3. Школа людських відносин

Рух за людські відносини зародився у відповідь на нездатність цілком усвідомити людський чинник як основний елемент ефективності організації. Одним із фундаторів школи є американський психолог Фрід Ротлісбергер. Також найбільш значними авторитетами є американський психологи Мері Паркер Фоллетт і Елтон Мейо.

Саме Мері Паркер Фоллетт була першою, хто визначив менеджмент як “забезпечення виконання роботи за допомогою інших особистостей”. Також в своїх дослідженнях значну увагу вона приділяла проблемам лідерства і демократизації управління. У своїй головній праці «Нова держава», опублікованій у 1920 році, яка принесла Фоллетт широку популярність у світі бізнесу і державного управління, вона всіляко підкреслювала і пропагувала важливість вивчення сфери людських відносин. Фоллетт висунула ідею гармонізації праці і капіталу, що могла бути досягнута при правильній мотивації і врахуванні інтересів усіх зацікавлених сторін. Деякі дослідники вважають, що праці Мері Паркер Фоллетт незаслуговано віддані забуттю, незважаючи на те, що в них були сформульовані (значно раніше за Е. Мейо) основні моменти школи людських відносин. Зокрема, вона вперше обґрунтувала необхідність наукового дослідження психологічних аспектів управління. Теорія управління, як доводила Фоллетт, повинна базуватися на досягненнях наукової психології, а не на інтуїтивних рутинних уявленнях про природу людини і мотивах його поводження. Вона виступала з лекціями, доповідями і статтями, у яких наводила ідею «нового підходу» до управління, підкреслювала комплексний характер аналізу складних управлінських процесів.

Ф.Ротлісбергер і Е.Мейо провели експерименти з групами працівників на заводах фірми “Вестерн електрик” у м. Хоторія (Хоторнський експеримент), що продовжувалися 13 років (1927-1939 р.), в результаті чого вони дійшли до висновку, що продуктивність праці працівників істотно залежить не тільки від умов праці і дій адміністрації, але й від психологічного та соціального клімату в середовищі працівників (неформальні, малі групи). Було виявлено, що іноді працівники реагували набагато сильніше на тиск з боку колег по групі, ніж на спрямовування керівництва і на матеріальні стимули.

Німецький психолог Хуго Мюнстерберг провів масу експериментів і розробив значну кількість психологічних тестів для добору кандидатів на посаду, він заснував теорію психотехніки. Батьком індустріальної психології його називають тому, що велику частину своїх досліджень Х.Мюнстерберг присвятив визначенню наукових методів добору «правильних людей на правильні робочі місця». Його новаторський підхід до наукового добору водіїв трамвая, а потім до навчання солдат під час першої світової війни став початком застосування наукових методів фахової орієнтації і підготування фахових управлінських кадрів у США.

Видатний американський психолог Абрахам Маслоу, один із фундаторів так званої гуманістичної психології, є творцем ієрархічної теорії потреб людини. А.Маслоу класифікував потреби, розділивши їх на базисні (потреба в їжі, безпеці, позитивній самооцінці тощо) і похідні або потреби у справедливості, добробуті, порядку і єдності соціального життя. За Маслоу, базисні потреби людини – постійні, а похідні – змінюються. Він разом з іншими психологами довів, що мотивами вчинків людей є в основному не економічні сили, а різноманітні потреби, що можуть лише частково і побічно задоволені за допомогою грошей.

У 70-ті роки почав посилено поширюватися біхевіористський підхід у теорії менеджменту, що успішно використовував поряд із психологією також і педагогіку, соціологію й антропологію. Найбільш відомою була теорія видатного американського фахівця в галузі психології менеджменту Дугласа Мак-Грегора, заснована на: теорії Х - застосування методів примусу і заохочення (“батога і пряника”), і теорія У - створення умов, що сприяють стимулюванню працівників, наданню їм можливостей для максимального прояву ініціативи, винахідливості і самостійності при досягненні цілей організації.

“Емпірична” школа управління

Представниками цього напрямку були значні менеджери, президенти, віце-президенти компаній, консультанти й інші особи безпосередньо зайняті управлінською практикою. Емпірична школа підтверджує професіоналізацію управління, тобто перетворення праці з управління в самостійний вид праці - особливу професію.

Важливий внесок представники цієї школи внесли в розв’язання проблем централізації і децентралізації в управлінні, делегування відповідальності. Особливо варто виділити видатного американського економіста, соціолога, публіциста, фахівця в області проблем управління, «хрещеного батька» сучасного менеджменту Пітера Друкера, який вперше виділив менеджмент як професійну діяльність, відповідно він стверджував, що менеджмент повинен бути навчальною дисципліною й обґрунтував необхідність вивчення його у вищих навчальних закладах. Також йому належать фундаментальні праці з розвитку підприємництва як особливої сфери діяльності. Для Друкера характерно зведення проблем сучасного розвитку до проблеми управління суспільством, що розуміється як велика корпорація. Управління, підкреслює П. Друкер, - це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізовану масу людей в ефективну цілеспрямовану групу. Він вважав, що сучасне суспільство – це плюралістичне «суспільство організацій, усе більше число членів яких стає менеджерами і професіоналами знання». Звідси, виводиться головна роль менеджменту в сучасному житті, що - на противагу технократії, - пов’язуючи своєю діяльністю всі соціальні інститути воєдино, менеджер повинний йти далі безпосередньої вигоди, роблячи людське життя плідним і формуючи нову якість життя суспільства й економіки, суспільства і індивіда. В цьому зв’язку Друкер сформулював «етику розсудливості» - свого роду категоричний імператив «суспільства організацій». Він вважав, що головні зусилля менеджерів, організаторів виробництва повинні бути спрямовані на створення системи зацікавленості, формування й удосконалення ефективної мотивації праці. На рівні підприємств це виявляється насамперед в оплаті праці і досягненні кожним працівником задоволеності працею. Друкер сформував головну тезу ситуаційного підходу до управління: необхідність конкретного аналізу ситуацій для прийняття правильних управлінських рішень. П. Друкер розглядав ситуаційну теорію в якості об’єднуючої концепції, бореться за перетворення її в основний принцип управлінського мислення, а також підготовки і перепідготовки управлінських кадрів.

В цілому в матеріалах «емпіричної» школи можна знайти багато практичних пропозицій і рекомендацій щодо управління (дається перелік рекомендацій по створенню системи взаємозв’язків і встановленню ліній комунікацій, формуванню влади в організації тощо).