Класифікація управлінських рішень

1. За сферою охоплення:

• загальні (рішення, які стосуються всієї організації);

• часткові (ставляться до конкретних підрозділів, службам, відділам).

2. За часом дії:

• стратегічні;

• тактичні;

• оперативні.

3. За характером дії:

• директивні рішення;

• нормативні;

• методичні;

• рекомендаційні;

• дозволяючі.

4. За напрямком впливу:

• на зовнішнє середовище організації;

• на внутрішнє середовище.

5. За функціональним призначенням:

• планові;

• організаційні;

• регулюючі;

• активізуючі;

• контрольні.

6. За характером і змістом:

• творчі;

• за аналогією;

• за інтуїцією.

7. За способом прийняття:

• індивідуальний спосіб прийняття;

• колективний.

8. За рівнем прийняття:

• на вищому рівнем;

• середньому;

• нижньому.

9. За ступенем повноти інформації:

• в умовах визначеності;

• в умовах невизначеності;

• в умовах ризику.

10. За методом підготовки:

• креативні рішення (творчі, оригінальні приймаються творчими особистостями);

• евристичні - нові рішення, момент пошуку;

• репродуктивні - пов'язані з відтворенням, традиційні за методом підготовки.

2. Умови ухвалення рішення

Успішне прийняття управлінських рішень базується на таких умовах: право, повноваження, обов’язковість, компетентність, відповідальність.

1. Право приймати рішення – всі менеджери мають право приймати рішення, однак загальні рішення можуть приймати тільки лінійні менеджери;

2. Повноваження – це певні межі, у рамках яких той чи інший керівник має право приймати рішення. (Агроном не може прийняти рішення стосовно питань тваринництва).

3. Обов'язковість – необхідно дотримувати правил: «маючи право й повноваження приймати рішення, керівник зобов'язаний його прийняти тільки в необхідній ситуації».

4. Компетентність – менеджер повинен мати базову освіту, володіти технологіями управління, знати техніку конкретного виробництва чи невиробничої сфери на її сучасному рівні. Залучення менеджером спеціалістів для підготовки рішень з питань, що вимагають глибоких знань, називають процесом запозичення компетенції. Передача частини своїх повноважень для прийняття рішень іншим менеджерам – делегування повноважень.

Зіткнувшись з непередбаченою проблемою, менеджер зобов’язаний прийняти рішення для її усунення, втілити його в життя та проконтролювати наслідки, саме процес прийняття рішень визначає дієвість і управління, ефективність долання труднощів, які виникають, розподілу ресурсів і досягнення організаційних цілей.

5. Відповідальність – показує, які санкції або міри покарання можна використовувати щодо менеджера, що прийняв помилкове рішення.

Французький філософ і математик Р. Декарт (1596-1650) розробив 4 правила, які допомагають прийняти доцільне рішення:

1. Не приймати за істину, що б ви не чули, поки не переконаєтеся в тому, що немає упередженості в судженнях, вважати вірним тільки те, що є абсолютно зрозумілим і визначеним.

2. Досліджуючи проблему, варто максимально детально розглядати й аналізувати кожну складову цієї проблеми.

3. Навчитися управляти ходом своїх думок, щоб, починаючи з найпростішого і легко пізнавального приходити до пізнання найскладнішого.

4. Завжди складати максимально повний і детальний список з урахуванням всіх елементів, що підлягають дослідженню для того, щоб досягти абсолютної впевненості в тому, що нічого не пропущено.