Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
А5 Рекреалогія.doc
Скачиваний:
100
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
552.45 Кб
Скачать

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

Підлягає поверненню на кафедру

Рекреалогія Письмові консультації

Чернівці

Чернівецький національний університет

2009

УДК [91:379.85] (075.8)

ББК 26.8+77я73

Р 364

Друкується за ухвалою редакційно-видавничої ради

Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича

Р 364 Рекреалогія : письмові консультації / Укл.: Л.А. Савранчук, В.Г. Явкін, В.І. Ясенчук. – Чернівці : Чернівецький нац. у-т, 2009. – 92 с.

ISBN 978-966-423-078-7

Дисципліна «Рекреалогія» є складовою частиною низки рекреаційних предметів, що читаються у вузі: «Рекреаційна географія», «Рекреаційні комплекси». У письмових консультаціях висвітлюються теоретичні засади рекреалогії, характеристика природних рекреаційних ресурсів світу та України, методи оцінки рекреаційних ресурсів території. Особлива увага приділяється питанням впливу рекреаційних занять та інфраструктури на природу та охорони курортних ресурсів від виснаження і забруднення.

Для студентів спеціальності «Міжнародний туризм», «Менеджмент туристичної індустрії» заочної форми навчання.

УДК [91:379.85] (075.8)

ББК 26.8+77я73

ISBN 978-966-423-078-7 © Чернівецький національний

університет, 2009

Зміст

стор.

1. Теоретичні засади рекреалогії 4

2. Природні рекреаційні ресурси світу

й України 16

2.1. Кліматичні рекреаційні ресурси 17

2.1.1. Медико-кліматична характеристика основних

природних зон світу 17

2.1.2. Кліматичні рекреаційні ресурси України 23

2.1.3. Методи кліматотерапії 29

2.2. Водні рекреаційні ресурси 34

2.2.1. Водні рекреаційні ресурси світу та України

(пляжі, озера, річки, водосховища) 34

2.2.2.Підвищення ефективності рекреаційного

використання водних об‘єктів 46

2.2.3. Поява і розвиток SPA-курортів 49

2.3. Рельєф як рекреаційний ресурс (гори, печери) 54

2.4. Бальнеологічні ресурси 61

3. Методи оцінки рекреаційних ресурсів

території 66

4. Вплив рекреалогії на довкілля 73

4.1. Вплив рекреаційних занять та інфраструктури

на природу 77

4.2. Водні рекреації і навколишнє середовище

4.3. Охорона курортних ресурсів від виснаження

і забруднення 85

Література 90

1. Теоретичні засади рекреалогії

Теоретичне осмислення процесу та методів відновлення психофізіологічних сил людини стали об‘єктом спеціального вивчення у другій половині ХХ ст. в межах рекреалогії.

Про рекреалогію як самостійну галузь наукового пізнання почали говорити в 90-х роках ХХ ст. Це було значно зумовлено тим, що численні проблеми рекреації вже не могли бути розв‘язані в межах географії, соціології, медицини чи валеології, оскільки рекреаційна діяльність набула значення міждисци­плінарного об‘єкта. Становлення рекреалогії відбувалося принаймні у двох напрямах. Один із них представлений теоретико-методологічними розробками в різних галузях природничих і суспільних наук, а другий полягає в осмисленні рекреації як специфічної сфери суспільної діяльності, пов‘язаної з відновленням здоров‘я людини. Акумулювавши в собі ці підходи, рекреалогія виступає сьогодні як міждисциплінарна галузь знання, що досліджує теоретичні проблеми, пов‘язані з відновленням життєвих сил людини; як практика його органі­зації; як важлива галузь господарства держави.

У вузькому розумінні рекреалогія - теоретична дисципліна, що вивчає закони та закономірності функціонування і розвитку сфери відтворення здоров‘я, механізми, які є основою соціальної політики та стратегії вдосконалення суспільної практики формування та відтворення здоров‘я людини, її прояви та взаємодії.

