I I § 5. Основні вимоги до мовлення

Мовленнєва к у л ь тура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоган­ного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

• правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й го­ловної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уник­нення зайвого:

послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок; багатством, що передбачає використання різноманітних за­собів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш від­повідають висловлюваному змісту;

виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до пред­мета мовлення;

доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності.

^-Культура мовлення — це ще й загальноприйнятий мовний ети­кет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість — основні вимоги мовного етикету.

Вправа 1. Прочитайте висловлювання про мову. Яке значення має мова в житті суспільства та людини?

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!

(І Шевченко)

«Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування» (Панас Мирний).

«Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мо­ва. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її. Борімося за красу мови, за правильність мови, за приступність мови, за багатство мови» (М Рильський).

«Мова — це не просто спосіб спілкування, а щось більз зна­чуще. Мова — це всі глибинні пласти духовного життя народу, йо­го історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова — це ще й музика, мелодика, фарби буття, сучасна художня, інтелектуальна і мисленнєва діяльність народу.

Мова — це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її» (О. Гончар).

«Мова народу, народності чи їх діаспори — то генетичний код національної культури, запорука самобутності та самозбереження» (Д. Овсянико-Куликовський).

«Людина, яка втратила свою мову, — неповноцінна, вона дру­горядна в порівнянні з носієм рідної мови. В неї зовсім відмінна рефлексія, і користується вона, за визначенням І. Франка, «верх­ньою» свідомістю. Себто її підсвідомість унаслідок асиміляції за­гальмована, притуплена» (Я. Мовчан).

«Рідна мова — це найособистіша і найглибша сфера обсто­ювання свого «я», коли воно є, своєї особистої і національної гід­ності. Та річ не тільки в цьому. Річ і в об’єктивній природності, доцільності рідних мов та мовного розмаїття в багатонаціональ­ному світі, річ в об’єктивній цінності їх для картини світу, річ у тому, що з умиранням усякої, а особливо розвиненої національної мови, людство назавжди втрачає одну зі сторінок своєї духовної історії, стає біднішим і несправедливішим» (І. Дзюба).«До найкоштовніших надбань кожного народу належить мова. Тому й називаємо це надбання рідна мова. Рідна, як мати, як Бать­ківщина, як усе найдорожче серцю. Мова — найбільший духовний скарб, у якому народ виявляє себе творцем, передає нащадкам свій досвід і мудрість, перемоги і славу, культуру і традиції, думи і сподівання. Рідним словом народ збагачує також світову культуру. Слова наше повнокровне життя, невмируще джерело поступу. З цього невичерпного джерела мовець здобуває не тільки знання про навколишній світ, а й моральні й естетичні оцінки та уподо­бання народу» (/. Вихованець).

Вправа 2. Доберіть із різних джерел і запишіть п’ять — сім висловлювань видатних письменників, учених, відомих політичних діячів про українську мову. Розкрийте їх зміст.

Вправа 3. Напишіть розповідь «Мова — душа народу». Обгрунтуйте своє розуміння цього вислову.

Вправа 4. Прочитайте вголос висловлювання про мову, поясніть їх зміст. З поданих текстів випишіть приклади орфоепічних (вимовних), орфографічних (правописних), стилістичних (доцільність використання мовно-виражальних за­собів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування), граматичних (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми) норм.

«...Українська мова в багатстві й гнучкості форм не поступа­ється ані жодній із сучасних літературних мов слов’янства і не бідна аж ніяк на поняття, аби нею заважко було перекладати гли­бину філософських думок і змальовувати високохудожні образи. Це не мова простолюду тільки, як твердять московські невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє якої іще попереду, але чиє місце на право самостійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване й не може бути зайняте ніким іншим» (М. Дра- гоманов).

«На Україні повинно мати силу тільки українське слово» (В. Винниченко).

«Українська мова не бідна, не вульгарна, не кривоуста. Вона має свою особливу музикальність. Ця незбагненна душа нашої мови, як золотоносна ріка, виблискує на хвилях народної пісні, переливається в душу нації, творить чуттєву нерозривність укра­їнського серця й української землі. Геніальні композитори Моцарт і Бетховеи, Глинка й Чайковський, Барток і Стравінський скорис­талися українськими мелодіями у своїй творчості, а це значить, щ

овони чули вібрацію найвищих небес нашої мови. Українська мова не вчора придумана. Вона — не сирота, вона має слов’янську ро­дину і світову славу. Вона має все» (Д Павличко).

Вправа 5. Прочитайте текст уголос. Які враження він справляє? Назвіть засоби, якими автор намагається передати свої почуття.

Молитва до мови

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м’яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному во­гнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі воле­любності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. Тож стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди зло­го духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби. І ви­свячувала душу козацького роду спасенними молитвами і небес­ним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, свято- руський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душу Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то ко­льори духовності і Божого знамення.

Мово моя! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в Тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зці­лювала Ти втомлених духом, давала силу, здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і не­вмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо «Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог» (К. Мотрин).

Вправа 6. Перепишіть слова. Поставте правильно наголоси, звірте зі «Словником наголосів».

