Методи прийняття управлінських рішень

1. Метод ділових ігор.

Ділова гра – це імітаційна гра, яка за своїм змістом та способом проведення імітує діяльність керівників та фахівців і дає можливість проаналізувати (передбачати) комплекс причин (явищ, факторів), що зумовлюють зміни господарських ситуацій.

В основу будь-якої ділової гри покладено взаємозв’язок ресурсів і знань про можливості, яких можна досягти внаслідок використання цих ресурсів. Конструктивними елементами ігрової моделі є:

1) учасники гри – носії модельних інтересів;

2) правила, що обмежують і спрямовують прояв інтересів згідно з уявленням керівника гри про модельований об'єкт;

3) інформаційний масив, що відображає стан і рух ресурсів модельованої господарської системи й стимулюючий прояв інтересів гравців.

Застосування ділових ігор працівниками апарату управління дає змогу моделювати майбутні дії, психологічно готуватися до виконання завдань в умовах можливих і конфліктних ситуацій. У процесі проведення гри перевіряють та раціоналізують потоки інформації прямого та зворотного зв’язку, розробляють ефективні рекомендації, спрямовані на удосконалення функцій та структури системи управління, перевіряють та підвищують рівень правових знань.

2. Метод мозкової атаки. Він передбачає ухвалення рішення менеджером по проблемі на основі індивідуальних думок колективу. Схема ухвалення рішення має наступні етапи:

1. Керівник інформує колектив про проблему, яку потрібно вирішити.

2. Члени колективу пропонують свої ідеї. При цьому необхідно дотримуватися таких принципів:

• всі члени колективу повинні перебувати в рівноправному положенні;

• критика не допускається;

• чим сміливіше та не традиційніше ідея, тим краще;

• чим більше ідей, тим якісніше буде ухвалене рішення;

• учасники повинні спільно коректувати й поліпшувати ідеї інших;

• член колективу може за один виступ запропонувати тільки одну ідею;

• керівник може пропонувати власні ідеї тільки тоді, коли вже ніхто не висловлюється.

3. Всі пропозиції ідей записуються й нумеруються.

4. Вибираються найкращі пропозиції й вирішується які з них можна реалізувати.

3. Метод номінальної групи. Він передбачає ухвалення рішення по проблемі на підставі наступних етапів:

1. Керівник, або колектив пропонує проблему для обговорення.

2. Відбувається генерація ідей кожним учасником без обговорення.

3. Учасники обговорення висловлюють свої ідеї вголос, але тільки по одній (можна пропонувати й більше ідей, але в наступному колі обговорення).

4. Проходить обговорення ідей згідно з порядком їхнього висування. Деякі пропозиції можна виключати із загального списку за спільною згодою.

5. Здійснюється ранжування ідей. Кожний член номінальної групи найкращій, на його думку, ідеї присвоює 8 балів, найгіршій - 1 бал. Далі на 7 балів він оцінює найкращу з ідей, що залишилися, а найгіршу - на 2 бали й так далі. Бали, присвоєні найкращим ідеям, заносять в окремі картки.

6. Підраховують бали й визначають найкращу ідею, відповідно до якої приймається рішення проблеми.

4. Метод «рінгі». Термін «рінгі» трактується в перекладі з японської мови як одержання згоди на рішення проблеми шляхом опитування без проведення засідання. Процедура «рінгі» включає наступні етапи:

1. Керівництво фірми висуває свої судження щодо проблеми, яку потрібно вирішити.

2. Проблема передається «вниз» - у підрозділ, де організується робота над нею.

3. Відбувається згладжування протилежних точок зору зацікавлених у рішенні проблеми осіб.

4. Обговорюються конкретні шляхи рішення проблеми на зборах і конференціях.

5. Затверджується й візується документ «рінгісе» керівництвом фірми щодо рішення проблеми.

Також крім цих методів використовують і такі:

• платіжна матриця (метод статистичної теорії рішень) – цей метод корисний тоді, коли необхідно встановити, яка альтернатива може зробити найбільший внесок у досягнення цілей. Необхідно спочатку визначити очікуване значення наслідків (сума можливих значень помножених на їхню вартість), а потім уже складати матрицю.

• дерево рішень – використовується для вибору найкращого напрямку дій з наявних варіантів. Це схематичне подання проблеми ухвалення рішення. Цей метод доцільно використовувати в умовах, коли результати одного рішення впливають на наступні.

• методи прогнозування. Прогноз - це передбачення майбутнього у теперішньому. Прогнози бувають: економічні, соціальні, розвитку конкуренції, розвитку НТП, розвитку суспільства, метод екстраполяції.