2.3. Рельєф як рекреаційний ресурс (гори, печери)

Рекреаційні ресурси в їх сукупності, включаючи рельєф, є елементами ландшафту. Ландшафт об‘єднує природні комплекси на основі їх загальних морфоструктурних ознак, які визначають характер взаємодії між основними ландшафто­утворюючими факторами. Існують різні підходи до класифікації ландшафтів, що поділяють їх на природні та антропогенні, рівнинні і гірські тощо. О.О. Бейдик, зокрема, виділяє рекре­аційний ландшафт, як підтип антропогенного, визнаючи його як геотериторіальну систему, в якій тісно взаємопов‘язані природні й антропогенно-технічні елементи. Такий ландшафт формується з метою організації рекреаційної діяльності і під її впливом [1,2]. Серед методів санаторно-курортного лікування, безпо­середньо пов‘язаних із використанням ландшафту, найпо­пулярнішими є теренкур (дозовані прогулянки позначеними маршрутами і ландшафтотерапія, заснована на сприятливому впливі на організм рекреанта особливостей місцевості з мальовничими пейзажами (часто в поєднанні з аеро-, таласо- або геліотерапією.) Площа ландшафтів, зарезервованих для цілей рекреації в Українських Карпатах становить приблизно 40% території. З метою розвитку туризму були створені регіональні ландшафтні парки, провідною функцією яких було забезпечення умов для організації відпочинку населення. На сьогодні в Україні їх налічується тридцять шість [20].

Досить часто в туристичній літературі ототожнюються поняття «рельєф» і «ландшафт», хоча рельєф є лише однією з багатьох складових ландшафту. При цьому він виступає цілком самостійним рекреаційним ресурсом (гірські вершини, каньйони, печери, скелі і т.п.). Серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе місце посідають гори. Різноманітність природних ландшафтів, наявність екстре­мальних сприятливих і комфортних умов створюють переду­мови для розвитку різних видів рекреаційної діяльності – від спортивних до санаторно-лікувальних. Найпривабливішими світовими гірськими ланд­шафтами, які приваблюють туристів мальовничими краєвидами, чистим повітрям є Альпійські території Швейцарії, Австрії, Франції, Італії, американські Кордильєри, гірські райони Скандинавських країн, Карпати. Нині Альпійський макрорегіон щороку відвідує до 150 млн. людей, а загальна кількість місць для розміщення туристів становить 3 мільйони. Для розвитку зимових видів туризму (гірськолижний,санний) використовуються гірські райони Іспанії – Піренеї; Греції – гірськолижний центр Парнас Верміон, Піліон, Олімп; США, Канади – Кордильєри. Великі перспективи має Азійський регіон, де розміщені найвищі у світі гори – Гімалаї [12].

Гірськорекреаційні ресурси нашої держави зосереджені в Карпатах і Кримських горах. Карпати – це середньовисокі гори з вологим теплим кліматом, значною лісистістю (40%), сприятливими перепадами висот для організації гірськолижних спусків, лижних полів. Гірські долини, захищені верховинськими хребтами, характеризуються сприятливим мікрокліматом для розвитку кліматичних курортів (Яремча, Ворохта, Вижниця, Рахів та ін.). Рекреаційні ресурси Карпат оцінюються як найперспективніші для відпочинку та лікування упродовж року. Кримські гори за екзотичністю не поступаються Карпатам, хоча тут менше сприятливих умов для відпочинку. Зате невисока лісистість (10%), круті оголені схили приваблюють скелелазів і любителів гострих відчуттів [21].

З погляду рекреалогії рельєф України може бути оцінений як:

- найкращий, добрий та задовільний (за типологією Н. Фоменко) – гірський, передгірський, пересічний, височинний, горбистий (близько 50% території);

- сприятливий для рекреаційного освоєння: близько 94% державної території України лежить у межах Східноєвро­пейської рівнини. Українські Карпати, Кримські гори (6,8% території) теж не створюють серйозних перешкод для такого освоєння [22].

