§ 4. Структура посібника «Історія українського права»

Зміст посібника «Історія українського права» відповідає тематиці програми навчальної дисципліни «Історія українського права», курс якої викладається в межах навчального плану підготовки бакалаврів за спеціальністю «право».

При підготовці посібника, окрім джерел права, архівних докумен­тів і матеріалів судових справ, авторами використано наукові здобут­ки вітчизняних і зарубіжних істориків права.

За основу системи викладання курсу історії українського права взято ряд чинників. Насамперед об'єктивного характеру, зумовленого історичним підґрунтям формування джерел права, механізму право­вого регулювання суспільних відносин і впливу права на процес державного будівництва, і суб'єктивного характеру, обумовленого політико-правовою думкою окремих видатних українських постатей, а також власними науковими поглядами та розробками авторів цього посібника.

12

У вступній частині висвітлено загальні положення щодо витоків права українського народу, предмета, методу та системи викладання навчальної дисципліни «Історія українського права».

Структурно видання складається з шести розділів, присвячених таким основним етапам в історії українського права: виникнення та розвиток давньоукраїнського права (проф. В. Котюк); право Київської Русі¹ (проф. О. Шевченко); розвиток права в Галицькій та Волинській землях (доц. Ю. Цвєткова); українське право другої половини XIV — середини XVII ст. (доц. В. Самохвалов, О. Вовк); право України другої половини XVII-XVIII ст. (проф. О. Шевченко); історичний період, коли наприкінці XVIII-XIX ст. відбулося нищення українського права (доц. В. Чехович, проф. І. Грищенко, доц. П. Захарченко).

У виданні викладена власна інтерпретація професора В. Котюка що­до теорії походження права та державності в слов'ян за даними Веле-сової книги.

Розділи посібника структурно містять підрозділи, що розкривають аспекти історіографії українського права, основних джерел права, принципи та зміст окремих норм державного, цивільного, криміналь­ного права та судового процесу тощо, а також переліки рекомендованої літератури та запитання для самоперевірки навчального матеріалу.

¹ Поняття «Київська Русь» упроваджено в науковий обіг радянською істо­ріографією в 20-х роках XX ст. з метою політичної консолідації націй та народ­ностей, які проживали на території колишнього Радянського Союзу. Позна­чення Києва як центра Руської держави є свідченням його політичного зна­чення (Україна є правонаступницею Руської держави), проте в історичних джерелах міститься юридично значимий термін — «Русь».

13

Розділ і перші державні утворення на території нинішньої україни

(середина І тис. до н. є. — V ст. н. є.)

Першим етносом, що населяв територію України, про які в джере­лах збереглися певні відомості, були кімерійці (IX — перша половина VII ст. до н. е.). Цей давньоіранський кочовий народ, генетично близь­кий до скіфів, займав значні простори між Дністром і Доном, а також Таманський і Кримський півострови.

Вершники, об'єднані в загони, були основою кімерійського вій­ська, їм була притаманна рухливість і маневреність, що надавало знач­ної переваги в боях із піхотою. Кімерійці — це насамперед кінні стріль­ці, озброєні сталевими чи залізними мечами, бойовими молотками та булавами. На чолі загонів у першій половини VII ст. до н. є. стояли вожді Лігдаміс і Теушпа.

Попри значні обшири землі, де мешкали кімерійці, наявність вер­ховних правителів-царів, створити повноцінну державу вони так і не спромоглися. Цьому завадили численні племена, які в VII ст. до н. є. витіснили кімерійців із Причорномор'я, частково асимілювавшись з ними, частково потіснивши їх на Близький Схід.