§ 3. Державність і право стародавньої України за даними Велесової книги — одна з маловідомих теорій походження держави

У творі архієпископа Білоруського Георгія Кониського «Історія Русів, або Малої Росії» (1846) написано, що слов'янський народ похо­дить від племені Афета (Яфета), сина Ноя, і названий слов'янами на честь родоначальника князя Слав'яна (Словена), потомком Росса, князя, онука Афетова. Він, переселившись з Азії за часів вавилонсько­го змішання мов, проживав від поясних гір, або Рифейських, і від мо­ря Каспійського на схід до ріки Вісли і моря Варязького на захід, від Чорного моря і ріки Дунаю на півдні до Північного океану й Балтій­ського моря на півночі. Доказом цього є «Історія» преподобного Нес­тора Печерського, його послідовників і попередників, які писали ту іс­торію, бо всі були академіки, або члени того славного (головного) учи­лища, яке в слов'ян було заведено у м. Києві Кирилом, грецьким про­фесором, зразу після введення християнської релігії. А взята вона з священних книг — Біблій і бібліотеки, зібраної в стародавньому Києві, яка була згодом знищена.

Слов'яни проживали в Криму. За їх згодою на приморських зем­лях спочатку поселилися грецькі купці заради взаємовигідної торгівлі. Згодом утворилися грецькі колонії з містами Херсонесом, Феодосією і Босфором, із якими відбувалися війни.

У § 38а Велесової книги написано: «Давно був рід слов'ян у горах великих-високих. Тамо (знали) землю орати і дбали про овець і ягнят, доглядали і пасли в травах. Якось люди пробудились, а коні під хмара­ми од страху кричали. Чуючи це, люди, страхом обійняті, дуже бояли­ся. І був по цьому мор і голод великий. І пішли з краю Індського світ за очі. Пройшли мимо землі Перської і пішки далі, оскільки та земля ііс годилася для овець. Пішли горами і бачили каміння, і ті проса не сі­яли, і пройшли мимо. І знайшли степ квітучий і зелений. Там стояли літа два, а по тому пішли далі, бо хижаки з'явилися. Пройшли мимо

?•

19

Каяли і прийшли до Дніпра, оскільки (яко) всякій боротьбі (прі) гра­ничите мав і для ворогів злих перепоною був. На тому мав осісти рід слов'ян... І поставив перше рід слов'ян молебище в граді Індікиєві, який назнаний Київ. І в колі його селитися стали»¹.

Далі в тому ж параграфі йдеться про причини виходу з Індського краю: «А слов'яни вночі пробудилися од великого грому і землетрусу. І чули, як угорі коні кричали і сповнилися страхом, і зібралися, і пішли із села, а овець залишили. А вранці побачили хати зруйновані — одна вгорі, інша внизу, а ще в дірі великій земній. І більше ніяких слідів не лишилося. Були ті слов'яни у великій скруті, не могли нічим прогоду­ватися. І сказали Іру-отцю: "Веди нас геть". І сказав Ірій: "Се я на вас із синами своїми", тобто управляти будуть, і усі погодились ("Підле гнемо"). І пішли з Києм, ІДеком і Хоривом — трьома синами Ірьовими, іншу землю глядати (шукати). І з того почався рід слов'ян і аж до нині (аж до днесь)».

У Велесовій книзі про походження слова «слов'яни» існує декіль­ка версій, у тому числі одна з них — це, що славили богів, а друга — від князя Славена і третя — від матері Славуни. У § 366 написано: -«Се ми слов'яни, бо славимо богів, і се ми внуки богів наших Сварога і Даж-бога»-². У § 17а сказано: «І се були князь Славен із братом Сківом. І ве­ли війни великі на сході. І сказали ті: "Йдемо до землі Ільмерської на Дунаї і пошукаємо Бастора, сина свого, що залишили там на сторож". А ільмерці по цьому пішли на північ і там град свій Славен заснували. А брат його Скіф біля моря був і сина свого Бастара привів"»³. У § 8 сказано: «А ми нащадки роду Славуни, що прийшов до Ільми-ріки і оселився з готами і тут був тисячу літ»⁴.

