§ 7. Політико-правові вчення російського марксизму і більшовизму

Державно-правова ідеологія марксизму набула свого по­ширення в Росії, починаючи з сімдесятих років¹, але як са­мостійна течія почала формуватись у вісімдесятих роках XIX століття.

Умовами, що сприяли поширенню ідей К. Маркса та Ф. Енгельса про суспільний переустрій на засадах справед­ливості були стрімке формування капіталістичних відносин у пореформеній Росії, зміни в соціальній структурі суспіль­ства, обумовлені збільшенням робітничого класу, виникнен­ня робітничого руху, а також криза народницьких ідей та утопічного соціалізму.

ПоширеннюідеологіїмарксизмувРосіїсприяла діяльність групи «Освобождение труда», що була заснована в 1883 р. в Женеві колишнім народником Георгієм Валентиновичем Плехановим (1856—1918).

Исгория политических й правових учений: Учебник / Под рад. В. С. Нерсесмнца. - М., 1996. — С. 620.

-284-

Безпосередньо Г. В. Плеханов та члени очолюваної ним групи у складі Павла Борисовича Аксельрода (1850—1928), Лева Григоровича Дейча (1855 — 1941), Віри Іванівни Засулич (1849—1919) та Василя Миколайовича Ігнатова (1854—1885) Ідійснювали переклад російською мовою марксистського ичення. Розвиток та теоретичне обгрунтування ідеології пролетарського соціалізму Г. В. Плеханов здійснив у своїх працях «Наші розбіжності», «До питання про розвиток моністичного погляду на історію», «Соціалізм і політична боротьба», «Анархізм і соціалізм» та інших.

У своєму вченні мислитель розмірковував про не­спроможність утопічної народницької концепції щодо сус­пільного переустрою, головними дієвими чинниками якого розглядались селянство та російська община, піддав крити­ці анархічні теорії прудонізму, що набули свого поширення її середовищі народників.

Він стверджував, що зміна форми правління і державно­го устрою не може здійснюватись відповідно до зазначених утопічних теорій. Це можливо лише шляхом соціалістичної революції, яка є результатом об'єктивних протиріч соціаль­ного розвитку в умовах капіталізму.

Як і його ідейні попередники, він стверджував, що ка­піталізм слід розглядати як закономірний процес соціаль­ного розвитку, який породжує особливу соціальну верству суспільства — пролетаріат, здатний очолити боротьбу за звільнення трудового народу від експлуатації, побудови но­вої державності та її правової системи.

У роботі «Наші розбіжності» Г. В. Плеханов стверджував, що завданням російських соціалістів є використання про­тиріч капіталізму для задоволення інтересів пролетаріату, створення соціалістичної робітничої партії, яка б змогла скеровувати робітничий рух на досягнення мети — політич­не й економічне звільнення трудового народу. Така партія була створена в 1898 р. на І з'їзді Російської соці ал-демокра­тичної робітничої партії, ідеологією якої було проголошено марксизм.

У 1903 р. на II з'їзді РСДРП російський соціал-демокра-І ичний рух, у цілому залишаючись на марксистських пози­ціях, розколовся на два напрями: меншовизм і більшовизм. Меншовики — делегати П з'їзду партії, що залишились у меншості при голосуванні за її програмні документи щодо визначення стратегії і тактики соціалістичної революції,

-285-

висловлювали помірковані погляди; більшовики — це біль­шість радикально налаштованих делегатів.

Ідейними натхненниками меншості були Г. В. Плехапов та А. Мартов (Юлій Йосипович Цедербаум, 1873 — 1923). Г. В. Плеханов, зокрема, висловлював думку про неприпус­тимість несвоєчасного захвату політичної влади, називав такі плани більшовиків революцією без майбутнього, стверджу­вав, що відповідні економічні умови для соціалістичної рево­люції ще не склалися. Посилаючись на К, Маркса, він переко­нував своїх опонентів, що соціалізм може бути результатом об'єктивного економічного розвитку, що в такій відсталій економічній державі, якою є Росія, «...про соціалістичний заколот не можуть говорити люди, які хоч трохи обізнані з ученням Маркса»¹. Розходився Г. В. Плеханов з більшовика­ми також у вченні про диктатуру пролетаріату, зазначаю­чи, що її призначенням є не тільки руйнування механізму експлуататорської держави, а насамперед ліквідація анар­хії виробництва і свідома організація всіх функцій соціаль­но-політичного життя. Виходячи з цього, він застерігав своїх однодумців від спрощеного розуміння марксового поняття диктатури пролетаріату, ототожнення його з диктатурою групи революціонерів (партії), оскільки у вченні марксиз­му йдеться про диктатуру політичне свідомого класу, який має певний доспід виховання і силу здійснити певну суспіль­ну перебудову. «До того часу, — зазначав Г. В. Плеханов, — поки робітничий клас не розвився до вирішення своєї вели­кої історичної задачі, обов'язок його прибічників полягає в прискоренні процесів його розвитку, в усуненні перешкод що заважають росту його сили і свідомості, а не в придуму­ванні соціальних експериментів»².

Провідником більшовиків як течії марксизму, що сфор­мувалась на II з'їзді РС/ДРП, став Володимир Ілліч Ульянов (Ленін; 1870-1924).

Соціальним ідеалом Леніна було суспільство рівних, яке можливе лише як наслідок насильницької революції та зла­му існуючого державного устрою. До першої російської бур­жуазно-демократичної революції (1905 — 1907 рр.) він пра­цював над підтвердженням державно-правових ідей своїх

¹ Лщжин Н. М. История юрндической мьгсли России. — М., 1999. — С.385.