- •§ 1. Предмет і функції історії політичних і правових вчень
- •§ 2. Методи історії політичних і правових вчень
- •§ 1. Виникнення поглядів на державу і право в країнах Стародавнього Сходу
- •§ 2. Державно-правові погляди
- •§ 3. Державно-правові вчення Стародавнього Риму
- •§ 4. Становлення християнських державно-правових ідей
- •§ 1. Економічні та соціально-політичні умови формування середньовічної політико-правової ідеології
- •§ 2. Теократичні державно-правові вчення Західної Європи
- •§ 3. Державно-правові концепції середньовічних мислителів і юристів
- •§ 4. Становлення поглядів на державу і право в ранньофеодальній Київській Русі
- •§ 1. Становлення державно-правових поглядів ісламу
- •§ 2. Особливості середньовічної державно-правової ідеології в країнах арабського Сходу
- •§ 3. Основні напрями розвитку державно-правової думки в арабських країнах
- •§ 1. Політико-правові концепції обґрунтування абсолютизму
- •§ 2. Державно-правові ідеї Реформації
- •§ 3. Держава і право у вченнях мислителів Нового часу
- •§ 1. Погляди на державу і право
- •§ 2. Державно-правові вчення в Росії періоду зміцнення абсолютизму
- •§ 1. Політична і правова думка в Україні періоду входження до складу Литви та Польщі
- •§ 2. Ідеї державності періоду Української гетьманської держави
- •§ 1. Правові та державницькі вчення німецьких просвітників
- •§ 1. Правові та державницькі вчення німецьких просвітників
- •§ 2. Вчення про державу і право представників італійського Просвітництва
- •§ 3. Державно-правові концепції представників французького Просвітництва
- •§ 4. Політичні та правові вчення у сша періоду боротьби за незалежність
- •§ 1. Державно-правова ідеологія консерватизму
- •1 Гегель г. В. Ф. Философия права. — с 89—90.
- •§ 3. Політико-правові вчення представників лібералізму
- •§ 4. Історична школа права
- •§ 5. Становлення державно-правової теорії позитивізму
- •§ 6. Політико-правова ідеологія утопічного соціалізму
- •§ 1. Державно-правова ідеологія «освіченого абсолютизму»
- •§ 2. Проекти державного устрою дворянської аристократії
- •§ 3. Державно-правові вчення Просвіти та раннього лібералізму
- •§ 4. Держава і право у вченнях декабристів
- •§ 5. Державно-правова ідеологія західників і слов'янофілів
- •XVIII—XIX століть
- •§ 1. Політико-правові погляди представників Просвіти
- •§ 2. Державно-правові концепції громадських об'єднань і рухів
- •§ 3. Державно-правова ідеологія ліберального та радикального демократизму
- •§ 1. Державно-правове вчення марксизму
- •§ 2. Політико-правові концепції соціал-демократії
- •§ 3. Держава і право у вченнях анархізму
- •§ 4. Теорії юридичного позитивізму і соціологічної юриспруденції
- •§ 5. Антидемократичні політико-правові теорії
- •§ 1. Державно-правові концепції утопічного соціалізму
- •§ 2. Держава і право у вченнях анархізму
- •§ 3. Становлення державно-правової ідеології лібералізму
- •§ 4. Соціологічні теорії права
- •§ 5. Вчення юридичного позитивізму
- •3 Там само. — с. 8с7.
- •§ 6. Неокантіанська
- •§ 7. Політико-правові вчення російського марксизму і більшовизму
- •2 Там само, — с. 385.
- •2 Там само. — с. 180.
- •§ 1. Становлення плюралізму державно-правових теорій на зламі XIX—XX століть
- •§ 2. Розвиток державно-правових поглядів політичними партіями початку XX століття
- •§ 3. Державно-правові концепції федералізму
- •§ 4. Політико-правові концепції консерватизму
- •§ 5. Державно-правова ідеологія більшовизму і націонал-комунізму
- •§ 6. Державно-правові концепції націоналістичного спрямування
- •§ 7. Академічна державно-правова думка
- •2 Там само. — с. 213.
- •2 Там само. — с 165.
- •§ 1. Державно-правові теорії соціологічного і позитивістського спрямування
- •§ 2. Державно-правові концепції фашизму і націонал-соціалізму
- •§ 3. Теорії природного права
- •§ 4. Державно-правові теорії елітаризму і технократії
- •§ 5. Теорії плюралістичної демократи
- •§ 6. Теорії державності соціального спрямування
- •XIX століть......................................................................
