Прес-реліз

20 жовтня 1999 року у переглядовій залі Національної кіно­студії імені О. П. Довженка відбувся допрем’єрний показ те­левізійного художнього фільму «Поет і княжна». Поет — Тарас Григорович Шевченко. Княжна — донька князя Рєпніна Вар­вара. Це єдиний за останні 35 років і перший у незалежній Укра­їні художній фільм про Великого Кобзаря. Цей фільм є резуль­татом спільної роботи Всеукраїнського товариства «Просві­та» ім. Т. Г. Шевченка, Міністерства освіти й науки України, Національної кіностудії імені О.П.Довженка, телеканалу «Ін- тер» та продюсерської агенції «Зелений пес».

Телевізійна прем ’єра фільму відбудеться на телеканалі «Ін- тер» ЗО жовтня 1999 року.

Тарас Шевченко на сьогодні є чи не найскандальнішою по­статтю в українській культурі. Навколо нього відбуваються наукові, культурологічні та публіцистичні баталії за участі таких уславлених «бійців», як Оксана Забужко, Джордж Грабович та Олесь Бузина.

Запекло борються дві тенденції — з одного боку, стерилізації образу Шевченка, а з іншого — скандалізації і звинувачення у всіх смертних гріхах.

Творча група фільму не ставить собі за мету вступати в цю суперечку, тим більше, що робота над фільмом почалася ще у 1991 році, коли жодних новацій у шевченкознавстві навіть не пла­нувалося.

Це фільм про кохання. Якщо хочете, мелодрама. І те, що її героями є реальні історичні постаті, тільки підсилює драматизм сюжету.

У фільмі Тарас Шевченко кохається з жінками, п’є горілку в компанії гультіпак, тобто поводиться як нормальна людина, що не вкладається в координати традиційних потрактовувань його жит­тя як суцільної національно-визвольної боротьби. І водночас це драма Кохання з великої літери, Кохання, яке могло відбутися, мало відбутися, але не відбулося.

У рік непоміченого широкою громадськістю ювілею Поета творча група презентує глядачам цей фільм і висловлює подяку всім учасникам проекту, а саме:

Міністерству культури і

мистецтв України

Національній кіностудії

художніх фільмів

імені Олександра Довженка

Міністерству освіти й науки України

Українському фонду культури

Всеукраїнському товариству Просвіта

Державному музею

архітектури та побуту України

Державному музею

Тараса Григоровича Шевченка

Державному дендропарку

«Олександрія»

Державному заповіднику «Качанівка»

Можна зауважити: це далеко не перший художній фільм про Тараса Григоровича. Справді, не перший. Цим питанням поціка­вилися й ми. З’ясували: перший фільм про Шевченка 1927 року зняв Петро Чардинін; наступний з’явився на телевізійних екранах 1951 року («Тарас Шевченко», режисер Савченко І.); останній ху­дожній фільм про Шевченка — «Сон» (режисер В. Денисенко, 1963—1964 pp.). Знято також і кілька документальних фільмів про життя і творчість поета; один з останніх фільмів датований 1987

—Інформаційні документи 215

1989 pp. Отож, упродовж 90-х на наших телевізійних екранах, окрім кількох публіцистичних передач, не з’явилося жодного грун­товного, жодного вартого уваги художнього осмислення життя і творчості чи не найвидатнішого українського поета.

Колектив сценаристів — знані письменники, літературознавці, ре­жисери:

Іван Михайлович Дзюба, академік Національної Академії наук України, письменник, головний редактор журналу «Су­часність»

Павло Михайлович Мовчан, голова Всеукраїнського това­риства «Просвіта», народний депутат України Борис Ілліч Олійник, Голова правління Українського фонду культури, поет, народний депутат України

Станіслав Клименко, котрий, водночас, є і постановником філь­му. Він добре відомий глядачам за фільмами «Дударики» (1979), «Вир» (1982), «Женихи» (1985), «Камінна душа» (1989), «Кому вгору, кому вниз» (1990) тощо,

Виконавець головної ролі — Тарас Денисенко. Актор знявся у понад 15 художніх стрічках. Перший його фільм — «Високий перевал» (1981). Потім — «Які ж були ми молоді...» (1985). Цей фільм отримав спеціальний приз журі на кінофестивалі у Берліні 1986 року, а також срібний приз на фестивалі неореалістичних фільмів «Авеліно» в Італії (1987). Знають глядачі Тараса Денисен- ка за ролями у стрічках «Звинувачують весілля» (1986), «Караул» (1989), «Кисневий голод» (1992). Щодо художнього фільму «Кис­невий голод» варто відзначити, що він отримав гранпрі за кращу чоловічу роль на кінофестивалі в Солоніках 1992 року, а також приз критики на фестивалі у Венеції. З останніх робіт актора варті уваги ролі у стрічках «Фучжоу» (1994) та «Будем жить» (1995),

Варвара Рєпніна — Галина Стефанова. Здебільшого відома як акторка театру, котра на «Київській пєкторалі» 1996 року отри­мала приз за кращу жіночу роль, а саме — за роль Варвари Рєпніної у Театрі одного актора.

Ганна Закревсьт — Світлана Прус Олексій Капніст — Ярослав Гаврилюк

Княгиня Рєпніна — Наталія Наум

Князь Рєпнін — Анатолій Мокренко

Василь Рєпнін — Василь Мазур

Шевченко у літньому віці — Віктор Логозинський

Станіслав Клименко про стрічку: «Фільм розповідає про ін­тимні почуття Тараса Шевченка, якому був притаманний не тіль­ки глибокий соціальний зір, а й проникливий закоханий погляд на жіночу красу. Однак, на жаль, його любов до жінки так і не реа­лізувалась у сімейному щасті...»

Тарас Денисенко про фільм: «У кожного народу є свій Шев­ченко, кожному народові потрібен власний поет (митець)-символ, так і Україні конче потрібен Тарас Шевченко. Шевченко живий, близький і зрозумілий. Створюючи фільм, ми й мали на меті набли­ження поета до народу».

Додаткову інформацію можна отримати у продюсерській аген­ції «Зелений пес». Будемо раді співпрацювати.

З повагою: