4.3. Охорона курортних ресурсів від виснаження та забруднення

Курортні ресурси (мінеральні води, лікувальні грязі, повітря, пляжі і т.д.) є загальнонаціональним багатством. Експлуатація джерел мінеральних вод і родовищ лікувальних грязей здійснюється органами управління курортів, а контроль за правильністю їх експлуатації і охороною від псування і передчасного виснаження покладений на органи Державного комітету по нагляду за безпечним веденням робіт в промисловості і гірському нагляду. Право на розробку родовищ мають тільки ті організації, які використовують мінеральні води з лікувальною метою або для розливу. Кожен курорт, санаторій, бальнеолікувальниця, завод розливу повинні мати: 1) затверджені експлуатаційні запаси мінеральних вод і детально розвідані запаси лікувальних грязей; 2) дозвіл на спеціальне водокористування і розробку родовищ лікувальних грязей; 3) технологічну схему розробки і ділянку санітарної охорони родовища; 4) затверджену програму режимних спостережень. Призначення всіх цих документів – забезпечити цілеспрямовану й ефективну, технологічно правильну експлуатацію мінеральних вод і лікувальних грязей, яка б попереджувала їх виснаження, забруднення, зміну складу та погіршення властивостей [22].

Організація служби охорони курортних і гідромінеральних ресурсів та контролю за їх складом. Враховуючи різноманітний характер курортних і гідроміне­ральних ресурсів, які включають родовища мінеральних вод, лікувальних грязей, нафталану, глин, виходи парів і газів, прибережні частини водойм, морів, озер, річок, пляжі, ґрунти, рослинність і т.д., їх охорона здійснюється різними відомствами. Відповідальність за охорону і раціональне використання поверхневих та підземних мінеральних вод несе Міністерство екології і природних ресурсів України. Міністерство охорони здоров‘я України відповідає за ті аспекти охорони повітряного басейну, поверхневих і підземних вод, які безпосередньо стосуються санітарних умов проживання населення.

Контроль за станом навколишнього середовища людини здійснює Головне санітарно-епідеміологічне управління і підлеглі йому санітарно-епідеміологічні служби. Вони мають право заборонити експлуатацію діючих підприємств, цехів, водозаборів при відсутності споруд, які б забезпечували ефективне очищення газових викидів, стічних вод і чистоту поверхневих і підземних вод. Указані служби забезпечені спеціалізованими лабора­торіями, які проводять стаціонарні спостереження за чистотою навколишнього середовища. Об‘єктом санітарних спостережень є водойми, які використовуються для господарсько-питних і культурно-побутових потреб населення. Санітарний стан водойм, які мають рибогосподарське значення, контролюють органи рибоохорони. Міністерство екології і природних ресурсів України вивчає хімічний склад поверхневих вод і його зміни під впливом діяльності людини. На основі отриманих матеріалів складаються огляди стану забруднених водних джерел по стаціонарних постах. Спеціальні станції ведуть спостереження за якістю води поверхневих водойм, включаючи морські узбережжя.

Система стандартів з охорони курортних ресурсів. Система державних стандартів до недавнього часу переважно торкалась тільки виробничої сфери діяльності людини. На даний час передбачено створення Системи стандартів з охорони природи. В основі стандартизації природних лікувальних факторів поряд із загальноприйнятими (заборонними) токсикологічними, санітарними й органолептичними показни­ками лежать також специфічні компоненти, які мають лікувальний вплив. Ведучи мову про заборонні показники, перш за все мають на увазі гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднень навколишнього середовища, тобто привнесення в середовище нових, не властивих для нього хімічних, біологічних і фізичних елементів або перевищення багато­річного рівня (фону). В результаті привнесення цих елементів погіршується якість навколишнього середовища. Якщо мова йде про природний багаторічний фон, треба мати на увазі, що у ряді випадків цей фон може перевищувати ГДК забруднень і не бути пов‘язаним з антропогенним фактором.

Водні ресурси. Вода, забруднена органічними речовинами, може мати не тільки токсичну, але і канцерогенну, мутагенну й алергічну дію. З метою уніфікації різноманітності факторів впливу на організм вводяться три ознаки шкідливості – загальносанітарний, санітарно-токсикологічний та органолеп­тичний. Гранично допустима концентрація речовини встано­влюється за лімітуючою ознакою шкідливості (найменшій пороговій концентрації), що забезпечує більшу надійність за двома останніми ознаками. Критерії якості води визначаються її цільовим призначенням. У справі охорони курортних ресурсів можна виділити чотири основні області використання природних вод: 1) питна вода, що використовується для госпо­дарсько-питного централізованого та нецентралізованого водо­постачання; 2) вода акваторій у розрізі населених курортних місць, а також та, що використовується для купання, відпочинку і спорту; 3) мінеральна питна та лікувально-столова вода, що використовується для розливу та продажу, а також безпосе­редньо в санаторно-курортних і медичних закладах; 4) міне­ральна вода, що використовується з лікувальною метою для зовнішнього застосування (душі, ванни, лікувальні басейни, морські купання). Поверхневі водотоки та водойми, а також прісні підземні води (ґрунтові, артезіанські) є надійним індикатором стану навколишнього середовища в межах курортної зони. Забруднення прісних вод у кінцевому результаті відобразиться на мінеральних лікувальних водах, оскільки більша частина останніх формується за безпосередньої участі вод суші та підземних вод, які не мають лікувального впливу. Несприятливі показники складу прісних вод можуть негативно впливати на склад води, яка використовується при лікувальних процедурах (розведення і змішування). І, нарешті, забруднені поверхневі води є, як правило, головним джерелом накопичення шкідливих речовин і елементів у лікувальних грязях.

