Запитання для самоконтролю

1. Суть теорії спільної давньоруської народності.

2. Основні джерела права Київської Русі.

3. Особливості державного права Київської Русі.

4. Інститути цивільного права Київської Русі.

5. Шлюбно-сімейне право Київської Русі.

6. Поняття «злочин» і «цивільне правопорушення».

7. Суб'єкти та об'єкти злочину.

8. Обставини, що виключали протиправність діяння.

9. Види злочинів і система покарань. Специфічні види покарань.

10. Особливості цивільно-процесуального та кримінально-процесуально­го права.

Рекомендована література

1. Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права. — Рос­тов-на-Дону: Феникс, 1995.

2. Історія українського права: Навч. посібник / За ред. проф. О. Шевчен­ка. - К.: Олан, 2001.

3. Полонсъка-Василенко Н. Історія України. — К.: Либідь, 1995.

4. Пчелов Е. В. Рюриковичи. История династии.— М.: Олма-Пресс, 2005.

5. Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII—XIII ст. — М.: Наука, 1982.

6. Речкалов Н. Кто ты Русь: первые времена и первых князей вспоми­ная. - К.: Книга, 2007.

7. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодернової Украї­ни. — К.: Критика, 2005.

5'

67

Розділ III

РОЗВИТОК ПРАВА В ГАЛИЦЬКІЙ І ВОЛИНСЬКІЙ ЗЕМЛЯХ

§ 1. Історіографія права

У дослідженнях історії розвитку права руських земель Галичина та Волинь привернули увагу вчених не одразу, адже насамперед вивчали­ся особливості розвитку правових інститутів центральних і південних руських князівств. Однак одразу після того, як західні руські землі потрапили в коло зацікавленості дослідників, з'ясувалося, що їхні пра­вові інститути мають настільки унікальні характерні особливості, що не можуть не розглядатися окремо від інших руських земель, хоча й мають багато спільного в розвитку.

Базу для цієї наукової доктрини заклали ще В. Ключевський, М. Владимирський-Буданов у «Обзоре исторіи русскаго права» (1886), М. Ясинський у «Лекціях по внешней исторіи русскаго права» (1898) та М. Максимейко в «Опытъ критическаго изследованія "Рус­ской правды"» (1914). У зазначених роботах ці автори не описували окремо Галицькі та Волинські землі, а розглядали їх у складі всієї Ру­сі. Однак, незважаючи на таку загальну наукову позицію, В. Ключев­ський, М. Владимирський-Буданов і М. Ясинський відзначали й деякі особливості у формуванні та діяльності державних органів, зокрема те, що роль віча та боярської ради в Галичині відрізнялася від інших руських земель. М. Грушевский у своїй «Історії України-Руси» дотри­мується дещо іншої думки, уважаючи ці землі невід'ємними від усіх інших, а їхній розвиток тісно пов'язаним з іншими територіями Русі. У своїй роботі він також заперечує особливу значущість віче в Галичи­ні та на Волині.

Однак за радянських часів спеціальні дослідження відмінностей у розвитку правових інститутів західних земель та їх наближеність до відповідних західноєвропейських моделей майже не проводилися. У класиків історико-правових наукових розробок цього часу, а саме: Б. Грекова, А. Зиміна, В. Пашуто, Я. Щапова, С. Юшкова та інших, за-хідноруські землі розглядаються лише в контексті та тісному зв'язку з південноруськими, часто взагалі без акцентування на них окремої уваги.

Безперечно, величезну цінність для сучасників становлять моно­графії та розробки видатних юристів та істориків із зазначеної теми: Б. Греков «Киевская Русь» (1953); А. Зимін «Правда Русская» (1999); В. Мавродін «Возникновение феодальных отношений у вос­точных славян. Древнерусское государство — Киевская Русь» (1957); «Народные восстания в Древней Руси» (1961); В. Пашуто «Внешняя политика Древней Руси» (1968); В. Пашуто, Б. Флоря, А. Хорошкевич «Древнерусское наследие и исторические судьбы восточного славянства» (1982); Б. Рыбаков «Киевская Русь и рус-

68

ские княжества ХН-ХШ ст.» (1982); Я. Щапов «Государство и цер­ковь Древней Руси» (1989). Ці роботи є ґрунтовними та якісними дослідженнями, у яких використано фактичний і літописний матеріали. Разом із тим усі вони написані в радянський період, проте багато тверджень і концепцій їхніх авторів зазнали значного впливу радян­ської доктрини та ідеології.

Останнім часом, з використанням нових методів, архівних і закор­донних матеріалів без обмежень та ідеологічних навантажень, дослі­дження західноруських земель стали дуже актуальними та збагатили­ся розробками В. Єрмолаєва, В. Заруби, М. Котляра, А. Майорова, О. Моці, В. Момотова та інших, у яких автори розглядають Галичину та Волинь окремо з їхніми особливостями та вказують на відмінності розвитку їх історії, політики та суспільства, правових інститутів щодо інших руських земель.

В. Єрмолаєв у своєму дослідженні «Вищі представницькі органи влади в Україні (історико-правове дослідження)» (2005) аналізує структуру, роль і діяльність віче в різних землях Русі, у тому числі й на Волині та в Галичині. Він відзначає високе становище віче, його значну роль у державних подіях і висловлює тези подібності віче Га­личини та Волині з аналогічними органами сусідніх європейських держав.

Інша сучасна розробка В. Заруби «Держава і право Київської та Га­лицько-Волинської Русі (кінець VIII — початок XIV ст.)» (2007) теж зазначає про особливий статус боярства в Галичині й на Волині та особливу форму князівського правління — дуумвірат князів-братів Данила та Василька Романовичів, Лева І Даниловича і Володимира Васильковича, Андрія та Лева II.

М. Котляр у монографії «Древнерусская государственность» (1998) відзначає особливості формування феодальних відносин у Га­личині та на Волині, специфіку аллодного та феодного землеволодіння, роздачу бенефіцій князями та боярами тощо.