Тема 3. Виникнення і розвиток менеджменту Логіка викладення матеріалу

1. Передумови виникнення менеджменту; управлінські революції.

2. Етапи розвитку менеджменту та їх коротка характеристика.

3. Характеристика та аналіз підходів і нової парадигми управління.

4. Підхід на основі виділення шкіл менеджменту.

5. Сучасні існуючі теорії.

6. Розвиток системи управління в Україні.

1. Передумови виникнення менеджменту; управлінські революції

Сьогодні більшість менеджерів визнають роль історії. Знання про походження своєї організації та види діяльності, що привели її до успіху або спричинили невдачі, можуть бути корисними для управління сучасною організацією. Практика менеджменту була ще тисячі років тому. За археологічними розкопками можна простежити давні докази існування організацій. Відповідно до записів, зроблених на глиняних табличках, у Шумерській державі в 5-му тисячолітті до н.е. існував визначений регламент управління в сфері комерційної і державної діяльності, вважається, що це і був початок виникнення управлінських революцій.

Перша управлінська революція, що одержала назву релігійно-комерційної, призвела до утворення особливого прошарку “жерців-бізнесменів”, що здійснювали торгові операції, вели ділове листування та комерційні розрахунки.

Друга управлінська революція (1790-1750 рр. до н.е.) пов'язана з діяльністю вавилонського царя Хаммурапі, що видав кодекс законів управління державою для регулювання відношень між різноманітними соціальними групами людей. (Визначалася система державно-адміністративного управління Вавилонією, правила проведення торгових операцій, комерційної діяльності і взаємовідносин між людьми).

Третя управлінська революція мала назву виробничо-будівельної, відбулася в часи правління другого царя Вавилонії - Навуходоносора ІІ (605-562 рр. до н.е.), і була спрямована на об'єднання державних методів управління з контролем за діяльністю в сфері виробництва і будівництва. Китайський генерал Сан Цзу обґрунтував у трактаті «Мистецтво війни» мистецтво ведення військових дій, а саме звернув увагу на ієрархію підпорядкування, добір кадрів на керівні посади, відповідальність за прийняття рішень, методи комунікацій.

Античний філософ Сократ обґрунтував необхідність і важливість поділу праці і його спеціалізації. Він виділяв управління як особливий вид людської діяльності.

Древньогрецький філософ Платон стверджував, що управління як наука повинне базуватися на законах, крім цього він провів глибокий аналіз поділу праці, довів необхідність проведення контролю.

Велика заслуга в розвитку менеджменту належить Олександрові Македонському, що розробив теорію управління військами, запропонував штабну організаційну структуру.

Імператор стародавнього Рима Діоклетіан (284 до н.е.) зробив спробу наукового підходу до організаційної побудови імперії, використовуючи принцип ієрархічності, він полегшив контроль за надходженням податків із усіх частин Римської імперії.

Історична довідка: «Римська імперія проіснувала сотні років. Римські легіони мали чітку структуру управління, що складалася з генералів і офіцерів, при цьому армія підрозділялася на дивізії, спостерігалася жорстка система по плануванню і дисципліні. Ці легіони йшли переможним маршем через погано організовані європейські країни і держави Середнього Сходу. Завойовані території віддавалися під керівництво губернаторів, що підпорядковувалися Риму, будувалися дороги, щоб прискорити зв'язок із Римом. А зв'язок це найважливіша складова успіху організації. Знамениті дороги, що де-не-де використовуються і зараз, допомагали збирати податки і данину на користь імператора. Ці дороги дозволяли легіонам, розміщеним усередині країни, швидко зв'язуватися з окраїнними провінціями, коли місцеві жителі або адміністрація повставали проти римського правління».

Крім цього, яскравим прикладом менеджменту є структура римської католицької церкви, що процвітає протягом багатьох століть.

ПАПА

І

КАРДИНАЛ

І

АРХІЄПИСКОП

І

ЄПІСКОП

І

СВЯЩЕНИК ПАРАФІЇ

Істотний вплив на розвиток сучасних ідей в сфері управління зробили праці Нікколо Макіавеллі (1469-1527 р.). У своїй праці “Государ” він сформулював чотири принципи лідерства:

1) авторитет і влада лідера ґрунтуються на підтримці його прихильників;

2) підлеглі працівники повинні знати, що вони можуть очікувати від свого лідера, і розуміти, що він очікує від них;

3) лідер повинний мати здатність до виживання;

4) лідер - завжди зразок мудрості і справедливості для своїх прихильників.

Н. Макіавеллі зробив спробу сформулювати рекомендації щодо організації керування державою, визначив норми поведінки керівників, включаючи їхню щедрість і ощадливість, жорстокість і милосердя, уміння, коли треба, притримуватися слова. Він пише: “Монарх повинний уміти бути одночасно і людиною і твариною, і левом і лисицею. Він не повинний і не може дотримуватись слова, якщо це може повернутися проти нього. Я посмію стверджувати, що бути завжди чесним украй не вигідно; з іншого боку, корисно удаватися благочестивим і правдивим, гуманним і щирим. Ніщо не є таким корисним як вигляд доброчесності”. Н. Макіавеллі вважав, що для зміцнення держави виправдані будь-які засоби [40]. Отже, термін «макіавеллізм» почав вживатися для характеристики політики, що зневажає нормами моралі.

Четверта управлінська революція (17-18 століття) пов’язана з зародженням капіталізму і початком індустріального прогресу європейської цивілізації. Для цього етапу характерним є відділення управління від фізичної праці і визнання його в якості самостійної фахової діяльності. Значний внесок у розвиток менеджменту належить класику політекономії Адаму Сміту (1723-1790 р.), що проводив аналіз різноманітних форм поділу праці, визначив норми виробітку та ув’язав їх із системою винагород, розробив концепцію контролю.