людей, то окріп поступово доливати в заварювальний чайник.

Чай у пакетиках готують так само (один пакетик на одну або дві чашки).

Чай можна подати з холодним молоком, варенням, медом, шматочком лимона.

Кава є тонізуючим напоєм, для виготовлення якого викорис­товують кавові зерна, що містять кофеїн. Існує безліч сортів кави, що відрізняються міцністю настою й ароматом. У продаж надхо­дить кава в сирих або обсмажених зернах, мелена натуральна або із цикорієм, а також розчинна. Сирі зерна для приготування на­пою не годяться, їх попередньо треба обсмажити.

Зберігають каву в бляшаному або скляному посуді, що герме­тично закривається, бо вона дуже сприйнятлива до чужих запахів. Мелена кава швидко видихається, втрачає смак і аромат, тому ре­комендують її молоти безпосередньо перед приготуванням.

У процесі приготуванні кави слід дотримуватися таких правил:

• використовувати попередньо розігрітий кавник і окріп;

• води треба брати в півтора рази більше, ніж готової кави, тому що вода випаровується й, крім того, багато її залишається в кавовій гущі.

Користуватися електричною кавоваркою потрібно строго за інструкцією й кави брати тільки в зазначених пропорціях. Готува­ти каву потрібно з такого розрахунку, щоб до моменту готовності вона могла бути відразу розлита по чашках. Від тривалого насто­ювання кава стає гіркою. Холодну каву не підігрівають.

Щоб заварити чорну каву одинарної міцності, потрібно взяти 1 чайну ложку мелених кавових зерен на склянку води; щоб завари­ти каву подвійної міцності, беруть 2-3 чайні ложки кави на 1 склянку. Для приготування кави одинарної міцності в нагрітий кавник засинають каву, заливають окропом, доводять до кипіння, але не кип'ятять, дають 5 хв. відстоятися.

Каву подвійної міцності доводять до кипіння двічі. Спочатку готують каву одинарної міцності, а коли вона відстоїться, наси­пають другу порцію кави, доводять до кипіння, знімають, дають відстоятися й тільки після цього подають.

Щоб прискорити процес готування, можна влити 1 ложку хо­лодної кип'яченої води.

Для приготування однієї кавової чашки (50 г) кави потрібні 1 чайна ложка меленої кави й 2-3 шматочки цукру.

• Бар-бекю

Прийом бар-бекю влаштовується влітку на галявині або в саду біля дому. Це неформальний прийом, в процесі якого використовуються такі ж форми обслуговування, як на фуршеті або коктейлі.

До неформальних прийомів також відноситься прийом типу бранч, на яко­му подають страви з яєць, бекон, тушковане м'ясо, сосиски, рибу, тушковані томати. За дружніх взаємостосунків можуть мати місце також прийоми пікнік, келих вина з сиром тощо.

• Жур-фікс

Жур-фікс (фр. — визначений день) — один з видів неофіційних прийомів, які проводять дружини міністрів закордонних страв або дружини послів у певні дні і години. Цей прийом іноді називають «середами», «чет­вергами» чи «п'ятницями». Влаштовуються вони між 16—18 годинами тривалістю 1,5—2 години. Подаються кондитерські вироби, тістечка, десерти і сухі вина, чай кава. Такі прийоми можуть проводитись у формі музичних чи літератур­них вечорів.

• Бенкети

Бенкет — урочистий захід, що проводиться у зв'язку з важливим ювілеєм, святом, підписанням значної міжнародної угоди тощо. Оскільки бенкет ви­магає серйозної підготовки, до його організації запрошуються висококвалі­фіковані фахівці й витрачаються значні фінансові кошти.

Залежно від способу обслуговування розрізняють: бенкет-фуршет, бенкет-коктейль, бенкет з повним обслуговуванням, бенкет з частковим обслу­говуванням, а також бенкет-чай.

Як би вам не сподобалось на прийомі, як би ви не були захоплені цікавою розмовою, не слід затримуватися на ньому довше часу, зазначеного в запро­шенні, оскільки це може бути обтяжливим для господарів. Всім гостям, при­сутнім на прийомі, слід направити лист з висловленням подяки господарям, або протягом тижня надіслати свою візитну картку з абревіатурою Р.К.

Успішно проведені прийоми завжди залишають у партнерів, гостей — потенційних клієнтів добрі спогади про організаторів прийому та їх бізнес, приємне спілкування, нові знайомства сприяють рекламі і зміцненню доброго імені, свідчать про благополуччя фірми і є засобом покращення ділових зв’язків та іміджу організаторів.

4. Гість, що прийшов на прийом, повинен вітати господарів, потім своїх знайомих. Керівники фірми, організуючої прийом, зустрічають і вітають гостей біля входу. Якщо запрошених багато - більше 50 чоловік - краще призначити співробітників, які зустрічатимуть гостей. Проте у будь-якому випадку господарі повинні вітати гостей і сказати пару люб'язних фраз.

Людина, яка не часто відвідує подібні заходи, на прийомі може розгубитися (особливо якщо він не знає нікого із запрошених). Що робити в такій ситуації? Дотримуватися сценарію і природно слідувати за ходом подій. Не потрібно робити нічого особливого, якщо вас про це не попросили: співати, танцювати на столі, показувати фокуси, влаштовувати конкурси, ковтати шпаги і так далі. Тримаєтеся з гідністю, але скромно, і прагніть не привертати до себе зайвої уваги. Краще вже показатися манірним і дуже стриманим, ніж фамільярним і розв'язним.

Ділові прийоми спеціально влаштовують для того, щоб запрошені могли познайомитися, відновити старі контакти і поговорити в неформальній обстановці. Тому на прийомі потрібно спілкуватися, обмінюватися візитками. Проте не всі люди уміють робити це легко і невимушено. Звичайно, господарі зобов'язані організувати прийом так, щоб всі запрошені були включені в коло спілкування: представити кожного гостя принаймні ще одному або підвести до якої-небудь групи, зайнятою бесідою. При цьому краще зводити тих, кого можуть об'єднувати загальні інтереси, робота, захоплення і так далі. Улаштовувачі прийому задають тон в спілкуванні. Якщо у тих, що розмовляють, виникли різкі розбіжності, вони повинні підійти і змінити тему, якщо розмова не клеїться, пожвавити його.

Познайомити всіх гостей один з одним на великому прийомі його організатори не в змозі фізично. В той же час гість цілком може сам вступати в спілкування з іншими запрошеними. Можливо, ви не знайомі з людиною, але зустрічали його раніше і дізналися: поздоровайтесь і обміняйтеся декількома фразами.

Можна підійти до людини, що самотньо стоїть, або групи людей, поведінка яких показує, що вони не проти прийняти в компанію когось ще (розмовляючій парі краще не заважати: розмова може бути конфіденціальною). Щоб вступити в діалог, спочатку слід послухати, про що йдеться, і дочекатися зручного моменту: коли в розмові виникне пауза, додати доречну репліку, щось нове. Потім можна представитися. Втім, в розмові можна брати участь і не вимовляючи ні слова. Усмішка, кивок головою - це теж форми спілкування, а уважний слухач деколи цінується більше, ніж говіркий оратор. Неввічливо, приєднавшись до бесіди, "перетягувати ковдру на себе", задавати тон в спілкуванні. Крім того, не можна нав'язуватися: якщо вам здається, що вам не раді, краще вибачтеся і відійдіть.

Про що говорити на ділових прийомах? Спілкування на цих заходах носить публічно-діловий характер. Проте слід враховувати, що атмосфера коктейлю або фуршету не підходить для обговорення складних питань. Ці прийоми влаштовують, щоб представлені один одному особи могли домовитися про подальші зустрічі. В той же час "стоячі" прийоми дозволяють познайомитися з великою кількістю учасників. Сидячи за столом, можна спілкуватися тільки з своїми найближчими сусідами, зате розмова буде ґрунтовнішою. Перерви перед зміною страв дозволяють покинути на деякий час загальну компанію і обговорити потрібні питання. Якщо поряд за столом опинилися незнайомі люди, їм слід познайомитися. Сидіти поряд, не спілкуючись, надзвичайно нелюб'язно.

Безпрограшні теми для світського спілкування - театр, кіно, виставки і так далі. Головне, щоб тема була цікавою для всіх учасників розмови. Проте слід враховувати і певні особливості національностей. Наприклад, в Іспанії зовсім неприпустимо під час ділового прийому обговорювати кориду, а у Великобританії не прийнято цілувати руку жінці та робити їй публічні компліменти. Співбесідника потрібно уважно слухати і говорити тільки про те, що його цікавить. Не слід обговорювати в компанії справи, що стосуються тільки вас і вашого співбесідника, вирішувати зрозумілі тільки вам питання. У пристойному оточенні не прийнято говорити про хвороби, невдачі, особисті проблеми і своє сімейне життя, надзвичайні події і катастрофи, політику, релігію і доходи. Світська бесіда не припускає зайвої відвертості і вивертання душі навиворіт - це моветон. Не можна критикувати загальних знайомих, родичів, товаришів по службі і начальство. Не рекомендується говорити і про людей, з якими присутні не знайомі. Не варто розповідати фривольні анекдоти і давати поради, якщо про це не просять.

Розмовляти потрібно неголосно, стримано, поважним тоном. Уникати слів-паразитів (так би мовити, значить, є і так далі), не вживати лайливі слова, не зловживати іноземними словами і спеціальними термінами використовувати їх тільки в бесіді з тими, кому вони зрозумілі.

Непристойно доторкатися до співбесідника, класти руку йому на коліно або на плече, показувати пальцем, позіхати і дивитися на годинник під час розмови, жувати жуйку, барабанити по столу і хрустіти суглобами пальців, що-небудь крутити або теребити (бахрому скатертини, столові прилади, свої локони, прикраси, ключі). Забороняється повертатися спиною до співбесідника або до кого-небудь, що стоїть поблизу. Не можна в суспільстві чухатися, сякати, скуйовджувати волосся, причісуватися, фарбувати губи і струшувати ворсинки з одягу (для цього існують туалетні кімнати). Кашляючи або чхаючи, слід відвернутися і прикритися хусточкою. В Україні тому, хто чхнув, говорять: "Будьте здорові". За кордоном це не прийнято. За кордоном той, що чхнув вибачається, а в Україні - ні.

Правила, при дотриманні яких людина завжди почуватиметесь за столом спокійно та впевнено за будь-яких обставин

Не запізнюйтесь, якщо вас запросили на обід, вечерю або на чай.

Н є сідайте за стіл, поки не сядуть дами або поки господар чи господиня не запросять зайняти місце.

Не пропонуйте дамі, супроводжуючи її до стола, ліву руку Чоловік завжди і повинен пропонувати праву руку.

Не забувайте, що пані, яка сидить поруч з вами, особливо праворуч, має право на вашу увагу.

Не знайомтесь після того, як гості сіли за стіл.

Не затикайте серветку за комір і не розкладайте її на грудях, її потрібно класти на коліна.

У першу чергу обслуговують дам.

Не їжте суп з кінця ложки.

Не просіть додаткову порцію.

Якщо хочете дістати що-небудь, не і тягніться через тарілку іншого.

Не беріть хліб виделкою. Не кусайте від цілого шматка хліба. Ламайте хліб шматочками і намазуйте їх. Не намазуйте маслом цілий шматок хліба.

Не накладайте на виделку за допомо­гою гою ножа. Беріть на виделку стільки, скільки на неї може вміститися без великих зусиль.

Не їжте з ножа. Ніколи не підносьте ніж до рота.

Не згинайтесь над тарілкою. Тримай­теся по можливості прямо.

Не сидіть дуже близько до столу або ж занадто далеко.

Не їжте дуже швидко.

Не наповнюйте рота великою кіль­кістю їжі.

Не підіймайте склянку або келих дуже високо.

Не розмовляйте з повним ротом.

Не їжте ложкою те, що можна їсти виделкою.

Не робіть жодних зауважень щодо страв, які подаються.

Не критикуйте те, що подається до столу.

Не просіть другу чашку чаю або кави, доки гості не отримали по першій.

Не залишайте чайну ложку в склянці або чашці. Перемішавши чай або каву, покладіть ложку на блюдце.

Не відкидайтесь і не розвалюйтеся на стільці.

Старайтесь бути завжди спокійним.

Не грайтесь серветкою, виделкою та іншими приборами.

Не користуйтеся за столом зубочист­кою, якщо в цьому немає потреби. У крайньому разі робіть це непомітно.

Не відвертайтеся спиною до сусіда і не розмовляйте через нього з інши­ми гістьми.

Не ставте лікті на стіл:

Не розставляйте лікті. Лікті повинні бути біля боків.

Не намагайтеся зачерпнути останню ложку супу, з'їсти останній шматочок м'яса тощо.

Фруктові кісточки потрібно непомітно витягувати з рота на ложку. Не випльовуйте кістки на тарілку. Кістку потрібно витягнути з рота на виделку, притулену до губ, а потім покласти її на тарілку.

Не витирайте обличчя серветкою. Серветкою можна лише злегка про­вести по губах.

Не впускайте ніж чи виделку Проте якщо впустили, не ніяковійте, попросіть іншу, не надаючи значення тому, що трапилося. Взагалі, краще припуститися помилок, ніж намагатися не робити їх із зусиллям, привертаючи увагу присутніх.

Будучи господарем або господинею ніколи не закінчуйте свою страву пер­шим. Почекайте, поки закінчать гості. Це особливо важливо, коли подана остання страва.

Не відмовляйтеся від страви через те, що вона вам не подобається. Якщо страва вам шкодить, відмовтеся без пояснення причин.

Не складайте серветку після того, як поїли, її слід просто покласти на стіл.

Не забувайте піднятися з-за столу після того, як встали жінки. Залишайтеся стояти, поки вони не вийдуть з кім­нати, потім можете сісти знову, якщо збираєтеся залишитися.

