§ 1. Витоки права українського народу

Український народ, будучи частиною слов'янського суперетносу, має величну, гармонійну, узгоджену з ритмами всесвіту культуру, що бере свої витоки від часів Трипілля, а то й ще раніше, — стверджують сучасні археологи, етнологи, етнографи та ін. Знаменним у житті українського народу елементом його етносу є українська правова культура, у межах якої етнічними засобами сформувалось українське правобачення.

Усвідомлення своєї належності до відповідного етносу закладає в людині на генетичному рівні фундамент свободи та великий творчий потенціал. В умовах глобалізаційного сьогодення перед українським народом постає складна проблема забезпечення своєї етнічної само­бутності, ідентичності, неповторності, а також упевненості у власних фізичних та інтелектуальних силах.

Здобуття незалежності України відкриває перед науковцями обрії тисячоліть осягнення ретроспективи буття українців. За результатами означених досліджень можна дійти висновків про наявність міцного ідеологічного ґрунту для подальшого осмисленого щасливого, само­достатнього, поважного життя українського народу, за якого кожен українець пишатиметься своєю етноналежністю й прагнутиме жити в гармонії з природою та суспільством.

За умови належної реалізації всіх імперативно-диспозитивних важе­лів держава має стати владним центром поновлення історичної пам'яті та справедливості, реставратором фундаменту правосвідомості здорового, високоінтелектуального етносу, владним центром утілення колективно­го розуму предків, яка б задавала та підтримувала український лад буття. Вирішення актуальних проблем сьогодення, у контексті необхідності по­вернення до українських етнічних цінностей, значною мірою залежить від досліджень природи українського права, у тому числі його складових, засвоєння його етнічної ретроспективи, зокрема пізнання тієї правної реальності, тих правних процесів, які мали місце в Україні протягом тисячоліть. Поставлена мета потребує глибоких знань історії українського права та процесів державотворення на українських землях.

Аналізуючи переоцінку духовних цінностей, подану українськими мислителями ХІХ-ХХ ст., можна вирізнити предтечу цього духовного переосмислення: Г. Сковорода, «Руська трійця», Т. Шевченко, І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, О. Ольжич, В. Пачов-ський та ін., які у своїх творах дали новий позитивний погляд на дав­ню духовну культуру українського народу. Вагомий внесок у наукове бачення ідеї українського права був зроблений творчим доробком П. Чубинського, М. Грушевського, Ф. Леонтовича, П. Куліша, М. Ва-силенка, М. Владимирського-Буданова, О. Кониського, Р. Лащенка,

6

А. Яковліва, О. Малиновського, П. Єфименка, О. Кістяківського, М. Костомарова, Н. Полонської-Василенко, А. Кристера, В. Сергееви­ча, М. Іванішева, О. Доброва, І. Черкаського, М. Ясинського, Б. Путі-лова, А. Пономарьова, А. Ткача, О. Шевченка та ін.

Особливості української духовної культури зумовлюються низ­кою чинників. Про доброту, щирість, гостинність, гуманність та інші характерні риси українців можна дізнатись, звернувшись до етногра­фічних описів українських і зарубіжних дослідників, правових пам'яток. Особливості духовної української культури відображаються й на правовій культурі як її складовій.

Термін «право» уперше був використаний у текстах Велесової книги. Дослідження етнофілософів свідчать, що вчення про право зай­має центральне місце в українському правобаченні, об'єктом якого є право як укладовна ідея — визначник, упорядник дійсності. Цим вира­жений об'єктивний аспект українського праворозуміння. Разом із цим існує об'єктивно-суб'єктивний аспект українського світу права.

Поняття «право» має багато мовних референцій. В українській мо­ві слова з коренем -пра- семантично пов'язані з регулюванням, ладом, порядком, витоковістю, початком тощо: -пра-:-права, право, правда, правий, праведний, справний, справедливий, правитель, правило, право­суддя, прадід, пращур. Крім того, поняття «право», «правда» мають та­кож свої референції: закон, звичай, присяга, суд, справедливість, істи­на, доказ, реальність (явність) тощо. Так, наприклад, свого часу термін «закон» мав тотожне смислове навантаження до поняття «правда», але слово «правда» відрізнялося у сферах ужитку.

Прагнення до порядку — це закладена вже на рівні етногенетично-го коду парадигма буття українського народу. Для українського етно­су характерним є прагнення до упорядкованості в усьому, що концен­трується в праві, правді, яким протистоять неправда, кривда.

У об'єктивно-суб'єктивному аспекті українське право — це су­спільні норми, які були вироблені українським етносом протягом усього періоду його існування (неімпортовані насильно; вироблені за його духовної ідентичності етнічними засобами), що упорядковують суспільні відносини і «містять дуже високі поняття справедливості, добра, щирості, доброзичливості, миролюбства, працьовитості, гіднос­ті, чесності й загалом найвищого поняття рівня людської гуманності»¹ та ін., формою зовнішнього виразу, відображенням яких були пра­восвідомість, звичаї (у значенні їх форм), правові пам'ятки тощо. Ідеться про концепцію українського загального права, на формування якої фундаментальний вплив мав високий духовний рівень укра­їнського народу. Українське право, будучи елементом глибокої криниці мудрості, заповіданої нашими пращурами, дійшло до нас повз тисячоліття мовою обрядів, ритуалів, правосвідомості, пам'яток права та ін.

¹ Історія українського права: Навч. посібник / За ред. проф. О. О. Шевчен­ка. - К.: Олан, 2001. - С. 5.

7

Усвідомлення права в житті людини відбувається через призму української правової культури, першорядними засадами якої має стати:

• визнання права головним чинником збереження самобутності й самовідтворення української нації та забезпечення самоцінності й не­залежності її саморозвитку;

• підвищення духовної ролі права як головного чинника націє-творення в гуманітарній, науково-технічній, виробничій та інших сфе­рах суспільного життя;

• культивація національних духовно-моральних цінностей у про­цесі правотворчості та здійснення законодавчої техніки.

Нині настав час етноренесансу в еволюції українського етносу — час оживлення його історичного етноменталітету, час оцінкового по­гляду народу на самого себе; поновлення історико-генетичної пам'яті; героїзації минулого; перегляду системи культурного освоєння світу, освіти та виховання¹.

Навчальна дисципліна «Історія українського права» яскраво від­творює велично піднесений дух українського народу.