§ 5. Вчення юридичного позитивізму

Провідним представником юридичного позитивізму в Росії був професор Казанського, а потім Московського уні-верситету Габріель Феліксович Шершенєвич (1863 — 1912).

В його науковому доробку такі праці як «Історія філосо­фії права», «Загальна теорія права», «Загальне вчення про право і державу», «Про застосування норм права», «Наука

цивільного права в Росії» та інші.

-277-

Застосовуючи методологію юридичного позитивізму Г. Ф. Шершеневич змішував предмети філософії права та теорії держави і права, вважав, що завданням юридичної науки є дослідження юридичних питань, визначених часом і місцем, тобто права такого, як воно є. «Дослідник пови­нен брати до уваги, зазначав вчений в роботі «Загальна те­орія права», тільки те право, яке діє, але не те право, яке повинно було б діяти»¹. Такий підхід, на його думку, дасть можливість виключити змішування права з правовим іде­алом, зі справедливістю, з іншими соціальними нормами. Об'єктивне і суб'єктивне право у його вченні — це самоспи­ні різнопланові поняття. Об'єктивне право — це основне по­няття права, а суб'єктивне — це таке, що з нього випливає. З'ясування поняття права повинно бути повністю направле­не на об'єктивне право.

Ознаками права Г, Ф. Шершенєвич вважав; регулюючий його аспект (воно завжди передбачає необхідну поведінку особи); .забезпечення права примусом; зв'язок права з де­ржавною владою. «Всякий закон, стверджував вчений, якої б граматичної форми він не набував, завжди є нормою або правилом поведінки, ...всяка норма права — це наказ,... дія норм права обмежується сферою влади держави»².

Право він визначав як правило співжиття, що підтри­мується державною владою. Джерелом права вчений роз­глядав державу, яка в нормах права втілює свої вимоги. Таким чином, держава знаходиться над правом, вона йому передує історично і логічно. «Право є функцією держави, тому воно не існує без держави і до держави»³.

У соціальній практиці право репрезентує рівнодіючі двох сил: одна з них має своїм джерелом інтереси волода­рюючих, інша — підвладних.

До форм права вчений відносив закон, який розглядав як норму права загальне правило, яке безпосередньо походить від державної влади, втілює ЇЇ волю і розраховане на неви-значену кількість випадків.

¹ Шершеневич Г. Общая теория права // История Ішлитических й пра­вових учений: Хрестоматия / Сост. й общ. ред. Г. Г. 4емиденко. — X., 1999. -С 805.

² Там само. — С. 806.

3 Там само. — с. 8с7.

-278-

Досліджуючи законодавчий процес Г. Ф. Шершенєвич ииділяв у ньому чотири етапи: 1) законодавча ініціатива; 2) обговорення законопроекту; 3} затвердження законопро­екту; 4) оприлюднення закону¹. Свої особливості мало вчен­ня Г. Ф. Шершенєвича про державу. Він вважав, що вона є пізнішим утворенням у порівнянні з іншими спільнотами людей, що виникають у суспільстві. Об'єднуючим чинником суспільного угруповання, що існувало до держави, були не статевий і кровний аспекти, а господарське співробітництво. Сім'я також відігравала певну роль у виникненні держави. На певному етапі розвитку суспільства сім'я стає патріархаль­ною, відбувається об'єднання сімей в рід, а потім у плем'я. «Держава, що утворилася в результаті об'єднання племен, будує свою силу на зміцненні взаємної залежності частин, пов'язаних господарськими і правовими ланцюгами»².

Новосгворена держава весь час переймається пробле­мами самозбереження, постійно дбає про свій кількісний і якісний зміст. Розростання суспільної групи, що отримала образ держави, здійснюється природним шляхом або за до­помогою силового приєднання до свого складу сусідніх сус­пільних груп.

Зміцнення держави, що значно збільшується у своїх роз­мірах, здійснюється шляхом державної влади і права, «ви­конуючих роль цементу, що зв'язує великі маси в злагодже-ну і міцну будівлю»³.

Таким чином, держава стає новою основою для суспіль­ного об'єднання, хоча і суспільство, в свою чергу, також здійснює сильний вплив на державу. Такою впливовою си­лою на державу, за вченням Г. Ф. Шершенєвича, є суспіль­на думка, яка висвітлюється на зборах та в засобах масової

інформації.

Між суспільством і державою з часом її виникнення ма­ють місце зв'язки, характер яких постійно змінюється.

Найбільш повна гармонія між суспільством і державою досягається в умовах парламентаризму, де суспільна дум­ка шляхом виборів має змогу впливати на державну вла­ду. Якщо брати до уваги, зазначав у роботі «Загальна теорія

Шершеневич Г. Общая теоріїя права // История политических й пра-вовьіх учений: Хрестоматій / Сост. й общ. ред. Г. Г. Демиденко. -X., 1999, - С. 807. Там само. — С. 801. Там само.

-279-

права» вчений, що суспільна думка е санкцією моральних норм, то парламентська система найкраще здійснює ідею примирення держави і моралі¹.

У своєму вченні Г. Ф. Шершенєвич досліджує сутність правової держави, розглядає перспективи її розвитку.

Він розрізняє конституційну і правову держави. Вважає, що конституційна держава є найкращим засобом для фор­мування правової державності, «найкращим засобом, що гарантує правовий порядок». Втім, погоджуючись з точ­кою зору, сформованою в сучасних йому прогресивних дер­жавно-правових вченнях, що гарантіями правової держа­ви є визнання невід'ємних прав особи, принцип розподілу влади, правове самообмеження влади, підлеглість держави праву, — Г. Ф, Шершенєвич стверджував, що найефективні­шою гарантією слід визнавати суспільну думку.

У вченні Г. Ф. Шершенєвича ми подибуємо ідею, що пра­вова держава не є чимось сталим, завдяки досконалій пра­вовій формі вона трансформується, відбувається подаль­ша її демократизація, «на горизонті вимальовуються, хоча ще й неясно, ознаки «соціальної держави»². В цьому плані держава серед своїх завдань визначає організацію народної освіти, сприяння економічної діяльності приватних госпо­дарств шляхом їх кредитування, страхування, покращення шляхів сполучення, пошуків нових ринків. «З іншого боку, вона намагається розвивати вільну ініціативу громадян, яка б давала можливість найкращого використання цих умов. Вільна ініціатива передбачає відчуття свободи, яке розви­вається тільки на засадах суворої законності і довіри до сус­пільних сил»³.