Через територію Львівської, Закарпатської, Івано-Фран­ківської та Чернівецької областей з північного заходу на південний схід смугою паралельних хребтів шириною 100-110 км і довжиною понад 270 км простяглись Українські Карпати. Вони розчленовані поздовжніми мальовничими улоговинами і розмежовані глибокими поперечними долинами з Яблуницьким (931 м), Ужоцьким (889 м), Середнім Верецьким (839 м) та іншими перевалами. Абсолютні висоти коливаються в межах від 120 до 2061 м (найвища вершина України – г. Говерла). Скибові (зовнішні) Карпати представлені середньовисокими куполо­подібними згладженими вершинами Бескидів та Покутсько-Буковинського хребтів із найвідомішими гірськолижними курортами України (Славське, Яремча, Ворохта, Косів). Між ними знаходяться менш освоєні в рекреаційному відношенні Горгани з плоскими гребенями, крутими схилами та кам‘яни­стими розсипами. Найвищі точки і більш різкі перепади відносних висот характерні для центрального пасма Карпат, де занходяться Чорногора, Свидовець, Рахівські гори, Гриняви, Чивчини та ін. Чорногора та Полонинський хребет (Пікуй, Боржава, Красна) характеризуються конусоподібними вершинами. Чорногора та Свидовець мають найбільш виявлені льодовикові форми рельєфу (кари, трогові долини тощо). Мармароський масив, Рахівські гори та Чивчини характе­ризують гострі вершини з крутими схилами та глибокими мальовничими долинами і найбільш виявлений в Карпатах карст. Вододільний хребет відзначається наявністю пологих складчато-брилових масивів, де знаходяться основні родовища карпатських мінеральних вод. Внутрішнє пасмо представлене розрізненими невисокими (максимальна висота – 1085 м, г. Бужора) масивами Вулканічного хребта (Маковиця, Синяк, Великий Діл та ін.), що знаходяться в Закарпатті. Туристична привабливість Карпат не вичерпується їх різноманітними ландшафтами і мальовничими краєвидами. Рекреаційну цінність має своєрідна культура та побут місцевого населення. Регіон має значні можливості для задоволення широкого спектр рекреаційних потреб [20].

Кримські гори з найвищою точкою Роман-Кош (висота 1545 м) простяглися неширокою (до 60 км) смугою від околиць Феодосії до Балаклави, утворюючи своєрідний амфітеатр та формуючи унікальні рекреаційні властивості ПБК. Гори чітко розчленовані на три майже паралельні між собою пасма: Головне (найвище, 1200-1500 м), Внутрішнє (близько 500 м) та Зовнішнє (250-320 м), з крутими південними і пологими північними схилами. Вершини Кримських гір – яйли (від тюрк. джайляу – пасовище) – плоскі і майже безлісні. Гірський Крим поділяється на 10 яйл,серед яких найбільш мальовничі – Демерджі, Ай-Петрі, Байдарська, Чатир-даг. Поширеними є куестові гряди, карстові форми рельєфу, в тому числі печери. Вулканічний гірсько-лісовий ландшафт Карадазького заповідника – це своєрідний мінералогічний природний музей, вік якого сягає майже 150 млн. років. Регіон відзначається тривалим збереженням стійкого снігового покриву, хоча гірськолижний туризм не належить до розвинених у даній місцевості видів туризму. Пріоритетними його видами є спелеотуризм, а також пізнавальний і пішохідний туризм. Найвідоміші рекреаційні стежки Криму – Голіцинська (Новий Світ), Боткінська; Штангеєвська (Ялта), Карадазька (Щебетівка).

Приблизно чверть території України зайнята височинами. Особливою атрактивністю відзначається Подільська височина, обмежена з півночі сильно розчленованими низькогір‘ями Гологоро-Кременецького кряжу з відносними перевищеннями 150-180 м. Від с. Підкамень Львівської області до м. Кам‘янець-Подільський на Хмельниччині вузькою смугою простяглися скелясті розчленовані вапнякові пасма Подільських Товтр (Медобори), продовженням яких у південно-східному напрямку є Прут-Дністровські та Мурафські Товтри. Окремі платоподібні пасма мають абсолютну висоту 50-60 м, а над річковими долинами – 100-150 м. У межах Львівської області знаходяться сильно розчленовані, з вузькими річковими долинами і крутими схилами мальовничі Опілля та Розточчя. В цілому для Поділля характерні яружно-балкові та карстові форми рельєфу, тут знаходяться найдовші в Україні печери. Хотинська височина з горою Берда (515 м) є найбільш підвищеною ділянкою Східноєвропейської рівнини. Приблизно по лінії Сокаль-Берестечко-Острог-Кривин уступом заввишки 40-60 м. на фоні типового рельєфу північного заходу України виділяється Волинська височина, яка на півночі переходить у Поліську низовину. Мальовничими її елементами є Мізоцький кряж (314 м) і Пелчинське плато (324 м). Горбиста поверхня з відносно рівнинними долинами річок, розгалужена яружно-балкова система (районом її значного зосередження є територія довкола Канева – т.зв. Канівські гори, де глибина ярів досягає 85-90 м), характерні для рельєфу Придніпровської височини, східною межею якої є різко окреслені дніпровські кручі. На лівобережжі України в рельєфі виділяються Приазовська і Середньо­російська височини та Донецький кряж. Особливістю рельєфу Приазовської височини є урвисті схили і поверхневі виходи кристалічних порід. Для Середньоросійської височини характерна розгалужена яружно-балкова система. Донецький кряж - найвища ділянка лівобережжя (г. Могила Мечетна, 367 м) з куестами, карстовими та антропогенними формами рельєфу. Північно-східна частина Донецького кряжу – район Слов‘янська та Святогірська – отримала назву української Швейцарії. В рельєфі рівнинного Криму виділяються Тарханкутська (179 м) і Керченська (189 м) височини. Унікальним для України природним явищем є діючі грязьові вулкани та г. Опук, розташовані у межах другого масиву.