- •XIX століть......................................................................
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
Вирішення завдань щодо формування в Україні грома-кого суспільства і відповідної йому державності со-ціадьного і правового характеру поставило проблему створення міцного юридичного підґрунтя модернізаційних процесів перехідного суспільства, здійснення ефективної реформи органів держави і правової системи, здатних за умов цинкових відносин і вільної конкуренції забезпечити со-соціальну безпеку і стабільність суспільства, гарантувати праці і свободи людини і громадянина, створити рівні умови і можливості для всебічного розвитку особистості.
Важливим у цьому плані є подальше вдосконалення системи та змісту сучасної юридичної освіти, підготовка фахівців з урахуванням процесів інтеграції України до міжна-народних організацій, реформи вітчизняної правової системи, гармонізації національного законодавства з міжнародним
До того ж, формування новітньої системи правових знань неможливе без ґрунтовного ознайомлення з надбанням цивілі-зації, культурними цінностями людства і, зокрема, такими їх елментами, як уявлення, погляди і теоретичні концепції ми- ру про право, державу, політику і законодавство. Вивчення історії світової державно-правової думки дає вість з'ясувати процес виникнення та розвитку право-вих категорій, зрозуміти їх природу, характер взаємозв'язку а, держави, права і особи, сутність праворозумін-ня в західних демократіях та перехідних суспільствах, а та-кож особливості правових систем сучасності.
Водночас опрацювання пропонованого у підручнику нав-матеріалу та рекомендованих літературних дже-рел із курсу буде сприяти усвідомленню студентами про-формування загальнолюдських політико-правових особливостей теоретичної розробки та утвер-
-3-
дження в соціальній практиці принципів законності, верховенства права, демократичних форм державного устрою, створення механізмів забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Знання історії світової і вітчизняної політико-правової думки, синтезуючись із знаннями, отриманими в курсі теорії держави й права, історико-теоретичних та галузевих юридичних дисциплін, будуть сприяти формуванню правової культури майбутніх юристів, забезпечать зв'язок набутих теоретичних знань з юридичною практикою, допоможуть зрозуміти сутність модернізаційних процесів у суспільстві й визначити свою участь в якісному правовому забезпеченні реформ.
Для підготовки цього видання використано праці мислителів і філософів, які досліджували сутність права і держави, вітчизняних і зарубіжних вчених Н. М. Азаркіна, М. П. Баскіна, В. А. Бачиніна, Ю. Богота, Є. А. Воротіліна, В. Г. Графського, О. Г. Данільяна,К. К. Жоля,О. Л. Копиленка, М. В. Косгицького, Б. Л. Кухти, О. Е. Лейсга, Є. В. Назаренко, В. С. Нерсесянца, М. І. Панова, Н. С. Прозорової, Н. Н. Реєва, Д. Себайна, О. Ф. Скакун, В. А. Туманова, Т. Торсона, Р. Цип-пеліуса, В. А. Чефранова, Б. Ф. Чміля, А. С. Ященка та інших, а також матеріали лекцій з філософії права та з історії політичних і правових вчень, які читав автор.
-4-
РОЗДІЛ І
ПРЕДМЕТ, ФУНКЦІЇ ТА МЕТОДИ
ІСТОРІЇ ПОЛІТИЧНИХ
І ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ
§ 1. Предмет і функції історії політичних і правових вчень
Приступаючи до вивчення курсу «Історія політичних і правових вчень», необхідно, насамперед, з'ясувати його предмет і метод, місце серед юридичних та інших гуманітарних дісциплін, практичне значення за умов побудови в Україні основ правової держави і громадянського суспільства.
Як відомо, такі категорії, як «держава» і «право», вивчаться багатьма науками, зокрема філософією, соціологією, політологією, але найглибше їх досліджують різні галузі юридичних наук, серед яких значне місце посідає «Історія політичних і правових вчень».
Це одна з теоретико-історичних дисциплін, які мають світоглядний характер. З одного боку, цей курс пов'язаний з дисциплінами історичного циклу — «Історією державі і права зарубіжних країн», «Історією держави і права України», а з іншого — з дисциплінами теоретичного циклу, зокрема з «Теорією держави і права». Тому, приступаючи до вивчення цієї дисципліни, необхідно засвоїти, що вона ює два аспекти: історичний і теоретичний, адже досліджує особливий предмет — історію виникнення і розвитку теоретичних знань людства про державу, право й законодавство. Але слід підкреслити, що предметом дослідження «Історії політичних і правових вчень» є не всі знання про державу чи право, а лише ті, що їх було теоретично обґрунтовано та концептуально викладено, які за пізнавальною глибиною
-5-
й цінністю перевершують повсякденні форми відображення політико-правової дійсності, де основою є життєвий досвід, почуття та емоції. Тому до предмета, що ми вивчаємо, не можна віднести всі без винятку міркування окремих науковців, державних, політичних діячів, стосовно права або держави, які не розроблені до рівня самостійних теорій, а являють собою лише погляди з окремих проблем цих суспільних феноменів.
Розглядаючи детальніше історичний і теоретичний аспекти, об'єднані в цій дисципліні, необхідно наголосити, що суттю історичного аспекту «Історії політичних і правових вчень» є висвітлення того, які історично визначені, со-ціально й політичне конкретизовані погляди на суспільство, державу і право розроблено у вченні, що розглядається, як ці погляди співвідносились із позиціями соціальних прошарків суспільства, чиї інтереси вони виражали, яку позицію займав автор учення свого часу.
Суттю теоретичного аспекту є філософські, загальноме-тодологічні та пізнавальні моменти вчення. Він дає змогу з'ясувати спосіб обґрунтування конкретних державно-правових поглядів, визначити новизну й соціальну цінність цих концепцій.
Необхідно також привернути увагу до того, що в рамках одного предмета розглядаються два соціальні феномени: держава і право.
Це дуже важливо у соціальному плані, оскільки в дійсності державні та правові явища внутрішньо пов'язані, політичні відносини як складова соціальних відносин суспільства стимулюють розвиток і вдосконалення правових норм і навпаки, норми права регулюють, упорядковують усі сфери соціальних відносин, у тому числі й державно-політичні.
Незалежність права від держави лише умовна. Право є продуктом держави. На всіх етапах розвитку цих суспільних феноменів існує їх тісний взаємозв'язок.
Держава є політичною формою суспільства, на його вимогу вона реалізує загальні, узгоджує корпоративні та індивідуальні інтереси за допомогою спеціального інструментарію — права. В нормах права втілюється загальна воля суспільства, яке уповноважує державу встановлювати загальнообов'язкові правила (норми) поведінки, забезпечувати 'їх виконання всіма соціальними суб'єктами та застосовувати санкції за їх порушення.
-6-
З іншого боку, держава зв'язана правом. За допомогою права суспільство визначає функції держави, юридичний статус та повноваження органів держави, принципи будови владних органів, встановлює правові, політичні та організаційні форми правотворчосгі.
Водночас право є основою становлення механізмів забезпечення соціальної безпеки, умовою і гарантією функціонування громадянського суспільства, всебічного розвитку його демократичних інститутів. На всіх етапах розвитку цивілізації право було і залишається основним засобом реалізації політики в усіх сферах суспільного життя: економічній, соціальній, культурній, політичній.
Разом із цим, сутність права значною мірою залежить від характеру держави, її місця в політичній системі суспільства. За умов тоталітаризму, превалювання держави над суспільством у праві закріплюються воля правлячої еліти, вигідні для неї постулати і привілеї, обмежується участь народу в управлінні справами суспільства і навпаки, за умов демократії право є її умовою і гарантією реалізації.
Тобто, право і держава як соціальні феномени постійно знаходяться в діалектичній єдності та взаємодії.
Саме ця єдність і зумовлює об'єднання в одному комплексі державницьких і правових учень, визначає місце історії вчень про державу і право серед правничих наук як історико-теоретичної науки, яка з притаманних їй предметно-методологічних підходів у ретроспективі досліджує державно-правові теорії.
До того ж, цей аспект визначає місце історії політичних і правових вчень серед інших гуманітарних наук, наприклад, політології, соціології, філософії тощо. Водночас, слід зазначити, що історія політичних і правових вчень зазнала певного впливу з боку інших гуманітарних наук.
Найсуттєвішим був вплив на неї філософії, історії, соціолога, політології. Зокрема, такий вплив на формування системи теоретичних знань про державно-правові явища справили ідеї, концепції та методологічні засади філософських досліджень проблем соціально-правового та соціально-політичного напряму.
