§ 31. Розділові знаки при вставних словах, словосполученнях, реченнях і вставлених компонентах

Вставними є такі конструкції, за допомогою яких мовець ви­ражає своє ставлення до висловленої думки. Вставними можуть бути слова, словосполучення й речення. Вони відрізняються між собою лише обсягом, ступенем поширеності й структурою: Може, мій вчинок — суцільна легковажність? (Загр.); Найважливіше, здається мені, для письменника протягом усього життя не втра­тити чуття єдності, спільності своєї особистої долі з долею на­родною (Гонч.); Хай ще син поспить у теплім ліжку. Хай усмішка на вустах цвіте, за сьогодні підросте він трішки. Кажуть, що у сні дитя росте! (Ткач).

За значенням вставні слова й словосполучення поділяються на такі групи:

а) слова й словосполучення, що виражають оцінку повідом­люваного (впевненість або невпевненість): безсумнівно, безперечно, без усякого сумніву, в усякому разі (випадку), напевно, дійсно, ду­маю, зрозуміло, здається, очевидно, природно, припустіте, розу­міється, само собою зрозуміло, слід гадати, скажімо, сподіваюся. Сюди ж належать слова: було, буває, бувало, трапляється, як зви­чайно, як завжди, як водиться, які вказують на ступінь звичайності викладених фактів;

б) вставні слова, що виражають почуття мовця, дають емоційну оцінку повідомлюваних фактів: на щастя, на жаль, на радість, на біду, ніде правди діти, нічого гріха таїти, чого доброго, на диво;

в) вставні слова, що вказують на порядок думок та їх зв’язок, послідовність викладу: по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, отже, нарешті, словом, одним словом, власне кажучи, мож­на сказати, передусім, між іншим, наприклад, повторюю, під­креслюю, головним чином, проте, однак, крім того та ін.;

г) слова й словосполучення, що вказують на джерело інфор­мації: кажуть, повідомляють, за повідомленням..., за даними..., за визначенням..., з погляду..., по-моєму, по-твоєму, пам’ятаю, на думку..., за словами;

д) вставні слова, що вказують на способи оформлення думок або характер висловлювання: взагалі, власне кажучи, одним словом, можна сказати, м ’яко кажучи, так би мовити, що називається, як кажуть, якщо говорити правду та ін.,

е) вставні слова, звернені до співрозмовника або до читача з метою активізації його уваги до повідомлюваного: розумієте, ба­чиш, розумієш, уявіть, вірите, послухайте, погодьтеся, пробачте мені, дозвольте.

Від вставних слів, словосполучень і речень слід відрізняти вставлені компоненти, які є ширшою, але менш однорідною синтаксичною групою і щодо змісту, і щодо синтаксичної будо­ви. З семантичного погляду вставлений компонент зумовлений прагненням мовця до яскравішого підтвердження висловленої дум­ки новими варіантами особливих сприймань, оцінок, зіставлень, спостережень, уточнень. Ті чи інші смислові навантаження встав­лених компонентів, як правило, ситуативні; додаткові пояснення, зауваження підказуються обставинами мовлення і психологічним ходом думок мовця. Тому найпоширенішою функцією вставлених речень є уточнення, роз’яснення, доповнення змісту основного речення: Там батько, плачучи з дітьми (А ми малі були і голі), не витерпів лихої долі, помер на панщині (Шевч.).

Ряд вставлених компонентів зі значенням побіжних зауважень не пов’язується зі змістом основного речення:

Кінцем чобота допоможеш знічев'я йому (грибу) впасти на листяне ліжко (нащо навстоячки дрімати?). Вони можуть се­мантично співвідноситись як з членом основного речення або з його частиною, так і зі змістом речення в цілому: Віктор глянув на батька, на його довгі вуса, на примружені очі (йс так мружив тільки тато), і серце огорнули тепло і ніжність (Донч.); І по- линець під ногами сивів, прогрітий сонцем, і деревій, це дике дитя степу, він теж сивий (чомусь більшість трав степових мають сизувато-сивий відтінок, від сонця чи від чого вони посивіли?) (Гонч.).

