§ 2. Проекти державного устрою дворянської аристократії

Крайній абсолютизм імперської влади другої полови­ни XVIII ст. породжував протестні настрої у тогочасному російському суспільстві. Невдоволення політикою офіцій­ної влади не оминуло найбільш привілейовану його вер­ству — дворянство, вплив якого на загальнодержавні спра-Іш весь час обмежувався імператором та його найближчим оточенням. Як відомо, невдоволення владою часто вирішу­валось заколотами та переворотами, але згодом у суспіль­но-політичній думці Росії починає формуватись розуміння необхідності зміни не осіб, що обіймають найвищі посади в усталеній владно-політичній системі, а самої системи та ме­ханізму здійснення влади. Під впливом ідей Західної Про-

Аларкин Н. М. Исгория юридической мьісли России. — М, 1999. — С. 156.

-201-

світи в середовищі феодальної аристократії виникає і ре­продукується ідея вдосконалення влади шляхом її юридич­ного обмеження.

Першою такою спробою вважається створення в 1726 р. Верховної таємної ради, яка діяла при слабких правителях Катерині І та при Петрі П. Верховною таємною радою були розроблені «Кондиції» - документ, що передбачав умови, за яких запрошувалась на російський престол Анна Іоанівна. Положення «Кондиції» фактично обмежували владу імпе­ратора. В них зазначалось, що монарх не може без згоди цього дорадчого органу вирішувати питання війни і миру, встановлювати податки, затверджувати бюджет, присвою­вати військові звання вище полковника та відповідні чини цивільним службовцям, призначати на придворні посади, позбавляти життя, честі і майна представників шляхетства тощо. Верховній таємній раді, яка повинна складатися з восьми осіб, підпорядковувались збройні сили. Зазначеним органом був також розроблений «Проект форми правлін­ня», в якому була зроблена спроба викласти повноваження Верховної таємної ради, яка повинна була правити на під­ставі закону задля загальної користі.

В інших проектах було запропоновано створення вибор­ного органу для здійснення законопроектної роботи, визна­чений порядок прийняття законів.

Проте зазначені проекти були відкинуті.

В умовах зміцнення абсолютизму ліберальні погля­ди феодальної аристократії втілились у вченнях держав­но-правового спрямування, авторами яких були Михайло Михайлович Щербатов (1733—1790) та Микола Іванович Панін (1718-1783).

Історик і публіцист, державний і громадський діяч Щер­батов свої державно-правовові погляди виклав у працях «Міркування про законодавство взагалі», «Подорож до зем­лі Офірської...» та інших.

Поміркований прибічник природного права князь М. М. Щербатов поділяв ідеї західного просвітництва щодо договірного походження держави, піддавав критиці абсолю­тизм монархічної влади Росії і, зокрема, двозначну політику Катерини II, її спроби використати вчення західних мисли­телів для оправдання сильної централізованої влади.

¹ Азаркин Н. М. История юридической мьсли России. — М., 1999. — С. 158.

-202-

Утворення держави, за його вченням, відбулося згідно з договором між народом і правителем, відповідно до якого «люди поступились частиною свободи і вигоди, щоб інши­ми частинами безпечно користуватися»¹.

Мислитель вважав, що умови суспільного договору вико­нувались за часів правління Петра І, а пізніше він був пору­шений правителями, що його заступили.

Соціальна сила, яка може обмежити абсолютизм, за вчен­ням М. М. Щербатова, — дворянсгво. Ця соціальна верства суспільства від природи наділена здатністю керувати, у пов­сякденному житті дотримується принципів честі, в її сере­довищі багато талановитих і доброчесних людей.

До того ж, дворянству притаманна певна система форму­вання особистості, навичок управління людьми як наслідок володіння селами і кріпосними.

Тому в проекті державних перетворень значну увагу він приділяв визначенню ролі і статусу спадкового дворянства, доступ до якого з інших верств суспільства був обмежений.

За його проектом лише дворянсгво наділялось правом обій­мати посади на державній службі, володіти землями та кріпака­ми. Дворянські утворення повинні були обмежувати владу мо­нарха. Цьому повинен був також сприяти принцип законності.

