§ Зо. Особливості відмінювання іменників іі відміни

До II відміни належать: а) іменники чоловічого роду з нульо­вим закінченням: (день, обрій, дім) та із закінченням -о (батько, Петро); б) іменники середнього роду з закінченням -о, -е (озеро, небо, море, поле) та -а (орф. -я) (щастя, життя, міжгір ’я), крім тих, які під час відмінювання набувають суфіксів -am-, -ят-, -ен- (теляти, курчати, імені).

При відмінюванні іменників II відміни слід звернути увагу на деякі складні для вживання відмінкові форми.

У родовому відмінку іменники чоловічого роду мають закін­чення -а(-я) та -у(-ю) залежно від їх лексичного значення.

Закінчення -а(-я) Закінчення -j(-w)

мають іменники, які означа- мають іменники, які означають:

ють: назви збірних понять: колективу,

назви істот, осіб: учителя, то- люду, ансамблю;

вариша, вола, Діда Морози; назви маси, речовини: чаю, бензи-

назви конкретних обчислюва- ну (але хліба, вівса);

них предметів: клена, ножа, назви установ, закладів, організа-

глобуса, зошита; цій: інституту, клубу, театру, ко-

назви мір довжини, площі, ва- місаріату;

ги, об’єму, часових проміжк/в: назви будівель та їх частин: вокза-

метра, гектара, кілограма, лу, палацу, поверху, коридору (з на-

кілометра, тижня, місяця, голосом на закінченні а (-я):

карбованця (але року, віку); млина, гаража, куреня; у назвах

іменники з термінологічними архітектурних деталей: карниза)-,

значеннями: квадрата, ато- назви явищ природи: дощу, вітру,

ма, ромба, відмінка, числівни- туману, граду;

ка, підмета; назви держав і територій: Кавказу,

власні назви населених пунк- Донбасу, Китаю, Казахстану

;314 Розділ 111

тів: Києва, Харкова, Лондона, назви абстрактних понять, станів,

Обухова; процесів, суспільних і наукових те-

гідроніми з наголошеним за- чій: руху, мітингу, польоту, бігу;

кінченням: Дніпра, Дінця, назви відчутпв: болю, жалю, страху;

Дністра (але Нілу, Єнісею); назви просторових понять: лугу,

назви місяців, днів тижня: майдану (але горба, хутора);

жовтня, понеділка, вівторка, назви ігор, танців: футболу, хокею,

четверга; вальсу (але гопака, козачка);

зменшені форми (садка, ліска, терміни іншомовного походження:

ярка). синтезу, імпульсу, сюжету.

Деякі іменники мають паралельні закінчення -и(-я) чи -у(-ю) залежно від: а) значення: каменя (великого) — каменю (назва ма­теріалу); листопада (місяця) —листопаду (пори опадання листя); блока (частини споруди) — блоку (об’єднання держав); б) наголосу: моста — мосту; стола — столу; полка — полку.

У давальному відмінку однини іменники чоловічого та серед­нього роду, що означають назви істот, мають закінчення -ові, -еві (-єві) та -у (-ю); Петрові, начальникові, журавлеві, немовляткові і Павлу, шахтарю, добродію, немовлятку. Якщо поряд вживаються два іменники чоловічого роду у давальному відмінку, перший із них слід вживати із закінченням -ові (-еві, -єві), а наступний — з -у(-ю): директорові Кравчуку Андрію Петровичу, деканові Голубенку (закінчення -ові, -еві (-єві) переважають у назвах істот, -у(-ю) —у назвах неістот).

У знахідному відмінку однинй іменники, що називають кон­кретні предмети, мають паралельні форми: купив плащ і плаща; знайшов олівець і олівця.

В орудному відмінку поряд із закінченнями -ом, ем (-єм) (май­даном, болем) вживаються закінчення -ям: знанням, обличчям та -им, яке мають прізвища на -ов, -ев ( єв), -ів (-їв), -ин, -ін (-їн): Виноградовим, Гаршиним (алеДарвіном, Чапліном).