Не читайте за,столом листів або до­кументів.

Не кладіть на стіл сумочку, рукавички, носову хустку, гребінець, пудреницю та інші дрібнички вашого туалету.

Звичайно, як не старайся, ніхто не застрахований від незручностей: ви можете спробувати познайомитися з людиною, яку вам вже представляли, наступити кому-небудь на ногу, пролити вино, та хіба мало що ще. Якщо відбулося щось подібне, відразу ж вибачитеся, але лаконічно: не варто посилювати ситуацію довгими розмовами. Вибачившись, заспокойтеся і не займайтеся докорами самому собі: це може трапитися з кожним.

Дуже важливо вчасно піти з прийому. Не слід затримуватися довше за час, вказаний в запрошенні. Якщо гостей багато, попрощайтеся тільки з господарями і своїм останнім співбесідником. Обов'язково подякуйте господарям за чудово проведений час - прямо на прийомі або після: по телефону або листом.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть основні завдання, які необхідно вирішити для організації прийому.

2. Коли необхідно розсилати запрошення?

3. Чим відрізняються офіційні запрошення від неофіційних?

4. Де необхідно зустрічати гостей, які прибули на прийом?

5. Що необхідно робити, якщо запізнюєтеся на прийом?

6. Хто першим входить до бенкетної зали?

7. На яких прийомах проголошуються тости, а де — ні?

8. У чому полягають особливості прийомів з розміщенням?

9. Чим відрізняється організація проведення прийомів типу шведський стіл і фуршет?

10. Опишіть правила розміщення за столом.

11. Що таке бенкет і які його види?

12. Які ще ділові прийоми вам відомі?

ЛЕКЦІЯ 16: Ділова атрибутика

1. Візитні картки.

   0. Історія застосування візитних карток.

   1. Типи оформлення візитних карток.

   2. Азбука користування.

2. Ділові подарунки.

   0. Особливості вибору.

   1. Оформлення і вручення подарунків.

   2. Вибір і вручення квітів.

   3. Етикет отримання подарунка.

   4. Типові помилки вибору, вручення та одержання ділового подарунку.

3. Діловий одяг.

   0. Вимоги до одягу для чоловіків.

   1. Вимоги до одягу для жінок.

4. Основні принципи оформлення офісу.

1. Історія застосування візитних карток

Візитним карткам як елементу ділових стосунків не було місця в існуючій командно-адміністративній системі, тоді як наші іноземні партнери, особли­во в розвинутих країнах Європи і Америки, завжди приділяли їм належну увагу.

Уперше візитні картки почали застосовувати в Китаї у ІІІ столітті під час розквіту Сунської культури. II ст. н.е. — китайці прикріплюють невеликі аркуші рисового паперу або клаптики шовку з вказівкою імені дарувальника до подарунків впливовим чиновникам. На них же пишуть побажання і компліменти адресату. Китайським чиновникам спеціальним указом включалось в обов'язки мати візитні картки на червоному офіційному папері.

В ХУІ-ХУІІст. візитівками вже користувались мешканці Венеції і Флоренції.

XVII ст. — придворні французького короля Людовіка XIV користуються «візитними квитками». Точніше, гральними картами, на яких зазначене ім'я власника. її виготовляли вручну писарі з шикарною каліграфією. Зміст такої візитки був настільки лаконічним, що обмежувався тільки ім'ям власника і посадою. Пізніше їх замінять маленькі гравюри і листівки. Форма, колір, формат візитної картки повинні були відповідати визначеним правилам. Так, параметри візитки строго відбивали соціальний стан хазяїна. Кожна нова візитка ставала усе більше і розкішнішою від попередньої.

1731 р. — найдавніша рукописна візитка Європи, що дійшла до наших днів, виготовлена у Флоренції. Праобраз сучасної візитної картки з'явився ще у XVI столітті в університеті Подуі: деякі студенти, коли від'їжджали на канікули, залишали своїм професорам кольорову мініатюру із зображенням фамільного гербу, підписуючи під ним своє ім'я і дату. Це було як знак дружньої поваги.

Перша друкована візитна картка, що знайдена в Німеччині, відноситься до1786 року.

XVIII ст. — у кращих домах Європи ставлять підноси, на яких гості залишають свої картки. Модною прикрасою вітальні стає опудало ведмедя, що тримає такий піднос на витягнутих лапах. Власні візитки зберігають у різьблених та інкрустованих коробочках з порцеляни, срібла або золота, чужі — у спеціальних альбомах.

Правила етикету стосовно візиток були такі ж суворі, як і правила поведінки за столом. Наприклад, разом із візиткою, де закреслене ім'я, ви отримували гарантії дружби з тим, хто її дав. А загнутий кутик чи певна літера в кутку був пропуском людини в деякі кола.

1854 р. — парижанин Андре Діздері винаходить фотоапарат, що дає можливість друкувати до 16 однакових зображень на одному аркуші.

В Росії візитівками стали користуватись на початку XIX ст., особливо за часів царювання Катерини II, якій дуже подобались новинки в етикеті. Вони відзначалися орнаментикою і чудернацькими гербами власників - це відлуння моди на все французьке. Після революції візитки викорінили й оголосили їх буржуазним пережитком.

У кінці XIX ст. вигляд візитної картки змінився. Вензелі й витіюваті картинки виходять з моди. Стильною прикрасою вважається незвичний шрифт. У Петербурзі Товариство Св. Євгенії заробляє гроші на виробництві заготовок для візиток. Вказівка адреси власника стає обов'язковим елементом оформлення чоловічої картки, на дамських адресу не друкують. Став переважати більш діловий стиль, візитка почала виконувати суто інформаційні функції. На ній почали вказувати окрім ім'я та прізвища, титул, рід занять та адресу її волода­ря.

Початок XX ст. — відродження візиток з написами і малюнками ручної роботи. Імена власників пишуть чорнилом з ліщини, що набуває бронзового кольору після нанесення на папір. У Росії розробкою світських візиток займаються відомі художники Лев Бакст і Олександр Бенуа.

1907 р. — заповзятливий одесит Мирон Поросюк видає "Ілюстрований прейскурант візитних карток і весільних квитків", що містить понад 50 видів візиток з вказівкою їхніх цін і докладним описом. 1917-1991 рр. — візитки зникають з ужитку радянських громадян. Ними користуються лише дипломати й перші особи держави. Манері писати прізвище перед ім'ям і по батькові, що усталилася десятиріччями, іноземці щиро дивуються й досі.

Радянські візитки були стандартного горизонтального розміру і з цілковитою відсутністю дизайнерської думки.

XXI ст. — візитками обзаводяться всі як один, однак про правила оформлення карток і поводження з ними знають одиниці.

Зате з приходом демократії на зміну скромності прийшло саморекламування. Пост-радянські візитки стали агресивні, престижні і навіть надмірно розцяцьковані. На візитках почали заробляти гроші дизайнери - декоративні прийоми, дорога типографія, об'ємне тиснення . Тексти почали розміщати не тільки з лицьового боку, а й зі зворотного. З'явилися подвійні і навіть потрійні карточки-„розкладачки", зі згинами, відривні, переплетені натуральною шкірою та навіть парфумовані! Дійшло вже до того, що з'явилися візитки із дерева і пластмаси.

Однак для сучасних карток головне — їх інформативність та функціональність. Недарма англійською мовою назва візитки — business card. В організації, яка турбується про свій імідж, візитні картки мусять бути виготовлені в одному стилі і одній кольоровій гамі, й різнитись для працівників різного рівня якіс­тю оформлення.

Сьогодні візитні картки використовуються в таких випадках:

• інформування в момент знайомства про себе і свою фірму чи підприєм­ство;

• інформування про себе осіб, у контактах з якими зацікавлені;

• підтримання контактів з партнерами, поздоровлення зі святом чи іншою знаменною подією;

• вираження подяки, співчуття, а також супроводження подарунка чи квітів.

Типи оформлення візитних карток

Залежно від призначення умовно можна виділити шість основних типів візитних карток:

Варіант А

На візитній картці вказується прізвище, ім'я та по батькові, посада, най­менування і адреса організації, де працює особа, а також її робочий і, якщо необхідно, номер мобільного чи домашнього телефону. Це класичний при­клад ділової візитки. Виготовляється вона виключно на білому картоні чітко встановленого розміру — 5 х 9 см (для жінок 5,5 х 9,5 см). Текст друкується розбірливим чорним шрифтом. Єдина допустима кольорова пляма — реклам­ний знак фірми у верхньому лівому кутку. Вгорі — назва фірми, де працює власник картки. По центру — його ім'я і прізвище (у нашій практиці — ім'я, прізвище та по батькові), під ними — посада. У лівому нижньому кутку — адреса фірми, у правому — телефони. Часто поряд з телефонами подають­ся контактні години для зв'язку, до­машній телефон зазначати не обо­в'язково, хоча й не заборонено: для представників деяких професій — це єдина можливість зв'язку з ними. На візитці можна вказати також но­мер факсу та електронної пошти. Цей тип картки використовується за наявності знайомства і застосовується як м'яка, ненав'язлива форма вияву вашої зацікавленості і надії на співробітництво.

Варіант Б

Візитні картки цього типу використовуються для спеціальних і представ­ницьких цілей. Якщо вам вручають таку картку, це означає, що ваш співрозмовник просто представляє себе для полегшення спілкування і не на­лаштований на продовження знай­омства. Просити його написати на картці свої координати не слід. Цей вид картки можна використовувати при реєстрації на конференціях, з'їздах, виставах і при надсиланні, наприклад, подарунка, добре знай­омій людині, партнеру, який знає вашу адресу та телефон.

Варіант В

Представлений тип візитної картки використовується особами, які займають досить високу посаду (міністрами, керівниками великих підприємств, державними секрета­рями, представниками президента тощо). Застосовується така картка на неофіційних зустрічах, зокрема на прийомах для вручення дамам.

Варіант Г

Ця візитна картка використовується дружиною посадової особи і містить досить обмежену інформацію. Вищі посадові особи інколи мають візитні карт­ки розміром 5x10 см, при цьому візитки їх дружин на 1 см коротші. Але цього правила додержуються не в усіх країнах: в Англії, наприклад, візитні картки жінок більші за роз­міром, ніж чоловіків.

На картках незаміжніх жінок домашня адреса не проставляється. Кожна з них допише її у разі необ­хідності.

Варіант Д

На спільній чи сімейній ві­зитній картці вказуються прізвища, імена та по батькові подружжя, а також їх домашня адреса і телефон.

Варіант Е

Візитна картка фірми, підприємства, організації чи відділу використо­вується для поздоровлення партнерів від імені фірми, наприклад, в День не­залежності, на Різдво Христове, Но­вий рік тощо.

При проведенні великих заходів (конференцій, презентацій, виставок, фестивалів) організатори замовляють більші візитні картки — бейджи — із зазначенням імені (по батькові) і прізвища учасника, його посади (і/або вченого звання) і організації (компанії, навчального закладу або наукового центру), яку він представляє. Бейджи приколюють на лівій стороні грудей і носять винятково в місці проведення заходу. Мабуть, бейдж — єдина візитка, на якій доречно поруч із ім'ям людини помістити її фотографію; на інших картках це робити не слід.

Ще один вид ділових карток, що виконують функцію реклами, — СD-візитки. Це звичайний компакт-диск, на який можна записати сотні сторінок тексту й ілюстрацій, малюнки, графіки, таблиці, а також музику, анімацію й дикторський текст. СD-візитки використовуються для презентацій фірм на виставках і конференціях. Туристичні компанії використовують їх як каталоги турів, банки й фінансові компанії — як додаток до пакета послуг, рекламні агентства — як портфоліо креативних робіт.

Виключенням із загальних суворих правил для ділових візиток є епатуючі картки представників творчих професій, діячів мистецтва, науки, церкви тощо. Розмір таких карток, шрифт, розміщення тексту і колір паперу не регламентуються сувори­ми правилами. Вони можуть бути виконані на різних матеріалах, мати най­різноманітніші кольори (рожеві, зелені, чорні, блакитні, жовті), а також найвигадливіші шрифти.

Нестандартні за розмірами, кольорами і матеріалами візитки нерідко виготовляють рекламні агентства й дизайн-бюро. Їхня головна мета — бути не схожими на інші. Саме епатуючі візитні картки справляють найбільше враження й найкраще запам'ятовуються.

Особисті візитки можуть містити ім'я й прізвище власника, а також, за його бажанням, будь-яку додаткову інформацію (адресу організації, персонального сайту, електронної пошти, номери телефонів, посаду, звання або вчений ступінь).

Візитки можуть мати складну форму — у вигляді однозгинного чи двозгинного буклету, із висічною чи прорізуванням. Такі картки містять більшу частину інформації, і, як правило, є корпоративними.

Зустрічаються також візитні картки з кольоровим фото її власника. Бува­ють візитні картки, складені вдвічі, як книжечка, із зазначенням розташуван­ня фірми, під'їзду до неї, місця стоянки автомобілів. Із розширенням ділових зв'язків виникає необхідність мати візитні картки іноземною мовою (мовою країни партнера). Більшу перевагу мають односторонні візитки, на звороті яких можна щось написати, хоча й двосторонні теж можуть мати місце.

Обмін візитками — це церемонія, сценарій, де у кожного своя відповідна роль, яка не міняється навіть від її виконання.

Азбука користування візитними картками

1. Мабуть, найпоширеніша помилка тих, хто тільки-но обзавівся візитною карткою, – прагнення якнайшвидше вручити її кожному, хто перебуває в полі зору. Не потрібно нав’язувати свою візитку! Її вручають лише тоді, коли виникла зацікавленість у продовженні контактів. А це відбувається при знайомстві не завжди.

2. Направлення візитної картки рівноцінне візиту.