З метою обмеження влади імператора планувалося ство­рити Верховну раду, яка б діяла при ньому і формувалася з дворян.

Пропонувалось, що законотворчу діяльність повинен був здійснювати уряд, який складався би з п'яти департаментів.

М. М. Щербатов передбачав, що кожен з таких департа­ментів мав би очолюватись головою, до його складу входили би шість суддів, яких призначає імператор, а також дев'ять земських суддів, що обираються дворянами від 15 губерній, з яких складається держава. В кожному департаменті передба­чалось ввести посаду «законника», який би відслідковував від­повідність прийнятих рішень законам, вживав заходів щодо усунення такої невідповідності, у разі необхідності інформу­вав би імператора або Верховну раду. Важливими умовами утвердження законності М. М. Щербатов вважав визначення у законодавчому порядку службових повноважень держав­них посадовців, встановлення юридичної відповідальності за порушення нормативних приписів.

Азаркин Н. М. История юридической мілсли России. — М., 1999. — С 160.

-203-

Досвід, отриманий від ознайомлення з практикою де­ржавного будівництва в країнах Заходу, намагався втілити в Росії дипломат і політичний діяч граф М. І. Панін, який з 1763 по 1781 р. очолював Колегію закордонних справ.

Причиною політичної невпорядкованості життя в Росії він вважав абсолютизм, відсутність механізму обмеження влади монарха, а також суб'єктивізм замість законності при вирішенні справ.

З метою стримування влади монарха М. І. Панін пропо­нував створити спеціальний орган -- Імператорську раду, яка б здійснювала попередній розгляд справ, що належа­ло вирішувати царю. Така рада повинна була складатися з 6 або 8 осіб, що призначаються імператором.

М. І. Паніна можна вважати одним із перших в Росії авто­рів процедури контрасигнування, оскільки в своєму проекті він пропонував, щоб рішення, яке приймає монарх, попе­редньо узгоджувалося з радою і міністром відповідного де­партаменту. Всього він пропонував створити чотири мініс­терства (департаменти): закордонних справ, внутрішніх справ, військовий та морський.

В історії вчень про державу і право є точка зору, що про­ект М. І. Паніна був частково реалізованим на практиці. Зокрема, до 1764 р. в Росії функціонувала Комісія про воль-ності дворянські, допоки влада Катерини II не набула від­верто авторитарного змісту¹.

Праця М. І. Паніна «Рассуждение о непременньїх зако­нах» була більш радикальною. В ній зазначалося, що вла­да Росії залежить від натовпу, права і привілеї суспільних станів не визначені законом, люди належать людям на пра­вах власності, верховне правління є бездушною машиною, яка приводиться в рух свавіллям царя².

У зазначеній праці мислитель виклав свої думки щодо необхідності зміни деяких аспектів форми правління, зок­рема, перехід до обмеженої монархії, яка була б заснова­на на договорі. В державі має забезпечуватися законність. Імператор і всі державні службовці повинні були здійсню­вати свої функції тільки на підставі закону.

Амркип Н. М. История юридической мьісли России. — М., 1999 — С.163. ² Там само. - С. 164.

-204-

Під впливом прогресивних ідей західної просвіти М. І. Панін пропонував створити систему законів, які б забез­печували права підданих на власність та політичні свободи.

Пропонувалось також законодавчим шляхом визначити права і привілеї. У вченні М. І. Паніна ми подибуємо ідею про можливість спротиву монарху і розірвання з ним «до­говору» у разі зловживання владою. У такому випадку міг бути створений спеціальний орган — Верховний Сенат. Він повинен формуватися шляхом виборів, що проводяться дворянами. Основною функцією Сенату мала бути законо­давча діяльність, а прийняті ним закони мав затверджувати монарх.

Пропонувалося, що виконавчу владу мав очолювати імпе­ратор. Цікавою була думка М. І. Паніна щодо самоврядності територій, створення на рівні губерній і повітів дворянсь­ких зборів, які б вирішували питання місцевого значення та пропонували сенату нові закони. Важливою була також думка про виборність цими зборами сенаторів і чиновників місцевих органів влади.