§ 2. Політико-правові концепції соціал-демократії

У другій половині XIX ст. в Західній Європі під впливом ідей марксизму сформувалася система державно-правових поглядів соціальної демократії, засновником якої вважаєть­ся німецький мислитель Фердінанд Лассаль (1825 — 1864), один з ініціаторів створення і керівників «Загального німець­кого робітничого союзу», який був створений в 1863 році. Ф. Лассаль називав себе учнем К. Маркса, проте не поді­ляв його ідей щодо насильницької зміни форми правління. Критично переосмисливши уроки французької революції 1848 р., творцем Історії він вважав розум, а державу розгля­дав як надкласове суспільне явище, яке узагальнює публіч­ний інтерес, що протистоїть індивідуальному і соціальному егоїзму.

Водночас держава є джерелом права, а ЇЇ завдання поля­гає в створенні умов для досягнення людьми свободи. Але сучасну йому державу мислитель вважав такою, що не вико­нує це завдання, оскільки вона перетворена буржуазією на знаряддя для добування грошей. Застосовуючи майновий ценз, буржуазія перетворила державу на слухняну служни­цю, «нічного охоронця», яка відмовилась від своїх соціаль­них функцій. Єдиним засобом покращити життя робітни­ків, створити високий рівень їх добробуту мислитель вважав скасування майнового цензу і запровадження загального, прямого, виборчого права. Причому в його запровадженні повинні брати участь всі види влади і суверен (король).

У роботах «Система набутих прав», «Програма робітни­ків» тощо Ф. Лассаль закликав до об'єднання за участю дер­жави зусиль всіх соціальних верств суспільства задля покра­щення становища робочого класу.

Відкидаючи Марксову ідею диктатури пролетаріату, мис­литель пропонував «ідею четвертого стану суспільства» (під яким розумів робітників) підняти до рівня державної ідеї. В практичній площині реалізація цієї ідеї повинна сприя­ти формуванню народної держави, яка дбає про добробут робітників, виключає їх експлуатацію, надає матеріальну допомогу тим, хто її потребує, сприяє створенню виробни­чих спілок і асоціацій, за змістом перетворюється з «нічного охоронця» на «соціальну державу».

-250-

Ддя реалізації цієї ідеї Ф. Лассаль закликав здійснювати поротьбу легальними засобами: мітингами, демонстрація­ми та іншими демократичними формами, які б відобража­ли надкласову суть цієї боротьби.

За умови участі монархії в зазначених соціальних пере-твореннях Ф. Лассаль обіцяв Бісмарку підтримку з боку ро­бочого класу, пропонував йому обмежити буржуазні при­вілеї і вжити заходів до перетворення держави на «соціальну і революційну монархію».

Право, на думку вченого, як і держава, також є надкласо­вим інститутом. Тільки воно повинно бути соціальним регу­лятором, встановлювати права і свободи громадян, гаранту­вати їх реалізацію.

Державно-правова концепція Фердінанда Лассаля та про­грама «Загального німецького робітничого союзу» сприяли поширенню державно-правових поглядів соціал-демокра-тичного спрямування і формуванню однойменних політич­них об'єднань громадян.

Зокрема, в 1869 р. в м. Ейзенах була створена робіт­нича партія, яка обрала назву — соціал-демократична і в своїх програмних документах передбачила патерналіст-ські заходи щодо надання державної допомоги виробни­чим спілкам.

У 1875 р. на з'їзді в м. Гота «Загальний німецький робіт­ничий союз» об'єднався з «Соціал-демократичною робіт­ничою партією Німеччини», в програмних документах якої знайшли втілення багато ідей Ф. Лассаля.

Проте керівники «Соціал-демократичної робітничої партії Німеччини» Вільгельм Лібкнехт (1826—1900) і Август Бебель (1840 — 1913) були більш послідовними прибічника­ми марксистського вчення, вважали, що соціалізм буде за­войований не поступово, парламентським шляхом, а в ре­зультаті силових дій.