3. Більш ввічливо залишати візитну картку особисто.

Обмін візитними картками ведеться за рангами, починаючи з вищих чинів. Вручати візитну картку треба повернутою для читання, що свідчить про увагу до отримувача. Особа, якій передається візитна картка, виражаючи повагу, повинна обов'язково назвати ім'я господаря, наприклад: Дуже дякую, Іване Івановичу!

Обміни візитними картками, зазвичай, супроводжуються легким покло­ном. Щоб не помилитись в іменах, візитні картки краще покласти перед со­бою в такому ж порядку, як знаходяться перед вами партнери. Не можна ро­бити на чужих візитках позначки, м'яти її на очах у господаря. Такі дії можуть бути сприйняті як образа і неповага.

Візитна картка, що її власник, особисто відвідуючи, залишає для особи, яка не змогла його прийняти з поважних причин, повинна бути із загнутим куточком. Дехто надає значення тому, як і який кут візитної картки загнутий — верхній чи нижній, а також з якого боку. Щоб уникнути непорозумінь, пов'я­заних з неправильним у різних країнах тлумаченням загину, рекомендується загинати правий верхній кут картки на 1/4 так, щоб було чітко видно його слід, а потім розправити картку. Загнуту картку залишають в офісі, в рези­денції партнера або у нього вдома. Це свідчить про те, що ви особисто зали­шили її, а це ознака найбільшої поваги і шаноби.

У разі зміни адреси варто надіслати діловому партнеру (разом з новою) стару візитну картку. Новий номер телефону можна, у крайньому разі, напи­сати і від руки.

Візитну картку, що подається через посередника (кур'єра чи водія) або поштою, загинати не потрібно. Бажано, якщо потрібно, написати декілька слів на картці і вкласти її в конверт. Заклеюють конверт лише в тому випадку, якщо передається через колегу чи партнера, коли там міститься особисте по­слання. Такий запис не дасть змоги використати її будь-якою сторонньою особою в корисних цілях. Якщо картка залишається особисто, надпис на кон­верті робиться олівцем, якщо ж надсилається поштою,— то авторучкою.

Якщо ви надсилаєте візитні картки в одному конверті для декількох осіб, то в лівому верхньому кутку кожної з них треба написати прізвище людини, якій вона призначена.

Візитні картки не підписуються й дата на них не ставиться.

3. Відповіді на візитні картки необхідно давати протягом доби і також візитними картками.

Зашифровані скорочення на візитних картках, які раніше були досить поширені, в наш час застосовуються дуже рідко. Але, оскільки вони час від часу зустрічаються, необхідно знати їх значення:

Р.R . (Роur remercier)— вираз подяки;

Р.F. (Роur feliciter)— поздоровлення зі святом;

Р.F.С. (Роur fаіrе соnnаіssаnсе)— задоволення знайомством;

Р.F.F.N. (Роur faire fete nаtіоnаlе) — поздоровлення з нагоди національ­ного свята;

Р.F.N.А. (Роur feliciter Nouvel An)— поздоровлення з Новим роком;

Р.Р.С. (Роur prendre conge) — на прощання (остаточний від'їзд);

Р.Р.Р. (Роur prendre part)— готовність допомогти;

Р.С. (Роur condoleances)— вираз співчуття;

Р.Р. (Роur рresentation) — заочне відрекомендування;

Р.R.V. (Роur rеnde visit) — підтвердження прийнятого запрошення.

Візитні картки зі скороченнями Р.Р., Р.Р.С. та Р.R. залишаються без відповіді. На візитні картки зі скороченнями Р.С, Р.Р.Р. та Р.F. дають відповідь своєю візитною карткою зі скороченням Р.R. На візитні картки з побажання­ми щастя у Новому році відповідають карткою з абревіатурою Р.R.F.N.А., якщо свято ще не минуло. У разі деякого запізнення одночасно дається (у скороче­ному вигляді) вираз подяки та побажання щастя, наприклад Р. R.Р.F.

Припустимо, вас поздоровили зі святом. Написавши на своїй картці в лівій нижній частині абревіатуру Р.R., найкраще її того ж дня вислати своєму парт­неру. Дякувати за поздоровлення партнера по телефону або вручати особисто йому свою візитну картку з висловленням подяки не прийнято. Якщо ж ви це зробили, то, скориставшись вашим дзвінком і вислухавши подяку, партнер може нав'язати ділову розмову для обговорення конкретного питання, до яко­го ви, ймовірно, не готові.

Цілком можливий і такий варіант, коли особиста зустріч, на якій ви пла­нували віддати свою картку, за якихось причин не відбудеться. В обох випад­ках ви будете виглядати недостатньо вихованим.

Перебуваючи у чужій країні під час національних свят, ви повинні пер­шим поздоровити своїх партнерів. Не лякайтесь, що, наприклад, в Японії не зрозуміють абревіатуру відповідних французьких виразів. Існуючі правила, норми і традиції, стандартна міжнародна символіка однаково розуміються в усіх цивілізованих державах. На візитних картках можна робити і більш роз­горнуті написи, звичайно від третьої особи, й найчастіше внизу, наприклад: ...дякує за увагу.— Найкращі побажання до Нового року.— ...щиро дякує.— ...бажає всього найкращого, —...вітає з днем іменин.

Заочне представництво в країні перебування, звичайно, здійснюється таким чином. Перш за все, ви знайомитесь з консулом, послом чи будь-якою офіційною особою досить високого рангу в посольстві своєї країни. Проінфор­мувавши його про мету свого візиту і бажання познайомитися з особою, що вас зацікавила, ви берете його візитну картку.

Картка консула — гарантія серйозності ваших намірів, і якщо бізнесмен, що вас зацікавив, готовий з вами познайомитися, він вишле вам свою візитну картку. У такому разі ви телефонуєте за вказаним у ній номером і домовляє­тесь про зустріч.

Від'їжджаючи з країни перебування, свої візитні картки з абревіатурою Р.Р.С. ви залишаєте своїм партнерам, з якими б бажали підтримувати стосун­ки і в подальшому.

4. Після знайомства першим, звичайно, передає свою картку особа, що займає нижчу посаду. Якщо партнери знаходяться приблизно на одному рівні, то першою подає картку особа, молодша за віком. У разі виникнення сумніву щодо цього, за старим французьким протоколом, вручає свою візитну картку першим той партнер, який виявився більш ввічливим. У гостях першими вру­чають візитку господарі.

5. У резиденції подружжя неодружені чоловіки залишають дві візитні кар­тки: одну — для чоловіка, іншу — для дружини.

6. Подружжя в будинку іншого подружжя залишає дві візитні картки: одну (картку дружини) —для чоловіка, іншу (спільну) — для дружини.

У Великій Британії сімейні картки не застосовуються. Тому в цій країні, перебуваючи в резиденції подружжя, залишайте одну картку для чоловіка, іншу — для дружини.

7. У будинку неодруженого чоловіка жінка свою картку не залишає. У США на візитних картках неодружених чоловіків і неодружених жінок, а також сімейних картках вказується адреса. На картці одруженого чоловіка адресу не вказують, оскільки мається на увазі, що вона залишається разом із сімейною карткою, де адреса вказується. Ім'я вказується після Мr. для чоловіків і Мrs. для одружених жінок; Міss пишуть на візитних картках молодих жінок, яким минуло 18 років. На «візитках» неповнолітніх осіб молодше цього віку вка­зується лише ім'я і прізвище.

8. Після знайомства з жінкою чоловік зобов'язаний, не пізніше ніж про­тягом тижня, направити їй свою картку для її чоловіка, навіть якщо він не був йому відрекомендований. Було б найкраще перед тим, як зробити цей ввічливий жест, самому відрекомендуватися чоловіку, якщо він не відсутній.

Мета такого жесту чітка: створити якомога розгалужену мережу контактів. Цілком можливо, що через деякий час хтось із подружжя вам знадобиться.

9. Якщо жінка знайомиться з іншою жінкою і має намір в подальшому підтримувати з нею стосунки, якщо вона старша, або ж жінка, що знайомить­ ся, заміжня за чоловіком, становище якого в суспільстві або на службі вище становища її чоловіка, то вона першою залишає свою картку. Заміжня жінка залишає дві картки — свою і чоловіка.

10. Гостям, присутнім на сніданку, обіді чи вечері (виключаючи запро­шення на чай), слід відправити господарям листи з подякою або залишити в будинку господарів протягом тижня візитну картку.

11. Особи, що обіймають високі посади, знаходячись в іншій країні про­їздом, залишають свої візитні картки протягом 24-х годин після приїзду, відпо­відати на них слід також не пізніше як за добу.

12. Підприємцеві рекомендується завжди мати при собі не менше десяти візитних карток.

З візитками можна надіслати подарунки (квіти, альбоми, книги, журна­ли, квитки в театр, на виставку, програми, фотографії), іноді їх посилають разом з листом або просто у конверті. Візитна картка — це вираз індивідуаль­ного стилю й іміджу її власника, а також стратегії маркетингу підприємства. При замовленні візитної картки необхідно обговорити тип, колір, шрифти, розташування реквізитів так, щоб ця картка дійсно могла охарактеризувати і особу, і рід її занять.

Сучасні кольорові лазерні принтери забезпечують хорошу якість друку візиток тиражем 50—200 примірників. Якщо необхідно замовити тираж 500— 1000 примірників і більше, прийнятний варіант - офсетний друк. Більш опе­ративна, але не менш якісна технологія — цифровий друк.

Оптимальним способом виготовлення високоякісних візиток залишаєть­ся шовкографічний друк. Ця технологія поєднує високу якість відтворення як текстових, так і графічних елементів й запобігає необдуманій багатоколір­ності.

Прикрасити візитку можна шляхом припресування плоских або навіть об'ємних зображень та написів з фольги. Інший варіант оздоблення візитних карточок — термопідйом. Виготовляють візитні картки не тільки на папері, а й на пластику - білому, рожевому або й напівпрозорому. Пластикові картки заслуговують на увагу: вони не бояться вологи, надійні й довговічні.

Приймати візитну картку слід у спеціальний футляр, який кладеться у внутрішню кишеню верхнього одягу. Жінки можуть носити візитку в сумці.

2. У діловому світі, які в повсякденному житті, заведено робити подарун­ки, дарувати речі з фірмовими знаками чи у фірмовій упаковці. Подарунок — це дзеркало, в якому відбиваються відносини між тим, хто приймає, і тим, хто його дарує. Подарована річ може розповісти про марнотратство чи безкорис­ливість, щедрість чи неймовірну жадобу, мудрість чи безтактовність, наявність почуття гумору чи його недоліки.

Справжній подарунок - це гармонійне поєднання уподобань того, хто отримав подарунок, і почуття смаку того, хто подарував. Однак необхідно зна­ти, що тут потрібні міра і такт, свої суворі, відпрацьовані багатьма роками правила.

Особливості вибору ділових подарунків

Ще в далеку давнину подарунки називались дарами, бо високий інозем­ний гість ніколи не приїжджав у чужу країну з порожніми руками, а привозив багаті дари, які являли собою предмети дійсно високої вартості — виро­би з золота і срібла, багаті тканини і хутра, зброю і прикраси. В свою чергу після завершення візиту високого гостя його також обдаровували по-царськи.

Сьогодні подарунки в ділових відносинах ділять на дві категорії:

• сувенірні — блокноти, ручки, запальнички, недорогі книги тощо;

• цінні —дорогі подарункові видання, дорогі ручки, вази, сервізи, кар­тини тощо.

Подарунок — і з певного приводу, і несподіваний (сюрприз) — завжди має не лише свою пряму вартість, а й певну конотацію (від лат. — додат­кове значення) — оцінно-емоційне «співзначення», а тому по-різному сприй­мається адресатами.

Так, сувеніри дарують людям малознайомим, за незначні послуги, а та­кож близьким знайомим з приводу незначної події. Іноземцям слід дарувати лише ті сувеніри, які відображають особливості країни перебування.

Не слід вручати цінні подарунки посадовим особам, від яких певним чи­ном залежите. Це ставить у незручне становище цю особу і може бути розціне­не нею як хабар. У багатьох країнах існує правило, згідно з яким державний службовець передає державі всі подарунки, вартість яких перевищує певну суму.

Підлеглому незручно підносити подарунок своєму начальнику. Але як бути, коли у керівника ювілейна дата? У таких випадках рекомендується вру­чати подарунок керівнику від усього колективу.

У процесі встановлення й розвитку ділових контактів з партнером обміню­ються цінними подарунками.

При першій зустрічі подарунки, зазвичай, роблять господарі. Треба обо­в'язково подарувати що-небудь прибулому діловому партнерові як ознаку того, що на нього дивляться як на почесного клієнта і розраховують на довге й плідне співробітництво. У наступних зустрічах обмін подарунками стає обо­в'язковим.

Завжди бажано уявляти, кому конкретно буде робитись подарунок, при чому чітко за рангом. Якщо вручити керівникові корпорації такий самий по­дарунок як і його заступникові, це може бути розглянуто як зневага, образа.

Вартість подарунка звичайно ніякого значення не має і залежить тільки від ваших можливостей. Виняток — дорогі речі: пам'ятайте, що, роблячи своє­му партнеру такий подарунок, ви ризикуєте поставити його в скрутне стано­вище. З одного боку, він може відчути, що не заслужив його, з іншого— зму­шений відповідати таким же дорогим подарунком, а це не завжди відповідає його бажанню чи можливостям.

Не слід обмежуватись і дрібними сувенірами, бо у такому випадку ви мо­жете набути репутації надмірно ощадливого. Найоптимальнішим подарун­ком є той, який відповідає нахилам і стилю партнера, характеру особистого до нього ставлення.

