§ 1. Правові та державницькі вчення німецьких просвітників

В історії суспільного розвитку Просвітництво постає як ідейний руху країнах Західної Європи та Північної Америки кінця XVII—ХУШ сг. Головною метою цього руху була бо­ротьба проти багатьох феодальних установлень у соціально-політичному житті.

Ідеологію Просвітництва було започатковано в процесі розвитку буржуазних відносин і антифеодальної боротьби в XVII ст. в Англії, де буржуазні революції відбулися рані­ше, ніж в інших країнах. Біля її витоків стояли Т. Гоббс, Дж. Локк, Д. Юм, Б, Спіиоза та інші представники тогочас­ної наукової еліти.

Просвітництво пропагувало ідеї буржуазної демократії, суспільного прогресу, рівності, праці на благо суспільства, свободи особистості, республіканського державного устрою.

Просвітителі піддавали критиці форми життя, що скла­лися. Вони розглядали їх як наслідок обману народів владою і церквою, виходили з того, що в громадянському суспільс­тві, якщо воно побудоване розумно, людина стає цивілізова­ною. Матеріальною основою росту культури і моральності, перетворення її з інстинктивної на усвідомлену є розширен­ня торгівлі та зростання промисловості, утворення націо­нальних держав, установлення влади людини над власни-

-124-

Будучи апологетом реформ Петра І, виступав за централі­зацію влади, посилення впливу держави на суспільні спра­ви, підвищення військової могутності Імперії. С. Яворський вважав ефективною систему влади тогочасної держави, яку очолює імператор з підпорядкованими йому державними службовцями — князями та боярами, та нижчими 'їх на ща­бель військовими.

Наступний чин, який він виокремлював у цій системі — духовенство.

До четвертого чину С. Яворський відніс простий народ, ремісників, землеробів, купців та людей вільного фаху.

У кінці першої половини XVIII сг. надбанням державно-правової думки України стала робота «Громадська політи­ка», автором якої був Михайло Козачинський (1699 — 1755), префект Києво-Могилянської академії. Мислитель поділяв погляди голландського юриста Г. Греція. Одним з перших в Україні став на позиції природного права, вважав його ін­тегральною частиною природи людини, стверджував, що природні закони можуть бути пізнані її розумом. У суспіль­стві, за його вченням, чинними є дві групи законів: ті, що встановлені людьми, та канонічні.

125

РОЗДІЛ VIII

ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ВЧЕННЯ

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО

ПРОСВІТНИЦТВА ТА ПЕРІОДУ

БОРОТЬБИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ США

§ 1. Правові та державницькі вчення німецьких просвітників

В історії суспільного розвитку Просвітництво постає як ідейний руху країнах Західної Європи та Північної Америки кінця XVII—ХУШ сг. Головною метою цього руху була бо­ротьба проти багатьох феодальних установлень у соціально-політичному житті.

Ідеологію Просвітництва було започатковано в процесі розвитку буржуазних відносин і антифеодальної боротьби в XVII ст. в Англії, де буржуазні революції відбулися рані­ше, ніж в інших країнах. Біля її витоків стояли Т. Гоббс, Дж. Локк, Д. Юм, Б, Спіиоза та інші представники тогочас­ної наукової еліти.

Просвітництво пропагувало ідеї буржуазної демократії, суспільного прогресу, рівності, праці на благо суспільства, свободи особистості, республіканського державного устрою.

Просвітителі піддавали критиці форми життя, що скла­лися. Вони розглядали їх як наслідок обману народів владою і церквою, виходили з того, що в громадянському суспільс­тві, якщо воно побудоване розумно, людина стає цивілізова­ною. Матеріальною основою росту культури і моральності, перетворення її з інстинктивної на усвідомлену є розширен­ня торгівлі та зростання промисловості, утворення націо­нальних держав, установлення влади людини над власни-

-126-

ми пристрастями і стихійними силами природи. Історичне майбутнє просвітителі вбачали в «царстві розуму».

Проте державно-правова ідеологія німецької Просвіти мала свої особливості. Погляди багатьох її представників були поміркованими, виваженими, позбавленими крайньо­го радикалізму.

Для їх поглядів характерними були намагання відійти від усталеної релігійної традиції аналізу сутності державно-правових явищ, спроби раціоналістичного підходу в дослі­дженнях.

Одним із перших таку методологію застосував німецький юрист, професор Гейдельберзького університету Самуель фон Пуфендорф (1632—1694). Свою теоретико-правову кон­цепцію мислитель виклав у працях «Про обов'язки люди­ни і громадянина відповідно до природного права», «Право природне і право народів» тощо.

Застосовуючи методологічні підходи Р. Декарта, Самуель фон Пуфендорф досліджував сутність держави і права під впливом природно-правових вчень Г. Гроція та Т. Гоббса. Причому природне право трактувалося ним як система со­ціально-етичних норм, яких повинні беззаперечно дотри­муватися всі члени суспільства незалежно від статусу, посад, майнового стану тощо.

В іншому випадку практично неможливо узгоджувати особисті інтереси індивіда, оскільки кожному з них при­таманне бажання жити разом з іншими. В додержавному стані суспільства, на його думку, інтереси кожного задоволь­нялися повністю, наявними були свобода індивідів та їх рів­ність, а «війни всіх з усіма», про яку писав Т. Гоббс, не було. З часом у зв'язку зі збільшенням населення та ускладнен­ням відносин між людьми виникла необхідність створення інституту, який би зміг врівноважити суспільні відносини та зробити безпечним життя всіх членів суспільства. Проте не тільки це є основою створення держави. Вона виникає за на­явності двох умов: згоди людей та благословення Бога.

