Північноазіатський рикетсіоз

Кліщовий висипний тиф сибіру - гостра природно-вогнищева зоонозна інфек­ційна хвороба, яку викликає Rickettsia sibirica. Вона характеризується гарячкою, наявністю первинного афекту, регіонарного лімфаденіту, рясного поліморфного розеольозно-папульозного висипу. Перебіг захворювання доброякісний; передаєть­ся воно іксодовими кліщами. Збудник містить антиген, спільний з антигеном про­тея ОХ ₁₉.

Для лабораторної діагностики цього рикетсіозу використовують біологічні й серологічні дослідження.

Біологічна діагностика. R. sibirica патогенна для мавп, кролів, гвінейських свинок, пацюків і білих мишей. Для виділення збудника від хворого у спеціаль­них лабораторіях заражують внутрішньоочеревинно самців гвінейських свинок кров'ю хворих, узятою в ранній період захворювання. У заражених тварин вини­кає гарячка і запалення яєчок (скротальний феномен) із нагромадженням великої кількості рикетсій у мезотелії їх оболонок. Можна культивувати збудника за мето­дом Кокса в 4-5 добових курячих ембріонах при температурі 32-34 °С або в куль­турах клітин. Рикетсії добре забарвлюються за методом Здродовського і, як пра­вило, локалізуються в ядрах клітин.

Серологічна діагностика. Найчастіше ставлять реакції зв'язування компле­менту та непрямої гемаглютинації. Обидві реакції проводять як з гомологічним антигеном (R. sibirica), так і з гетерологічними (R. conori, R. prowazekii, R. akari) для диференціації сибірського рикетсіозу від марсельської гарячки, висипного тифу і везикульозного рикетсіозу. Як РЗК, так і РНГА є досить чутливими і високоспе- цифічними реакціями, стають позитивними з 5-го дня хвороби, а після 10-го дня виявляються майже в 100 % випадків. Діагностичні титри РЗК - 1:20-1:60, РНГА - 1:200-1:3200.

Як додаткову в діагностиці захворювання можна використати реакцію Вей- ля-Фелікса з протейним діагностикумом ОХ яка випадає позитивною у 75-90 % хворих.

Для ранньої діагностики запропонована реакція непрямого гемолізу, яка по­лягає в тім, що еритроцити барана, сенсибілізовані рикетсіозним діагностикумом, лізуються в присутності специфічної сироватки і комплементу. Ця реакція вияви­лась високоспецифічною і чутливішою ніж РЗК. За її допомогою антитіла в сиро­ватці крові хворого виявляють на 4-6-й день хвороби. Реакцію непрямого гемолі­зу можна використати як експрес-метод діагностики, адже вона дає відповідь че­рез 1-1,5 год від початку дослідження. Окрім того, вона відрізняється простою методикою і мінімальною затратою компонентів.

Останнім часом важливого діагностичного значення набула реакція імуно- флуоресценції. Вона поєднує в собі серологічний та морфологічний методи і доз­воляє швидко (протягом 1-2-х год) виявити й ідентифікувати рикетсії, їх антигени й антитіла.

Гарячка цуцугамуші

Японська річкова хвороба (цуцугамуші) - гостра природно-вогнищева інфек­ція, характеризується наявністю гарячки, первинного афекту, лімфаденіту, рясного макуло-папульозного висипу, ураженням нервової і судинної систем. За клінічною картиною подібна до висипного тифу.

Збудник - Rickettsia tsutsugamushi - мало чим відрізняються від інших ри­кетсій кліщової групи, погано фарбується фуксином, оскільки легко знебарвлюєть­ся кислотою. При забарвленні за Романовським-Гімзою мають пурпурний колір і розташовуються в цитоплазмі мононуклеарних клітин. Існує 5 сероварів рикетсій цуцугамуші, які відрізняються за вірулентністю. Людина заражується від гризунів через укуси червонотілкових кліщів.

Для лабораторної діагностики захворювання використовують біологічні й серологічні дослідження.

Біологічна діагностика. Найточнішим методом розпізнавання японської річкової гарячки є виділення від хворих збудника цієї хвороби. Як безумовно й абсолютно достовірний цей метод вкрай необхідний для діагностики цього ри- кетсіозу в регіоні, де його виявляють уперше. Для цього декілька білих мишей (рідше хом'ячків, бавовняних щурів) заражають внутрішньоочеревинно, вводячи їм по 0,1-0,2 мл крові хворих, взятої під час гарячки. Ще кращі результати дає зараження тварин 0,2-0,3 мл 10 % емульсії кров'яних згустків. Через 6-14 днів після зараження миші гинуть. При розтині у них виявляють перитоніт із наявні­стю рикетсій в клітинах ексудату або в зскрібках із очеревини. Мазки або препа- рати-відбитки забарвлюють за методом Романовського-Гімзи.

R. tsutsugamushi легко виділити і шляхом зараження кров'ю хворих 6-7-ден- них курячих ембріонів у жовтковий мішок та інкубування їх при 35 °С протягом 4-5 діб. Виявлення рикетсій проводять ще в живих ембріонах, оскільки мікроби швидко лізуються після загибелі курячих зародків. У добре оснащених лаборато­ріях можна виділити рикетсії цуцугамуші й на культурах первинно-трипсинізова- них фібробластів, а також на перещеплюваних культурах клітин L.

Виявити рикетсії в досліджуваному матеріалі можна й за допомогою реакції імунофлуоресценції. Але для цього потрібно мати відповідні типові люмінесцентні діагностичні сироватки.

Серологічна діагностика. Широко використовують постановку реакції аг­лютинації з протейним діагностикумом ОХ_к, оскільки даний серовар протею має спільний антиген із рикетсіями цуцугамуші. Діагностичний титр 1:160 і більше. Реакція Вейля-Фелікса з антигенами протеїв ОХ і ОХ₂ у хворих на японську га­рячку дає негативні результати. Реакція аглютинації з використанням специфіч­ного рикетсіозного антигена випадає в мінімальному діагностичному титрі 1: 100. Але вона менш придатна для діагностики, оскільки антигенна структура рикетсій цуцугамуші в різних регіонах неоднакова, та й до того ж вона стає позитивною лише з другого тижня хвороби.

Більш специфічною є реакція зв'язування комплементу з набором різних штамів збудника. Вона стає позитивною вже на першому тижні хвороби. Діагнос­тичним вважається титр 1:10-1:20. Серологічні реакції необхідно ставити мето­дом парних сироваток.

Є спроба діагностувати японську гарячку за допомогою реакції непрямої іму- нофлуоресценції, непрямої гемаглютинації та імуноферментного аналізу.