У географії найбільш уживане визначення рекреалогії (від лат. recreo – відновлюю та грец. logos – вчення) як галузі знань про причини та способи здійснення рекреаційної діяльності як невід‘ємної складової життя кожної людини та суспільства, соціально-культурні, економічні, антропо-екологічні механізми організації цієї діяльності та її наслідки [20].

Організація рекреаційної діяльності здійснюється на основі комплексного підходу, тому рекреалогія виступає не як «чиста наука», а як міждисциплінарна наукова дисципліна, що вивчає процеси та методи відновлення здоров‘я людини. Рекреалогія – це комплексна суспільно-природнича наука про передумови, способи здійснення, наслідки та закономірності процесів відтворення психофізіологічного здоров‘я людини.

Первинне накопичення матеріалу про рекреаційні ресурси, територіальну організацію рекреаційної діяльності та її сус­пільні наслідки; а також формування понятійно-терміно­логічного апарату та систем і методів дослідження відбувалося в рамках багатьох наук, але найбільш значний розвиток ця проблематика здобула в межах географії (рекреаційна геогра­фія), економіки (рекреаційна економіка), антропоекології та медицини (рекреаційна медицина).

Сучасна рекреалогія спирається на теоретичну базу, напрацьовану географами радянського періоду – Ю.О. Вєдє­ніним, М.С. Мироненком, О.О. Мінцем, І.І. Пірожніком, І.Д. Ро­дічкіним, В.С.Преображенським, І.Т.Твєрдохлєбовим, П.Г. Цар­фісом та ін.. Серед українських науковців значний внесок у її розвиток зробили Л.О. Багрова, О.О. Бейдик, М.І. Долішній, В.К. Євдокименко, М.П. Крачило, В.І. Мацола, Т.Ф. Панченко, Н.В. Фоменко та ін.. Найбільш цитованими у вітчизняних працях зарубіжними дослідниками туристично-рекреаційного комплексу є А. Александрова, І. Зорін, В. Квартальнов, М. Кла­усон, Й. Майєр, П. Марріотт, К. Міллз, Д. Ніколаєнко, К. Руп­перт, В. Скотт-Вільямс, Дж. Р.Уокер, В. Фостер та ін.

На основі детального аналізу праць географів з рекреаційної тематицки О.О. Бейдик у монографії [2] зазначає, що найбільш досліджені у сучасній українській рекреаційній географії питання, пов‘язані з інфраструктурними, природними й архітектурно-історичними рекреаційними ресурсами; а також рекреаційно-туристичним природокористуванням. Саме рекре­аційній географії рекреалогія завдячує своїм інтенсивним розвитком, «географічністю», оскільки рекреаційна діяльність чітко диференціюється територіально та безпосередньо пов‘язана з природними властивостями території. Та якщо рекреаційна географія суспільно-географічна, то рекреалогія – міжди­сциплінарна наука. Міждисциплінарний характер вивчення рекреаційних проблем в умовах наукової інтеграції обумовив визначення предметної суті нової науки на основі специфічного об‘єкта дослідження, властивого даній галузі знання.

Окремі дослідники вважають об‘єктом рекреалогії різноманітну діяльність, спрямовану на відновлення здоров‘я. Виокремлення об‘єкта рекреалогії є результатом рекреаційного природокористування, як форми взаємодії суспільства та природного середовища, яка реалізовується через систему заходів з освоєння, використання, перетворення та охорони природних комплексів. Воно має регіональну локалізацію і може розглядатися як складова регіональної, економічної та соціальної політики. На відміну від багатьох інших наук, у рекреалогії має місце також суб‘єкт, яким виступає людина як носій рекреаційних потреб.

Головне конструктивне завдання рекреалогії - це обґрунтування та практична реалізація рекреаційного райо­нування з метою визначення рекреаційних функцій території та тенденцій їх зміни в умовах географічного поділу праці у сфері рекреації і туризму, що забезпечує координацію діяльності та подальший розвиток відповідних галузей економіки, оптимальне використання соціальних і природних рекреаційних ресурсів.