Процес створення держави здійснюється у два етапи. На першому має місце правова підстава державності — договір людей, в результаті якого всі об'єднуються в одне ціле; на другому етапі члени державної спільності приймають пос­танову щодо форми правління, яка б їх задовольняла. Ця постанова є імперативною для людей, що увійшли до дер-

-127-

жавного утворення, а також для правителя. Перші повинні коритися владі, а правитель — дбати про державу і народ.

Державна влада є необмеженою в своїх діях, хоча при єдиноправителі може бути створений дорадчий орган, до складу якого можуть входити представники різних сус­пільних верств для обговорення найважливіших загально­державних питань.

Самуель фон Пуфендорф робив спробу визначити функ­ції держави, її співвідношення з іншими соціальними інсти­тутами. Головними напрямами її діяльності, на його думку, мали бути забезпечення порядку, права власності, особис­тої недоторканності людей, зовнішньої безпеки.

Вступаючи до державного утворення, людина дещо обме­жується в своїх правах і свободах, але її особисте життя, май­но (власність), вибір віри є недоторканними. У разі посягання на ці права народ може чинити спротив властителю.

Одним з аспектів вчення мислителя було твердження про необхідність відсторонення церкви від світського життя, зосередження її діяльності в духовній сфері життя, мораль­но-етичних відносинах членів конфесій. В цьому плані за де­ржавою Самуель фон Пуфендорф залишав обов'язок кара­ти за атеїзм, богохульство, а також сектантство, яке чинило спротив владі.

Вчення наступника Самуеля фон Пуфендорфа ректора університету в м. Галле ХристІана Томазія (1655—1728) було більш ґрунтовним. Мислительузагальнив природно-правові концепції представників нового часу — Г. Греція, Б. Спінози та інших — і своє бачення сутності держави та права виклав більш ніж у сорока працях, головна серед яких — «Основи природного права» — з'явилася в 1705 році.

Вихідною ідеєю вчення X. Томазія була морально-пра­вова доктрина християнства. Тому мораль у системі норм соціального регулювання мислитель ставив вище права. З'ясовуючи роль цих двох груп норм, їх соціальне значення, взаємозв'язок і відмінності, він зазначав, що вони відрізня­ються способами здійснення і метою.

Специфічною ознакою права X. Томазій називав його примусовий характер, забезпечення реалізації за допомо­гою сили, у той час, як норми моралі виконуються людьми добровільно в результаті усвідомлення.

Природне право, дароване Богом, відображаючись у сві­домості людини, стає її внутрішнім світом, моральними

-128-

настановами, які скеровують дн кожного конкретного Ін­дивіда, тоді як правові норми, адресовані государем своїм підданим, направлені на зовнішній світ, регулюють відноси­ни між багатьма людьми.

У цьому плані природне право розглядається як певна система моральних приписів, згідно з якими має влашто­вуватися життя суспільства, кожен повинен бути доброчес­ним, утримуватись від шкідливих дій щодо інших людей, що й буде передумовою реалізації притаманного людям прагнення до щастя.

Такий само підхід застосовував X. Томазій для з'ясування причин і передумов виникнення держави. За його вченням, вона з'являється як результат договору для усунення су­перечностей, що виникають у суспільстві.

Такому призначенню відповідає монархія, яку мис­литель розглядав як найдосконалішу форму держави. Водночас він робив спробу визначити межі впливу держави та її загальнообов'язкових норм на суспільство і особу. Вона не повинна втручатись у духовний світ людини, обмежува­ти свободу переконань. Не повинні зазнавати утиску з боку держави люди, які належать до інших релігійних конфесій та релігій.

Для унеможливлення суперечностей і негараздів у май­бутньому X. Томазій вважав за необхідне реорганізувати суспільний устрій на засадах об'єднання майна, відмови від приватної власності.

Розширення функцій держави, надання їй ширших пов­новажень щодо суспільства та його інститугів виборював у своєму вченні Христіан Вольф (1679 — 1754).

Природі людини, стверджував мислитель, притаманне постійне намагання вдосконалюватися. Причому саме таке намагання направлене на вдосконалення душі, тіла окремої людини і суспільства в цілому. Його передумовою є добро­чесна поведінка. Людина постійно повинна робити добро і уникати зла. Вдосконалення людини на цих принципах є моральним законом, її обов'язком і правом. Право є наслід­ком морального обов'язку людини.

Усі люди є рівними і вільними від природи, всі мають обов'язок удосконалюватись і рівні на це права. Обов'язок удосконалюватися сприяє виникненню цілого ряду прав: на життя, на освіту, на працю тощо.

9-4-І115

-129-

Найліпші умови для вдосконалення виникають із появою держави. В природному стані відсутні досконалі засоби для виконання цього обов'язку, тому люди об'єднуються в де­ржаву, створюють спільність, яка отримала назву «народ» і передають верховігу владу над собою уряду.

За умов державності кожен частково обмежує свою сво­боду задля вдосконалення всього народу. Метою держави є загальний добробут, безпека суспільства і вдосконалення людей.

Позитивне законодавство в цьому плані слід розглядати як засіб реалізації природного права. Воно створює перед­умови і забезпечує виконання моральних обов'язків. На ви­рішення проблеми вдосконалення суспільства повинна бути направлена діяльність монарха. Саме ця форма здатна ре­алізувати цей природний моральний закон.

Розв'язання цього завдання дає підстави правителю регламентувати всі сфери життєдіяльності суспільства. Політична, духовна, господарська, освітянська тощо сфери повинні бути під постійним контролем монарха і зазнава­ти з його боку впливу, для чого він наділяється невичерпни­ми повноваженнями в питаннях визначення внутрішньої та зовнішньої політики, війни та миру, законодавчій, виконав­чій та судовій діяльності. Водночас однією з важливих умов удосконалення суспільства є підкорення народу монарху.