Вставні слова й словосполучення на письмі виділяються ко­мами: Безперечно, осика відіграє вельми важливу роль у народній медицині (Бул.); Нарешті, без належного знання дохристиянських вірувань годі зрозуміти історію української культури та літе­ратури, як давньої, так і нової... (митрополит Іларіон); Архаїчний і національний характер української хустки, на думку більшості дослідників, полягає саме в білому кольорі (Вороп.).

Залежно від контексту деякі слова (наприклад, звичайно, зда­ється, нарешті, взагалі, безперечно, видно) можуть вживатися то як вставні, то як невставні. Пор.: Морозний сніг, блискучий та легкий. Здається, падає на серце прямо (Рил.); І мені осіння ніч короткою здається (Укр.).

Не є вставними й, отже, не виділяються комами такі слова: ніби, нібито, мовби, немовби, наче, неначе, все-таки, адже, от, навіть, між іншим, у кінцевому підсумку, буквально, майже, за традицією, при цьому, притому, якраз, як-не-як, тіш часом, до того ж та ін.

Після сполучників перед вставним словом ставиться кома: Чи просто везе мені, щастить, чи, може, само наше життя таке вже стало врожайне повноголосними видатними людьми? (Гонч.).

Якщо сполучник стоїть на початку речення, то він від вставного слова, як правило, не відділяється: А може, сад дрімає в мені, в моїй просвітленій душі (Серд.).

Якщо вставне слово стоїть після сполучника а, то кома після нього може ставитися і не ставитися: Коло творчих пошуків Во­лодимира Івановича Вернадського таке, що з плином часу його ідеї не застарівають, а, навпаки, стають ще актуальнішими (3 під­ручника).

Якщо в одному з двох вставних словосполучень, що повто­рюються, пропущене слово, тоді замість коми ставиться тире: Рес­публіка повинна, з одного боку, задовольняти свої потреби в кадрах, а з другого — на договірних основах задовольняти прохання близь­ких і далеких сусідів (Рус.).

Вставні речення різних типів, що приєднуються за допомогою сполучників і сполучних слів, виділяються комами: Малишко, як мені здасться, зумів осягнути саму душу народної поезії, внутріш­ні закони її розвитку (Гонч.).

Вставлені конструкції (слова, словосполучення, речення), які передають додаткову інформацію, зауваження, виділяються най­частіше дужками: Відцвів воронець, облетіли на вітрах маки по­льові (рано вони зацвітають і швидко гаснуть), зате літо смаг­ляве вже виглядає із-за кучугур (Гонч.).

Інколи дужки замінюються комами й тире, якими, як правило, виділяють ускладнені або складні вставлені компоненти: Зі скре­готом, і брязкотом у двір, — якщо те, що залишилося, можна назвати двором, — в "іжджають два бульдозери (Довж.).

Вставлені конструкції, які граматично значно тісніше пов’язані з основним реченням, тобто немає потреби різко відмежовувати їх від основного речення, як правило, виділяються тире: Позбавитилюдину рідної мови — чи то згідно з її волею, чи всупереч їй —

аморально: це те ж саме, що підрізати коріння її духовності (Рус.).

Якщо вставлене речення виділяється двома тире, то кома, яка повинна стояти на місці розриву, ставиться перед другим тире або вся вставлена конструкція виділяється комами з тире: Про літе­ратуру кажуть — нехай не буде це прийнято як тривіальність,

• що література є дзеркалом життя (Смол.); Сьогодні устав рано, боявся проспати, — мама ще вдосвіта пішла на ферму, — похапцем зібрався і вже був рушив з двору, як згадав про квіти (Цюпа).

Якщо вставляється пряма мова без слів автора, то вона береться в лапки й виділяється дужками: Об’їздив батько далеких і близьких родичів, навіть вмостився в одну туристську групу («Подивлюся, як там за морями-океанами люд живе...») (Бол.).

Якщо крім прямої мови є ще слова автора, то лапок може не бути: Виявляється, вони встають нерано (Валеріан пізно працює!

