§ 1. Скіфське царство: становлення держави і розвиток права

Хронологія подій. Кочові племена скіфів захопили причорномор­ські степи, утворивши могутній племінний союз — Велику Скіфію, — який проіснував з VII по III ст. до н. є. Скіфські племена освоювали те­риторію між Меотидою (Азовським морем) та Істром (Дунаєм). Дав­ньогрецький історик Геродот визначав Скіфію як величезний квадрат розміром 4x4 тис. стадій¹, що практично охоплював територію сучас­ної України². Населення поділялося на дві великі групи: кочові племе­на, до яких належали скіфи-кочовики, та царські скіфи, які, відповідно, розсередилися на схід від Дніпра та в Криму, а також осілі племена — скіфи-землероби та скіфи-орачі, місцем розселення яких стало Лівобе­режжя та простори на захід від Дніпра.

На думку більшості скіфологів, наприкінці VI — на початку V ст. до н. є. утворилася Скіфська держава, яка досягла свого найвищого розквіту за часів царя Атея в IV ст. до н. є. Держава стала централізо­ваною, розпочалося карбування власної монети, були розширені кор­дони країни. Однак у III ст. до н. є. Велика Скіфія занепала, хоча й ненадовго. її відродження, щоправда, у значно вужчих кордонах, роз-

¹ Атична стадія — 177,6 м.

² Ильинская В. А., Тереножкин А. И. Скифия УІІ-ІУ вв. до н. з. - К., 1983. - С 13.

14

почалося через кілька десятиліть. У степовому Криму утворюється но­ва держава — Мала Скіфія з центром у місті Неаполі Скіфському (по­близу сучасного Сімферополя). Відтоді історія пізніх скіфів упродовж 600 років спливала в межах територіальних утворень Нижнього При­дніпров'я, степового Криму та Нижнього Придунав'я. У цьому ареалі розселення скіфи переходили до повної осілості, ставали землеробами.

Найбільшої могутності Мала Скіфія досягла в II ст. до н. є. за часів царя Скілура. Вона перебувала на піднесенні, що наприкінці II—III ст. змінилося занепадом.

Отже, Мала Скіфія проіснувала до III ст. н. е., доки не була оста­точно знищена готами.

Скіфологи називають дві основні причини занепаду держави:

а) її міць підточували безперервні війни з іноземними державами, передусім із найближчими сусідами — сарматами;

б) відсутність сильної централізованої влади призвела не лише до територіальної роздробленості, а й до розпаду держави на окремі час­ тини.

Державний устрій. За формою правління Скіфське царство відно­сять до монархії на чолі зі спадковим царем. В історії відомі імена та­ких скіфських царів, як Скілур, Палак, Фарзай та Інісмей. У них зосе­реджувалася судова влада, інколи вони виконували жрецькі функції, були верховними власниками землі. Проте влада царя не була абсо­лютною. Вона обмежувалася радою скіфських племен і народними зборами всіх воїнів, про існування яких повідомляє Геродот.

Апарат державного управління складався переважно з найближ­чих родичів царя та представників аристократії. На рівні місцевого уп­равління ще панували пережитки родоплемінної організації. Старій­шини та вожді племен традиційно очолювали місцеві органи влади.

Суспільний лад. «Батько історії» Геродот, мандруючи Чорномор­ським узбережжям у V ст. до н. е., залишив спогади про особливості суспільного устрою скіфів. З них випливає, що основні матеріальні ре­сурси зосереджувались у руках скіфської знаті, до якої належали: цар­ська родина, дружинники та багаті купці. За розмірами багатства вони не мали собі рівних з-поміж усіх народів Східної Європи. У спогадах Гіппократа (молодшого сучасника Геродота) фігурують «скіфські ба­гачі, які називають себе благородними, вважаються наймогутнішими людьми в скіфів»¹.

Особливе місце в суспільній ієрархії займала відокремлена со­ціальна верства — жерці. Вони перебували в привілейованому стано­вищі порівняно з іншими соціальними групами. Разом із царем жерці, імовірно, здійснювали судочинство.

Найчисленнішу верству скіфського суспільства становили вільні общинники. Саме на них покладались обов'язки військової служби, виконання і сплати різноманітних повинностей. У Малій Скіфії вільні ремісники й торговці становили основну частку міського населення.

¹ Ильинская В. А., Тереножкин А. И. Скифия УИ-ІУ вв. до н. э. — К., 1983. - С. 360.

15

Орел скіфів існувала особлива категорія молодих жінок-воїнів, пгрсннжіш зі знатних сімей, які користувалися до шлюбу великою по­вагою й ииторитетом¹. Вони чудово володіли різноманітними видами зброї, відзначалися агресивністю й войовничістю.

На нижній сходинці суспільної піраміди перебували раби. Вони не відігравали вирішальної ролі в системі виробництва матеріальних благ, проте їхня частка в усьому складі населення була значною. Кіль­кість рабів зростала насамперед за рахунок військовополонених.

Археологічні знахідки дають підстави стверджувати про розвиток у скіфів приватної власності, передусім на худобу та інше рухоме майно. Трафеї, здобуті під час військового походу, також ставали власністю воїна. Геродот повідомляв, що для отримання своєї частки від військо­вих трофеїв скіф повинен був принести голову вбитого ворога.

Джерела та основні риси права. Основним джерелом права Скіф­ського царства було звичаєве право, яке так і не набуло писемної фор­ми. Паралельно існували правові норми, установлені царською владою.

Угоди з царем роксоланів Тасієм і царицею Боспору Гіпепірією свідчать про існування в скіфів ще одного джерела права — міжнарод­них договорів.

Серед злочинів найнебезпечнішими вважалися злочини проти ца­ря, тобто замах на його життя або вбивство правителя, непокора цар­ському розпорядженню тощо. Такі протиправні діяння каралися смер­тю. Упродовж тривалого часу в скіфів зберігалася кровна помста.

Шлюбно-сімейні відносини базувалися на принципах патріархату (зверхності батька). Дозволялося багатоженство. Привілейоване ста­новище серед жінок мала старша дружина, вдова переходила в спадок до брата. Батьківський будинок разом із господарством успадковував молодший син.