Одноманітність рельєфу Поліської, Придніпровської, Закарпатської та Причорноморської низовин обумовлює їх загалом невисоку атрактивність і, відповідно, туристичну привабливість. Однак, окремі елементи рельєфу – карст, гранітні кар‘єри, піщані дюни, ози (Поліська низовина), яри, балки, виступи крейдяних порід, соляні куполи (Придніпровська низовина); долини річок, балки, кургани (Причорноморська низовина) – є пам‘ятками природи або заказниками і віднесені до рекреаційних ресурсів. Особливе місце серед них займає Словечансько-Овруцький кряж (відносні висоти – 50-60 м, абсолютна – 316 м) на території Житомирщини, рослинний світ якого певною мірою споріднений з кавказькою флорою [20].

Печери. Печери – підземні порожнини, іноді дуже великих розмірів, які утворюються в легкорозчинних осадових породах (вапняку, кам‘яній солі, гіпсі) внаслідок дії підземних вод (карстові печери). Найбільшою на землі печерою вважається Мамонтова печера у США, яка складається з низки сталактитових залів і коридорів. Загальна довжина її ходів перевищує 530 км. Найглибшими карстовими печерами є П‘єр-Сен-Мартен (глибина 1171 м) [12]. У глибоких печерах, підземних ріках і озерах виявлена своєрідна фауна і флора: риби, земноводні та комахи там перебувають у повній темряві, а тому позбавлені зору. Замість очей у них розвиваються щупальця, подовжуються вушка і лапки. У деяких печерах виявлені стоянки доісторичної людини з рідкісними наскельними малюнками. Багато печер світу – найвідоміші об‘єкти туризму, які охороняються державою.

В Україні є кілька печер, що входять до переліку найбільших у світі, які за відповідного обладнання можна перетворити на рекреаційно-туристичні об‘єкти міжнародного значення. Виділяють три регіони їх розміщення: Подільсько-Буковинський (Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Львівська та Івано-Франківська області), Крим та Карпати. У Подільсько-Буковинському районі відомо понад 130 печер карстового походження, з них у Тернопільській області – 70, у Чернівецькій – 35.Сумарна протяжність їх складає 412 км, п‘ять з них – найбільші у світі: Оптимістична (180 км), Попелюшка (60 км), Кришталева (22 км). У Криму налічується більше 40 великих печер та 857 карстових порожнин різного розміру. Найбільші з них: Солдатська (500 м), Каскадна (40 м), Мармурова (1,6 км). Карпатські печери розташовані у Закарпатській області в басейні річок Великої та Малої Угольки. За своїми розмірами вони значно менші від печер двох попередніх районів. Найбільша з них Дружба (довжина 270 м), глибина 46 м). Серед печер Подільсько-Буковинського району однією з найбільш вивчених є Кришталева, яка має складну розгалужену систему лабіринтів. Стіни багатьох галерей та залів вкриті білосніжними та різнокольоровими, нерідко стрічкоподібної текстури кристалами вторинного гіпсу, що надає печері казкової краси. Головні галереї електрифіковані і обладнані для відвідування. Таким чином, в Україні є всі умови для спелеотуризму. Зокрема, на території Тернопільської області знаходиться вхід у найдовшу гіпсову печеру-лабіринт світу – Оптимістичну – довжиною 182 км. Усього в Україні виділяють 14 карстових областей загальною площею близько 206,5 км² [2,20].