Інколи буває так, що, даруючи річ, людина постає перед проблемою: зняти цінник чи дарувати разом з ним, якщо його зняття завдасть шкоди подарун­кові. Всі знають, якою б коштовною не була річ, дарувати її з цінником — це ознака поганого виховання. Але й псувати річ не потрібно, достатньо ручкою чи олівцем затушувати ціну. Разом з тим в деяких випадках наявність цінника на подарунку можлива.

Купувати подарунок треба заздалегідь. Необхідна річ, що, на вашу думку. повинна сподобатись, може трапитись випадково. Бажано набратись терпін­ня і притримати її до певної дати чи випадку. Тоді вона стане справжнім по­дарунком.

Намагайтесь вибрати щось оригінальне, цікаве, начебто вибираєте пода­рунок для себе або близьких людей. У подарунок бажано вкласти видумку, винахідливість, гумор, щирість — словом, все, на що ви здатні.

При діловому візиті в іншу країну доречно дарувати художньо оформлені вироби — скульптури, гравюри, пам'ятні медалі, настінні тарілки, платівки, що нагадують про вашу країну або, ще краще, і про вашу фірму. Універсаль­ним подарунком вважається книга, яку можна вручити будь-якій людині і з будь-якого приводу. Намагайтесь вибрати подарункове, гарно оформлене видан­ня, враховуючи інтереси вашого партнера. До речі, книги підписує лише ав­тор, упорядник або видавець, офіційний спонсор.

Не бажано дарувати матрьошки та самовари. Намагайтесь не повторюва­тись з подарунками. Подарунок буде «соліднішим», якщо його прикрасити гравіруванням, тисненням або стікером з емблемою вашого підприємства.

Який би незвичайний подарунок ви не зробили, краще спочатку поціка­витись, яку річ було б приємно одержати людині, котру ви хочете привітати. Вручаєте ви не тільки подарунок, але й частку себе, своїх думок, надій та щи­рих найкращих побажань. У подарунку відображається ваш образ, характер і ставлення до людини.

Керівникові організації, який зустрічає, можна подарувати картину або чеканку. Колекціонеру завжди приємно одержати новий експонат для ко­лекції. Вибираючи подарунки від фірми важливо не перейти ту межу, яка розрізняє щиру вдячність і хабар. Тут можна зупинити свій вибір на традиційних ручках, органайзерах, візитницях. В якості бізнес-подарунка може бути будь-яка річ, що допомагає людині спланувати свій день.

За достатньо тісного знайомства можливій такі подарунки, як національні напої, солодощі, приладдя для куріння, вироби із шкіри, кераміки, скла, бур­штину чи металу.

Однак пам'ятайте, що жінці, навіть яка палить, ніколи не дарують приладдя для куріння, тютюнові вироби, а також міцні напої. Як ви­няток шампанське, колекційне десертне або сухе вино можна дарувати жінці, але не молодій. І то в тому випадку, коли ви впевнені, що це не буде сприйня­то як натяк на тяжке минуле чи як перевірка на витривалість без алкоголю.

Напої краще дарувати людині, що колекціонує певні їх види після попе­реднього обговорення. Якщо ви подаруєте велику коробку шоколадних цуке­рок жінці, схильній до повноти і яка намагається схуднути, то це навряд чи принесе їй задоволення.

Людина, яка хоче залишитись незалежною, ніколи не прийме в подарунок дорогі ювелірні прикраси. Дарувати біжутерію може означати або недолік смаку або коштів.

Непристойно дарувати також предмети туалету (шкарпетки, сорочки, капелюхи, парфуми тощо), виняток — краватка, яка за певних умов вважається допустимим сувеніром.

Вибираючи подарунок, подумайте і про вік партнера, якому він призна­чений. Це не означає, що є речі, спеціально призначені для молодих та літніх, однак намагайтесь проявити певний такт, щоб не поставити в незручне ста­новище літнього чоловіка занадто яскравою краваткою, а дівчину — сірою хустиною.

• Оформлення і вручення подарунків

Оформляючи подарунок, важливо виявити гарний смак: загорнути його в яскравий барвистий папір, перев'язати стрічкою, додати свою візитну карт­ку або святкову листівку. Подарунок без упаковки або в поліетиленовому па­кеті — це зневага до людини. Упаковка надає подарунку не тільки чарівності і принадності, це данина традиції. В отримувача чи дарувальника не завжди може виникнути бажання зразу ж демонструвати подарунок, що може відображати ступінь і глибину взаємин.

Обгортку для квітів треба вибирати залежно від ситуації (офіційна чи неофіційна зустріч), службового становища і професії, статі, віку, а також особливостей національно-психологічного сприйняття кольорів.

Так, зелений колір для мусульман — це колір віри, в Мексиці, Австрії, Ірландії та Китаї — символ розкоші, в Індії - миру і надії, а в Південній Аф­риці — знак гріха.

Білий колір у християн означає невинність і чистоту, а в Китаї та Індії його вважають кольором смутку, трауру. Білий колір завжди головує над іншими квітами. Зазвичай він асоціюється з денним світлом, а також з продуктивною силою, що знаходиться в молоці і яйцях. З білизною пов'язане уявлення про загальноприйняте, істинне. Разом з тим, білий колір може мати й протилеж­не значення, він немовби поглинає інші кольори і співвідноситься з порож­нечею, безтілесністю.

Жовтий колір — колір китайських імператорів. З давнини — жовтий колір сприймається як застигле сонячне світло. Це колір осені, зрілого колосся, але це також колір хвороби, потойбічного світу. У народів Азії — це колір тра­уру, смутку, в Європі жовтий прапор означав карантин, а жовтий хрест — чуму. На Тибеті — це знак ревнощів.

Червоний колір у Бразилії і Мексиці — символ крові, смерті, а в арабів, англійців, китайців та індійців — символ величі, влади. Його символічне зна­чення може бути різне: з одного боку, червоне символізує радість, душевний підйом, красу, любов, а з іншого —ворожбу, помсту, війну. Так, в полінезійців червоний колір означає закоханість, в Китаї про відкриту, ширу людину ка­жуть «червоне серце», тоді як серце поганої людини - чорне.

Червоний колір завжди асоціюється з вогнем і кров'ю. У деяких країнах Америки і Австралії воїни перед боєм розмальовують себе в червоний колір.

Фіолетовий колір подобається і неординарним особистостям, це колір за­гадки й інтриги. В ньому поєднується енергія червоного і стриманість синього.

Рожевий колір — це колір ранішньої зірки, символ радості, легкості і всьо­го нового. В природі багато квітів мають рожевий відтінок.

Помаранчевий колір — приносить вдачу, на мові символів означає пози­тивне відношення. Він притягує погляд і має здатність підвищувати настрій, вважається незамінним в стресових ситуаціях.

Чорний колір, як правило, означає нещастя, горе, траур. Чорні очі вважа­ються небезпечними, завидливими. У чорне одягаються актори, поява яких означає смерть. Разом з тим існує певний зв'язок між чорним кольором і сек­суальною привабливістю. Так, у арабів «чорнота очей» означає закоханість, «чорнота серця» — любов.

Синій колір — це колір аристократів. Композиції в синьому кольорі пасу­ють духовно зрілим людям. Синій колір в Перу, Китаї, Індії та Бразилії озна­чає траур, у християн голубий — це колір Богородиці, а от араби негативно відносяться до поєднання білого з голубим, оскільки воно асоціюється з ізраїльським прапором.

Синій колір близький до чорного і отримує такі ж символічні значення. Він вважався траурним в Давньому Єгипті і деяких країнах Південної Амери­ки. Французи також жах називають «синім страхом».

Зовсім непросте питання, як дарувати речі. Від того, як ви піднесете свій подарунок, залежить і те, який він матиме ефект. Має значення навіть те, да­руєте ви його особисто чи через спільного знайомого. Дарувати потрібно так­товно, з приємними словами, короткими побажаннями, жартом.

Дарування — це церемонія. Бажано підготувати нескладні репліки, знай­ти відповідні слова і, відкинувши трафарет, відзначити неповторність люди­ни, якій вручається подарунок.

Як вже зазначалось, згідно з діловим протоколом першими вручають по­дарунки господарі при першій зустрічі. Другий обов'язковий подарунок вру­чається гостям перед від'їздом. У свою чергу, гості повинні мати хоча б один подарунок, який може вручатися в будь-який момент відповідно до розвитку взаємовідносин.

Вручати подарунки краще за все перед завершенням переговорів, на­прикінці зустрічі.

Не можна дарувати вживані речі, за винятком антикваріату, коштовнос­тей, які підносяться тільки в особливих випадках, наприклад, на ювілей. Подарунком для фірми може бути і що-небудь з оргтехніки, самовар для чаю­вання, мікрохвильова піч і навіть автомобіль. Хорошим подарунком була б продукція вашого підприємства, що водночас стала б рекламою вашого то­вару і вказувала на шляхи до співробітництва. Подарунки фірмі вручаються на загальних зборах її працівників за урочистих обставин.

• Вибір і вручення квітів

Основна риса бізнес-букету — елегантність. Елегантність — це не те, що впадає у вічі, а те, що залишається в пам'яті. Флористичні композиції, що претендують на елегантність, як правило, мають чіткі контури і вміщують в собі оригінальну ідею, реалізовану мінімумом засобів.

Коли вас запрошують додому, то найкращий подарунок — живі квіти. Якщо, з'явившись на свято, ви вручаєте квіти господині у передпокої, їх можна залишити в упаковці. Якщо двері вам відчинив хтось із членів сім'ї, то, перш ніж заходити до кімнати, зніміть упаковку, і залишіть її у вітальні.

Дарувати загорнуті квіти можна при зустрічі в аеропорту, на вокзалі, при передачі кур'єром, при цьому необхідно вкласти в них свою візитну картку.

Горщики з квітами дарують лише в тих випадках, якщо відомо, що госпо­дарям вони подобаються, і вони не проти такого подарунку. Корзини з квіта­ми дарують на ювілеї; сучасні композиції квітів дозволяють зробити їх непов­торними. Головне тут замисел, оригінальність ідеї, яку вона несе, знання упо­добань людини, якій вони призначені.

Зовсім необов'язково дарувати великі букети. Можна обмежитись і ма­леньким букетиком, навіть однією квіткою. Недарма японці підкреслюють: Одна квітка краще, ніж сто, передає розкіш відтінків.

У цілому слід зауважити, що у всіх випадках квіти — приємний подару­нок, особливо, якщо вони підібрані зі смаком. Як би не змінювались наші погляди, квіти залишаються невід'ємним атрибутом усіх церемоній: хрестин і поховання, весілля і дипломатичних переговорів, зустрічі і прощання — будь-які урочистості чи знаменні дати немислимі без квітів.

У минулі часи існувала азбука квітів — кожна щось означала. У наш час цією азбукою не завжди користуються. Однак намагайтесь, щоб вас правиль­но зрозуміли. Так, азалія — ознака жіночності, астра — свідчить про відсутність таємних думок, гербера — символ сонця, камелія — висока оцінка особистих якостей, орхідея — могутність, данина мудрості дюдини, червоні троянди озна­чають пристрасне кохання, білі — таємницю, рожеві слугують виразом вдяч­ності, жовті — теплого дружнього відношення. Гортензії сприймаються як квіти жалоби.

Особливо будьте уважні з іноземними партнерами. Наприклад, францу­зи сприймуть гвоздики і хризантеми як символ нещастя. У цьому їх підтримують японці та іспанці. А ось англійці, голландці, італійці і греки приймуть ці квіти з подякою. Житель Люксембурга вважатиме, що йому дарують сміття!

Біла акація була «весільним подарунком» у всіх європейських народів, уособлюючи високе і світле кохання.

«Королівська квітка» — біла лілія — символізувала в букеті нареченої юність і цнотливість. Тигрова лілія символізує багатство і могутність. Взагалі лілія — це символ Франції. На гербі цієї країни зображено три перехрещені лілії, які символізують милосердя, правосуддя і жалобу. Древні єгиптяни при­крашали ними тіла померлих молодих дівчат. У Стародавньому Римі білі лілії вважались квітами багатства й пишноти, а також символізували надію. У Ні­меччині вважають, що ця квітка виростає під впливом невідомої сили на мо­гилах людей, які загинули насильницькою смертю, та самовбивць.

Гладіолус — квітка гладіаторів. Повністю цю рослину краще використову­вати в букетах для чоловіків. В жіночих композиціях краще використовувати окремі її частини.

Біла троянда означає сором'язливість. Ще древні греки прикрашали на­речених квітами з білих троянд. Трояндами прикрашали також двері в домі нареченої, а пелюстками - шлюбне ліжко. Троянди кидали до ніг переможців, вручали воїнам як нагороду, прикрашали голови. Разом з тим троянди роз­квітали не тільки на радість живим, але й були знаком пошани пам'яті для померлих. Нагробні плити прикрашали малюнками з щільно замкнутими бу­тонами троянд.

Незалежно від звичаїв, основна вимога до квітів — ком­пактність. Букет не повинен бруднити одяг, руки чи рукавиці, а також спри­чиняти незручності при транспортуванні. Хочеться вірити в те, що люди­на з квітами в руках злого робити не буде.

• Етикет отримання подарунка

Приймати подарунок також потрібно тактовно: розгорнути його, якщо дозволяє ситуація, в присутності особи, яка подарувала, оцінити увагу і смак даруючого, виразити задоволення та подякувати. Дуже неввічливо відкласти подарунок не розгорнувши його. Якщо ж подарунок вам не до вподоби, на­магайтесь навіть натяком не виявити незадоволення; будь-який подарунок треба приймати з радістю. Виражаючи подяку і захоплення, зробіть це так, щоб не засоромити інших гостей, що прийшли зі скромнішими подарунками або взагалі без них.

За офіційних обставин розгортати подарунки не обов'язково. У Китаї це вважається за необхідність, тим самим обдарований демонструє, що подару­нок прийнято, а от в арабських країнах робити цього не слід. За посланий чи переданий через третю особу подарунок бажано подякувати відразу по теле­фону чи коротеньким листом.

