Лімфоцитарний хоріоменінгіт

Вірус лімфоцитарного хоріоменінгіту належить до родини Arenaviridae, яка відзначається певними особливостями будови віріону. Віріони сферичної форми, їх діаметр становить 110-140 нм. На поверхні суперкапсиду розміщені великі шипи. Під суперкапсидом знаходяться 2 кільцеподібні нуклеокапсиди, які нагадують намисто і складаються з -РНК і капсомерів. Поряд з нуклеокапсидами чітко про- слідковуються гранули - комплекси вірусних протеїнів з рибосомами клітини господаря.

Значна кількість первинних і перещеплюваних культур клітин чутливі до віру­су, проте рідко можна помітити в них деструктивні зміни. Найчастіше для культи­вування вірусу використовують перещеплювані клітини Vero, ВНК-21 і первинні культури курячих фібробластів.

Збудник хоріоменінгіту широко поширений в навколишньому середовищі. Основним резервуаром вірусу є сірі будинкові миші. Основні шляхи зараження людини - повітряно-краплинний та аліментарний при вживанні харчових про­дуктів, інфікованих виділеннями мишей. Не є винятком можливість проникнення збудника в організм через шкіру, а також трансплацентарна передача.

В оргнізмі вірус уражує оболонки головного мозку і клітини ретикулоендо- теліальної системи, викликаючи їх апоптоз.

У людини перебіг хвороби нагадує грип - підвищення температури, голов­ний біль, біль у м'язах, рідше розвиваються симптоми асептичного менінгіту і менінгоенцефаліту. При вродженому лімфоцитарному хоріоменінгіті розвиваються гідроцефалія, дитячий церебральний параліч, хоріоретиніт.

Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження є кров, спинномоз­кова рідина, мозкова тканина осіб, що загинули. Виділення вірусу проводять шля­хом зараження в мозок молодих білих мишей або культури клітин. Ідентифікацію вірусу проводять за допомогою РЗК, РОНГА, РН, ІФА, РІА. Як антиген можна використати культуральну рідину заражених клітин або 10 % суспензію мозкової тканини заражених мишей. Методом імунофлуоресценції досліджують культури клітин або зрізи мозку інфікованих мишей.

Противірусні антитіла можна виявити як у сироватці крові, так і в спинно­мозковій рідині. З цією метою використовують РЗК, РН, РНГА, ІФА, РІФ, РІА.

Вірусні гепатити

Вірусні гепатити - група інфекційних захворювань, які існують як самостійні нозологічні форми і спричиняються вірусами. Вони характеризуються ураження­

ми печінки людини, мають жовтяничний або безжовтяничний перебіг і загально- токсичні прояви. Збудниками їх є віруси гепатитів А, В, С, Б, Е, Е, О та інші.

Гепатит А

Збудник епідемічного гепатиту А належать до родини Picornaviridae, роду Hepatovirus, типу 72. Він має сферичну форму, кубічний тип симетрії, діаметр зрілого віріона - 27-32 нм. У центрі віріона міститься однониткова лінійна плюс- нитка РНК. Поверхня капсиду створюється 32 окремими капсомерами, поверх­невих виступів немає (рис. 94). Віруси мають чотири структурних білки - УР1, УР2, УР3, УР4.

Від інших ентеровірусів вірус гепатиту А відрізняється більш високою рези­стентністю до дії факторів зовнішнього середовища. Зокрема, він частково збері­гає свою інфекційність у культурі клітин при 60 °С протягом 4-12 год, тижнями при кімнатній температурі, протягом кількох місяців при 4 °С. Ультрафіолетове випромінювання знищує його за 1 хв, при автоклавуванні (121 °С) - за 20 хв, дія сухого жару (180 °С) - за одну годину. Вірус чутливий до формаліну, хлораміну, хлорного вапна.

З метою лабораторної діагностики використовують вірусологічні, серологічні та експрес-методи.

Вірусологічна діагностика грунтується на виявленні самого збудника, або його антигенів після нагромадження його в спеціальних тест-системах. Матеріа­лом для такого дослідження є фекалії хворого, які можна використати, починаючи з другого тижня інкубаційного періоду, і протягом 14-21 дня жовтяничного періо­ду. Їх піддають попередній підготовці, яка полягає в одержанні гомогенізованого у фосфатному буфері 10-40 % фекального екстракту. Під час цього процесу віруси концентрують, використовуючи фільтрування матеріалу через сефарозу, а також центрифугування за градієнтом щільності хлориду цезію.

