Гарячки Марбург і Ебола

Збудники цих захворювань входять до роду Еііоуігш родини Filoviridae. Віруси мають ниткоподібну або циліндричну форму, часом нагадують рабдовіруси. Внут­рішньоклітинні включення при репродукції цих вірусів дещо подібні до вклю­чень при сказі, тому раніше їх відносили до рабдовірусів.

Обидві хвороби ендемічні для деяких африканських країн (ЮАР, Кенія, Зим­бабве), але останнім часом почали з'являтись і на території інших континентів. Початок захворювань гострий з гарячкою, висипом, ураженням печінки, нирко­вою недостатністю, профузним поносом. Летальність досягає 50-90 %.

Рис. 93. Тільця Бабеша-Негрі:

1 - в нервових клітинах; 2 - ядра клітин.

Лабораторна діагностика гарячок Марбург і Ебола полягає в проведенні вірусологічних досліджень у добре оснащених лабораторіях з додержанням суво­рого режиму. Віруси виявляють у крові, сечі, геморагічному ексудаті зараженням досліджуваним матеріалом гвінейських свинок або культур клітин мавп. Крім того, проводять і пряму електронну мікроскопію патологічного матеріалу для виявлен­ня вірусів. Розроблені і впроваджуються в практику імуноферментний метод і реакція імунофлуоресценції. В більш пізніших стадіях захворювання і в період реконвалесценції застосовують РЗК для виявлення комплементзв'язуючих антитіл.

Арбовірусні інфекції

Арбовіруси - особлива група вірусів, що включає декілька родин: Togaviridae, Flaviviridae, Bunyaviridae, Arenaviridae, Rhabdoviridae і Reoviridae. Вони здатні розмножуватись в організмі членистоногих (комарів, кліщів, москітів тощо) і пе­редаватись хребетним через укус.

Всі арбовіруси мають складну структуру віріона: містять РНК, капсид, зовніш­ню суперкапсидну ліпідомістку оболонку, а тому чутливі до дії органічних розчин­ників. Віруси нестійкі в середовищі і швидко втрачають свої патогенні властивос­ті при підвищеній температурі, дії ультрафіолетового випромінювання. Вони мають виражені гемаглютинуючі властивості, особливо відносно гусячих еритроцитів.

Арбовіруси здатні зумовлювати в організмі патологічні процеси, що прояв­ляються у вигляді гарячкових станів з болями в м'язах і суглобах або важких ура­жень мозкових оболонок і мозку - менінгоенцефалітів, чи у вигляді геморагічних гарячок з системним ураженням судин.

Природним резервуаром більшості арбовірусів є дрібні гризуни, дикі твари­ни і птахи, кліщі і комарі. Людина є випадковим господарем вірусу і лише на короткий проміжок часу потрапляє в ланцюг природної циркуляції вірусу.

Серед арбовірусних інфекцій в Україні найчастіше зустрічаються і найтяжче перебігають кліщовий енцефаліт і гарячка Західного Нілу. Досить часто зустріча­ються геморагічна гарячка з нирковим синдромом і Кримська-Конго геморагічна гарячка.

Весняно-літній кліщовий енцефаліт

Вірус російського весняно-літнього енцефаліту має типову будову, властиву родині Flaviviridae. Віріони сферичної форми, діаметром 40-50 нм, містять одно- ниткову нефрагментовану РНК, яка заключена в капсиді ікосаедричного типу си­метрії. Капсид оточений суперкапсидною ліпідною оболонкою, на поверхні якої розміщені гемаглютиніни. До цієї родини входять також віруси японського енце­фаліту, омської геморагічної гарячки, гарячок Денге і Західного Нілу та жовтої гарячки.

Природним резервуаром і переносником вірусу російського весняно-літньо­го енцефаліту є іксодові кліщі, в яких збудник передається трансоваріально. Інфіко­вані кліщі, паразитуючи на гризунах, диких і свійських тваринах, заражують їх і включають у природний ланцюг циркуляції вірусу.

Людина заражується, потрапляючи у природне вогнище знаходження збуд - ника. Зараження відбувається після укусів інфікованих кліщів або вживання сиро­го козячого чи коров'ячого молока.

Інкубаційний період триває від 2-х до 14 діб, іноді - до місяця. Вірус розпов­сюджується гематогенним і лімфогенним шляхами, проникаючи у центральну нервову систему, уражує рухливі нейрони передніх рогів шийного відділу спин­ного мозку, мозочок і мієлінову оболонку головного мозку.

Лабораторна діагностика. Враховуючи значну небезпеку при роботі з вірус­ним матеріалом, вірусологічні дослідження проводять виключно у спеціалізова­них вірусологічних лабораторіях.

Матеріалом для вірусологічного дослідження в перші дні хвороби служить кров, спинномозкова рідина. Від трупів беруть тканину мозку і внутрішніх органів. Вірус також можна виділити з кліщів, мозку, паренхіматозних органів інфікованих тварин.

Для виявлення вірусу проводять внутрішньомозкове зараження вірусним ма­теріалом новонароджених мишенят, які гинуть через 6-7 днів, або заражають ку - рячі ембріони. Крім того, для виділення вірусу використовують інфікування куль­тур клітин Vero, KB, HEp-2, клітин нирок ембріона свині. Про наявність вірусу в клітинах свідчить цитопатичний ефект.

Вірус російського весняно-літнього енцефаліту ідентифікують у РН, латекс- аглютинації, РЗК, РГГА, дифузійної преципітації в гелі.

Останнім часом набули вирішального значення методи гібридизації і поліме- разна ланцюгова реакція, які дозволяють безпосередньо виявити вірус у кліщів і матеріалі від хворого.

Серологічна діагностика базується на дослідженні парних сироваток, взятих з інтервалом 2-3 тижні, за допомогою РН, РЗК, РНГА. Необхідно відзначити, що високою специфічністю відзначається РН на білих мишах або культурах клітин. Рівень антитіл у сироватці хворого корелює зі ступенем пригнічення цитопатич- ного ефекту або бляшкоутворення. Діагностичним титром вважається 1:10 і вище, що можна зареєструвати вже з 7-10 доби хвороби.

Значну діагностичну цінність має імуноферментний метод, який порівняно простий у виконанні, але дозволяє швидко одержати надійні результати.