- •§ 1. Предмет і функції історії політичних і правових вчень
- •§ 2. Методи історії політичних і правових вчень
- •§ 1. Виникнення поглядів на державу і право в країнах Стародавнього Сходу
- •§ 2. Державно-правові погляди
- •§ 3. Державно-правові вчення Стародавнього Риму
- •§ 4. Становлення християнських державно-правових ідей
- •§ 1. Економічні та соціально-політичні умови формування середньовічної політико-правової ідеології
- •§ 2. Теократичні державно-правові вчення Західної Європи
- •§ 3. Державно-правові концепції середньовічних мислителів і юристів
- •§ 4. Становлення поглядів на державу і право в ранньофеодальній Київській Русі
- •§ 1. Становлення державно-правових поглядів ісламу
- •§ 2. Особливості середньовічної державно-правової ідеології в країнах арабського Сходу
- •§ 3. Основні напрями розвитку державно-правової думки в арабських країнах
- •§ 1. Політико-правові концепції обґрунтування абсолютизму
- •§ 2. Державно-правові ідеї Реформації
- •§ 3. Держава і право у вченнях мислителів Нового часу
- •§ 1. Погляди на державу і право
- •§ 2. Державно-правові вчення в Росії періоду зміцнення абсолютизму
- •§ 1. Політична і правова думка в Україні періоду входження до складу Литви та Польщі
- •§ 2. Ідеї державності періоду Української гетьманської держави
- •§ 1. Правові та державницькі вчення німецьких просвітників
- •§ 1. Правові та державницькі вчення німецьких просвітників
- •§ 2. Вчення про державу і право представників італійського Просвітництва
- •§ 3. Державно-правові концепції представників французького Просвітництва
- •§ 4. Політичні та правові вчення у сша періоду боротьби за незалежність
- •§ 1. Державно-правова ідеологія консерватизму
- •1 Гегель г. В. Ф. Философия права. — с 89—90.
- •§ 3. Політико-правові вчення представників лібералізму
- •§ 4. Історична школа права
- •§ 5. Становлення державно-правової теорії позитивізму
- •§ 6. Політико-правова ідеологія утопічного соціалізму
- •§ 1. Державно-правова ідеологія «освіченого абсолютизму»
- •§ 2. Проекти державного устрою дворянської аристократії
- •§ 3. Державно-правові вчення Просвіти та раннього лібералізму
- •§ 4. Держава і право у вченнях декабристів
- •§ 5. Державно-правова ідеологія західників і слов'янофілів
- •XVIII—XIX століть
- •§ 1. Політико-правові погляди представників Просвіти
- •§ 2. Державно-правові концепції громадських об'єднань і рухів
- •§ 3. Державно-правова ідеологія ліберального та радикального демократизму
- •§ 1. Державно-правове вчення марксизму
- •§ 2. Політико-правові концепції соціал-демократії
- •§ 3. Держава і право у вченнях анархізму
- •§ 4. Теорії юридичного позитивізму і соціологічної юриспруденції
- •§ 5. Антидемократичні політико-правові теорії
- •§ 1. Державно-правові концепції утопічного соціалізму
- •§ 2. Держава і право у вченнях анархізму
- •§ 3. Становлення державно-правової ідеології лібералізму
- •§ 4. Соціологічні теорії права
- •§ 5. Вчення юридичного позитивізму
- •3 Там само. — с. 8с7.
- •§ 6. Неокантіанська
- •§ 7. Політико-правові вчення російського марксизму і більшовизму
- •2 Там само, — с. 385.
- •2 Там само. — с. 180.
- •§ 1. Становлення плюралізму державно-правових теорій на зламі XIX—XX століть
- •§ 2. Розвиток державно-правових поглядів політичними партіями початку XX століття
- •§ 3. Державно-правові концепції федералізму
- •§ 4. Політико-правові концепції консерватизму
- •§ 5. Державно-правова ідеологія більшовизму і націонал-комунізму
- •§ 6. Державно-правові концепції націоналістичного спрямування
- •§ 7. Академічна державно-правова думка
- •2 Там само. — с. 213.
- •2 Там само. — с 165.
- •§ 1. Державно-правові теорії соціологічного і позитивістського спрямування
- •§ 2. Державно-правові концепції фашизму і націонал-соціалізму
- •§ 3. Теорії природного права
- •§ 4. Державно-правові теорії елітаризму і технократії
- •§ 5. Теорії плюралістичної демократи
- •§ 6. Теорії державності соціального спрямування
- •XIX століть......................................................................
