Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що таке акт?

2. Хто його складає?

3. У яких випадках складається акт?

4. Які дві частини має акт?

5. Які основні реквізити містить акт?

6. Які сполучники пишуться разом?

7. Які сполучники пишуться окремо?

8. Які розділові знаки ставляться у безсполучникових реченнях?

9. Коли у безсполучникових реченнях ставиться кома? Крапка з комою?

10. Коли ставиться двокрапка у безсполучникових реченнях? Наведіть приклади.

11. Коли ставиться тире у безсполучникових реченнях? Наведіть приклади.

12. Запишіть текст під диктовку, звірте написане з надрукованим і опрацюйте помилки.

У пошуках тронки

Кожен письменник шукає свою тронку — дзвінкоголосе сло­во, яке нерідко, якщо воно витворене у животворних традиціях рідної мови, сприймається як органічно належне їй, немовби віч­но існуюче. Тоді забувається автор новоствореного слова — і во­но повністю переходить у «власність» народу.

Хіба можна уявити сучасну українську літературну мову, на­приклад, без чудового-пречудового слова «мрія»? Усім нам добре відоме це слово. Дехто скаже, що воно знане з давніх-давен, ще з діда-прадіда. Мовляв, це безсумнівне народне слово, видобуте лі­тературною мовою з глибин душі народу-мовотворця.

Але не поспішаймо з таким категоричним висновком. Візьме­мо «Кобзар» основоположника нашої сучасної мови, геніального поета Тараса Григоровича Шевченка. Перегорніть сторінки «Коб­заря» — і ви переконаєтесь, що слова «мрія» нема навіть у Тараса Шевченка. У чому ж річ? Як могло трапитись, що поетично-ніжне слово «мрія» відсутнє в Шевченкових безсмертних творіннях? Бо ж мрія — це ж дума про щось прекрасне, про тс, яке осонцене в наших сподіваннях. Без мрії, як співається, не можна жити...

А виявляється, що слово «мрія» виникло в пошевченвавську добу. Його вигранив для української мови видатний письменник

М. П. Старицький. Звичайно, так майстерно і так філігранно ви­кувати слово можна тільки у злеті поетичного натхнення.

Чудове слово «мрія», витворене за всіма найвищими мірками майстерності, влилося в океан української мови і стало в ньому необхідною і помітною золотою краплиною. Слово стало потріб­ним, украй необхідним. Бо ж без мрії не можна жити... (За І. Вихо­ванцем).

Уваго! Культура мовлення Запам’ятайте значення термінів!

Тираж — розіграш облігацій державної позики, білетів лотереї або рахунків виграшних вкладів.

Ультиматум — 1) рішуча, категорична вимога, супроводжу­вана погрозами; 2) у міжнародних відносинах дипломатична но­та з категоричною вимогою однієї держави до іншої про виконан­ня в певний строк тих чи інших дій.

Ультимо — у біржовій термінології остання дата виконання певної угоди.

Фактотум — довірена особа, яка виконує доручені завдання.

Фактура — рахунок на проданий товар із зазначенням його кількості й вартості.

Фермер — орендар або власник землі.

Фірмове ім’я — позначення товарної марки словом, літерою чи групою слів і літер.

Фонд — 1) запаси, ресурси, нагромадження; 2) кошти або ма­теріальні засоби, призначені для якої-небудь мети.

Фондова біржа — ринок цінних паперів.

Фондовий капітал — капітал, вкладений у цінні папери (при­дбання акцій, облігацій).

Формуляр — бланк, до якого вносять основні відомості про щось.

Франчайзі — дрібний підприємець, який відкриває свою спра­ву під керівництвом великої торговельної або промислової фірми.

Ф’ючерсна угода — термінова угода, яка передбачає купівлю- продаж права на товар з постачанням у майбутньому. При цьому партнери не передають один одному цінності, які купуються або продаються. Мета угоди — одержання різниці в ціні за період між укладенням контракту і його виконанням.Доручення — це письмове повідомлення, за яким ор­ганізація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здій­снювати певні юридичні чинності або отримувати матеріальні цін­ності.

Доручення видаються на розпорядження майном, отримання грошових і матеріальних цінностей. Вони поділяються на особисті та офіційні.

Особисті доручення видаються окремими особами, які пере­дають свої права іншим особам (право на отримання заробітної плати, поштового переказу та ін.). Обов’язковою умовою право­мірності особистого доручення є наявність підпису службової осо­би й печатка установи, підприємства, що засвідчує підпис дові­рителя (доручення, які видаються студентам, можуть засвідчува­тись навчальним закладом).

В офіційному дорученні обов’язково зазначаються:

1. назва організації, яка видає доручення;

2. номер доручення й дата видання;

3. посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, якій видано до­ручення;

4. назва організації чи підприємства, від якого повинні бути отримані матеріальні цінності;

5. перелік цінностей із вказівкою на їх кількість і суму;

6. строк дії доручення;

7. зразок підпису особи, якій видано доручення;

8. назва документа, що посвідчує особу отримувача цінностей (паспорт, посвідчення);

9. підписи службових осіб, які видали доручення;

10. печатка організації, що видала доручення.

Офіційні доручення можуть бути разовими, спеціальними й загальними.

Для багатьох доручень є друковані бланки, куди від руки впи­сують прізвище, ім’я та по батькові того, кому доручається, що са­ме, де треба одержати, та завіряють підписом і круглою печаткою. Завіряється також підпис особи, на ім’я якої написано доручення.

Завірені нотаріально доручення можна передавати телеграмою. Телеграма-доручення складається з тексту доручення, який може бути відповідно скорочений, та посвідчувального напису з під

-писом нотаріуса й печаткою нотаріальної контори. Підпис нота­ріуса засвідчується органом зв’язку, через який передається те- леграма-доручення. Таке доручення має силу оригіналу.

Зразки доручень: