Геморагічна гарячка з нирковим синдромом

Вірус відноситься до родини Bunyaviridae, роду Hantavirus. Його будова ха­рактерна для представників цієї родини. Вірус чутливий до дезоксихолату натрію, ефіру, хлороформу, ультрафіолетового проміння, інактивується при рН 5,0 і тем­пературі, вищій 37 °С. При низьких температурах може зберігатись тривалий час.

Вірус добре культивується на клітинах Vero E6 без видимого цитопатичного ефекту, іноді використовують для культивування вірусу 6-7-денні курячі ембріо­ни, заражуючи їх в алантоїсну порожнину або жовтковий мішок.

Геморагічна гарячка з нирковим синдромом - природновогнищева хвороба, осередки якої розповсюджені в лісистій місцевості. Резервуаром збудника в на­вколишньому середовищі є мишоподібні гризуни, в яких вірус виділяється з се­чею і фекаліями. Людина заражується від хворих тварин респіраторним, контакт­ним і аліментарним шляхами найчастіше через предмети, продукти, забруднені виділеннями гризунів.

Проникнувши в організм, вірус розмножується в ендотелії судин, клітинах селезінки, нирок, легень. Головними клінічними симптомами є гарячка, інтокси­кація, геморагічний і нирковий синдроми. У патогенезі хвороби значне місце зай­мають імунопатологічні процеси в результаті утворення імунних комплексів.

Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження є кров і сеча, від осіб, що загинули - шматочки тканин нирок, легень. Вірус виділяють шляхом за­раження культури клітин Vero E6. Віруси у цих клітинах нагромаджуються у знач­них титрах без видимого цитопатичного ефекту. Їх виявляють за допомогою не­прямої імунофлуоресценції і методу інтерференції.

Суть методу інтерференції полягає в наступному. Після зараження вірусним матеріалом, культури клітин через 3-4 доби повторно заражують вірусом Ньюкас­ла. Через 48 годин визначають титр гемаглютинінів у культуральній рідині і ступінь розвитку цитопатичного ефекту, порівнюючи ці показники з контролем (культури клітин, заражені тільки вірусом хвороби Ньюкасла). Вірус геморагічної гарячки, взаємодіючи з вірусом хвороби Ньюкасла, в значній мірі пригнічує синтез гемаг­лютинінів у досліді і сповільнює розвиток цитопатичного ефекту.

Ідентифікацію вірусу можна здійснити за допомогою РОНГА, ІФА, РІА, РІФ. Як прискорений метод індикації вірусних антигенів, використовують імунну елек­тронну мікроскопію і молекулярно-генетичний метод - ПЛР.

Для серологічної діагностики успішно застосовують метод непрямої імуно- флуоресценції. Зрізи легеневої тканини мишей, інфікованих вірусом геморагічної гарячки з нирковим синдромом, обробляють різними розведеннями парних сиро­ваток хворого. Після відмивання надлишку сироватки на препарат наносять флуо- ресцуючі антитіла до глобуліну людини. Присутність антитіл у досліджуваній сироватці встановлюють за наявністю специфічної флуоресценції в інфікованих клітинах. Крім того, для виявлення приросту титру антитіл у парних сироватках застосовують РГНГА, ІФА і РІА.

Краснуха

Збудником хвороби є вірус краснухи, який належить до роду Rubivirus роди­ни Togaviridae і не є арбовірусом, тому що його існування не пов'язане з членис­тоногими.

Віріон має сферичну форму, діаметром 60-70 нм. У центрі віріону розташо­ваний ікосаедричний капсид, у середині якого міститься однонитчаста + РНК, зовні капсид вкритий суперкапсидною оболонкою з двома типами глікопротеїнів Е1 і Е2, які утворюють шипики. Встановлено наявність двох антигенів - внутрішньо­го і зовнішнього. Внутрішній (нуклеокапсидний) виявляється в РЗК, зовнішній (суперкапсидний) - в РГГА, реакції затримки гемолізу та РН. Вірус має гемаглю- тинуючу, гемолітичну та слабовиражену нейрамінідазну активність.