- •XIX століть......................................................................
§ 2. Держава і право у вченнях анархізму
У другій половині XIX ст. на розвиток політико-право-вих концепцій у Росії значно вплинула ідеологія народництва, що виникло наприкінці 60 — початку 70-х рр. серед різночинної інтелігенції. Згодом народництво розділилося на течії, найбільш впливовою серед яких виявився анархізм. Сутність теоретичної концепції анархізму полягала в запереченні держави, державної влади, приватної власності,
-267-
права й зовнішнього примусу. Держава, за цим ученням, є насиллям над людиною, а влада — джерелом нерівності, несправедливості в суспільстві.
Ідеологом російського анархізму був Михайло Олександрович Бакунін (1814—1876). Він брав участь у Дрезденському повстанні 1848—1849 рр., був членом 1-го Інтернаціоналу, з якого 1872 р. його виключили за критику насильницької концепції держави К. Маркса і Ф. Енгельса.
За вченням М. О. Бакуніна, держава виникає у зв'язку з негативними інстинктами та пристрастями людини.
Противагою державності є вільна бездержавна організація, яка, на відміну від держави, базується на кращих рисах та почуттях людини.
Виходячи з цього, мислитель досліджував співвідношення держави і суспільства. Державна організація, зазначав він, утримується на інстинкті влади, тоді як суспільство — на інстинкті солідарності.
Держава — це неминуче зло, вона є тимчасовою штучною формою організації суспільства. З часу її виникнення в суспільстві з'являються привілеї, несправедливість та інші вади, обмежується свобода особи.
У вченні М. О. Бакуніна держава постає як ворог суспільних інтересів, явище, що нав'язане народу. Тому ніякого суспільного договору про утворення держави бути не могло.
У процесі свого розвитку держава міцніє, стає могутньою політичною силою і починає визначати діяльність всіх інших суспільних явищ, впливає на процеси історичного розвитку.
Змінюючи свої форми, держава стає ще більшим злом. Оскільки республіка, зазначав з цього приводу М. О. Бакунін, набуває демократичних форм, вона ще більш гарантує багатій меншості спокійну і безпечну експлуатацію народу.
Яку б форму не набувала держава, вона завжди буде гальмувати суспільний поступ, буде заважати трудовому народу формувати соціалістичні відносини.
Право як і держава є нав'язаним народу ззовні. За допомогою права держава створює систему деспотичних обмежень для людини. Позитивне законодавство суперечить природному праву, тому, на думку М. О. Бакуніна, у всіх країнах повинні бути відмінені кримінальні і цивільні кодекси. На зміну позитивному законодавству повинно прийти
-268-
«розумне», природне «людське право». Саме воно, за вченням М. О. Бакуніна, повинне стати знаряддям емансипації.
У працях «Державність і анархія», «Федералізм, соціалізм і антитеологізм» він зазначав, що жодна форма держави та правління не має права на існування. Оскільки держава з її надбудовою — політичними й правовими інститутами обмежує, пригнічує людину, накидає їй свою волю, тому єдиним способом для порятунку суспільства від неволі є зруйнування держави. Знищити її, на думку М. О. Бакуніна, в змозі всесвітній бунт, який має спалахнути в Росії, Італії, Іспанії та країнах Латинської Америки, де більшість населення — селяни, котрі й повинні стати рушійною силою.
За концепцією анархізму, державу та її владні структури має заступити громада, утворена на засадах добровільності, федералізму й самоуправління.
Це має бути суспільний устрій, заснований на ідеї свободи. Загальна воля такої спільноти буде співпадати з волею кожної окремої людини, узгоджуватися з її суб'єктивними інтересами.
У такому суспільстві відповідно до принципу, що базується на інстинкті солідарності, виникне новий тип соціальних зв'язків, який буде позбавлений політичного аспекту, відповідатиме потребам суспільства, стане основою свідомої дисципліни. Тільки в таких умовах буде забезпечена свобода всіх і кожного, будуть створені реальні умови для розвитку кожним індивідом своїх здібностей, отримання освіти і забезпечення добробуту.
Автором анархістської державно-правової доктрини на межі XIX—XX ст. був Петро Олексійович Кропоткін (1842 — 1921). Свої погляди він виклав у ряді праць, серед яких «Сучасна наука і анархія», «Записки революціонера», «Велика Французька революція 1789 — 1793» та інших.