Користуватися, доповісти, обійняла, одягну — одягнеш, бе­ремо, живемо, розповісти, прийняли, була, взяли, кажу — кажеш, допоможу — допоможеш, пили, контрактовий, новий, ринковий, фаховий.

Вправа 7. Прочитайте подані тексти, доберіть до них заголовки й визначте їх тему.

1. Людина створила культуру, а культура — людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови. Куль­тура — це не тільки все те, що створене руками й розумом люди­ни, а й вироблений століттями спосіб суспільного поводження, що виражається в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.

Мова не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інформації про світ, насамперед про свій народ. Повіривши в те, що всі мови в нашому спільному домі «активно розвиваються», ми довго не помічали, що цей розвиток, започаткований першим ра­дянським десятиріччям, у ЗО—70-ті роки був спершу загально- мовний, а потім повернутий у зворотному напрямку. Треба ви­правляти становище: повернути всім мовам їх природний престиж і справжню, а не декларовану рівноправність. Необхідно вихо­вувати культуру мови як запоруку піднесення культури суспільної думки і суспільно корисної праці.

Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаними в царині ду­ховних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявля­ються виразні ознаки бездуховності... Мовна неграмотність, не­вміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську і навпаки чомусь перестали сприйматись як пляма на службовому мундирі (В. Русанівський).

2. Культура мовлення — це духовне обличчя людини. Вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь при­лучення її до духовних багатств рідного народу й надбань усього людства.

Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотри­мування загальноприйнятих літературних норм у користуванні лек­сичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стиліс­тичними засобами мови. Але цим поняття мовленнєвої культури не вичерпується. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, вдумливо читати політичну, ху­дожню, наукову літературу, звертаючи при цьому увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову ре­чень, користуватися словниками. Треба активно розвивати своє мовлення: усно й письмово викладати думки, виправляти себе, перебудовувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання.

Культура мовлення тісно пов’язана з культурою мислення. Як­що людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, ло­гічне. І навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мовлення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими словами, непотрібними краси- востями. Мовлення тоді гарне, коли воно якнайповніше і якнай­точніше передає думки чи малює образи і легко сприймається, зро­зуміле.

Грамотне, багате мовлення — не тільки ефективний засіб пе­редачі й сприйняття думок та образів. Це й виявлення поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову

(3 журналу).

Вправа 8. Розкрийте значення поданих прислів’їв і приказок.

Говоріть так, щоб словам було тісно, а думкам просторо.

Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

Що маєш казати — наперед обміркуй.

Краще недоговорити, ніж переговорити.

Умій вчасно сказати і вчасно замовкнути.

Умієш говорити — умій слухати.

Краще мовчати, ніж брехати.

Вправа 9. Визначте, до яких функціональних стилів належать подані тексти. Назвіть основні ознаки офіційно-ділового стилю.

Загальновживана лексика здебільшого стилістично нейтраль­на, емоційно не забарвлена, бо її елементи (слова), називаючи пред­мети, ознаки, явища, звичайно не містять їх оцінки. Тому загально­вживана лексика властива всім стилям літературної мови в їх пи­семній і усній формі. Нерідко цю лексику називають міжстильовою (З підручника).

2. Після теплих літніх дощів хліба налилися колосом, попо­ловіли, а десь за тиждень взялися бронзою. І завирувало, заграло жовтогаряче море навкруги. Білогір’я хлюпало золотими бурунами колосків у сади і городи.

Пахощі зрілого хліба особливо були відчутні вечорами, коли спадала спека і настояне на колосках повітря розтікалося селом, а гарячий вітер з рідного поля ніби сповіщав хліборобам: пора ко­сити (/. Цюпа).

2. Телеграма Київ-53 04053

вул. Пирогова, 9

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Проректорові з наукової роботи

Просимо відрядити для участі конференції 1— 4 квітня студентку філологічного факультету Бойко Запрошення надіслано поштою

Оргкомітет

Проректор Вдасенко^I

м. Ніжин 166000 вул. Університетська, 43

Ніжинський педагогічний інститут імені М. Гоголя

2. Український державний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова створений постановою Кабінету Міністрів України № 646 від 13 серпня 1993 р. «Про вдосконалення мережі вищих навчальних закладів» на базі Київського державного пе­дагогічного інституту імені М. П. Драгоманова.

Український державний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова є вищим навчально-науковим закладом, що ство­рений з метою навчальної та культурної діяльності для підготов­ки висококваліфікованих педагогічних кадрів, розвитку і поши­рення демократичних традицій української і зарубіжної освіти, науки й культури (Зі Статуту).

2. У книгарні

—- Добридень!

• Добридень!

-— Скажіть, будь ласка, чи є у Вас у продажу роман Олеся Гончара «Собор»?

-— Це відділ технічної літератури. А он там, трохи далі, міс­титься відділ художньої літератури, енциклопедій та словників. Спитайте, будь ласка, там.

• А які книжки продаються у Вашому відділі?

• Різні. Тут і спеціальні наукові праці, й довідники, й різ­номанітні посібники та підручники для шкіл, технікумів та вищих навчальних закладів.

• А чи одержали Ви вже «Український правопис»?

• Так, одержали. На нього великий попит.

2. До Володимира Гнатюка