Бактероїдози

Анаеробні інфекції можуть викликати не лише клостридії, а й грамнегативні поліморфні аспорогенні бактерії з родини Bacteroidaceae. Найчастіше гнійно-сеп­тичні процеси спричиняють представники родів:Bacteroides (B. fragilis); Prevotella (P. melaninogenicusта ін.); Fusobacterium (F. nucleatum, F. necrophorum); Veillonella (V atipica, V. parvula). Захворювання, що вони викликають, дістали назву бакте- роїдозів, фузобактеріозів, вейлонельозів. Це можуть бути септицемії, апендици­ти, перитоніти, менінгіти, абсцеси, гангрени органів, виразки шкіри, ураження дихальних і сечостатевих шляхів тощо. Часто вони виникають як ускладнення після оперативних втручань на товстому кишечнику, сечових шляхах, матці, в ро­товій порожнині.

Діагностика бактероїдозів. Єдиним ефективним методом розпізнавання захворювань, викликаних бактероїдами, є бактеріологічний. Принцип взяття і транспортування досліджуваних матеріалів (кров, ліквор, гній, харкотиння, сеча, кал, шматочки уражених тканин та ін.) такі самі, як і при анаеробній газовій інфекції. Слід уникати контакту проб з атмосферним повітрям. Найбільш опти­мальним є взяття аспіратів і доставка їх у шприцах з видаленим повітрям.

Після первинної мікроскопії матеріалу його сіють на спеціальні живильні середовища (кров'яний, сироватковий, тіогліколевий агар з додаванням екстрактів з мозкової тканини, геміну, вітаміну К). Культивують у строгих анаеробних умо­вах в атмосфері 10 % С0₂ при 37 °С.

У мазках, забарвлених за Грамом, B. fragilis мають вигляд прямих або трохи зігнутих грамнегативних паличок, без спор і капсул, розташованих поодинці, па­рами або короткими ланцюжками з 3-4 клітин (див. вкл., рис. 18). При забарв­ленні метиленовим синім часто фарбуються біполярно.

Бактероїди ростуть повільно (5-7 днів). Колонії B. fragilis дрібні (до 1 мм), трохи вгнуті, сірувато-білі, без зон гемолізу. B. melaninogenicus на кров'яних середовищах утворює гладенькі або шорсткі колонії діаметром 1-3 мм чорного кольору, інколи із зоною гемолізу навколо них.

Виділені чисті культури ідентифікують за морфологічними, культуральними і біохімічними властивостями. Штами B. fragilis розкладають глюкозу, лактозу, сахарозу, не ферментують рамнозу, не утворюють індолу, але виділяють сірково­день. Ключові ознаки для ідентифікації виду - ріст на середовищі з 20 % жовчних солей, резистентність до канаміцину (100 мкг), ванкоміцину (5 мкг) і колістину (10 мкг), яку визначають методом дисків.

Культури B. melaninogenicus розкладають глюкозу, лактозу і сахарозу, не фер­ментують маніт, гідролізують крохмаль і глікоген. Ключовими ознаками виду є утворення пігменту, відсутність росту на жовчних середовищах, чутливість до колістину, стійкість до ванкоміцину і канаміцину.

Слід пам'ятати, що бактероїдози є класичними поліінфекціями. У зв'язку з цим монокультури виділяються рідко, а частіше у вигляді асоціацій із клостриді- ями, фузобактеріями, вейлонелами. Це значною мірою ускладнює проведення мікробіологічної діагностики. Монокультури бактероїдів легко виділити при по­сівах крові та спинномозкової рідини.

При септицеміях, тяжких запальних і гангренозних процесах у крові хворих швидко і в значних кількостях виробляються антитіла. Це дає можливість провес­ти серологічні дослідження. Високі титри антитіл визначають за допомогою ре­акцій аглютинації, преципітації в гелі і непрямої гемаглютинації.

Діагностика фузобактеріозів. Гнійні і гангренозні процеси, особливо в ро­товій порожнині, в верхніх дихальних шляхах і сечостатевих органах можуть спри­

чинити і фузобактерії. Лабораторну діагностику захворювань проводять за тими ж методами, що і при інших анаеробних інфекціях. Використовують мікроскопіч­ний, бактеріологічний і біологічний методи.

Бактеріоскопічні дослідження проводять при діагностиці уражень шкіри і слизових оболонок. Матеріал для виготовлення мазків беруть на межі здорової і ураженої тканини. Для забарвлення використовують метод Грама або Лефлера. При мікроскопії F. nucleatum і F. necrophorum виглядають як довгі грамнегативні бактерії веретеноподібної форми із загостреними кінцями, інколи з гранулами в середині клітин. Вони не мають ні спор, ні капсул.

Для бактеріологічного дослідження беруть гній із виразок або порожнин при ураженні внутрішніх органів. Посіви роблять на сироваткові і кров'яні середови­ща. Асцитична рідина, цистеїн, екстракт із дріжджів і вуглекислий газ стимулю­ють ріст фузобактерій. Вони ростуть у присутності генціанового фіолетового та інших барвників, що використовують для виготовлення селективних середовищ. На печінковому або серцево-мозковому бульйоні з глюкозою під вазеліновим мас­лом фузобактерії утворюють гранулярний і слизовий осад та помутніння з харак­терним запахом сиру. На сироватковому агарі в строго анаеробних умовах вони ростуть у вигляді маленьких (1-2 мм), круглих, опуклих, непрозорих колоній із жовтуватим центром. На кров'яному агарі навколо них виникають зони гемолізу.