Величезний масив важливої для рекреалогії інформації накопичений медичною географією. Вона стосується впливу метеофізичних умов на здоров‘я населення, локалізації ареалів окремих хвороб, ролі психофізіологічної комфортності відпо­чинку в забезпеченні працездатності людини. На базі рекре­алогії відбувається формування рекреаційної соціології, рекреаційної психології та ін.

Безпосередньо рекреалогія обумовила виникнення нової галузі господарства – курортології. Курортологія визначається як медична навчальна дисципліна, що вивчає лікувальні властивості природних фізичних факторів, характер їх дії на організм людини, можливості їх застосування з лікувальною і профілактичною метою на курортах і поза їх межами. Вона розробляє методики та рекомендації щодо раціонального використання цілющих факторів навколишнього середовища з лікувальною і оздоровчою метою [21].

Серед загальнонаукових методів широко застосовуються аналіз і синтез. Цілком умотивованим є використання рекреало­гією методів географічної науки: картографічного, експеди­ційних досліджень. Важливу роль відіграють також методи суспільних і медико-біологічних наук: балансовий, соціологічні опитування й анкетування, психологічні вимірювання. Можли­вість параметризації даних про об‘єкт дослідження обумовлює продуктивність використання математико-статистичних методів і методу моделювання, що поширюється і на моделювання власне дослідницької роботи. Дослідження у сфері рекреалогії здатні виявити можливості використання та розвитку ресурсно-екологічного потенціалу території,набувають усе більшого наукового і практичного значення.

Рекреалогія є молодою але досить динамічною галуззю знання, розвиток якої залежатиме від подальшого накопичення і диференціації рекреаційних потреб. Поступово формується понятійно-термінологічний апарат науки. У першому посібнику з низки рекреаційних предметів «Рекреаційно-територіальні комплекси» дається визначення наступних термінів та понять: рекреація, дозвілля, вільний час, рекреаційна ємкість, рекреаційне навантаження, рекреаційні комплекси, рекреаційне господарство, комфортність рекреаційного комплексу, надій­ність рекреаційного комплексу, рекреаційна діяльність, типи рекреаційних комплексів, різноманітність рекреаційних комплексів, стійкість рекреаційних комплексів, комплекс санаторний, комплекс відпочинку, інфраструктура рекреаційна, засоби розміщення. У цьому посібнику подаються визначення таких термінів і понять: рекреаційна агломерація, анімація, інтенсивність рекреаційного освоєння, інтенсивність рекре­аційного навантаження, рекреаційні утворення, рекреаційний потенціал (надлишковий, збалансований, недостатній), інші.

Агломерація рекреаційна – взаємопов‘язана система рекреаційних комплексів, природних рекреаційних ландшафтів, комунікацій, туристичних трас і центрів обслуговуваня.

Анімація – комплекс послуг з розробки та надання спеціальних програм організації та вільного часу.

Бальнеологія – розділ курортології, що вивчає мінеральні води та їх лікувальні властивості.

Інтенсивність рекреаційного освоєння – кількісний показник рекреаційної забудови, території рекреаційної зони (кількість місць/на км2). Інтенсивність рекреаційного навантаження – кількісний показник використання рекреацій­ної території людиною (люд./на км2).

Рекреалогія – за В.С. Преображенським, галузь знань про причини та способи здійснення рекреаційної діяльності, як невід‘ємної складової життя кожної людини та суспільства, соціально-культурні, економічні, антропоекологічні механізми організації цієї діяльності та її наслідки [1].

Рекреаційні ресурси – об‘єкти та явища природного та антропогенного походження, що їх використовують для туризму, лікування і відпочинку і які впливають на терито­ріальну організацію рекреації, формування рекреаційних районів, їхню спеціалізацію й економічну ефективність. Рекреаційні ресурси – сукупність природних, природно-техніч­них, соціально-економічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку фізичних і духовних сил людини, її працездатності які при сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можли­востях використовують для прямого і непрямого споживання та надання курортних і туристичних послуг. У структурі рекре­аційних ресурсів виділяють три складові частини: природну, культурно-історичну та соціально-економічну. Природні рекре­аційні ресурси – природні та природно-технічні геосистеми, тіла та явища природи, що мають комфортні властивості для рекреаційної діяльності та придатні для використання з метою організації відпочинку та оздоровлення населення. Рекреаційні ресурси – являють собою суміщення різних природних і антропогенних факторів, які створюють сприятливі умови для рекреаційної діяльності: лікування-профілактики, туризму, відпочинку-релаксації. Рекреаційні ресурси створюють рекре­аційний профіль певного ландшафту. Разом з тим, потреби охорони природи, економічні та технічні умови розвитку ландшафта для конкретного виду рекреаційної діяльності сприяють його змінам, рекреаційному освоєнню та благоу­строю, тобто створенню системи рекреаційних утворень.