Відчутною в цьому плані була творчість цілого ряду мислителів стародавніх Китаю, Греції, Риму, середньовіч-Європи, епохи Нового часу. Розвитку державно-пра-вчень значною мірою сприяла творчість філософів
-7-
західноєвропейської Просвіти, німецького класицизму, лібералізму тощо.
Визначальною в цьому плані е творчість Конфуція, Лао-Цзи, Платона, Арістотеля, М Падуанського, Ф. Аквінського, Г. Гроція, Б. Спінози, І. Канта, Г. Гегеля, Б. Консгана та ін.
Особливе місце у формуванні державницької і правової ідеології посідає науковий доробок вітчизняних філософів, а також мислителів Росії, до складу якої раніше входила Україна. Серед них дослідження соціально-політичної проблематики та філософії права С. Оріховського-Роксолана, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, І. Франка, В. Соловйова, Б. Чичеріна, П. Новгородцева та багатьох інших.
Проте на відміну від філософії права, предметом якої є
дослідження права й його відмінності і спшідноніенні з законом, історія політичних і правових вчень має свій предмет, обумовлений специфікою державно-правових явищ як особливих феноменів соціальної дійсності і об'єктів наукового дослідження.
Історія політичних і пршотах вчень має: певній зв'язок із НИЗКОЮ юридичних наук, які вивчають історію виникнення та розвитку держави і права як таких. Це, перш за все, історія держави та права України, історія держави та права зарубіжних країн. Безумовно, що між ними є суттєві взаємовпливи, оскільки не можна, наприклад, дослідити сутність якоїсь теоретичної державно-правової концепції без з'ясування особливостей епохи, форми державного правління та устрою, політичного режиму конкретної держави — де вона виникла, хто був автором концепції, який його соціальний статус, погляди якої соціальної верстви він сповідував тощо.
З іншого боку, досліджуючи закономірності виникнення та розвитку, сутність та функції державно-правових установ та інститутів для юридичної практики важливо знати передумови їх виникнення, ідеї та концепції, покладені в основу теоретичного бачення, наукове обґрунтування необхідності створення того чи іншого правового інституту, наскільки повно були реалізовані ці концепції в соціальній практиці тощсх
Тобто для юридичної науки і практики ґрунтовне з'ясування сутності теоретичних знань минулого про державу і право має непересічне значення, оскільки не можна зрозуміти зміст сучасних неокласичних теорій без глибокого усвідомлення ідей класиків, які успадковані юридичною наукою.
-8-
Як підсумок викладеному зазначимо, що предметом історії політичних і правових вчень е вивчення закономірностей виникнення і розвитку теоретичних знань про державу, право і законодавство, які мали місце в історії людства.
Водночас було б помилково вважати, що теоретичні державно-правові концепції мали соціальну значимість тільки для своєї епохи. Безперечно, умови, за яких колись виникла та чи інша теорія про державу чи право, давно минули, але багато концептуальних підходів вчених і нині мають велике значення як у поглибленому вивченні категорій «держава» і «право», так і в практичних заходах, що їх здійснює народ України в розбудові своєї державності. Навіть більше, у розвитку правової науки мають місце спадковість, зв'язок державно-правових концепцій. У цьому плані можна згадати соціально-політичне вчення англійського філософа і вче-ного Джона Локка (1632—1704). У творі «Два трактати про Правління», що побачив світ у 1690 р., він уперше спробував обгрунтувати концепцію поділу державної влади.
Через багато років після цього представник французької Просвіти Шарль Луї Монтеск'є (1689—1755), перейнявши від свого попередника естафету, у праці «Про дух законів» датально розробив теорію поділу державної влади на зако-нодавчу, виконавчу й судову, що, на його думку, сприяло 6 виключенню можливостей для зловживання владою і доїло б людям без перешкод реалізувати свої особисті й політичні права і свободи.
Ми переконались у величезній цінності цієї державно-прівової концепції, оскільки незбалансованість гілок влади, відсутність системи противаг і стримувань між ними призводять до нестабільності й соціального напруження в сус-пільстві
Більше того, тезу про спадковість у розвитку правової на-уки та велике практичне значення теоретичних концепцій, розроблених у минулому, потверджують зусилля багатьох поколінь учених, які з'ясовували і продовжують досліджу-вати так звані наскрізні проблеми. Серед них — теоретичні проблеми співвідношення і взаємозв'язку права і моралі; особистості та влади; людини й держави; утвердження в суспільстві принципів справедливості, верховенства права, за-коностті тощо.