Повітряне середовище. Повітряне середовище є активним терапевтичним фактором. Гірськокліматичні, приморські та інші курорти в значній мірі розглядають повітря як основний лікувальний фактор. У 1 см³ повітря міститься від декількох сотень до декількох десятків тисяч іонів. Легкі іони з негативним зарядом позитивно впливають на організм. З повітря переноситься не тільки пил, дим,мікроорганізми, пара повітря, але і кристали солі, іони, фітонциди. Господарська діяльність людини не могла не торкатися повітряного басейну. За деякими розрахунками, при цій діяльності щорічно використовується 10-16% кисню біогенного походження. З іншого боку, спалювання палива щорічно вносить в атмосферу не менше 0,5% загального вмісту вуглекислоти. Систематичні спостереження за вмістом СО₂ в атмосфері показують його зростання за останні десятиліття. При середньому вмісті СО₂ в атмосфері 0,03% в міському повітрі СО₂ більше на 0,01-0,02%, ніж поза містом. У результаті забруднення атмосфери викидами автотранспорту, промислових підприємств, теплових електростанцій в повітрі накопичується зола, сірчистий газ, оксиди азоту, вуглецю, вуглеводні сполуки свинцю і т.д. [20]. З метою охорони здоров‘я людини розроблені гігієнічні основи нормування ГДК атмосферних забруднень, які враховують не тільки шкідливий вплив, а й можливість звикання людини до даної концентрації. В основі нормування, як у випадку водних ресурсів, лежить принцип лімітуючого показника, тобто нормування за найчутливішим показником. З метою запобігання домішок установлені також ГДК атмосферних забруднень для рослин і вживаються спеціальні заходи щодо зниження рівня показників. У зв‘язку з великим значенням чистоти повітря в межах курортних зон, особливо кліматичних курортів, потрібне уточнення існуючих нормативів стосовно до повітряного середовища окремих груп курортів [22].

Ґрунтовий покрив є складовою частиною навколишнього середовища, але не є безпосереднім курортним фактором. І все ж, маючи тісний контакт з останніми, стан ґрунтів відображає загальний рівень порушення системи природної рівноваги. Забруднення ґрунту (промислове, сільськогосподарське, побутове) слугує одним із головних каналів надходження шкідливих речовин у підземні води та поверхневі водойми. Викиди промислових підприємств, пестициди та добрива не тільки розсіюються в навколишньому середовищі, але і, попадаючи в грунт, здатні накопичуватись, створюючи нові сполуки хімічних елементів. При фільтрації стічних вод, які містять сполуки фосфору, до 95% забруднювача затримується в перших 15-30 см ґрунту. Грунт здатний накопичувати радіоактивні речовини (⁹⁰Sr, ¹⁴C, ¹³⁷Cs, та ін.), найрізноманітніші метали, органічні сполуки. Основними джерелами забруднення ґрунту канцерогенними речовинами, особливо бенз(а)піреном, є вихлопні гази літаків, автотранспорту, викиди котелень. За 25 років використання забороненого препарату ДДТ сьогодні приблизно дві третини його загальної кількості не зруйнувались і збереглись у ґрунтах, воді і рослинності [22]. Охорона ґрунтового покриву в межах курортних зон переважно зводиться до встановлення ступеня впливу забруднень ґрунту на решту курортних ресурсів (води, лікувальні грязі, рослинність). Залежно від показника дається характеристика ґрунту: чистий, мало забруднений, забруднений і сильно забруднений. На даний час також розроблені ГДК хімічних речовин у ґрунті. В основі останніх не тільки допустима концентрація речовин при безпосередньому контакті людини з ґрунтом, але і роль ґрунту при його контакті з іншими середовищами. При охороні ґрунтів основну увагу приділяють санітарним заходам з усунення, знешкодження й утилізації твердих і рідких відходів. Бездоганна роботи системи каналізації й очищення рідких викидів, своєчасне збирання та усунення твердих відходів, підтримання чистоти є надійним гарантом захисту ґрунту, ґрунтових і мінеральних вод від забруднення.