Із самого початку предки русів і слов'ян проживали в регіоні Семи­річчя, що біля гори Ірштії і в Загори, а потім пішли у Дворіччя (між Тигром і Євфратом). У § 15а Велесової книги написано: «Се Старград покинули і пішли до Ільмер-озера і там заснували город інший, новий, і там залишились. І тут Сварога, першого пращура, молили: для роду рожениць джерело їх препросили, а в Дуба мірку хліба нашого. Сварог, що створив світло, це бог світла і бог прави, яви і нави, се маємо їх во іс­тину. І ця істина наша переборює сили темряви і до блага веде. Як і пра­отці колись, знаючи про це, принесли в жертву коня білого і вийшли з краю Семиріччя, що біля Ірштії і в Загори, хоч були там вік. І те поки­нули і пішли у Дворіччя, і розбили тих за допомогою кінноти своєї, і пішли до землі Сирійської, і там зупинилися. А пізніше пішли горами високими по снігові й льодові. І спустилися в степи і там були з отара­ми своїми і худобою. Се перша Права, яку заповідали отцям нашим праотці, допомагає у прі (боротьбі) великій і сили дає відбити ворогів. З боями прийшли до гори Карпатської і там упорядкували на чолі з

¹ Велесова книга: духовний заповіт предків / Ритм. пер. укр. мовою... Б. Яценка. - Вид. 2-е. - К.: Велес, 2006. - С. 71-72.

² Там само. — С. 70.

³ Там само. — С. 42.

⁴ Там само. — С. 31.

20

п'ятьма князями і городи, і села огнищанські, і торги великі». У § 156 продовження, що після того були потіснені готами, які були на заході, і звідти пішли до Сонця, до Дніпра-ріки, і возрадувалися там. Кий заснував град, який населили і славні роди інші. У § 19 згадується та­кож Семиріччя: «...І повідаємо старі слова слави нашої про святе Семи­річчя наше, де наші отці гради мали, і віддали ту землю, до землі іншої дійшли. І мали в часи ті державу, і в давнину мали Голунь нашу, і гра­ди, і сели, і вогнища, що утворювали землю...»¹

У коментарі до Д.9а Б. Яценко, виходячи з тексту Велесової книги (д.д. 10, 22), пише, що «Богумир — праотець слов'ян», а його дочки Древа, Скрева, Полева — прародительки деревлян, кривичів і полян. Його сини — Сіва, Рус, від яких походять сіверяни і русини. У § 9а на­писано: «У той час був Богумир, мир слави, і мав трьох дочок і двох си­нів, ті бо водили худобу до степів і там жили в травах; батькові підко­рялися і боялися, богів слухались, і там розуму набирались. І тут мати їхня, яку звали Славуна, дбала про їхні потреби. І сказав якось Богу­мир: "Се ми зробімо і мушу дочок своїх віддати і внучат доглядати". Так сказав і повози запряг і поїхав куди очі дивляться. І приїхав до ду­ба, що стояв у полі, і залишився на ніч біля вогнища свого. І побачив мужів трьох на конях, що наближалися до нього. І сказали ті: "Здоров будь! І що шукаєш?" Оповів їм Богумир про тугу свою. А вони відпо­віли, що самі в поході, щоб знайти жінок. Повернувся Богумир у степи свої і привів трьох мужів дочкам. Од них три роди пішли і славні були. Од них походять деревляни, кривичі й поляни. Бо перша дочка мала ім'я Древа, а друга Скрева, а третя Полева. Сини ж Богумира мали свої імена Сіва і молодший Рус. Звідси походять сіверяни і руси. Три ж му­жі були три вісники про ранок, полудень і вечір. Утворилися ті роди біля Семи рік, де ми проживали за морем, у краю зеленому, куди худо­бу водили раніше ісходу до Карпатських гір. То було за 1300 років до Германаріха... А в ті часи була битва велика на берегах моря Готського (тобто Азовського моря. — Авт.). Отож праотці накидали кургани із каміння білого, під якими погребли бояр і отців своїх, що в січі поляг­ли»². У § 46 Велесової книги написано, що «за десяток віків забули своє родство, і так роди жили окремими племенами. Се називаються ті поляни, свередзі й деревляни, тут бо всі руські, од руськолунян похо­дячи. Окремими є сумь, весь і чудь — і звідти прийшла на Русь уособи­ця. За другу тисячу літ підпали розділу і лишилися в самотності, і по­чали на чужих у неволі працювати, спочатку на готів, які міцно їх три­мали, а потім на хозарів, як ті з'явилися з каганом...». У § 96 Велесової книги записано, що «...прийшли із краю зеленого до моря Готського, а

