§ 2. Джерела права

Основними та найвідомішими джерелами — пам'ятками права Га­лицької і Волинської земель — є грамота Івана Берладника щодо іно­земної торгівлі; заповіт Володимира Васильковича, уставна грамота Мстислава Даниловича (1289) про повинності міщан, дві грамоти Андрія Юрійовича про торговельні привілеї купцям, угоди з Тевтон­ським орденом 1308—1335 рр., хартії надання магдебурзького права містам Сянок у 1339 р. та Львову в 1356 р. На цих землях також діяли пам'ятки, спільні для всіх руських земель, зокрема «Руська правда», статути Володимира та Ярослава Мудрого, «Кормчі книги». Багато унікальних правових інститутів Західної Русі описано в Лаврентіїв-ському, Іпатіївському, Галицько-Волинському літописах тощо.

Опосередкованими джерелами права Галицької та Волинської земель можуть бути також знахідки археологічних розкопок, фольк-

69

лорні джерела, матеріальні пам'ятки образотворчого мистецтва (ма­люнки, іконопис, живопис), архітектурні споруди та статуї.

У зазначений період на західних землях Русі формами (джерела­ми) права виступали правові звичаї, нормативно-правові договори, нормативно-правові акти та правові доктрини.

Правовий звичай був найпоширенішою формою (джерелом) права в регулюванні правовідносин. Він характеризувався локальністю — правові звичаї Галичини та Волині мали свої особливості та відрізня­лися від правових звичаїв інших земель Русі; становістю — різні про­шарки населення мали різні правові звичаї; формальною невизначе­ністю та казуїстичністю — правові звичаї здебільшого існували в усній формі, а якщо записувалися, то швидше як поодинокі випадки чи рі­шення конкретних спірних ситуацій; релігійністю — язичництво та згодом християнство впливали на зміст і забезпечення виконання пра­вових звичаїв та іншими ознаками.

Нормативно-правові договори окремих осіб і груп населення (зок­рема, громад) могли укладатися в усній чи письмовій формі та стосу­валися як публічного, так і приватного права. Зміст договорів, як пра­вило, ґрунтувався на правових звичаях, але могли бути й винятки, наприклад порушення черговості спадкування, набуття суб'єктом пра­вовідносин екстраординарних прав, суперечки моральним і релігій­ним засадам суспільства. У випадку неординарності змісту чи предме­та договору, особливих умов, на які погодилися сторони, договір усе одно вважався дійсним, але для більшої гарантованості його забезпе­чення та виконання подібні договори намагалися приймати публічно, з присутністю значної кількості свідків, клятвами на священних релік­віях або письмовою фіксацією.

У зв'язку із слабкістю, нехарактерністю та невизначеністю зако­нотворчих повноважень державних органів і посадових осіб, норма­тивно-правові акти для цього періоду є досить рідкісним явищем, і, як правило, вони врегульовують деякі поодинокі види правовідносин або мають характер привілеїв.

Правові доктрини на теренах Галичини та Волині з'являються піз­ніше від інших форм (джерел) права, уже після поширення християн­ства, мають характер християнських догм і стосуються здебільшого церковного, шлюбно-сімейного та спадкового права.

Зародження та розвиток права Галицької та Волинської земель відбувається в період з VII по XIV ст. — із перших відомостей про дер­жавно-правові організації в західних племен східних слов'ян до вклю­чення цих земель до складу Королівства Польського, Великого кня­зівства Литовського та Молдови. У XIV-XVI ст., незважаючи на те, що Галичина та Волинь перебували в складі зазначених держав, вони ще зберігали певну самобутність правових інститутів, але все ж таки вплив з боку пануючих держав та їхнього населення був досить вели­ким, що призвело до суттєвих змін здебільшого в публічному, а згодом і в приватному праві.

70