Рекреаційний потенціал – наявність рекреаційних ресур­сів, які можуть задовольнити потреби населення в рекреації.

Надлишковий рекреаційний потенціал – рекреаційні ресурси регіону, які можуть забезпечити постійне населення і тимчасових «рекреантів».

Недостатній рекреаційний потенціал – рекреаційні ресурси регіону, які не можуть забезпечити постійне населення.

Збалансований рекреаційний потенціал – рекреаційні ресурси регіону,які забезпечують постійне населення.

Рекреаційне середовище – результат взаємодії, дисперсії та взаємного доповнення трьох комплексних факторів: рекреаційних ресурсів, рекреаційних утворень, рекреаційної діяльності (рис. 1).

Рекреаційні утворення – 1) природне чи урбанізоване середовище, об лаштоване для рекреації, 2) функціональне об‘єднання рекреаційного природного середовища (парк, лісопарк, гідропарк, акваторії, штучні насадження, лижні схили) і урбанізованого середовища (рекреаційний заклад, рекреаційне селище, рекреаційний комплекс, агломерація), облаштовані для рекреації. Рекреаційні утворення розрізняють за тривалістю відпочинку (райони переважно довгострокового відпочинку та райони переважно короткочасного відпочинку) і за типом природного рекреаційного ландшафту (рівнинні, гірські, морські, річкові, озерні). Рекреаційний простір паркових комплексів, групи пляжів, природних парків є великим рекреаційним утворенням. Рекреаційна діяльність є основною для організації рекреаційних просторів, головним завданням якої є пристосування, облаштування певного рекреаційного середовища (природного і штучного) (рис. 2).

Екзотичність території – ступінь контрастності місця відпочинку і місця постійного проживання.

Процес рекреації формується з первинних функцій – фізіологічних (сон, харчування, гігієна) як потенційної форми

Рис. 1. Структура рекреаційного середовища [за 11].

Рис. 2. Структура рекреаційних утворень [за 2].

активізації відпочинку; вторинних – психофізіологічних (відпо­чинок, релаксація, профілактика, туризм) як самостійних процесів, що потребують принципово нових підходів; третинних – духовно-інтелектуальних – всі види діяльності людини у процесі вільного часу в умовах даного просторового середо­вища: дозвілля «хоббі» - колекціонування, квітникарство, худо­жня фотографія, утримування домашніх тварин, риболовля, полювання, фізична рекреація, застілля, свято, гра.

Рекреаційну діяльність класифікують за напрямами: 1) лікувальна (інсоляція, повітряні ванни, сон на повітрі, теренкур, бальнеолікування, грязелікування, купання в басейні, прийняття душу, ванни); 2) пізнавальна (читання, спілкування, перегляд телепрограм, комп‘ютерна діяльність, відвідування кінотеатрів, виставок, театрів; туризм, екскурсії); 3) діяльність за інтересами (бджільництво, садівництво, технічна творчість, колекціонування, фотографування, риболовля, квітникарство); 4) мобільна (самодіяльний туризм, пішоходні екскурсії, любительський спорт, рухливі ігри, танці, прогулянки).

Рекреаційна діяльність повинна відповідати вимогам атрактивності (від лат. attractio – тяжіння) і корисності, тобто задовольняти рекреаційні потреби людини (харчування, сон, рух, пізнання, спілкування, оздоровлення). Одним із основних ресурсів атрактивності є створена людиною друга природа – пам‘ятки історії, культури і мистецтва без яких неможливо задовольнити духовні потреби людини.