¹ Велесова книга: духовний заповіт предків... — С. 41,46. У короткому істо- рико-географічному коментарі Б. Яценка до § Д. 15а роз'яснюється, що «Семи­ річчя, що біля гори Ірштії і в Загорії» — за всіма ознаками це місцевість у Північ­ ній Індії, серед п'яти рік Пенджабу, а також рік Інду і Сарасваті. Дворіччя на Близькому Сході (с. 148). Разом із тим... це, можливо, і інша місцевість,... «біля гори Ірштії і в Загорії».

² Там само. — С. 35-36, 37.

21

там наштовхнулися на готів, які наш шлях перетнули. І так билися ми за землю тую, за життя наше. До того були отці наші на берегах моря по Ра-ріці і з великими труднощами по ній перевезли людей і худобу на інший берег, і пішли до Дону. ...Ра-ріка велика і відокремлює нас від інших людей і тече в море Перське (біля колишньої Персії, нині Кас­пійське. — Авт.)».

За даними Велесової книги, гуни потіснили слов'ян із регіону Се­миріччя (Семи рік). Гуни були жорстокими грабіжниками, нападали на слов'ян, «убивали людей і худобу забирали». А готи йшли попереду слов'ян, загороджували дорогу на захід до Дніпра і також прагнули до війни і грабежів. «Отож рід слов'ян пішов до землі, де сонце вночі спить і де трав багато в луках жирних, і ріки рибою наповнені, і де ніхто не помирає». Із ними також був рід Білоярів, який ще раніше був сильніший за гунів. «Після Богумира був Ор зі своїми синами. А коли гуни почали велику війну, прагнучи до утворення великої землі своєї, то ми пішли геть звідти до Русі»¹. У § 7 йдеться: «Тисячу літ відбива­лися ми від римлян і готів, і сурянта була з нами. Не забудьмо також, як готи об'єдналися з гунами проти нас. І Галаріх ішов з півночі, а гуни з півдня. І тут плакала руськолунь і боруси, як гуни роїлися навколо готів. Тут Русь зібрала свої сили і розбила гунів, утворивши Край антів, а скуфь (скіфи) Київ»².

Протягом багатьох століть точилася військова боротьба з готами, гунами, римлянами, греками. «Важкі часи настали. Напали на нас рим­ляни од Дунаю, греки з півдня, а готи з півночі й півдня. Та бо війна зла не ділила. А римляни сиділи в городах дунайських, на нас позирали й чекали. Та боротьба була тривала і нітрохи не угодна ж бо ні богам, ні людям. Але не мали іншого виходу, крім неї»³.

У різних розділах Велесової книги описується, що після Богумира і його сімейства виникли слов'янські племена — деревляни, кривичі, поляни, сіверяни, руси (русичі), свередзі, сумь, весь, чудь, ільмерці то­що. Крім того, після Богумира був отець Ор (старотець, який час од ча­су народжувався серед них) і його сини Кий, Пащек (Щек) і Гороват, від яких також виникло три славних племені (§ 4г, с 16). Від отця — Ора предки слов'ян були спільно з борусами — від Ра-ріки, до Дніпра і Карпатської держави. По родах тих правили ті від імені родичів і ві­ча. І всякий рід називався іменем своїх родичів, які правили, і звідки прийшли до Гори також («...і була держава та Руська од русів»).

«Історики Птоломей, Геродот, Страбон, Діодор та інші приписували слов'янам древність саму віддалену, за 1610 р. до н. е., — пише Г. Конись-кий у "Історії Русів". Усі іноземні історики писали, що вони (слов'яни) вели із сусідами безперервні війни і переслідували інші іноземні народи, які кочували по їхній землі. Вони зайшли й переселили свої колонії за ріку Дунай до моря Адріатичного в Ілірії і від гір Карпатських до ріки

¹ Велесова книга: духовний заповіт предків... — С. 35-36, 37.

