3. Характеристика та аналіз підходів і нової парадигми управління.

Успіхи в теорії управління завжди залежали від успіхів в інших, пов’язаних із управлінням сферах (математика, інженерні науки, психологія, соціологія, антропологія). По мірі того, як розвивалися ці області знань, фахівці з управління робили спробу систематизувати всі знання і виділити вже існуючі або знайти нові підходи до управління.

Отже, на сьогодні відомі чотири підходи до управління як науки:

1. Функціональний підхід розглядає управління як безупинну серію взаємозалежних управлінських функцій. Функціональний погляд на процес управління, у якому реалізуються такі функції управління: планування, організація, мотивація і контроль. Функції є основою для поділу управлінської праці, організації процесів управління, формування організаційних структур.

2. Системний підхід дає можливість розглядати організацію як відкриту систему, що включає в себе сукупність взаємозалежних елементів, таких як люди, структури, завдання і технології, що орієнтовані на досягнення цілей в умовах зовнішнього середовища, яке змінюється.

3. Ситуаційний підхід базується на припущенні, що придатність різноманітних методів управління визначається ситуацією. Організація у своїй діяльності постійно знаходиться у визначених ситуаціях, на котрі необхідно реагувати, тому що таких ситуацій дуже багато, і не існує єдиного “кращого” засобу управління організацією. Отже, найбільш ефективним є той метод, що відповідає окремій ситуації. Хоча цей підхід вважається кращим, він має серйозні хиби: неможливо визначити всі змінні, що впливають на ефективність діяльності організації; крім цього керівнику приходиться використовувати метод проб і помилок для пошуку необхідного рішення. Тому деяку перевагу має все ж таки системний підхід.

4. Процесний підхід передбачає розгляд організації, як об’єкта управління у вигляді процесу, у залежності від тієї конкретної проблеми, що у сучасний момент вирішується. Цей підхід дозволяє менеджеру структурувати все, що чиниться в рамках організації, професійні дії в їхній логічній послідовності. Отже, управлінський процес починається з моменту контактів із постачальниками ресурсів, що надходять в організацію, і закінчуючи моментом передачі результату своєї діяльності споживачеві. Процесний підхід лежить в основі сучасних концепцій: мінімізації витрат виробництва, оптимізації виробничого процесу, максимізації прибутку, підвищенні конкурентноздатності.

4. Підхід на основі виділення шкіл менеджменту

У першій половині 20 століття виникло ряд чітко розрізнених шкіл управлінської думки. Хронологічно виділяють:

1. Школа наукового менеджменту (1885-1920 р.)

2. Адміністративна школа управління або класична школа управління. (1920-1950 р.)

3. Школа людських відносин (з кінця 30-их років - до нашого часу), емпірична школа (з 40-х - 50-их рр. до нашого часу), школа “соціальних систем”

4. Школа науки управління або “нова” школа. (з 1950 р. до нашого часу).

Кожна з цих шкіл зробила значний внесок в розвиток наукових основ управління. Слід враховувати, що школи перетинаються в питаннях теорії і практики, тому в межах однієї організації можна знайти елементи цих підходів. Але однозначно всі вони йшли до розвитку сучасного підходу – системного.

1. Школа наукового менеджменту

Перший вибух інтересу до управління відзначено у 1911 році, американським інженером-практиком і менеджером Фредеріком Тейлором була опублікована книга “Принципи наукового управління”. (Тейлор є основоположником класичної школи і фундатором американської науки управління, на його надгробному камені зроблено надпис “Батько наукового менеджменту”). Головні ідеї в області менеджменту були сформульовані Ф. Тейлором у вигляді принципів “наукового управління”:

• розробка оптимальних методів виконання роботи на базі наукового вивчення витрат часу, руху і зусиль робітників;

• абсолютне дотримання розробленим на науковій основі стандартам і правилам;

• добір, навчання і розстановка працівників на ті робочі місця і завдання, на яких вони можуть дати найбільшу користь;

• оплата за результатами (менші результати - менша оплата, більші результати - більша оплата);

• використання функціональних менеджерів, що здійснюють наповнення робіт і контроль за спеціалізованими напрямками;

• підтримка дружніх стосунків між працівниками і менеджерами (адміністрацією) з метою забезпечення можливості здійснення наукового управління.

Великий внесок у розвиток школи наукового менеджменту зробив відомий американський промисловець, король автомобілебудування США Генрі Форд, що є одним із творців теорії менеджменту (впровадження у виробництво конвеєрної організації праці). Він зриме втілення «американської мрії», символ організаційного і технічного прогресу, свідомий творець суспільства масового споживання і соціальних гарантій, тобто всього того, що складає «обличчя» сучасного капіталізму. Г. Форд почав з посади інженера Едіссонової компанії, що спеціалізувалася на освітленні Детройта, через сім років він очолив посаду головного інженера Детройтської автомобільної компанії, через рік він заснував «Форд мотор компані». Дійсним тріумфом Форда стало впровадження моделі «Т», що означало зміну всіх орієнтирів у концепції автомобілебудування. Масове виробництво вимагало стандартизації й уніфікації всіх технологічних процесів. «Терор машин» - так він охарактеризував упроваджену ним систему управління. Чітка система контролю, планування, конвеєрне виробництво, безупинні технологічні ланцюжки – все це сприяло тому, що імперія Форда працювала в режимі автомата.

Френк і Ліліан Гілбрети - американські дослідники й засновники ідей наукового менеджменту, який на їх погляд мав будуватися на вимірах. На початку 20 ст. вони почали вивчати робочі операції, використовуючи кінокамеру і мікрохронометр, що винайшов Френк. За допомогою стоп-кадрів Гілбрети змогли виявити й описати 17 основних рухів кистей рук, що одержали назву тербліги. Використовуючи мікрохронометр разом з кінокамерою можна було визначити які саме рухи виконуються при визначених операціях і скільки часу займає кожний з них. Ще будучи учнем муляра, Френк Гілбрет помітив, що люди, які вчили його класти цеглину, використовували 3 основні низки рухів. Він став методично вивчати рухи і знаряддя, в результаті чого з'явився удосконалений засіб, який скоротив кількість рухів необхідних для кладки однієї цеглини з 18 до 4,5, збільшивши тим самим продуктивність праці на 50%. Крім того, Ліліан Гілберт поклала початок новому напрямку в теорії менеджменту, що згодом став називатися «управління персоналом». Вона зробила істотний внесок у розробку питань добру, розміщення і підготовки кадрів. У 1915 році у віці 37 років Ліліан Гілберт стала першою жінкою в США, що одержала науковий ступінь доктора психології.

Отже, основними положеннями концепції наукового управління є:

1) Створення наукового фундаменту, що заміняє собою традиційні методи роботи на наукове дослідження кожного її елемента.

2) Добір робітників на основі наукових критеріїв, їхнє тренування, навчання і справедливе стимулювання праці.

3) Співробітництво між адміністрацією і працівниками в справі практичного впровадження науково-розробленої системи організації праці.

4) Рівномірний розподіл праці і відповідальності між адміністрацією і працівниками.