Відмовитися від подарунка можна лише у тому випадку, коли прийняти його непристойно або подарунок настільки дорогий, що спонукає вас відчу­вати себе боржником. Неправильно було б спочатку вагатися, піддаючись умовлянням, а потім все-таки прийняти подарунок. Якщо ви, не вагаючись, вирішили не приймати подарунок, то знайдіть достатні аргументи, щоб пояс­нити відмову твердо, але ввічливо.

Приймаючи подарунок, треба пам'ятати, що людина, яка вибирала його, хотіла зробити вам приємне. Інше питання — вдалося їй це зробити чи ні. Бажання порадувати партнера, виявити повагу, зняти напругу в стосунках — цінніше самого подарунка.

Етика ділових стосунків зобов'язує, що на отриманий подарунок відпов­істи тим же. Щоб не забути, який подарунок було отримано, бажано вести їх облік, це дозволить не повторювати свій презент. Якщо ви не розраховували отримати подарунок, але відчуваєте, що необхідно відповісти тим же, не гаю­чись відправте свій подарунок, це можна зробити протягом десяти днів.

• Типові помилки вибору вручення та одержання ділового подарунку

Подарунки - це завжди радість. Причому як дарування, так і від отримання. Традиція підносити подарунки стала невід'ємною частиною культури ділових відносин. Ділові подарунки колегам, партнерам, керівникам і підлеглим роблять нашу трудове життя багатшим, добрішим і повноцінним.

Подарунки прийнято підносити на дні народження, при підвищенні по службі і на традиційні свята. Подарунком можна продемонструвати повагу до своїм товаришам по службі, виявити подяку людям, які вас оточують і допомагають у професійному плані.

Але якщо вибрати подарунок рідним і близьким порівняно просто, то до вибору ділового подарунка необхідно поставитися з великою увагою і терпінням. Підносити ділові подарунки - своєрідне мистецтво. Тут існує ряд правил та умовностей і, щоб уникнути непорозумінь їх слід суворо дотримуватись.

Етикет ділових подарунків досить простий. Основне правило говорить: діловий подарунок не обов'язково повинен бути дорогим. Незалежно від ваших фінансових можливостей, дорогих подарунків не слід робити ні гостям, ні товаришам по службі. Так своїм подарунком ви поставите їх у ніяково положення, подарунок може бути сприйнятий як тиск. А дорогий подарунок начальнику може бути розцінений як хабар. Згідно із законом, хабаром буде вважатися дорогий подарунок, вручається до або після надання послуг конкретним особою з використанням службового становища.

Діловий етикет безапеляційно забороняє дарувати:

1. Одяг. Діловими подарунками не можуть бути капелюхи, сорочки, шкарпетки і тому подібне. Тим більше білизна. Виняток становлять краватки, шарфи та хустки.

2. Алкогольні напої. Такі подарунки при робочих відносинах недоречні. У багатьох компаніях існують правила, що забороняють дарувати спиртні напої.

3. Предмети релігійного культу і з релігійною символікою. По-перше, ви можете не вгадати, яку релігію сповідує той чи інший чоловік і сповідує її взагалі. А по-друге, це область інтимного, куди товаришам по службі вхід заборонено.

4. Жартівливі подарунки слід презентувати з обережністю, оскільки окремі люди можуть не зрозуміти жарти. Не рекомендується дарувати жартівливі подарунки і співробітникам, які старше вас за віком. Необхідно двічі, а то й тричі подумати, перш ніж подарувати карикатуру, ляльку-двійника, частівки і т.п.

5. Парфумерію і косметику. Навіть якщо вам здається, що ви добре знайомі зі смаками людини, якій призначений подарунок, ви все одно можете не вгадати, який запах парфумів або кольорову гаму декоративної косметики він віддає перевагу.

6. Категорично заборонено дарувати речі, що були у вжитку, виняток становить лише антикваріат.

Згідно з діловим етикетом, не прийнято, щоб співробітники дарували своєму начальнику індивідуальні презенти, краще зробити це всім колективом. Подарунок повинен бути пам'ятним, якісним і підкреслювати індивідуальність того, кому він призначений. Неодмінним же правилом для подарунка, призначеного VІР-персони, є пам'ятна напис на внутрішній стороні речі. Подарунок начальнику повинен бути одночасно нейтральною та демонструє повагу, але не потрібно витрачати останні гроші, щоб піднести начальнику шикарний подарунок.

Підлеглим прийнято дарувати речі з логотипом компанії, які можна використовувати в офісі. З одного боку, вони розцінюються як презенти, піднімають корпоративний дух, з іншого – виступають як визначення їх професійної діяльності.

Подарунок діловому партнерові повинен бути коректним, досить стриманим, що запам’ятовується, але ненав’язливим. При їх виборі в першу чергу цінується своєрідність. В останні роки популярністю користується сувенірна продукція, покликана відвернути увагу і зняти напругу. Стандартними діловими подарунками прийнято вважати канцелярські товари: Авторучки, калькулятор, органайзер, набір канцелярського приладдя. Запальничка, годинники, брелок для ключів. Вироби зі шкіри, скла, кераміки та металу. Коробки цукерок або банки гарного чаю або кави. Квіти та кімнатні рослини, особливо екзотичні. Книги, музичні диски та DVD. Врахуйте, що подарунок діловій жінці не повинен жодним чином стосуватися домашнього господарства, це може образити.

Ділові подарунки партнерам завжди надсилаються разом з візитною карткою компанії-дарувальника. Особливу увагу необхідно приділити вітанню іноземних партнерів. Іноземним колегам доречнішими підносити сувеніри, що мають національний колорит. Текст привітання обов'язково має бути на мові країни, в яку відправиться листівка.

Всяке поздоровлення має складатися з трьох частин: вітання, поздоровлення і побажання. У привітанні слід уникати фамільярність. Найкращий спосіб - звернення по імені та по батькові. Вітальний текст залежить від вашої фантазії, однак і тут важливо дотримувати деякі правила. Діловим партнерам не слід бажати сміху, радості, веселощів, спокою. Краще побажати їм - виконання бажань, здоров'я, щастя, успіхів, нових звершень, успішного бізнесу.

З подарунка, як зі знака уваги до людини, обов'язково знімають ярлик з ціною. Це правило ігнорують тільки американці. Всі подарунки, за винятком квітів, підносять в упаковці. Краще, якщо вона буде витримана в класичному, стримано стилі. Красива упаковка - важлива деталь, оскільки вона створює перше враження про подарунок. Вручивши його, скромно слухають слова подяки, не вступаючи в обговорення. Якщо подарунок передають особисто, одержувач повинен розпаковувати його в присутності «одарувала і подякувати. Неввічливо відкласти подарунок убік, навіть не глянувши на нього. Всі подарунки слід приймати, щоб не образити дарувальників. Не слід виявляють невдоволення за невдало обраний подарунок. Відмовитися від подарунка можна лише тоді, коли він змушує вас почувати себе боржником. При відмові підкреслюють подяку за увагу та м'яко мотивують свою відмову. Намагайтеся бути послідовними і не змінюйте рішення навіть після умовляння.

3. Всі знають прислів'я: Зустрічають по одягу, а проводжають по розуму. При цьому підкреслюється, що розум, звичайно, головний, але зустрічають все ж таки за зовнішнім виглядом, за одягом. Перше враження про людину складається саме на основі її зовнішнього вигляду, протягом початкових кількох хвилин, і якщо в майбутньому це враження не надто дисонуватиме з іншими враженнями від людини (її інтелекту, поведінки, ділових якостей), то стає стійким і зали­шається надовго або й назавжди.

Предмети одягу і взуття та маніпуляції з ними також часто мають суттєве значення для спілкування. Вони повідомляють не лише про рід занять людей (наприклад, однострої військовиків, пожежників, духовних осіб тощо), демонструють їхні фінансові успіхи, матеріальний добробут, а й виражають кому­нікативні наміри людини, її ставлення до інших людей, до су­спільних цінностей, засвідчують вихованість, наявність есте­тичного смаку, відчуття міри тощо. Окремі з цих предметів набувають значення символів, які виконують ідентифікаційну функцію, засвідчують ідейні переконання тощо, як, наприклад, вишиванка в українців, сарі в індійців, ярмулка в євреїв.

У минулі часи одяг завжди відображав належність людини до певної соціальної групи, професії. У багатьох випадках форма одягу строго регламентувалась, і ніхто не смів її порушувати. Особливо суворі вимоги були при дворах.

У наш час вимоги до одягу не такі категоричні. Але й тепер в розвинутих демократичних країнах керівники фірм, офісів надають великого значення зовнішньому виглядові своїх працівників. Практика показує, що до акуратно одягнених людей виявляється більш уважне ставлення оточуючих.

Загальні рекомендації для створення ділового стилю, який намагається робити акцент на здібностях і характері людини, а не на її зовнішності, наступні:

• нічого яскравого - тільки блиск інтелекту,

• мінімум моди, ніякого авангарду,

• прихована сексуальність (жодних "міні", топів, зібране волосся), майже стиль "унісекс".

Дозволяється прояв власної індивідуальності, але в межах «гарного смаку». Тобто можна урізноманітнити сірий діловий костюм симпатичним шаликом, якщо він не надто яскравий. Звичайно, суворість дотримання вимог залежить від престижності фірми, і тут важливо не бути надмірним. Але справжній діловий стиль - це елегантні костюми і тісні краватки, а не зручні джинси і старі кросівки.

Нині кожен може одягатись, як він забажає на свій смак. Але саме це ро­бить людину відповідальною за свій зовнішній вигляд. Широкий вибір одягу дає змогу кожному повною мірою виявити свій смак, почуття прекрасного, нарешті, почуття міри, а також підкреслити переваги або приховати недоліки своєї фігури.

Однак чимало ситуацій сучасного життя вимагають певної форми одягу. Це, найперше, протокольні заходи. Протокол, наприклад, не дає змоги жінці з'явитися на офіційному прийомі в міні-спідниці. Винятком з правил було вручення американці Мері Куанту 1966 р. ордена Британської імперії за моду носити міні-спідницю. На церемонії в Букінгемському палаці авторка моди на міні-спідниці була в цьому одязі, зовсім несумісному з придворним етике­том.

Непоодинокі випадки, коли чоловіків чи жінок, які приходили до послів у різних справах, але були одягнені в потерті джинси, шорти або міні-спідниці, не допускали в посольства. Прийнято не пускати в ресторани відвідувачів у шортах, без краватки.

Підвищені вимоги до одягу людей, які відправляються до театру, на кон­церти класичної музики і, звичайно, на офіційний прийом. Строгим має бути одяг для відвідування заходів, які поєднують у собі святковий і офіційний ха­рактер. Це, зокрема, урочисті засідання, ювілейні концерти, в яких беруть участь державні діячі, посли, зарубіжні гості.

Форма одягу— найкраща характеристика людини, це свого роду ієрогліф, що відображає особистість зі всіма звичками і нахилами її. Естетика костюма має не менше значення в житті людини, ніж естетика поведінки. Неохайність в одязі рівноцінна моральному самогубству. Уміння одягатися належить як до науки і мистецтва, так і до звичок та почуттів. На думку Оноре де Бальзака, «Справа не стільки в костюмі, скільки в умінні його носити».

Одяг, особливо для спілкування з публікою, має відповідати наступним вимогам:

• не повинен притягати до себе надто багато уваги, щоб бачили і чули сутність слів людини,

• стиль ділового одягу повинен бути класичним,

• якість костюму має бути найвищою з усього, що ви можете собі дозволити,

• одяг не повинен зливатися з фоном,

• бути зручним і перевіреним — не варто одягати новий костюм, а тим більше, мешти, на виступ,

• не викликати «візуальної вібрації», тобто не мати різноманітних смуг, клітинок, яскравих великих малюнків; заборонене використання металізованих і блискучих тканин,

• а от взуття має завжди бути блискучим.

Як змінює нашу зовнішність одяг різних кольорів? Якому кольору краще віддати перевагу:

• чорний виключає людину з уваги оточуючих, і її не запам'ятовують, він робить людину старшою і пов'язаний з негативними емоціями;

• темно-сірий або темно-синій, білий відсвічує на обличчя і додає зайвих кілограмів обличчю і фігурі, а також погіршує якість фотознімків;

• світло-сірі і бліді пастельні тони, червоний пригнічує особистість, вібрує і розпливається за контури одягу, блікує на очі.

• колір червоного вина, бордо, димчасто- рожевий, яскраво-зелений і жовто-зелений дають неприємний відсвіт на обличчя,

• темно-ізумрудний, оливковий, оранжевий - гарячий, вібруючий колір, який погано підходить майже до всіх відтінків шкіри,

• з коричневим відтінком гарно поєднуються абрикосовий, цегляний, колір палого листя, а от жовтий дає на обличчя нездоровий жовтий відблиск,

• темно-синій, аквамарін, блакитний, сіро-блакитний, фіолетові відтінки, сірий - спокійний колір, який добре відтіняє зовнішність людини, дає відчуття сили, символізує спокій, довіру, успіх і авторитет, гарні й відтінки сірого – графітовий, сизий, блакитно-сірий, стальний, кам'яний.

Найчастіше у діловому стилі рекомендують обмежуватися відтінками темно-синього і сірого, які символізують спокій, впевненість, престиж і успіх. Вважається, що ці кольори також вигідно підкреслюють риси особистості і допомагають сподобатися іншим.

Якщо ви плануєте влаштуватися на роботу у солідну компанію або вас нещодавно прийняли, потрібно з’ясувати, які вимоги до одягу на фірмі існують і якими є кольори компанії. Можна ненав’язливо включити ці кольори у свій одяг чи макіяж. Так ви непомітно будете передавати оточуючим сигнал: я свій, мене не треба ні боятися, ні ображати.