² Там само. — С. 25.

³ Там само. — С. 19.

22

Одр, а на західних берегах Балтійського моря оселили всю Померанію, так названу їхньою мовою. Однак ці історики дають слов'янським пле­менам різні назви, виходячи із способу їхнього життя. Наприклад, схід­них слов'ян називали скіфами, або скитами, за кочове життя і за часте переселення з місця на місце. Південних слов'ян — сарматами за гостри­ми ящуриними очима з прижмуркою і русами й русняками за кольором волосся (руснаками, русіянами); північних приморських — варягами за розбій, кражі й засідки, які грабували прохожих; а слов'ян, які жили по сусідству від них, за їхніх родоначальників, потомків Афетових (Яфето-вих) по князю Русу (Рюсу, Росу, у Біблії — Рошу) — роксоланами і роса­ми, а за князем Мосоху, який кочував біля р. Москви і якій дав цю назву московітами і мосхами — від чого згодом і царство їх отримало назву московського і на кінець російського»¹.

А самі слов'яни придумали ще більше назв. Болгарами називали тих, які жили при р. Волзі, печенігами — тих, які харчувалися печеною їжею; полянами і половцями — тих, які жили на полях або степах без­лісних; древлянами — жителів Поліських, а козарами — усіх тих, які їздили верхи на конях і верблюдах і робили набіги. Цю назву отримали також на кінець і всі воїни слов'янські, які були обрані (вибрані) із тих же слов'ян (пород) для війни й оборони вітчизни, які служили з власним озброєнням, комплектуючись також з усім своїм сімейством, але коли у воєнний час виходили вони за свої межі, то інші стани громадян (або жителі) допомагали їм. Для цієї мети в них існувала громадська склад­чина, або податок, яку називали з обуренням як данина дозарам. Грецьким царем Константином Мономахом ці воїни перейменовані з козар на козаків, і така назва назавжди залишилася.

Справедливість цього доведено тим, що вищеописані іноземні на­роди, тобто готи, гуни тощо відомі за історією й із переказів, звідки во­ни вийшли і куди пішли; а про цих нічого того немає і як би вони з не­ба опустилися і в землю ввійшли, не залишивши й потомства свого. Отже, частина слов'янської землі, від ріки Дунаю до ріки Двіни і від Чорного моря до рік Стира, Случі, Березіни і Донця і Сєви — ...отри­мала назву Русь, а народ, який жив на ній, названий русами і русняка­ми. Згодом ця ж сама земля ділилася на Чемную, або Червону Русь, за землею, яка ростила красильні трави й червець у країні південній, і на Білу Русь за великими снігами, які випадали в північній стороні. Про-вінціальні ділення тієї землі були на князівства: Галицьке, Переяслав­ське, Чернігівське, Сіверське, Древлянське і головне, або Велике князівство Київське, якому всі інші були підпорядковані. Князі, або верховні начальники, вибиралися від народу в одній особі, але на всю династію, і потомство обраного володіло за спадщиною. Із цих князів найзнатніші: Каган, який воював з Грецією і осаджав своїм флотом і сухопутними військами столицю Константинополь, котрий спасся чудом Богоматері; Кий — засновник міста Києва й князівства за його іменем; непереможні у війнах Оскольд і Дір, які дуже добре воювали

Конисский Г. История Русов, или Малой России. — С. 2.

23

з греками й генуезцями на морі й суші, які знищили м. Синоп і Трапе-зант, розбивши повністю ворожі війська при р. Осколі; Ігор, який під­ступно знищив Оскольда й був убитий древлянами; Святослав, який покорив задунайських болгар і жив там у Переяславці (нині — Рущук), і Володимир, який перший хрестив Русь¹. У згаданій книзі в основно­му описується історія Київської Русі, й деякі положення суперечать іншим історичним джерелам, у т. ч. й Велесовій книзі. Крім того, це найпопулярніше видання, а не наукове, оскільки майже немає жодно­го посилання на літописи та інші твори. Існують ще й деякі сумніви щодо істинності багатьох положень цього твору, незважаючи на знач­ний інтерес даної історії.