Наявність печер і шахт характеризує не всі карстові області України (проявом карстування є також поверхневі форми рельєфу – вирви, лійки, понори, кари, озера). Найповніше карстові форми рельєфу представлені в Гірсько-Кримськй області. На цей район припадає 85% карстових порожнин, відомих сьогодні в Україні. Вони здебільшого недовгі (загальна їх довжина – 13,7 км) у Сімферопольському р-ні, однак, належать до числа найбільш глибоких (найбільша в Україні печера – Солдатська, 517 м;) на другому місці – Каскадна, 400 м; на третьому – Нахімовська, 374. Іншими цікавими спелео­логічними об‘єктами Гірсько-Кримської області є печери: Узунджа (2,12 км), Еміне-Баїр-Хасан (1,46; Чатирдаг), Чорна (1,16), Провалля (1,15), Каскадна (0,980;) Ай-Петрі), Еміне-Баїр-Коба (0,950; Чатирдаг), Джур-Джур (0,770; поблизу Алушти), Альошина вода (0,620; Довгоруківська яйла), Аянська (0,560; Чатирдаг), Монастир-Чокрак (0,510; Карабі-Яйла), Ені-Са-Сале-3 (0,560; Чатирдаг), Монастир-Чокрак (0,510; Карабі-Яйла), інші. У карстовому гроті Кіїс-Коба на Довгоруківській яйлі (за 25 км на схід від Сімферополя) було виявлено хронологічно перші на території України та Східної Європи рештки неандертальця [20].

Найдовші в Україні печери зосереджені в Подільсько-Буковинській карстовій зоні області. Так, поблизу с. Коралівка (Тернопільської обл.) відкрито вхід в печеру Оптимістична. На Тернопільщині знаходяться також печери Озерна (107,0 км; с. Коралівка, с. Сапонів), Кришталева (22,0; с. Кривче), Млинки (21,0; с. Залісся), Вертеба (7,82; смт Більче-Золоте), інші. Серед печер Чернівецької області – Попелюшка (80,0; с. Подвірне), Буковинка (2,30; Новоселицький р-н), Баламутівська ( с. Баламутівка), Піонерка (с. Юрківці); на Хмельниччині – Атлантида (2,50; с. Завалля) та ін. У Чернівецькій області розта­шовані 3 карстово-спелеологічні заказники: Молочнобратський карстовий масив, Чорнопотоцький та Юрківський карст.

Третьою в Україні за кількістю карстових порожнин є Передгірно-Кримська область. Тут відомо 18 печер, шахт і гротів, які досить активно використовуються в туристичних цілях. Серед печер цієї карстової області – Зміїна (310 м), Міжгір‘я (210 м). Тут знаходяться також відомі печерні міста – Ескі-Кермен (V-VI ст.), Мангуп-Кале (VI-XV ст.), Чуфут-Кале (Х-ХVIII ст.) – і Успенський монастир (VIII-XIX; відновлено наприкінці ХХ ст.)

Більшість Карпатських печер і гротів Мармароського масиву, Рахівських і Чивчинських гір короткі (загальна довжина 15 відомих печер становить 670 м), але вони овіяні легендами і цікавими переказами. Найдовші з печер – Дружба, Білих Стін, Молочний Камінь, розташовані в долинах Молот і Великої Угольки. В інших карстових областях найбільш відомими печерами є:

- Заповідна (380 м; складова одеських катакомб), Наталина (180 м; м. Одеса) – Причорноморсько-Азовська карстова область;

- Трипільська (210 м; Артемівський р-н); малодосліджені печери та підземні річки поблизу сіл Дробівки, Русельниково, Стипа, Новотроїцьке; розвинений соляний карст поблизу Слов‘янська і Артемівська – Донбаська карстова область;

- Рошківська-2, Шершенська-2 - Східно-Подільська карстова область;

- порожнина в долині р. Жовтої має довжину понад 1,5 км, глибину – 350 м – Криворізько-Кременчуцька карстова обл.;

- три невеликі соляні печери поблизу Солотвина загальною довжиною близько 40 м – Закарпатська карстова область.

Деякі з карстових порожнин (особливо соляний карст Донецької та Закарпатської областей) експлуатується з лікувальною метою (спелеотерапія). Крім того, вони поряд з гіпсовими печерами Тернопільщини і Буковини мають необхідні умови для лікування психофізіологічних порушень. Інші карстові області представлені поверхневими, однак не менш атрактивними, формами рельєфу. Більшість районів поширення поверхневого карсту здобули статус заказників і пам‘яток природи [20].