Державно-правові ідеї соціал-демократичного спря­мування репродукував Едуард Бернштейн (1850 — 1932), один з керівників П Інтернаціоналу і німецької соціал-демо­кратії, політико-правове вчення якого викладене в робо­тах «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократі», «Парламентаризм і соціал-демократія». Мислитель не поді­ляв поглядів К. Маркса про кризу капіталізму і погіршен­ня соціального становища робітничого класу. Він вважав, Іцо економічні відносини вільного ринку сприяють розвит-

-251-

ку профсоюзного і соці а л-демократичного рухів, які приму­шують буржуазію поступатися перед робітниками в питан­нях задоволення їх політичних вимог та здійснення реформ соціального характеру. Мислитель стверджував, що насиль­ницька зміна форм правління шкодить суспільному прогре­су, і навпаки, еволюційний шлях, поступові реформи спри­яють сталому розвитку, переборенню забобонів у суспільній свідомості, освіченості людей.

Реформи, на відміну від революцій, скеровуються ро­зумом, здійснюються законодавчим шляхом, узгоджуючи інтереси всіх верств суспільства, їх метою є не руйнування чого-небудь, а вдосконалення, а засобом — не сила, а ком­проміси.

Водночас Е. Бернштейн закликав до відмови від ради­кальних ідей марксизму, стверджував, що вони не відпові­дають новим соціально-політичним і економічним умовам життєдіяльності суспільства, а запровадження диктатури пролетаріату неможливе у зв'язку з фактичною неготов-ністю робочого класу брати участь в управлінні державою. Е. Бернштейн вважав, що важливою умовою участі робіт­ників в управлінні загальносуспільними справами повин­ні бути розширення їх участі в громадсько-політичних організаціях, розвиток парламентаризму, кооперації, міс­цевого самоврядування. Зазначене, на думку мислителя, створило б умови для трансформації політичної влади у соціалістичну.

Дещо іншими були державно-правові погляди авс­трійсько-німецького соціал-демократа Карла Каутського (1854 — 1938). Державно-правова концепція цього лідера II Інтернаціоналу протягом його життя зазнала суттєвих змін, хоча фактично завжди залишалась в межах принципів і за­гальної мети німецької соціал-демократії.

Палкий прибічник марксистської доктрини К. Каутський на початку своєї політичної діяльності підтримував револю­ційний радикалізм, писав про невідворотність суспільних змін шляхом соціалістичної революції, не погоджувався з планами своїх однопартійців щодо трансформації суспіль­ства шляхом поступових, виважених реформ, зазначав, що вони мають тимчасовий характер, не можуть змінити фун­даментальні засади капіталістичного способу виробництва і усунути класові антагонізми.

-252-

Після революції в Росії 1905 р. в роботі «Дорога до вла­ди» мислитель висунув ідею про закінчення періоду мир­ного розвитку історії і перенесення центру революційного руху із Заходу на Схід Європи.

Згодом на основі особистих вражень від жовтневої ре­волюції в Росії 1917 р. та наслідків втілення соціалістич­ного ідеалу в життя Карл Каутський переглянув свою де­ржавницьку та правову концепцію, В роботах «Диктатура пролетаріату», «Тероризм і комунізм», «Від демократії до державного рабства» мислитель відмовився від крайнього радикалізму, більшовицьку владу визнав такою, що не від­повідає принципам демократії, а навпаки обмежує права і свободи людини, стверджуючи себе у суспільстві шляхом червоного терору.

Ґрунтовний аналіз ідеології, принципів практики ра­дянського державотворення сприяв поверненню К. Каутсь­кого на позиції класичної соціал-демократії.

У роботі «Пролетарська революція і її програма» він пропагував ідеї мирної зміни влади, суспільного переуст-рою шляхом реформ за умови забезпечення політичних, со­ціальних і громадянських прав людей.