Автори Велесової книги вказують на те, що однією з перших пра­давніх держав у слов'ян була держава Руськолань (Руськолунь). У § 4а сказано, що «Русь же ввійшла до цієї землі, узятої до руських рук, утерла руки свої і сказала: "Прийшов же час милості божої! То хвалі­мо Дажбога нашого і Перуна-златоуса, які були з нами". І так уперше заспівали славу богам на землі чужинській. І сказала Руськолунь: "Та є земля, і треба немало старатися, щоб утворилася земля наша". А хо­зари, боячись до тієї землі підходити, остерігаючись Руськолуні біля Києва і в Лузі, утвердилися на Донцю після готів... За десяток віків за­були своє родство, і так роди жили окремими племенами. Се називали­ся ті поляни, свередзі й деревляни: тут бо всі руські, од руськолунян походячи. Окремими є сумь, весь і чудь — ізвідти прийшла на Русь усобиця...»².

«За часів отця Ора були наші отці спільно з бору сами — від Рай-ріки до Дніпра й Карпатської держави. По родах тих правили ті від імені своїх родичів і віча. І всяк рід називався іменем своїх родичів, які правили, і звідки прийшли до Гори також. А князі воєводи-отці вели людей битися з ворогами во славу Перунову. І се Дажбога допомога наверталася на нас, і була держава та Руська од русів...»³ «Та се з'явилася од Замор'я й почали городи будувати — Херсун та інші поставили. Руськолані, яких роздирали смути, порядкували на півдні, а боруси на півночі. І багато прийшлося пережити. Ті бо ро-даки не хотіли, щоб руські роди об'єдналися в Руськолані. Тому дві гілки роду звалися Велика і Мала Борусь, а сурожці звалися Сурозь-кою Руссю...»⁴

«...І була славна подія од приходу слов'янського роду на Русь 1003 р., як нагло грабіжники напали на нас. Тоді Святояр був єдиним князем, якого боруси вибрали на Руськолуні. А той узяв руськолунь і борусів, озброїв їх і пішов на готів од Воронженця...» Віче Руськолуні веліло готувати оборону, бо ворожа сила насувалася до землі Ворон­женця. Воронженець був давній, за багато віків оснований далеко від

¹ Конисский Г. История Русов, или Малой России. — С. 3.

² Велесова книга: духовний заповіт предків... — С. 14.

³ Там само. — С. 18.

⁴ Там само. — С. 20.

24

нападників. А та ворожа сила дійшла до Воронженця і взяла його, і там осіла. Се Русь була відрізана від заходу сонця, а інші пішли до сури на південь і заснували Сурожград біля моря, що належало грекам. Там кріпив град Сурож князь Білояр. По готській війні все порушилося і, Руськолунь покинувши, одійшли ми до Кия й оселилися на тій землі. Отак-бо Руськолань занепала од готів і гунського звірства¹. І тоді ут­ворилася Кийська (Київська) Русь, і Антія. Автори Велесової книги пишуть: «І ми Руськолуні не берегли». Після Руськолуні були антами, а раніше були русами й залишилися ними. Крім того, автори Велесової книги пишуть, що Волинь є першим родом, будучи їх початком. Во­линь була дуже хоробра і била ворогів. У цій книзі декілька разів зга­дується про державу Голунь².

Отже, можна зробити висновок, що до держави Київська Русь існувало декілька державних утворень — Карпатська держава, Русько­лунь, Антська держава, Волинь і Голунь. Можливо, що Волинь і Го­лунь по-різному називали Руськолунь. У цілому, як пишуть історики, існувало декілька державних утворень, які мали різні назви: Червена Русь, Біла Русь, Чорна Русь, Київська Русь тощо.