Вірус краснухи порівняно нестійкий до дії хімічних і фізичних факторів, не зберігається тривалий час у зовнішньому середовищі. Швидко руйнується під дією органічних розчинників, формаліну, ультрафіолетового проміння.

Вірус культивується у великій кількості різноманітних культур клітин, однак у більшості з них не викликає цитопатичного ефекту. Цитопатичну дію вірусу можна спостерігати на перещеплюваних культурах ВНК-21, Уего, КК-21, а також в первинних культурах клітин, одержаних із тканин ембріона людини.

Джерелом інфекції є хворі люди та особи з безсимптомними формами інфекції. Основний механізм зараження - повітряно-краплинний, хоча відомі випадки пе­редачі збудника через інфіковані предмети.

Проникнувши в організм, вірус уражує епітелій слизової оболонки рота, зго­дом епітелій верхніх дихальних шляхів, потрапляє в лімфатичні вузли, а звідти в кров. Вірусемія закінчується через 2-3 тижні після зараження при появі в крові специфічних антитіл і висипу на тілі хворого.

Характерним симптомом хвороби є поява висипу, який спочатку виникає на шиї та обличчі, в той же день розповсюджується на тулуб, розгинальні поверхні рук, сідниці, стегна. Його поява супроводжується підвищенням температури до 38 °С. Через 2-3 дні висип блідне й зникає.

Вірус краснухи має ембріотоксичну активність, викликаючи вади розвитку плода (глухоту, катаракту, серцеві аномалії). Тому особливо небезпечним є інфіку­вання вірусом краснухи вагітних у перші 4 тижні вагітності, проте небезпека роз­витку таких явищ існує до 16-17 тижня вагітності.

Лабораторна діагностика. Для виділення вірусу в перші дні хвороби вико­ристовують змиви із слизової носоглотки, кров і сечу, якими заражують перещеп­лювані культури клітин ВНК-21, Уего, КК-21, первинні клітини ембріона людини або кроля. При репродукції вірусу в цих клітинах спостерігається характерний цитопатичний ефект. На поверхні моношару появляються клітини з посиленим світлозаломленням, згодом виникають окремі вогнища змінених вакуолізованих клітин, які відпадають від поверхні скла. При зараженні інших культур клітин цитопатична дія вірусу не спостерігається. У такому випадку для індикації вірусу використовують феномен інтерференції, суть якого полягає в тому, що уражені вірусом краснухи клітини не заражуються іншими вірусами, наприклад, ЕСНО- 11, вірусом везикулярного стоматиту. Останні віруси завжди спричиняють цито­патичний ефект в інфікованих ними клітинах, за винятком того випадку, коли в цих клітинах знаходиться вірус краснухи. Ідентифікацію вірусу проводять з вико­ристанням специфічної сироватки в РГГА, РН, РІФ. Набуває широкого викорис­тання ПЛР, яка дозволяє безпосередньо виявити нуклеїнову кислоту вірусу.

До прискорених методів виявлення вірусу краснухи відносяться латекс-аг- лютинація, ІФА, РІФ.

У практичних лабораторіях значно частіше використовують серологічні ме­тоди. Вивлення приросту титру антитіл у парних сироватках проводять у РГГА, РЗК, РН, ІФА. Віруснейтралізуючі антитіла та антигемаглютиніни визначають вже на 4-7 день після появи висипу, комплементзв'язуючі - пізніше (через 2-3 тижні).

Діагностичне значення набуває виявлення в сироватці специфічних IgM, наявність яких вказує про недавно перенесену хворобу або інфекцію в момент дослідження. Знаходження в сироватці крові немовлят специфічних IgM свідчить про перене­сену внутрішньоутробну інфекцію краснухи.