В разі отримання чистих культур їх ідентифікують за морфологічними, куль- туральними і біохімічними ознаками. Ріст фузобактерій пригнічують жовчні кис­лоти, колістин і канаміцин, але не ванкоміцин. Вони утворюють велику кількість масляної кислоти.

Практичне значення має виявлення симбіозу Fusobacterium necrophorum і Treponema vincentii при ерозивно-некротичній ангіні Симановського-Плаута-Вен- сана, а також при ерозивно-некротичних ураженнях чоловічих і рідше жіночих статевих органів.

Мікробіологічна діагностика цих захворювань часто обмежується мікроско­пічним дослідженням патологічного матеріалу (рис. 77).

Біологічний метод частіше використовують при роботі з сильно забрудненим сторонньою мікрофлорою матеріалом, який вво­дять білим мишам підшкірно біля кореня хвоста. Після загибелі тварин у місці некрозу на межі здо­рової і ураженої тканини легко виявляють збудни­ка мікроскопічно або виділяють його чисту куль­туру при некротичній ангіні.

Діагностика вейлонельозу. Дрібні, грамнега- тивні аспорогенні анаеробні коки (вейлонели) по­стійно знаходяться в ротовій порожнині, дихаль­них шляхах і кишечному тракті як представники фонового мікробіоценозу. Самостійно вони рідко

^спр^{ичиняють} р°^{звиток патологічних п}р°ц^есів. ^Ча- р_ис. ₇₇. F. nectophorum (1) стіше в асоціації з іншими патогенними анаероба- і t. vin_cetii (2).

ми і аеробами здатні викликати абсцеси м'яких тканин, ранові інфекції і навіть септичні стани.

При лабораторній діагностиці вейлонельозу патологічний матеріал досліджу­ють мікроскопічно і бактеріологічно. У мазках, забарвлених за Грамом, V. atipica і V. parvula мають вигляд кокоподібних бактерій діаметром 0,3-0,5 мкм, що розта­шовуються парами, короткими ланцюжками або хаотичними скупченнями.

На молочному агарі в анаеробних умовах основні види вейлонел утворюють непрозорі, ромбо- або зіркоподібні колонії розміром 1-3 мм. Вони не виділяють каталазу, не розкладають вуглеводів, не розріджують желатин, не утворюють індол, стійкі до ванкоміцину (500 мкг). Виділено декілька сероварів кожного виду, але серологічна ідентифікація вейлонел у звичайних бактеріологічних лабораторіях не проводиться.

Пептококові і пептострептококові анаеробні інфекції. В окремих випад­ках гнійні і гнійно-септичні захворювання (плеврит, тонзиліт, пієліт, цистит, апен­дицит, післяпологовий сепсис, нагноєння ран та ін.) викликають грампозитивні коки родини Peptococcaceae. Ці умовно-патогенні мікроорганізми належать до двох родів: Peptococcus (основні види - P. niger, P. activus) і Peptostreptococcus (P. anaerobius, P. productus, P. prevotii). Вони належать до фонової мікрофлори сли­зових оболонок і порожнин здорових людей. Від хворих виділяються переважно в асоціаціях з іншими бактеріями і дуже рідко як монозбудники.

Матеріалом для дослідження служить гній, слиз, кров, сеча, випорожнення, рановий вміст тощо. Лабораторна діагностика включає мікроскопію клінічного матеріалу і посіви з метою виділення чистих культур чи їх асоціацій.

У мазках, забарвлених за Грамом, пептококи дуже нагадують стафілококів. Вони розташовуються групками, парами, тетрадами. Петострептококи мають кулясту або овоїдну форми, розташовуються у вигляді ланцюжків, рідше парами.

Для посівів найчастіше використовують кров'яний агар (краще з додаванням геміну, вітаміну К, неоміцину), рідше - агар на основі настою серця бика і тканини мозку, середовище для вирощування бруцел, тіогліколевий бульйон. На кров' яних середовищах в анаеробних умовах через 48 год колонії пептококів і пепто- стрептококів дрібні, круглі, опуклі, як правило, прозорі. Колонії Peptostreptococcus anaerobius дещо більші за розміром, каламутні, мають характерний солодкуватий запах. Штами Peptococcus niger утворюють чорні колонії. Культури анаеробних коків не чутливі до дії неоміцину, який пригнічує ріст грамнегативних бактерій, особливо протею, що полегшує виділення культур із матеріалів, густо контамінованих супут­ньою мікрофлорою. Peptostreptococcus anaerobius дуже чутливий до атенолсульфа- ту натрію, що використовують для диференціальної діагностики методом дисків.

Виділені культури анаеробних коків ідентифікують за морфологічними, куль- туральними і біохімічними ознаками. Пептококи не розкладають вуглеводів, не розріджують желатин, але виділяють сірководень. Peptostreptococcus anaerobius ферментує лише глюкозу, а Peptostreptococcus productus - глюкозу, лактозу, маль­тозу, маніт і ксилозу, звурджує молоко.

Серологічні методи діагностики поки що тільки розробляються.