Позичати — запозичати

Позичати (позичити) — брати щось для тимчасового корис­тування, у борг: позичати гроші.

Запозичати (запозичувати) — переймаючи щось, засвоювати,

робити своїм надбанням: запозичати добрі приклади.

Вправа 75. Напишіть анотацію на подану нижче статтю Романа Черніги «Дистрибуторська роль масмедіа» {журнал ^Пол^ка^і культура», 1999^р^_е

Добре відомо, що кожна мова у більшій чи меншій мірі за­позичує чужоземні слова. Цей об’єктивний процес не оминає і української, але його необхідно контролювати, аби не перетвори­ти нашу мову в таку собі суміш слів-запозичень з англійської, ні­мецької, російської та інших.

Якщо об’єктивно, то до проголошення незалежності ця про­блема була розв’язана краще. Українська мова поповнювалася чу­жоземними неросійськими запозиченнями лише за посередництвом російської, а оскільки ми жили за залізною інформаційною стіною, то таких було дуже мало. В основному відбувалася лише поступова русифікація української мови за рахунок постійного припливу ру­сизмів. Така шовкова русифікація й сьогодні добряче дошкуляє, проте хотілось би зупинитися на дещо іншій, зовсім новій про­блемі.

Десять років тому інформаційна блокада впала, і в українську мову хлинула навала слів з англійської, німецької, французької... Пішов неконтрольований процес, котрий без відповідної законо­давчої бази неможливо зупинити. Становище суттєво ускладнює ще й украй низький рівень знання мови працівниками наших ЗМІ. Маючи запас українських слів, такий як Елочка Щукіна — герої­ня знаменитого роману Ільфа і Петрова, журналісти без кінця зба­гачують своє мовлення кальками з чужоземних слів. За якихось п’ять років англомовні кальки заполонили нашу мову, попри те, що маємо повноцінні українські відповідники: імідж — образ, кілер

• убивця, рекетир — здирник, овертайм —'додатковий час, ди- стрибутор — розповсюджувач, мас-медіа — ЗМІ тощо.

Така ж історія з низкою інших слів, коли старіші запозичення, скажімо, з німецької чи французької, замінюють на нові, тепер уже з англійської, і насильно пхають в українську (контора — офіс, шпиталь — госпіталь, гастроном — супермаркет).

Проблему створює, з одного боку, науково-прикладний аспект (не всі питання унормовані чинним правописом) і, з другого боку, мовне безкультур’я й елементарне незнання української праців­никами ЗМІ.

Щоправда, часто ми попросту змушені запозичувати такі слова.

Це, перш за все, стосується власних назв та імен. Кожного дня події приносять нові прізвища, назви міст, річок, гір тощо. Деякі з них є словами-одноденками, але ж частина надовго осідає у нашій мові. Наприклад, поки Ґергард Шрьодер (Gerhard Schroder) не був канцлером, ми могли й не перейматися написанням його імені та прізвища. Проте тепер він канцлер Німеччини, і це автоматично виводить його на олімп світової політики щонайменше на чотири роки. Але наші ЗМІ вимовляють та пишуть ці два слова відразу кількома варіантами (Герхард Шредер, Герхард Шрьодер, Ґерхард Шродер, Ґергард Шрьодер). Перший варіант найчастіше вживають офіційні ЗМІ, хоча він найдальше від оригінального звучання, останній — найближчий до оригінальної вимови (проте його вжи­ває лише ПІК). А наш правопис сприяє невизначеності, оскільки передача чужоземних слів у ньому висвітлена недостатньо й не­однозначно. Скажімо, параграф 87 пропонує передавати латинські приголосні «G» та «Н» літерою «Г». Диво-дивне, а не правило! По- перше, в англійській та німецькій «G» та «Н» позначають абсо­лютно різні звуки. По-друге, навіщо було затрачати величезні зу­силля на відновлення в нашій абетці «репресованої» літери «Ґ» й одночасно не встановити, що саме ця літера відповідає латинсь­кій «G». Невже спеціальна літера в абетці нам потрібна лише для того, аби її вживати в кількох десятках слів?! Добре відомо, що слова, на зразок «ґедзь», «ґринджоли» тощо, вживають переважно тільки в художній літературі, а не в реальному житті. Такий під­хідлише зміцнює думку пересічного обивателя, що «украинские» письменники придумали літеру спеціально для себе, а «ихние дет- ки» повинні її вивчати в школі.

Отже, існує нагальна потреба чітко визначити у правописі, що латинській літері «G» відповідає українське «Г», а літері «Н» — наше «Г».

Вправа 76. Напишіть рецензію на прочитану вами книжку.

Вправа По Прочитайте подані речення, відредагуйте їх та запишіть пра­вильні варіанти

.Інформаційні документи 257

1. Він не мав ніякої уяви про те, що сталося. 2. Багатотисяч­ний читач — культурний, доброзичливий — є тим постійним адре­сантом, до якого ми звертаємося кожним своїм твором. 3. Міс­цевком і адміністрація підготували ювілярові адресу. 4. Особиста справа — це сукупність документів, що містять найповніші ві­домості про працівника. До неї входять заява, особистий листок з обліку кадрів чи анкета, автобіографія, копії документів за освіту, витяг з наказу про зачислення на роботу та інші документи по особистому складу, що стосуються працівника. 5. Він має статус юридичного лиця. 6. Певна річ, жодна інструкція чи настанова не може передбачити всіх тонкощів проведення виборчої компанії.

7. Громадяни України називають свої гроші гривнами. 8. Дирек­торові заводу мимохідь довелося приймати адміністративні міри.

9. Я оцінила її делікатність. Що не говори, людина тактична, вміє добре слово сказати. 10. У Шевченківському районі міста Києва основано фонд допомоги малоімущим. 11. Дільничому інспекто­рові не пощастило отримати переконливих свідоцтв від...