• Вимоги до одягу для чоловіків

Ніхто не буде заперечувати, що стиль одягу чоловіка впливає на його успіх у ділових колах, а правильно підібраний костюм сприяє створенню його іміджу.

Розвиток ділового стилю в чоловічому одязі подібний, швидше, до спо­кійної річки, ніж до примхливого потоку. Ділові кола не надто страждають від випадкових впливів, і тому костюм бізнесмена досить консервативний.

Чоловік повинен бути:

• солідним і впевненим у собі;

• діловим і привабливим;

• порядним, що викликає довіру;

• не без претензії на вишуканість і елегантність.

Варто, а часом обов'язково зважати на різ­ні параметри комунікативної ситуації, в яких перебуватиме лю­дина. Так, у смокінгу чи фраку не прийнято приходити на за­ходи, які починаються до 17(18)-ї години. Але й у звичайному чорному костюмі краще не ходити у першій половині дня, аби не думали, що людина не ночувала вдома. Розрізняють одяг для урочистостей і для щоденного вжитку. Змішувати їх деталі не рекомендують.

Чоловік може бути присутнім на будь-якій церемонії чи уро­чистості у звичайному костюмі, але не яскравого кольору.

Мистецтво поєднання елементів костюма, як відзначав у свій час визна­ний спеціаліст у діловому одязі Дж.Т.Моллой, завжди повинне врахову­вати лінію, фактуру, стиль і, головне, колір. Невдале комбінування кольору може зробити зовнішність людини невиразною (світло-сірий костюм, бла­китна сорочка, світло-блакитна краватка) чи зухвало крикливою (жовтога­ряча краватка з малюнком, зелена сорочка).

Лінія. Це не стільки загальний силует одягу, скільки загальне направлен­ня ліній на піджаку, сорочці, краватці. На костюмі це або вертикальні смуги, або клітинка. Рекомендуються краватки без малюнка, з абстрактним малюн­ком або з чітко направленими смугами — горизонтальними, вертикальними, діагональними. Різноманітний напрямок ліній може мати і малюнок сорочки.

Основні рекомендації: лінії елементів одягу не повинні різко перетина­тися одна з одною, але й не повинні зливатися.

Тканини для сорочок.

Вельвет. Пасує для спорту, ні в якому разі не для ділового одягу.

Бавовна. Вона «дихає», добре носиться, сприяє успіху, але, на жаль, мнеться. Сорочки в поєднанні синтетики з бавовною лег­ко прати та прасувати, вони завжди мають чудовий вигляд і май­же не мнуться. Але в такій сорочці душно в спеку.

Джинсова тканина. Пасує для спорту, не пасує для праці.

Мереживо. Найпривабливіше з усіх тканин. Мереживо на білизні дуже інтимне, не для ділового одягу.

Шкіра. Тільки для взуття, рукавичок, сумок, атташе-кейсів; уникати ви­робів, схожих на шкіру.

Нейлон. Не потребує особливого догляду. Пасує для подорожей.

Кримплен. Добре носиться. Не потребує особливого догляду.

Атлас. Тільки для вечірнього плаття.

Замша. Пасує і для роботи.

Твід. Пасує для костюмів.

Оксамит. Чудова м'яка тканина. Незамінна для костюмів, але не для ро­боти.

Сорочка має бути не надто вузькою, щоб не виглядав «животик». Лише білі та однотонні сорочки свідчать про смак, авторитет, компетентність. Лише білі та однотонні сорочки поєднуються з будь-яким костюмом і краваткою. Гарні також і бліді кольори, і чим блідіші, тим краще.

Ніколи, ні за яких обставин, не носіть червоних сорочок. Якщо у вас хворий колір обличчя, забудьте про сірий, жовтий та зелені ко­льори. І пам'ятайте, що тільки гангстер вдягне сорочку, темнішу за костюм, і краватку, світлішу за сорочку. У вас же завжди сорочка повинна бути світлішою за костюм і краватка темніша за сорочку.

Таким чином, якщо ви хочете справити враження, носіть:

• однотонні костюми, наприклад, сірий з блідо-голубою сороч­кою та темно-бордовою краваткою;

• бежевий костюм з голубою сорочкою;

• темно-синій костюм з блідою сорочкою;

• костюм у клітинку бежевий і неяскравих коричневих відтінків. Не носіть:

• нічого кричущого; нічого контрастного: чорних костюмів з білою сорочкою.

Стиль. Перше, чого потрібно тут досягти, це гармонія, відповідність стилів різних елементів одягу. Дуже дисгармонійно, наприклад, буде виглядати кон­сервативний костюм у сполученні зі спортивною сорочкою в клітинку. Та­кож безглуздим буде сполучення костюма з широкими лацканами і вузької краватки.

Принципи гармонійної єдності диктують координацію деталей фасону одягу: жилет і піджак мають бути досить довгими, щоб закрити верхню части­ну брюк чи спідниці, рукава пальта повинні перекривати довжину рукавів костюма, а нижній край пальта — довжину спідниці. Дисгармонію можуть викликати тканини різної фактури: шовк, атлас, оксамит несумісні зі шкірою і джинсовою тканиною.

При виборі одягу враховуйте свої розміри: ріст і повноту. Якщо хочете бути вищим — одягайте вкорочений жакет чи куртку, а якщо необхідно схова­ти свій ріст — одягайте подовше. Не хочете здаватись занадто повним — не носіть двобортні костюми чи пальто.

У застібнутому піджаку входять у чуже приміщення, в глядацьку залу, на наради, зустрічі тощо, танцюють теж у застіб­нутому піджаку. Розстебнути його можна тільки за столом або в глядацькій залі. Знімають піджак тільки тоді, коли це зро­била перша особа (господар, почесний гість), а в гостях — по­просивши дозволу в господаря.

Негарно, коли кишені костюма відстовбурчені, коли з них стремлять окуляри, авторучка, гребінець тощо.

Добираючи костюм, зважають на індивідуальні прикмети людини. Наприклад, брюнетам більше личать кольори теплих тонів (різних відтінків коричневого, жовтуватого, гірчичного тощо), а блондинам — холодних (сірих, голубих, синіх). Висо­ким худим чоловікам не личать надто вузькі, як і надто ши­рокі, штани, їм варто уникати костюмів у вертикальну смуж­ку, натомість невисоким така смужка надає стрункості. Пов­ноту певною мірою приховує костюм-трійка.

Довжина штанів така, щоб не було видно голих ніг, коли ви сидите.

Бажано взувати класичне взуття – тільки туфлі – навіть влітку.

Колір. Єдності стилю легше всього домогтися, вибираючи однотонні еле­менти гардеробу. Багато чоловіків вважають, що такі комбінації нудні і не­привабливі. Це не так. Якщо чоловік одягнутий, наприклад, в темно-синій костюм, білу сорочку і темно-синю краватку, то у нього гарний смак. Тому одноколірний костюм повинен бути основним елементом одягу ділового чо­ловіка. Такий костюм добре поєднується з однотонною гамою і малюнками інших елементів одягу, що полегшує вибір правильної комбінації: костюм — сорочка — краватка. Костюм може бути також синім, сірим, коричневим.

З однотонним костюмом поєднується будь-який малюнок сорочки. Якщо ж сюди додати і однотонну краватку, то будемо мати прекрасне тріо: однотонність— малюнок — однотонність. Треба пам'ятати, що ніколи не поєдну­ються однакові малюнки, їх завжди треба розділяти однотонним елементом. Наприклад, мають чудовий вигляд однотонний сірий костюм, світла сорочка з темно-червоними смугами, однотонна сіра краватка, яка повторює колір костюма. Інший варіант: ті ж костюм та сорочка та темно-червона краватка, яка повторює колір смужок на сорочці. Що темніший костюм, то світлішою має бути сорочка. Для костюмів усіх кольорів, крім білого, найкраще личить біла сорочка.

Колір шкарпеток має відповідати кольору костюма або взуття.

Краватка. У наведених прикладах краватка повністю повторює колір од­ного з елементів, а поєднання костюма і сорочки досить привабливе. В інших випадках, якщо комбінація костюма і сорочки бліда, то її можна оживити кон­трастною краваткою. Наприклад, сірий костюм, блакитна сорочка і темно-синя краватка. Є ще один свіжий і гарний варіант: синій однотонний костюм, кон­трастно-біла сорочка та краватка в крапки (чим дрібніші крапки, тим елегантніший вигляд).

Отже, для однотонного костюма ми маємо три основні варіанти:

• однотонна сорочка — однотонна краватка;

• сорочка з малюнком — однотонна краватка;

• однотонна сорочка — краватка з малюнком.

З костюмом у смужку не слід одягати сорочку в клітинку, тому що клітинки дисонують зі смугами костюма і не поєднуються з його діловим серйозним стилем. Тут більш доречні однотонна блакитна чи біла сорочка, а смуги на ко­стюмі і поєднання їх кольору із сорочкою освіжають загальний вигляд.

Смугастий костюм і смугаста сорочка — також «граюча» комбінація, якщо смуги одного з її елементів не надто строкаті і не виділяються. Важче знайти правильне поєднання у випадку, коли і костюм, і сорочка, і краватка мають малюнок. «Не працює», наприклад, варіант з яскраво вираженими смугами на костюмі і такими ж яскравими діагональними смугами на краватці. Таке поєднання буде виграшним, коли окремі смуги менш виражені. До смугасто­го костюма з однотонною сорочкою більше пасують краватки в горошок, з ромбиками, трикутниками тощо.

Для костюма в клітинку сорочка повинна бути тільки однотонною, кра­ватка — без чіткої направленості малюнка або одноколірною. Наприклад, синій костюм нудних барв освіжить яскраво-блакитна сорочка, особливо якщо вона буде в тон клітинкам костюма. Гарного ефекту можна досягти світло-сірою чи блакитною краваткою.

Цікаво, що поєднання коричневих і синіх кольорів надає зовнішньому вигляду авторитетності і солідності. Можливий такий варіант: коричневий чи синій костюм у клітинку, блакитна сорочка і краватка з абстрактним малюн­ком синіх і коричневих тонів.

Для костюма бурих чи золотистих кольорів у поєднанні з нейтральною білою сорочкою підійде краватка, що підкреслює буру чи золотисту складову костюма.

У ділових ситуаціях не слід надавати перевагу одягу яскравих забарвлень, оскільки такий костюм привертає до себе увагу і вимагає особливо вибагли­вого смаку і певного досвіду.

Від поєднання сорочки з краваткою змінюється загальний вигляд будь-якого костюма. У літньому варіанті найкраще світлий костюм-трійка, світла однотонна сорочка, темна краватка. Ефект — незвичайна свіжість зовнішнь­ого вигляду в поєднанні з діловитістю. Непоганий і спортивний варіант: та­кий же костюм без жилетки і яскрава краватка-метелик.

Краватка — це головний показник смаку і статусу чоловіка, тому при її виборі необхідно:

• Покладатись тільки на себе.

• Довжина краватки має бути такою, щоб у зав'язаному вигляді вона до­сягала до пряжки пояса.

• Ширина краватки повинна відповідати ширині лацканів піджака.

• Краща тканина: шовк, вовна і бавовна.

Дуже гарно виглядає синтетична тканина «під шовк» чи її суміш із шов­ком.

Гладенький шовк трохи блищить, а плетений не має блиску. Шовкові краватки пасують до різних тканин і підходять до різних ситуацій. Вовняна в'язана краватка більше підходить до спортивного одягу. Краватка із вовня­ної тканини — до теплої спортивної куртки. Краватка з тонкої вовни, хоч і схожа на шовкову, але на відміну від неї не блищить, що надає їй менш ма­нірного вигляду. Краватки з бавовняної тканини повинні бути легкими і за кольором, і за вагою. їх носять влітку. Краватки з льону також гарні, але вони швидко втрачають вигляд. Віскозні краватки швидко втрачають форму і ви­глядають жалюгідно.

Рекомендують носити комп­лект з краватки і носовичка, кінчик якого виглядає з нагруд­ної кишені. Краватку-метелик одягають здебільшого на офіційні заходи.

Якщо вам ще необхідно укріпити свій авторитет, носіть кос­тюм з тонкою смужкою га білу сорочку. Якщо чоловіки у вашому закладі звикли знімати піджаки, що ж — наслідуйте їх приклад.

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

1. Спочатку купіть костюм. Він найголовніший серед усіх елементів одягу.

2. Прикріпіть зразок тканини вашого нового костюма хоча б до аркуша записника і вибирайте сорочку відповідно до наших рекомендацій та вашого смаку.

3. Якщо не хочете вникати в усі тонкощі комбінування одягу, то дотримуйте­ся системи синьо-сірих відтінків, де сорочка будь-якого кольо­ру, а краватка буде в гармонії з піджаком.

4. Погано поєднуються в різних елементах одягу однакові ма­люнки.

5. Краватка повинна поєднуватись із сорочкою або трохи кон­трастувати з нею, але не дисгармоніювати з костюмом.

6. Варто враховувати також клімат. Далі на південь мають кращий вигляд світлі відтінки та легкі тканини для одягу.

7. Дотримуючись навіть спрощених рекомендацій, ви матиме­те респектабельний вигляд.

Не забувайте: вузол вашої краватки завжди повинен бути ідеальним (В. Галушко).

Шкарпетки рекомендують добирати темніші, ніж костюм, але світліші, ніж взуття. Віддають перевагу темно-синім, тем­но-сірим, темно-зеленим і чорним шкарпеткам, вище литки і без жод­ної зморшки.

Чорні черевики пасують до костюмів будь-якого кольору, світлі носять зі світлими костюмами (і влітку), лаковані — тільки з фраком і смокінгом. Взувати коричневі черевики до темного костюма не рекомендують. Взуття зі шнурками чи без, на ваш смак. Ніколи не носіть взуття на високих підборах чи на платформі. Якщо ви не задоволені своїм зростом, можете носити черевики на високих підборах, але вони не повинні привертати до себе уваги.