Він зазначав, що людина є елементом, складовою єдиного органічного цілого — всесвіту. Постійна боротьба за виживання примушує всіх живих істот об'єднуватися задля загальних інтересів. Найбільш вдалі умови розвитку створює для себе той вид живих істот, який організується на засадах солідарності.
Цей принцип розвитку був притаманний людству на всіх етапах його розвитку. Саме принцип солідарності і взаємодопомоги завжди сприяв прогресу людства. Проте держава,
269 - *
як правило, стримує розвиток засад солідарності, а відтак і прогресивний поступ.
П. О. Кропоткін зазначав, що в сучасних йому суспільствах держави та їх правові системи не сприяють розвитку засад солідарності і взаємодопомоги.
Держана формується протягом тривалого часу і е певною стадією ісгоричного розвитку. Такий розвиток відбувається циклічно. Держава приходить на зміну вільного міста, яке, в свою чергу, заступає племінний устрій.
У різних народів держава виникає на різних етапах розвитку, а потім занепадає і гине. Згодом може знову відродитися. Передвісником виникнення держави П. О. Кропоткін вважав створення управлінських структур, їх централізацію. Причинами її виникнення — особливості економічних відносин, появу приватної власності на землю і панівного класу.
З часу свого виникнення держава починає втручатися в життя суспільства, порушує згадуваний принцип солідарності, договір, на якому базується суспільство, перешкоджає індивідам реалізувати своє право на свободу.
В утворенні та становленні державності значігу роль відіграє правосуддя. Судова влада посідає провідне місце поміж інших елементів механізму держави, забезпечує укріплення інших гілок влади, сприяє становленню монархічної форми правління.
Водночас чинниками, які сприяли формуванню держави, була воля меншостей панувати на суспільством. До них мислитель відносив військових, церковників та інших. Особливу роль у виникненні держави та її становленні відіграло право. Воно закріплювало право певних класів на панування, володіння майном, користування результатами праці інших.
У вченні П. О. Кропоткіна ми подибуємо ідею визначення функцій держави, які вона здійснює, обмежуючи інтереси народу та пригнічуючи його. До основних внутрішніх напрямів її діяльності він відносив податкову (збирання податків); функцію духовного подавлення; створення освітньої і культурної монополії на користь багатих. До зовнішніх напрямів діяльності — військову (питання війни і миру); зовнішню торгівлю як засіб збагачення чиновників.
Акцентуючи увагу на означених функціях, ідеолог російського анархізму підкреслював своє негативне ставлення до
-270-
всякої форми правління, вважав їх механізмом свавільної експлуатації людини та обмеження ЇЇ свободи.
Піддаючи критиці державу як політичну форму органі-зації суспільства, він не робив винятку для парламентаризму, народне представництво вважав ілюзорним та нездатним виконувати покладені на нього функції. Так само не визнавав державу в формі марксистсько-ленінської диктатури пролетаріату. Зазначав з цього приводу, що «...робітнича держава, яка скеровується виборними зборами, одна з найбільш невдалих мрій, втлумачених нам вихованням, яке визнає владу і авторитет»1.
Держава повинна бути знищена в результаті закономірної соціальної революції, яка водночас створить передумови для забезпечення всебічної свободи людини.
Державу заступить суспільство, в якому народ розпочне перебудову та виховну роботу, орієнтуючись на комуністичні ідеали.
Замість накинутого ззовні права відносини людей будуть врегульовуватись взаємними угодами, загальновизнаними звичаями. Умовою і метою бездержавного суспільства має бути свободний індивід, не обмежений у своїх діях, що керується принципом солідарності та взаємної допомоги.
Злам державного механізму, відміну приватної власності і перехід до анархії повинна забезпечити федерація, що відповідає принципу взаємної солідарності. За анархії загальносуспільні питання мають вирішуватись консесуально. На місцевому рівні питання мають вирішуватись у комунах та їх складових — самоуправних общинах, які сформовані у вільні федерації.
Згодом ідеї анархізму поширилися в Україні, але жодна з його течій'не мала українського характеру, залишаючись явищем, імпортованим із Росії.
Перші гуртки анархістів з'явилися наприкінці XIX ст. в Одесі, потім у Харкові; більшість їхніх членів було страчено.
Жовтневий переворот 1917 р. в Російській імперії стимулював відродження анархістської державно-правової ідеології в Україні. Селянський анархістсько-партизанський рух очолив Нестор Іванович Махно (1889—1934). Цей рух було ліквідовано більшовицькою владою.
Азаркин Н. М. История юридической мшсли России. — М., 1999. — С. 436.
-271-