• пояснила товаришка Підмогильна), але пообіцяла зараз же Валеріана збудити (Смол.).

Вправа 137, Напишіть звіт про практику в таборі відпочинку.

Вправа 138. Напишіть звіт про екскурсію до музею Т. Г. Шевченка.

Вправа 139. Напишіть індивідуальний звіт про виконання громадського доручення.

Вправа 140. Від поданих іменників утворіть форми родового відмінка однини, обгрунтуйте закінчення -а{-я) чи -у(-ю). Під час виконання вправи користуйтеся «Орфографічним словником».

Документ, договір, наказ, лист, наряд, план, протокол, список, стіл, Волгоград, Степан, гай, палац, вокзал, град, барвінок, лис­топад, вівторок, сад, роман, верстат, завод, тролейбус, Кавказ, Київ, Дністер, грунт, дощ, дощик, Париж, балет, сантиметр, рік, хліб, відмінок, мінімум, вираз, інвентар, інститут, успіх, кінець, мороз, Сибір, штаб, голос, підмет, ваучер, брокер, сертифікат, юрист, апа­рат, абзац, пункт, факт, формуляр, об’єкт, варіант, принцип, проект.

Вправа 141. Подані словосполучення поставте у давальному відмінку однини; поясніть закінчення.

Ректор Петренко Василь Олегович, директор Шульга Іван Іва­нович, керівник Ільїн Михайло Гнатович, бригадир Кузьменко Хо­ма Лукич, президент Рощин Степан Федотович.

Вправа 142. Складіть речення з поданими нижче словами. Запам’ятайте Тх значення.

Знаменитість — авторитет, дефект — недолік, дипломат — дипломант — дипломник.

Довідка. Слово знаменитість вживається тоді, коли йдеться про велику популярність особи (переважно причетної до мистецтва й літератури); слово ав­торитет вживається тоді, коли йдеться про повагу до особи, колективу; слова дефект і недолік — це синоніми. Недолік — упущення, недогляд, помилка в якій- небудь справі, діяльності, роботі. Це термін ділового спілкування (усунути недоліки в роботі)', дефект — це вада, яку можна побачити чи фізично відчути на чомусь чи на комусь конкретно (дефект мовлення, дефект психіки); дипломат — посадо­ва особа, яка займається дипломатичною діяльністю; дипломант — переможець конкурсу; дипломник — автор дипломної роботи.

Вправа 143. Випишіть з поданих речень вставні компоненти і схаракте­ризуйте їх за значенням: 1) виражають упевненість або невпевненість; 2) оцін­ку висловлюваного; 3) вказівку на джерело повідомлення; 4) зв’язок думок; 5) активізацію уваги до повідомлюваного; 6) способи оформлення думок.

1. Що ми не встигли — встигнуть наші внуки, і, сподіваймось, зроблять все як слід! (Заб.). 2. Воно мені, мабуть, так мало бути. Мабуть, воно так сказано мені! (Вінг.). 3. Боявся єси, Тарасе, що вмреш на чужині, між чужими людьми. Отже, ні! Посеред рідної великої сім’ї спочив ти одпочинком вічним (Кул.). 4. Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє! Може, в руках не­відомих братів станеш ти кращим мечем на катів (Укр.). 5. Я не журюсь нітрошки, що хтось тебе [мову] забуває, «б’є, мовляв, цвя­хи в дошку, в труну забиває» (Ьич.). 6. Є, на жаль, люди, які вва­жають, що їм цілком достатньо так-сяк засвоєної російської мови, а вже, скажімо, українська їм ні до чого (Дзюба). 7. Певно, не малий час минув, поки люди затвердили вигуки, навчилися розуміти їх, поки ті зразки — вигуки — почали викликати однакові враження... (Мирн.). 8. Яка сила, яка міць залізокутих слів! І се чоловік писав не під безпосереднім подихом України, на руїнах Січі де-небудь, а в далекім Кос-Аралі, серед пустинь киргизьких, і се, власне, сильно підкреслює, як глибоко були заложені в душу Шевченка основи українського слова (Хотк.). 9. Офіційно імперією держава нази­валася з XVIII століття. Однак усі історичні риси імперії вона збе­регла з часів Московського царства. Це була, по-перше, держава з необмеженою владою монарха над підлеглими.