Зачіска. Головна вимога до неї — чистота волосся. Ділово­му іміджеві чоловіка не сприяє ні надто пишна шевелюра, ні волосся до плечей, ні борода лопатою. Потрібно також пам'я­тати, що обличчя завжди має бути ідеально поголене.

Борода, вуса. Ніколи ще борода та вуса не сприяли діловому успіху. Якщо ж у вас зовсім невиразна зовнішність — спробуйте. Борода може приховати відсутність підборіддя. Якщо ви виріши­ли все ж відростити вуса, пам'ятайте: ніякої крайності. Пишні ву­са і вуса-ниточки викликають негативне враження. Важко відчу­вати приязнь до людини з ріденькою борідкою, а великі бороди зараз не в моді. Борода і вуса повинні бути завжди гарно підстри­жені, а під час ділових обідів у них не повинні застрявати крихти.

Окуляри можуть дуже вплинути на загальний вигляд. Якщо вам не пасують ніякі окуляри, носіть контактні лінзи. Металева оправа вважається сучасною, але більше підходить молодим. Ва­жкі пластмасові чи рогові оправи — більш традиційні, у них лю­ди виглядають старшими за свої роки. Чоловікам з розвиненою нижньою щелепою краще носити окуляри у важкій оправі. До вузь­ких облич більше підходять полегшені оправи.

Головні убори. До сфери предметного спілкування належать як самі головні убори, так і знімання їх у певних ситуаціях. Скажімо, до церкви чоловікам не можна заходити у головному уборі, а до синагоги — без головного убору. Європейська тра­диція знімання головного убору на знак пошани започаткова­на чи то в стародавньому Римі, де раби мусили це робити, щоб було видно поголену — рабську — голову, чи в середні віки, коли лицарі знімали шолом, аби засвідчити добрі наміри і до­віру до співрозмовника.

Тривалий час знімання головного убору вважали однією з найприкметніших ознак, за якими народи Європи протиставляли­ся народам Сходу. За легендою, цар Іван Грозний наказав, аби турецьким послам, які не зняли головних уборів, прибити їх цвяхами до голови. 1613 р. посол Московії обірвав свою промо­ву і вийшов із зали, тому що німецький імператор не знімав капелюха, коли в промові згадувався московський цар. А в уго­ді 1687 р. між Московією і Бранденбургом було записано, що курфюрст щоразу, як тільки чутиме ім'я царя, має знімати головний убір.

Нині виховані чоловіки — зазвичай старшого і, рідше — середнього поколінь — підчас вітання, прощання, знайомлен­ня, а деякі і під час розмови з жінкою, людиною старшого віку знімають капелюха. Їм добре відомо, що, не знявши головного убору, не можна цілувати особу жіночої статі, в тому числі у ру­ку. В Англії декілька десятиліть тому засновано товариство джентльменів, які знімають капелюхи навіть під час телефон­ної розмови.

Люди, що носять однострої (духовні особи, військовики то­що), щодо головних уборів керуються спеціальними правилами.

Саме слово «аксесуари» означає щось другорядне. Але дуже часто саме другорядні предмети складають весь образ ділової та зібраної людини.

Ювелірні вироби. Тут правило просте: чим менше, тим кра­ще. Зажими для краватки не потрібні нікому, так само як і значки на лацкані піджака. Ніколи не носіть металеві браслети, які зараз дуже популярні. Носіть тільки обручку. Запонки повинні бути простими, маленькими і не привертати до себе увагу. Добре мати золоті чи срібні запонки-кульки. Якщо вам хочеться носити запон­ки з каменем, то він мас бути дорогоцінним.

Ремінь може бути будь-яким, але з простою пряжкою.

На шиї повинна бути тільки краватка. Ніяких ланцюжків і ме­дальйонів навіть із спортивним одягом чи на пляжі.

Записник краще всього з якісної шкіри темно-коричневого кольору.

Атташе-кейс (дипломат). Незамінним предметом для ділової людини повинен стати темно-коричневий шкіряний без металевих прикрас дипломат. Чорний та сірий купувати не варто.

Ручка та олівець повинні бути завжди при собі в кожного ді­лового чоловіка. Бажано, щоб ручка була з надійним золотим пе­ром. Ніколи не пишіть дешевими ручками.

Рукавичка. Купіть декілька пар рукавичок. Краще за все мати рукавички з коричневої шкіри, але сірий колір також прийнятний. Рукавички повинні бути на тонкій підкладці. Замшеві рукавички більше підходять для спорту та відпочинку.

Парасолька. Діловому чоловікові більше підходить парасоль­ка чорного кольору з простою ручкою.

Шарф краще з вовни чи шовку неяскравого кольору, який по­єднується з одягом. Білий шарф має надто парадний вигляд.

Носова хустинка має бути з бавовни, підрублена, біла. Ніколи не купуйте кольорові носові хустинки чи хустинки в тон краватки.

Годинник повинен бути плоским, простим чи золотим на зо­лотому ланцюжку або шкіряному ремінці.

Плащ. Найкращий колір — беж, синій, але не чорний.

Демісезонне пальто — дороге, однотонне, краще — кольору верблюжої вовни.

Зимове пальто. Зупиніть свій вибір на бежевому чи синьому. Хутро — благородних порід. Покрій — практично будь-який. Але якщо ви невисокого зросту, то в пальті до колін ви здаватиметеся ще меншим, а чоловік високого зросту в такому пальті буде зда­ватися ще вищим. Діловий чоловік може носити пальто із замші чи шкіри, але не чорного кольору (В. Галушко).

Деякі чоловіки в будь-якому одязі мають неакуратний вигляд. Обов'язково стежте за тим, щоб ваше взуття було бездоганно чис­тим, зачіска акуратною, сорочка свіжою, а вузол краватки на місці.

Дотримуйтеся таких правил:

• одягайтеся по можливості добротно;

• стежте за чистотою і порядком одягу;

• якщо не знаєте, що одягти в якій-небудь конкретній ситуації, краще одягніться консервативно;

• одягайтеся в тому самому стилі, що й люди, з якими ви повин­ні зустрітися;

• не носіть нічого зеленого;

• стежте, щоб ваше волосся було чисте;

• намагайтеся, щоб ваші вчинки, слова і одяг запам'ятову­валися;

• носіть дипломат;

• завжди майте при собі дорогу ручку й олівець;

• носіть дорогі краватки;

• ніколи не знімайте піджак;

• перед тим, як іти на ділову зустріч, подивіться в дзеркало. Ви самі здивуєтесь, як багато маленьких недоглядів ви помітите в своїй зовнішності;

• якщо ви демонструєте продукцію своєї організації на будь-якій виставці, пам'ятайте, що ваш одяг і весь образ у цілому — частка інформації про загальний рівень вашого підприємства і якість продукції, яка виставляється.

Якщо ваші підлеглі — жінки

Самі жінки говорять, що вони люблять, коли їх керівник одягнений модно, зі смаком. І запевняють, що працювати для такого керівника хочеться ще старанніше. А дослідження пока­зали таке:

• керівник повинен одягатися в темні солідні костюми в смужку;

• керівник повинен ретельно слідкувати за тим, щоб його со­рочка й краватка поєднувалися з костюмом, а весь його вигляд повинен бути досить охайним;

• якщо керівник молодший за своїх підлеглих, він повинен об­рати консервативний стиль;

• чоловік на роботі повинен одягатися так, щоб його поважали, а не любили.

• Вимоги до одягу для жінок

Немає невродливих жінок, є жінки, які не знають, як зробити себе вродливими.

Ж. де Лабрюйєр

Дослідження показують, що не тільки чоловіки, але й жінки немов на­вмисне одягаються так, щоб зазнати фіаско. Жінки в одязі припускають три головні помилки:

• дають змогу індустрії мод цілком визначати вибір свого одягу;

• схильні перебільшувати значення власної привабливості;

• дають можливість своєму соціальному походженню впливати на ма­неру одягатися.

Навчіться стежити за собою. Отже, вдосконалення зовніш­нього вигляду вимагає тривалих і цілеспрямованих зусиль. Умін­ня стежити за своєю зовнішністю — це свого роду мистецтво, яке належало б освоїти жінкам будь-якого віку, починаючи з дівчат і кінчаючи бабусями. Не лінуйтеся! Кожна жінка, яка привчила се­бе стежити за своїм зовнішнім виглядом, підтвердить, що її зов­нішність додає їй почуття впевненості й віри в себе...

Обличчя. Припустімо, ви скаржитеся, що не зовсім вродливі. Можна тут щось змінити чи ні? Ану ж бо придивіться до котроїсь із своїх знайомих: вона буває то «страшною», то гарною. У чому ж секрет такої переміни? На нашу думку, передусім у зачісці. Ві­зит у перукарню, вдалий вибір зачіски вершать чудеса. За допо­могою зачіски, яка вам пасує, а також косметики можна підкрес­лити привабливі риси обличчя і приховати його недоліки.

Молоді дівчата, та й багато жінок старшого віку, часом не вміють як слід фарбуватися і неспроможні вибрати зачіску, яка б їм пасувала. Нерозбірливе слідування моді дуже часто йде їм тільки на шкоду.

Приміром, ви бачите дівчину з круглим, масивним, невираз­ним блідим обличчям і з волоссям, прилизаним назад. Щоб бути «модною», вона вищипала брови так, що з них лишилися тоненькі лінії. Від цього обличчя її виглядає, мов біла куля. До того ж ця дівчина з усіх барв косметики використала лише одну — підвела повіки яскраво-зеленою фарбою, оскільки саме такі нині в моді. Вона й не подумала якимось чином приховати неприродну блі­дість свого обличчя, підфарбувати губи. Не дивно, що виглядає вона, як смерть, — без брів, без губ, з одними лише отими зеле­ними віями. Таким грубим помилкам при виборі косметики й за­чіски слід запобігати.

Мистецтву надавати своєму обличчю привабливості можна навчитися. Це аж ніяк не залежить від великої кількості чи висо­кої ціни вжитих косметичних засобів.

Дівчата й жінки багато що можуть запозичити в інших жінок, у яких подібний тип обличчя, такий самий колір волосся, обличчя й зачіски, які їм подобаються. Можна порадитися з подругами, які мають добрий смак і вміють правильно фарбуватися. Інформацію про зачіски й косметику регулярно публікують журнали мод та інші періодичні видання для жінок. Там же час від часу демон­струються «метаморфози» жінок, спричинені стараннями косме­тологів, перукарів та художників-модельєрів.

Таку інформацію треба брати собі на замітку, відповідні статті з журналів вирізувати і все це тримати в окремій папці, щоб у будь-яку хвилину можна було до неї звернутися і почерпнути, що необхідно. Бажано, щоб кваліфікованих порад було більше, для чого не завадило б відвідувати курси косметики чи курси загаль­ного догляду за своєю зовнішністю.

В гардеробі ділової жінки повинно бути декілька костюмів нейтральних кольорів на всі випадки і пори року. Діловий одяг обов'язковий навіть влітку. Дехто неправильно вважає, що жінці, щоб досягти службового успіху, потрібно наслідувати в одязі чоловіків. Звичайно, нічого поганого немає, коли жінка одягнута у брючний костюм із синтетики. Але дослідження показують, що такий костюм не сприятиме діловому успіху. Інша справа — гарний кос­тюм зі спідницею (з натуральних тканин). Він підкреслює авторитет жінки і її високий життєвий рівень.

Колір костюму такий ж важливий як і фасон. Колір може не тільки покращувати зовнішність, а й діяти на оточуючих. Найкраща тканина для нього - шерсть, твід, полотно. У запасі у неї завжди буде довга шерстяна спідниця, і тоді повідомлення про вечір або банкет не застане її зненацька: таку спідницю вона зможе одягнути до любої із своїх блузок.

Влітку бізнес леді не з'явиться на службу у строкатому платті, вона віддасть перевагу костюмові світлих тонів.

Кращі кольори для ділового костюму жінки - темно-синій, темно-коричневий, сірий, світло-синій, рудувато-коричневий. Найбільш приємними для чоловічого ока рахуються блідо-жовтий, рожевий, темно-синій, бежевий. Можна відмітити ще три кольори: чорний, білий та червоний. Однак з червоним кольором треба бути дуже обережною. Костюм цього кольору краще одягати на багатолюдні свята, презентації, конференції, зустрічі. Тоді Ви ні в якому разі не залишитеся непоміченою.

Ні при яких обставинах не надягайте костюм яскраво-жовтого чи помаранчевого кольору - вони нервують навколишніх. Найгірший колір для костюму ділової людини - білий. Він надасть вам неумісний на роботі парадний вигляд, а крім того, найменша плямка може "зап'ятнати" вашу репутацію. Білою може бути тільки блуза.

Рукавички не знімають до початку їди. Капелюшок можна не знімати взагалі. До вечірньої сукні капелюшок не одягають.

Одне з головних правил - чим менше оголеного тіла, тим більше до вас довіри. Ідеальна довжина для спідниці - не коротша, ніж 10 см над коліном, а краще - 10-15 см нижче коліна. Навіть влітку не можна з’являтися на публіці з короткими рукавами – це виглядає надто неформально, натомість довгі рукави надають фігурі стрункості і роблять вигляд більш професійним.

Колір панчіх має гармоніювати з кольором взуття, інакше ноги візуально вкорочуються;

Але діловий костюм - це не тільки суворі костюми. В ньому повинні бути речі, які можуть трохи відступати від ділових канонів. Це плаття, якому дозволено бути трохи яскравішим і довшим ніж звичайне. Сукня жінки найфункціональніша порівняно з будь-яким іншим жіночим одягом, вона може бути і офіційною, і спортивною. Для служби найбільше підходить сукня з довгими рукавами, причому найбільш авторитетна сукня — сіра в дрібну смужку. Кращий колір ділової сукні, згідно з нашими експериментами, — темно-синій, рудувато-коричневий, темно-коричневий, помірно-синій, світло-сірий.