Культурні явища є незмінними. Окремі факти цієї справжньої за­кономірності в розвитку нашого краю в різний час відзначили окремі об'єктивні дослідники й на них робили власні висновки щодо авто­хтонного походження українського народу, про слов'янізм трипільців, кімерів, скитів, про єдність анто-українського розвитку (В. Хвойка, Є. Штерн, Д. Самоквасов, Д. Іловайський, М. Грушевський). Географи давнього минулого були обмежені у своїх знаннях. Культурно-етнічна єдність ще передувала інтрузії сусідніх елементів. Формування релі­гійно-психічної єдності сколото-слов'янських племен на Північному Надчорномор'ї аж до р. Прип'яті відбулося десь в II ст. до н. е. В усіх слов'янських громадах були малі місцеві князі. Часом вони утворюва­ли спілки, на чолі яких ставав старший із найстарішого роду, що нази­вався великим князем. Отже, уже до приходу варягів і їхніх князів Києво-Чорноморська Русь мала свою централізовану федеративну ро­дову державність і навіть національне ім'я — Русь, що відомо нам із літопису³. У Іпатіївському списку зазначено, що князь Володимир Глі-

¹ У історичному романі В. Яна «Батий» (К.: Художня література, 1956. — С. 81) написано, що хун-чу — плем'я тюрко-монгольського кореня, які вийшли в І ст. н. є. з Центральної Азії на захід і в VI ст. під керівництвом Атілли вторгай­ ся до Західної Європи, де були відомі як гуни. Войовничі хун-чу — поважні предки монголів, яких дуже боялися західні народи. У XIII ст. багато слів мали інше значення, аніж тепер: доспівайте — збирайтесь, вой — воїн, воєводство дер- жащу — під керівництвом. У зв'язку із цим розшифрувати Велесову книгу, яка була написана дуже давно, досить важко для сучасних спеціалістів, про що пи­ сав Б. Яценко в передмові до Велесової книги.

² Велесова книга: духовний заповіт предків... — С. 15, 48, 49, 52, 58, 68.

³ Курінний П. Передісторія та рання історія України на підставі археогра­ фічних джерел. — Мюнхен, 1970. — С 59-72.

25

бович був 4 князем всякими добродєтельми наполнен о нем же Украи­на много постона». Саме з 1187 року відома назва «Україна»¹.

Запитання для самоконтролю

1. Які публічні органи державної влади Великої Скіфії обмежували вла­ду царя?

2. Перелічіть джерела права Скіфського царства.

3. Назвіть основні риси шлюбно-сімейних відносин скіфських племен.

4. Розтлумачте поняття «полісна модель» організації суспільного життя.

5. Які види договорів характерні для Боспорської держави?

6. Назвіть види злочинів і систему покарань Скіфського царства та ан­тичних міст-держав.

7. Розкажіть про виникнення державності на Русі за Велесовою книгою.

Рекомендована література

1. Аулихастр. Неофициальная и звездная лоция, или Путь Разума. — Минск: Сквайр, 1995.

2. Велесова книга: духовний заповіт предків / Ритм. пер. укр. мовою... Б. Яценка. — Вид. 2-е. — К.: Велес, 2006.

3. История древнего мира. Древний Восток. — М.: Харвест, 1999.

4. Давня історія України: В 3-х т. — Т. 2. Скіфсько-антична доба / С. С. Бессонова, Н. О. Гаврилюк, В. М. Зубар та ін. — К.: Наук, думка, 1998.

5. Конисский Г. История Русов, или Малой России. — М.: Университет­ская тип., 1846.

6. Каныгин Ю. Путь ариев (Украина в духовной истории человечества): Роман-эссе. — К., 1996.

7. Курінний П. Передісторія та рання історія України на підставі архео­графічних джерел. — Мюнхен, 1970.

8. Лосев І. В. Історія і теорія світової культури: Європейський кон­текст. — К: Либідь, 1995.

9. Моисей. Перша книга «Буття». — Біблія (Старий Заповіт).

10. Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. — К, 1994.

11. Рыбаков Б, А. Киевская Русь и русские княжества. — М., 1982.

12. Рыбаков Б. А. Геродотова Скифия. — М., 1979.

13. Шилов Ю. Пути ариев: Роман, документы, хроника. — К.: Полиграф-книга, 1996.

14. Шилов Ю. О. Джерела витоків української етнокультури (IX тис. до н. є. - II тис. н. е.). - К, 2002.

¹ Курінний П. Передісторія та рання історія України на підставі археогра­фічних джерел. — Мюнхен, 1970. — С. 83.

26

Розділ II