Це була, по-друге, держава з необмеженою владою над вели­чезними територіями (Поп.). 10. Думаю, що все ж тут тобі не можна бути (Лаз.). 11. Кажуть, не можна руйнувати гніздо лелеки, бо тоді не уникнути нещастя (3 журн.). 12. Я шану, повірте, знаю не з книг (Сокол.). 13. Можливо, грека трохи дивували суворих скіфів грізні ритуали. Він, може, часом щось і не второпав, а часом грек, бувало, й торопів (Кост.). 14. Була то, правду кажучи, звичайна крамарська буда, яких безліч в Італії (Укр.).

Вправа 144. Перепишіть речення, розставте необхідні розділові знаки при вставних компонентах і поясніть їх уживання.

1 мабуть кожен, хто знав Василя Земляка, не раз ловив себе на здивуванні від двох — таких різних, мало схожих один на одно­го — його образів (3 журн.). 2. А я піснями біль тамую. Увечері бувало сидимо, — задумаюсь, затихну, засумую (Сим.). 3. А ми зустрічались. Не тут і не в цьому столітті — в наступному кадрі чи може в минулому світі. Можливо були ми квітками в одному суцвітті чи просто сусідніми днями в спекотному літі (Андр.). 4. Із тобою було б нам гірко, обіймав би нас часом сум, і бувало б тем­ніла зірка у тумані тривожних дум (Сим.). 5. Одного разу чуєте стою на човні з вудками на Дніпрі і бачу: серединою Дніпра уявіть собі мчить проти течії човен без вітрил, мотора і весел. Я певна річ за весла і до човна. 6. На щастя сом пішов понад берегом і я слава Богу встиг ухопитися за кущ. Сом видно втомився. Ну й сом я вам скажу! (З те. Остапа Вишні). 7. І може стало десь боляче всесвіту? (Серд.). 8. Вибрати потрібне слово — то велике вміння і навпаки якщо ви користуєтеся словом неточним, то це власне те саме, коли б замість відточеного олівця на уроці малювання ви користувалися цвяхом (Цюпа). 9. Слово Агапіта (знахар-чудотво- рець) як сказали б мабуть сучасні медики було словом талановитого гіпнотизера (3 кн. «Дванадцять місяців»). 10. Не знаю, чи побачу вас, чи ні а може власне і не в тому справа а головне що десь в далечині є хтось такий, як невтоленна спрага (Кост.). 11. Що гріха таїти! Більшість учителів я певен полегшено зітхнули, що нарешті здихались мене, а коли б вірили в Бога, то й перехрестилися б, особливо ті, які дивувалися й мені здається навіть були незадо- волені і розчаровані, що іспити я склав цілком пристойно (Іван.). 12. Коли буду я навіть сивою, і життя моє піде мрякою, я для тебе буду красивою, а для когось може й ніякою (Кост.)

.Вправа 145. Прочитайте текст. Введіть, де можливо, вставні слова, слово-

і иолучення, речення. Вкажіть, що вони виражають і як змінюється зміст речення.

І Іро жодне з дерев на Україні не складено стільки легенд, як про дуб, що у Верхній Хортиці на Запоріжжі. І не тільки тому, що цс дерево красиве й могутнє, що воно вже сотні років зеленіє. А насамперед тому, що його вельми шанували запорізькі козаки, що сам гетьман Богдан Хмельницький відпочивав у його тіні перед походом на ворога.

Хортицький дуб є державною пам’яткою природи. Він охо­роняється державою з 1972 року.

Всього ж на сьогодні оголошено державними пам’ятками при­роди понад 2600 окремих природних об’єктів та місцевостей, що мають особливу цінність. Вони є незвичайними або ж типовими для нашої республіки чи її окремих районів. Вони оберігаються для наукових і культурно-освітніх цілей. А ще для того, щоб довго- довго люди могли милуватися їхньою красою («Заповідні куточки України»),