Одержаним матеріалом заражують культури клітин нирок ембріону макак - резус (БгЬК-4, БгЬК-6), первинної гепатоцелюлярної карциноми, лімфобластів людини та інші. Слід відзначити, що вірусам гепатиту А притаманний довгий цикл

репродукції, який триває 4-10 тижнів без по­мітної цитопатичної дії.

У заражених клітинах віруси або їх анти­гени можна виявити за допомогою імунної електронної мікроскопії (ІЕМ), РІФ, РІА, ІФА.

Імунна електронна мікроскопія передба­чає змішування суспензії вірусів з відповідною антисироваткою, відділення імунних комп­лексів з наступним дослідженням останніх під електронним мікроскопом. В умовах негатив- Р_ис. 94. Віру_{с г}еп_атиту А ного контрастування можна виявити агрегати

(за Хіллеманом). вірусів при концентрації менше 10⁶ у 1 г

матеріалу. Однак у зв'язку з великою трудоємністю, цей метод у практичних лабо­раторіях не використовується.

Реакцію імунофлуоресценції можна використати і при дослідженні біоптатів печінки. При прямій імунофлуоресценції користуються міченим флуоресцеїнізо- тіоцианатом ^О, виділеним із сироваток реконвалесцентів. Цінність методу по­лягає в тому, що він дозволяє знайти окремі клітини, які містять антиген.

Радіоімунний та імуноферментний аналізи в твердій фазі. Ці методи найрозповсюдженіші в діагностиці, мають однакову високу чутливість і спе­цифічність. Вони мають один і той же принцип постановки з тією різницею, що в РІА використовують специфічні імуноглобуліни (^О), мічені ¹²⁵І, а в ІФА - ферментом пероксидазою.

Наявність вірусів у фекаліях є 100 % підтвердженням діагнозу, однак від­сутність їх за даними серологічних реакцій не виключає гепатит А.

У окремих випадках матеріалом від хворого можна заражати лабораторних тварин. Найчастіше у високоспеціалізованих лабораторіях використовують мавп шимпанзе, мармозет, павіанів та інших.

Пізніше в матеріалі від тварин виявляють віруси гепатиту А або його антиге­ни вищеописаними способами.

Експрес-діагностика гепатиту А спрямована на безпосереднє визначення вірусів у випорожненнях хворого. З цією метою використовують сучасні методи імунної електронної мікроскопії, радіоімунний аналіз, реакцію ензиммічених ан­титіл. Останній є достатньо чутливим і ефективним. Генетичний аналіз базується на ПЛР.

Серологічне дослідження. Одним із способів доказу етіологічної належності виділеного від хворих вірусу є виявлення в парних сироватках крові зростання титру специфічних антитіл. При захворюванні антитіла з' являються рано, їх син­тез починається ще в інкубаційному періоді, а титр різко зростає. У зв'язку з пізнім поступленням хворих у стаціонар чотирикратне діагностичне збільшення титру антитіл виявити практично неможливо. Тому цей метод діагностики не знайшов широкого застосування.

Антитіла проти вірусу гепатиту А в інкубаційному періоді й на початку гос­трої фази захворювання представлені класом ^М. Поступово знижуючись у титрі, вони циркулюють протягом 6-8, а деколи й 12-18 місяців. Анти-ВГА ^М синтезу­ються у всіх хворих, незалежно від форми інфекції. Знаходження їх - ранній тест діагностики, який дозволяє не тільки підтвердити або заперечити клінічний діаг­ноз, але й виявити стерті, безсимптомні форми хвороби, що має вирішальне зна­чення в епідеміологічих дослідженнях. У подальшому їх заміщує ^О. Імуногло­буліни класу М можна знаходити в крові протягом 3-6 місяців після перенесеного захворювання, в той час як ^О - протягом усього життя. Антитіла виявляють за допомогою РІА або ІФА.

Крім визначення анти-ВГА ^М, для діагностики в гострому періоді захво­рювання в сироватці виявляють анти-ВГА ^А, які також є ранніми антитілами і зростають паралельно з ^М, проте зниження їх титру відбувається значно швид­ше. Секреторні анти-ВГА ^А знайдено також у фекаліях.

Найчастіше для визначення титру антитіл використовують ІФА, РІА, деко­ли - РЗК.