§ 1. Державно-правова ідеологія «освіченого абсолютизму»

У другій половині XVIII ст. соціально-політичне та еконо­мічне життя Росії зазнало значних змін, обумовлених руй­нуванням феодальних підвалин державності та розвитком капіталістичних відносин. Невідповідність соціальних інсти­тутів суспільним відносинам, що виникали, призвела до не­вдоволення й повстань. Як відомо, в 1773 — 1775 рр. сталося повстання під проводом О. Пугачова, а в 1796 — 1797 рр. — кілька виступів селян. Означені обставини відчутно вплину­ли на зміст і подальше формування поглядів на державу, її політичні інститути, а також право.

На відміну від попередніх однобічних концепцій, у яких пропагувалися ідеї абсолютної монархії, в Росії почав фор­муватися плюралізм політико-правово'ї ідеології.

Державно-правові погляди другої половини XVIII ст. можна поділити на три основні течії: офіційну ідеологію; державно-правові погляди дворянської аристократії; полі-тико-правову ідеологію Просвітництва.

Офіційну, тобто державну, політико-правову ідеоло­гію було закріплено у практичній діяльності імператриці Катерини II (1729 — 1796). Вона здійснювала заходи щодо укріплення абсолютизму та розширення меж імперії за рахунок насильницького приєднання до Росії Північного Причорномор'я та Криму, Північного Кавказу, захід­ноукраїнських, білоруських та литовських земель. Щоб

-199-

зняти соціальну напруженість у суспільстві, Катерина II взяла на озброєння деякі ідеї західноєвропейського Просвітництва і робила спроби пристосувати їх для збе­реження абсолютизму.

З цією метою 1767 р. наказом цариці було створено «Комісію про створення проекту нового Уложення», до якої входили виборні депутати від дворян, міст, урядових уста­нов, козаків та деяких категорій вільних селян.

Наказ Катерини П був, власне, концепцією освіченої мо­нархії, себе вона називала прибічницею природного пра­ва, а метою держави визначала загальне благо, що ство­рюється завдяки мудрому правителю. Наказ складався з 22 глав і 665 статей і за змістом був інтерпретацією «модних» на Заході державно-правових вчень Шарля Монтеск'є та Чезаре Беккаріа. Росія в ньому проголошувалась європейсь­кою державою, в якій з урахуванням значної за обсягом те­риторії можлива лише монархічна форма правління. Інша форма може завдати шкоди стабільності держави. В наказі викладались ідеї щодо рівності громадян, влади законів, об­меження влади правом тощо.

Втім ідеї західних просвітників лише визнавалися ца­рицею, носили декларативний характер, перспективи де­ржавного будівництва викладались у наказі, виходячи з тра­диційної для імперії форми правління, яка «відповідала суспільній необхідності народу».

Вона стверджувала, що монарх репрезентує все суспіль­ство, є джерелом влади і тільки він наділений правом вида­вати і тлумачити закони, визначати покарання.

Всякі корекції державного устрою і владних інститутів повинні здійснюватися, за її вченням, без змін визначальних засад російської державності. В цьому ж плані цариця при­стосовувала теорію поділу влади Ш. Монтеск'є, зазначаючи, що при монархічній формі правління повинні бути незмін­ними владні інститути — постійно діючі урядові колегії, під­леглі імператору, які б реєстрували його нормативно-пра­вові акти і контролювали їх виконання.

Виходячи з цього, метою держави, декларувалося в на­казі, має бути забезпечення загального блага, яке досягається діяльністю монарха за допомогою створюваних ним законів та системою підпорядкованих йому державних установ.

Під впливом просвітницьких ідей заходу імператриця по­годжувалася з першою частиною лриродноправової концеп-

-200-

ції щодо розрізнення природного права і позитивного зако­нодавства, проте другу її частину — врахування принципів природного права в законотворчому процесі — відкидала.

У державно-правовому вченні Катерини П йдеться та­кож про громадянське суспільство, рівність і свободи його членів. Проте умовою забезпечення порядку в суспільстві вона вважала дотримання усталених принципів підкорен­ня людей одного соціального прошарку іншому. Нерівність імператриця проголошувала основою покірності верховній владі, зазначала, що кожна соціальна верства повинна посі­дати у суспільстві визначене їй місце.

Провідною верствою суспільства,за її вченням, є дворянст­во, під ним - «середній рід» людей, а насамкінець — люди «низького роду».

Всякі міркування щодо соціальної рівності можуть за­шкодити державі. Водночас у наказі цариця погоджувалася з принципом юридичної рівності, зазначаючи в статті 34-й, що «рівність громадян полягає в тому, щоб всі підлягали тим самим законам»¹, хоча в статті 144 заперечувала собі, за­значаючи, що в суспільстві можуть мати місце привілеї од­них щодо інших.