У курсі «Історія політичних і правових вчень» теоретичні державницькі та правові концепції розглядається в хроно-
-9-
логічному порядку і охоплюють період у 2,5 тисячі років. Це дозволяє детально ознайомитися з суттю конкретних учень, проаналізувати їхній зміст, порівняти, з'ясувати, якою мірою вони успадковують політико-правову думку минулих поколінь і скільки в них нового, якою є їхня соціальна цінність за сучасних умов.
Як навчальна дисципліна історія політичних і правових вчень виконує низку важливих функцій.
Провідне місце серед них посідає пізнавальна функція. Вивчення теоретичних знань минулого про державу і право є процесом взаємодії суб'єкта (того хто вивчає) і об'єкта (системи знань), в результаті якого здійснюється відображення і засвоєння в мисленні суспільно-історичної практики щодо з'ясування сутності державно-правових явищ, результатом якого є нові знання про державу і право. Історія політичних і правових вчень застосовує наявні в юридичній науці та виробляє власні теоретичні конструкції і засоби, сприяючи розвитку правових знань.
Важливе значення має евристична функція (від грец. Ьеигібісо — відшукую, відкриваю). Вона виявляється у ґрунтовному пізнанні закономірностей виникнення і розвитку людських знань про державу, право і законодавство, процесу формування в політико-правовій думці понятійного апарату, категорій і визначень, сприяє становленню фундаментальних правових знань.
До того ж, знання історії теоретичної думки щодо сутності, змісту та характеру взаємозв'язку держави і права як між собою, так і з іншими соціальними явищами, а також процесу формування понятійного апарату дають можливість надати всій системі набутих студентами юридичних знань теоретичної і логічної цілісності. Тобто, історія політичних і правових вчень виконує методологічну функцію, є підґрунтям для формування ідей і висновків, які мають значення для юриспруденції в цілому.
Не менш важливою є прогностична функція (від грец. рго§по5І5 — передбачення). Досконалі знання світової теоретичної думки минулого про сутність держави і права як суспільних явищ у поєднанні зі знаннями теорії держави і права, а також історії виникнення та розвитку державно-правових інститутів дають можливість науково передбачати, прогнозувати, здійснювати пошук шляхів удосконалення правової системи, найефективніших механізмів юридично-
-10-
період у 2,5 тисячі років. Це з суттю конкретних учень, порівняти, з'ясувати, якою полггико-правову думку мину-нового, якою є їхня соціальна
історія політичних і правових : функцій.
них посідає пізнавальна функція. знань минулого про державу і пра-ІЗ'єкта (того хто вивчає) і об'єкта ьтаті якого здійснюється відобра-І суспільно-історичної практи-вно-правових явищ, ре-: про державу і право. Історія > застосовує наявні в юридичній теоретичні конструкції і засоби,
на функція (від грец. І). Вона виявляється у грун-виникнення і розвитку і законодавство, проце-думці понятійного апа-становленню фундамен-
теоретичної думки щодо сут-іозв'язку держави і права соціальними явищами, а та-моиліиного апарату дають мож-ибутих студентами юридичних
цілісності. Тобто, історія полі-мптпттг методологічну функцію, ідей і висновків, які мають в цілому.
тркностична функція (від грец. Досконалі знання світової тео-ро сутність держави і права як знаннями теорії держави та розвитку державно-ість науково передбача-І пошук шляхів удосконалення внішпх механізмів юридично--10-
1
го забезпечення економічних, соціальних і політичних реформ.
Окрім цього, системні знання історії теоретичних правових і державницьких учень виконують ідеологічну функцію. Вони є базою формування системи вихідних ідей, понять і поглядів, орієнтованих на загальнолюдські гуманістичні цінності, відповідно до яких відбувається становлення життєвої позиції майбутніх юристів.
Історія політичних і правових вчень виконує також виховну функцію. Засвоєння і поширення теоретичного спадку минулих поколінь щодо розуміння сутності та призначення держави і права є підґрунтям формування індивідуальної і суспільної правової свідомості і правової культури як умови формування громадянського суспільства і державності пра-вового і соціального характеру.