Найменше пасують діловій сукні зелений колір, помаранче­вий, світло-іржавий, яскраво-жовтий, пурпуровий, ніжно-голубий, рожевий, яскраво-червоний.

З іншого боку, найбільш привабливими кольорами сукні є блі­до-жовтий, блідо-рожевий, рожевий, темно-синій, чорний, білий, колір іржі, рижувато-коричневий, червоний. До речі, перерахуємо також кольори, які не подобаються чоловікам: сірий, зелений, яс­краво-жовтий, помаранчевий, колір лаванди.

Щодо светру, то жодна ділова жінка, яка хоче просунутися по службі, не вдягне його на роботу. Але чоловіків жінки в светрі завжди приваблюють, особливо якщо светр облягає та зроблений з гарної м'якої вовни.

Повним жінкам рекомендують одяг у вертикальну смужку, темних кольорів і фасонів, які приховують повноту. їм не варто носити одяг з великими візерунками. Візерункові надається неабиякого значення. Коли він вдало дібраний, яскравий, впадає в око, то маскує вади фігури, широку талію, сутулість тощо. Чорний колір підкреслює зморшки на обличчі, білий, навпа­ки, вигладжує і відсвіжує обличчя. Проте блідим не варто одяга­тися в біле і голубе, а рум'яним — у червоне. Енергійним дів­чатам личить одяг спортивного типу, скромним, мрійливим — романтичного (з мереживом, оборками, рюшами тощо). Худим жінкам рекомендують носити пишні спідниці.

Поєднання в одязі двох або більше кольорів свідчить, що ви людина, яка не знає почуття міри. М'які тони (бежевий, білий, зелений) створять про вас враження, як про людину спокійну, врівноважену. Яскравий одяг вкаже, що ви бажаєте бути в центрі уваги і надаєте перевагу колективній роботі. У взутті і про всілякі вільності нема і речі. Скажіть "ні" "шпилькам", туфлям на плоскій підошві і босоніжкам з відкритим носком, шльопанцям. Скажіть "так" лодочкам чорного, коричневого чи темно-синього кольору на середньому каблуці близько 4 см. Мешти — шкі­ряні або замшеві.

Друге, і не менш важливе - це прикраси. Бути діловою жінкою не означає відмовитися від прикрас. Якщо купувати 4—5 прикрас на рік, то краще купити одну гарну та дорогу, яка вам дійсно пасує.

Коли на людині надто багато всіляких ювелір­них виробів, до того ж із різних матеріалів (платини, золота, срібла тощо), — це несмак. Ділова жінка одягає дорогі, високомистецькі при­краси тільки на свята, урочистості, але не на роботу. Обручки і персні не носять з тонкими рукавичками. Неестетично вигля­дає перстень під рукавичкою, а ще гірше — поверх неї. Натільні хрестики поверх блузки чи светра теж не засвідчують витонче­ного естетичного смаку, не кажучи вже про християнську мораль.

Найкращими є прикраси з золота (найважливіша з яких обручка). Але надаючи своєму вигляду вишуканості, пам'ятайте, що почуття міри - закон елегантності. Якщо ділова жінка вдягає прикраси, то вони повинні бути функціональними та цілеспрямо­ваними. Більш дорогий кулон, наприклад, надає солідності неви­сокій жінці.

А з аксесуарів буде доцільним носити кейс. Можна носити й сумочку – темну, гладеньку, бо вона підходить до будь-якого костюму. При цьому вона має бути не надто маленька, щоб вміщати все необхідне, але й достатньо вишукана. Високим жінкам не личать маленькі сумочки, а мініатюр­ним — великі.

Цікаві дослідження провели американські спеціалісти. Вони помітили, що дуже багато навіть незаміжніх бізнес леді при контакті з новими знайомими у діловій сфері одягають обручки. Цим самим вони викликають повагу у спостережливих і проникливих партнерів, йдуть до вирішення ділової задачі, не відволікаючись на обговорення особистих тем. Обручка свідчить, що ви зайняті тільки справою і нічим іншим. У повсякденному спілкуванні, на службі краще носити тільки одну каблучку плюс ще одну - дві прикраси, які не надто кидаються у очі, не надто великі і вишукані:

• кольорові перли (сірий, голубий, бежевий);

• неяскраві буси з напівдорогоцінного каміння;

• шпильки і сережки з напівдорогоцінного каміння, краще темних кольорів;

• невеликі антикварні прикраси;

• прикраси з емалі темних кольорів.

Не слід забувати, що прикраси не повинні заважати роботі. Секретарю, у якої всі пальці у каблучках, буде нелегко друкувати на машинці, працювати з листами, документами і т.д.

Годинник повинен бути простим, невеликих розмірів та дещо схожим на чоловічий. Перстень не повинен бути з великим каменем.

Багато дорогоцінних прикрас в денний час видасть ваше незнання ділового етикету та відсутність смаку. Крім того, такий перебір в гардеробі може стати ознакою хитрості, бажання домінувати в усьому.

Загальний догляд за зовнішністю включає та­кож догляд за руками й нігтями. Багато є видів домашньої роботи, при виконанні яких жінкам для захисту рук треба користуватися рукавицями і вживати різні креми. Здавалося б яка різниця зроблений манікюр чи ні. Співрозмовник можливо й не зверне уваги на ваші нігті, але підсвідомо відчує неприязнь.

Щоб ваші пальці виглядали довшими, треба трохи звузити нігті ближче до кінців і використовувати ніжно-рожеві лаки і лаки кольору шкіри. Довгі червоні нігті, навпаки, візуально вкорочують пальці і привертають надто багато уваги.

Доглянутий зовнішній вигляд включає в себе і акуратну, але разом з тим просту зачіску. З розпущеним довгим волоссям із завитушками ви можете створити враження впевненої в собі особи. Прямі гладко зачесані волоси середньої довжини - ідеальний варіант ділової зачіски. Вони виглядають акуратно і в міру консервативно та легко укладаються. Ніяких локонів, але якщо волоси крутяться від природи їх краще випрямити за допомогою гребінця і фену. Волосся не повинне бути ні абсолютно некерованим, але не варто виливати на себе пляшку лаку для волосся. Діловій жінці не личить надто яскравий колір на голові, вигадлива зачіска, дуже довге, як і надмірно коротке, волосся. Це означає, що воно не повинне нагаду­вати зачіску хлопця або чоловічу зачіску, але не повинне бути нижче від плечей. Коли Даліла відрізала волосся Самсону, він втратив свою силу, але якщо жінка підстриже своє волосся дуже коротко, з нею може трапитися те саме. Жінки з довгим волоссям можуть бути привабливими, але це буде дещо шкодити її службо­вому авторитету. Вигадлива зачіска пасує з незвичною сукнею.

Темно-русий і каштановий - ідеальний колір для ділової жінки. Рахується, що чим темніше волосся, тим строгіша характеристика жінки. Спеціалісти рекомендують дотримуватися природного кольору волосся, оскільки корінці швидко відростають, а часте фарбування сильно шкодить. Щодо си­вини, то сивина збільшує авторитет чоловіку, але в такій же мірі негативно впливає на авторитет жінки.

Головні убори. В Україні хустка на голові і спосіб, у який вона зав’язана, засвідчували колись, а в сільській місцевості почасти засвідчують і нині відповідний соціально-сімейний стан, отже, й мовленнєвий статус жінки. На острові Мартиніка, якщо у жінки зверху виглядає кінчик хустки, то її власниця вільна і чекає, що їй запропонують руку і серце; коли ж чотири кінчики хустки спрямовані в різні боки, то це означає я заміж­ня, але мене можна запросити до танцю. Фундаментального значення носінню жінками хустки надають мусульмани.

В діловому макіяжі існує чіткий етикет: ваш вигляд повинен відповідати іміджу фірми і посади, яку ви займаєте. Це велике мистецтво - виглядати гарно, але так, щоб ваша зовнішність не приваблювала увагу більше, ніж ваші слова. Діловий макіяж повинен підкреслювати вашу природну красу, і найкращим компліментом буде, якщо вам скажуть, що ви чудово виглядаєте без макіяжу!

Основна вимога тут - макіяж робиться в натуральних тонах, пудра прозора, навіть туш для очей рекомендується сіра, темно-синя або коричнева, а не чорна. Тіні не можуть бути зеленими або бордовими. Помада - не яскраво-червона, її колір повинен гармоніювати з кольором ваших губ і не дуже змінюватися залежно від одягу, тобто має бути в пастельних тонах, без блиску і перламутру. Уникати треба і яскравого блиску для губ - з помадою чи без неї. Щоб вас сприймали як ділову жінку, слід робити такий макіяж, щоб косметика була помітна лише з близької відстані. Краща косметика та, яку ніхто не бачить. Тут го­ловний принцип: зовсім небагато косметики — і достатньо! Виня­ток для жінок, яким за 45.

Коли йдете на службу, ви турбуєтеся про свою зовнішність. При цьому слід пам'ятати:

• не обводьте очі;

• довгі нігті та накладні вії — тільки для актрис;

• ваш лак для нігтів — лак без кольору;

• тушшю для вій слід користуватися обережно. Якщо вона роз­мажеться або потече, то ваш авторитет близький до катастрофи;

• якщо ви вищипуєте брови, то намагайтесь надати їм природ­ного вигляду;

• якщо у вас дуже світлі брови, підмалюйте їх олівцем.

Світлі брови надають обличчю втомленого вигляду, а спосте­реження показали, що жінка з такими бровами виглядає менш впевненою та авторитетною. Ця порада особливо важлива для жі­нок, які не носять окулярів.

Окуляри. Якщо ви носите окуляри, треба дуже серйозно підійти до підбору оправи. Бар'єр між вашими очима і глядачами має бути якнайменшим. При цьому форма оправи має підходити до вашого обличчя. Дизайн має бути простим і не блискучим, можна використовувати окуляри без оправи на нижній частині лінз. Хороший вибір - окуляри під колір волосся. Брюнеткам слід підбирати оправу для окулярів відповідно до тону їхнього волосся. Блондинкам та жінкам, у яких руде волосся, не підходять оправи, колір яких хоча б трохи схожий на колір їх­нього волосся; для них оправа повинна бути тільки коричневого кольору. Уникайте металевих оправ. Окуляри надають солідності діловій жінці, але, з іншої сторони, роблять жінку менш приваб­ливою.

Засмага. Сонце робить три речі: підкреслює вашу жіночу привабливість (більшості чоловіків подобаються засмаглі жін­ки), надає вам авторитетності та збільшує ваші шанси отримати рак шкіри.

Парфуми Дуже важливим елементом ділового стилю, який часто недооцінюється, є парфуми. Частина мозку, яка аналізує запахи, дуже тісно пов'язана з емоційною частиною мозку, тому різні запахи так легко викликають у нас захоплення або відразу. За узвичаєними нормами запах парфумів може поширюватися у жінок не більше як на 45, а в чоловіків — на 15 см. Парфуми мають гармоніювати з запахом тіла, який у лю­дей неоднаковий. Діловим жінкам рекомендують квіткові аро­мати. Аромат "для роботи" має бути свіжим, легким і ненав'язливим. Тут можна слідувати модним тенденціям, але слід пам'ятати, що надмірне - завжди погано, тому парфуми слід використовувати у такій кількості, щоб їх запах лише трохи відчувався. І, оскільки людина швидко звикає до запаху улюблених парфумів, варто радитися з оточуючими або користуватися різними духами, скажімо, на роботу і на вечір. І, звичайно, це мають бути дорогі парфуми відомих фірм.

Парасоля. Звідкись узявся неписаний закон, що «дощ змиває всі правила», тобто, коли ми ховаємося від дощу, ми можемо зне­хтувати зовнішнім виглядом та манерами. Це неправильно, навіть шкідливо. І якщо у чоловіків у дощові дні черевики начищені і краватка на місці, то жінки чомусь вважають, що під дощем мож­на бути схожою на біженця. Вони можуть вдягати на себе різні накидки, що є під рукою. Пам'ятайте, коли вас зустрінуть у тако­му вигляді ваші колеги, ви в їх очах непомітно для себе втрачаєте дещо у вашій авторитетності.

Вам необхідна гарна проста парасоля неяскравого забарв­лення.

Ручка для письма. У кожної ділової жінки завжди повинна бути при собі ручка для письма та олівець, причому досить важ­ливо, щоб ця ручка була з надійним золотим або позолоченим пе­ром. Ні в якому разі ділова жінка не повинна писати на людях огризком олівця, дешевими ручками, які швидко втрачають зов­нішній вигляд і завжди можуть відмовити, або поламатися.

Аташе-кейс (дипломат), сумка, гаманець, записник. Неза­мінним предметом ділової жінки повинен стати аташе-кейс, на­віть якщо доведеться носити в ньому лише сніданок. Він повинен бути шкіряним, темно-коричневим, простим, без яскравих мета­левих прикрас. Але якщо ви вирішили носити на службу жіночу сумочку, то вона повинна бути з якісної шкіри.

У ділової жінки записник та гаманець повинні бути одного ко­льору (темно-коричневого або натуральної шкіри), без візерунків.

У жінок є одна риса, яка дратує абсолютно всіх чоловіків за будь-яких обставин: це коли жінка починає порпатися в своїй су­мочці, перебирає всі речі всередині. Потрібно пам'ятати: у вашій сумочці також повинен бути порядок.

Правильний вибір одягу може значно допомогти жінці досягти успіху на роботі та в особистому житті. Дотримуйтеся таких пра­вил, які допоможуть вам уникнути грубих помилок.